Постанова

від 27.06.2024 по справі 685/1142/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 685/1142/23

Провадження № 22-ц/4820/1020/24

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

з участю представника апелянта адвоката Чабана Р.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 березня 2024 року, суддя Самойлович А.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до Теофіпольського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ, Акціонерне товариство «Універсал Банк», про визнання права власності та скасування арешту на майно,

встановив:

В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Теофіпольського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ, АТ «Універсал Банк», (далі - Банк), в якому просила визнати право власності на автомобіль марки Renault, моделі Trafic, з номером кузова НОМЕР_1 , 2007 року випуску, та зняти арешт, накладений на транспортний засіб згідно з постановою державного виконавця від 09.10.2020 року у виконавчому провадженні №30966331.

В обґрунтування позову зазначила, що 03.10.2020 року між комісіонером ПП «Пелетон-Вест» та покупцем ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №8346.10.2020, відповідно до якого ПП «Пелетон-Вест» передало у власність ОСОБА_1 автомобіль марки Renault моделі Trafic з номером кузова НОМЕР_1 , 2007 року випуску, вартістю 196000 грн.

10.10.2020 року вона не змогла провести перереєстрацію автомобіля в Регіональному сервісному центрі МВС у Волинській області у зв`язку із накладенням 09.10.2020 року арешту на майно продавця транспортного засобу, ОСОБА_2 , який був накладений у виконавчому провадженні №30966331.

Зауважила, що на момент укладення договору купівлі-продажу автомобіля жодних обмежень по його відчуженню не існувало, раніше накладені обтяження були зняті, а вона є добросовісним набувачем, законним власником майна.

На думку позивача, оскільки вона набула право власності на спірний автомобіль 03.10.2020 року в порядку, встановленому законом, тому накладення державним виконавцем 09.10.2020 року арешту на транспортний засіб у зв`язку із боргами попереднього власника порушує її право власності, є незаконним і підлягає скасуванню.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07.03.2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд вказав на те, що стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження обставин щодо того, що будь-ким з відповідачів або третіх осіб не визнається або оспорюються право власності ОСОБА_1 на спірний автомобіль.

Позивачем також не було доведено необхідності додаткового визнання права власності на спірний автомобіль за рішенням суду.

Відмова РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області в реєстрації автомобіля за позивачкою зумовлена не невизнанням законності набуття позивачкою права власності на нього, а іншими причинами.

На думку суду, спір щодо належності арештованого майна у виконавчому провадженні не може стосуватися виключно особи, яка вважає майно своїм, та боржника, оскільки такий спір зачіпає також інтереси стягувача даного виконавчого провадження, в якому накладено арешт на спірне майно для забезпечення виконання стягнення з боржника на користь такого стягувача.

Позивачем не визначено стягувача у даній справі як співвідповідача, у зв`язку з чим, з метою запобігання порушенню прав АТ «Універсал Банк» на доступ до правосуддя, суд зазначив, що позбавлений можливості розгляду справи та прийняття рішення в частині скасування накладеного на автомобіль арешту за відсутності заявлених вимог до даної юридичної особи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог вказала на те, що сам факт накладення арешту на автомобіль свідчить про наявність спору щодо його належності позивачу.

На момент відчуження автомобіля права банку порушено не було, тому в АТ «Універсал Банк» відсутні вимоги щодо звернення стягнення на майно ОСОБА_1 , яка не є боржником АТ «Універсал Банк».

Оскільки Банком не вчинено дій, спрямованих на невизнання права позивача на спірний автомобіль, тому і не було процесуальної необхідності залучення його в якості відповідача в даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Банку зазначив про необґрунтованість доводів апелянта, навів відповідні мотиви, просив апеляційний суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

В суді представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Банку в суд не з`явився, про судове засідання був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення учасника справи, враховуючи зміст позовних вимог та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено, що 03.10.2020 року між комісіонером ПП «Пелетон-вест» та комітентом ОСОБА_2 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_3 , було укладено договір комісії №8346.10.2020, згідно з яким комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або кілька правочинів щодо продажу транспортного засобу моделі Renault Trafic, 2007 року випуску, білого кольору, з номером кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , з номерним знаком НОМЕР_3 , зареєстрованим за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 14.09.2018 року за узгодженою ціною 196000 грн.

03.10.2020 року ПП «Пелетон-вест», діючи як продавець, який є комісіонером згідно з договором комісії №8346.10.2020, та покупець ОСОБА_1 , уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу №8346.10.2020, відповідно до якого продавець зобов`язався передати у власність покупцеві автомобіль марки Renault, моделі Trafic, 2007 року випуску, білого кольору, з номером кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , з номерним знаком НОМЕР_3 , зареєстрованим за власником (комітентом за договором комісії) транспортного засобу 14.09.2018 року. Сторони домовилися, що покупець набуває право власності на транспортний засіб з моменту підписання сторонами даного договору купівлі продажу. Сторони не мають майнових претензій одна до одної з моменту підписання цього договору.

Регіональним сервісним центром Головного сервісного центру МВС у Волинській області визнано ПП «Пелетон-вест», як комісіонера, діючого від імені продавця ОСОБА_2 , визнано укладеним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 03.10.2020 року №8346.10.2020.

Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, у виконавчому провадженні №30966331, на виконання виконавчого листа №2-186/11, виданого 25.08.2011 року, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу на загальну суму 452725,35 грн., 09.10.2020 року накладено арешт на спірний автомобіль Renault, моделі Trafic, 2007 року випуску, білого кольору, з номером кузова НОМЕР_1 . Відповідне обтяження зареєстровано 09.10.2020 року за №28181717.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частин першої-третьої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

У постанові від 12.12.2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18), від 20.06.2018 року у справі №308/3162/15-ц (провадження №14-178цс18), від 21.11.2018 року у справі №127/93/17-ц (провадження №14-392цс18), від 12.12.2018 року у справі №570/3439/16-ц (провадження №14-512цс18), від 12.12.2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18), від 05.05.2019 року у справі №554/10058/17 (провадження №14-20цс19).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 року у справі №299/2931/17 зазначено, що відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання права власності на транспортний засіб, зняття арешту та заборони відчуження транспортного засобу.

Однак відповідачем у цій справі ОСОБА_1 визначила тільки колишнього власника транспортного засобу, ОСОБА_4 , клопотання про залучення інших співвідповідачів у справі позивач не заявляла.

Таким чином, при зверненні до суду позивач неповно визначила суб`єктний склад учасників справи, зокрема, крім боржника ОСОБА_4 , не залучила особу, в інтересах якої накладено арешт, АТ «Універсал Банк», в якості співвідповідача, що унеможливлює правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті (постанова Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі №569/2325/21).

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та відмовив у задоволенні позову у зв`язку з недоведеностю порушення прав позивача, проте в даному випадку відповідачами мають бути стягувач банк та боржник ОСОБА_4 , суд повинен відмовляти у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін у справі.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі №940/734/21.

Судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права щодо можливості розгляду справи за відсутності установлення належності відповідачів, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції даної постанови.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 07 березня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 червня 2024 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова