Рішення

від 28.06.2024 по справі 214/347/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №214/347/22

2/760/4326/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року м. Київ

Суддя Солом`янського районного суду м. Києва Козленко Г.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ КРЕДИТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВЕНДОР", Акціонерне товариство "ФІДОБАНК", який є правонаступником АТ "Ерсте Банк", в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із зазначеним позовом , в якому просить:

- визнати виконавчий напис № 14989 від 04.11.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. таким, що не підлягає виконанню;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. та всі судові витрати.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що 22.05.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. було вчинено виконавчий напис № 1121 про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 40 062, 51 грн. Позивач вказує, що при вчиненні нотаріусом виконавчого напису, останнім не дотримано вимог законодавства щодо його вчинення. Виконавчий напис було вчинено на підставі розрахунку заборгованості, який не може бути доказом безспірності грошових вимог відповідача до позивача, а кредитний договір, який був наданий відповідачем нотаріусу не був нотаріально посвідчений. Окрім того, позивач не отримував письмової вимоги від відповідача.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.01.2022 цивільну справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду м. Києва.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22.04.2022 року відкрито спрощене позовне провадження у даній цивільній справі.

Також ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22.04.2022 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 14989, вчиненого 04.11.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою Оленою Миколаївною у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 13.12.2021.

18.08.2022 року від представника позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, відповідно до якого представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 11050,00 грн.

15.11.2022 року від представника відповідача за допомогою поштового зв`язку до канцелярії суду надійшов відзив, відповідно до якого останній просив відмовити в задоволенні позову. Також представник відповідача у відзиві зазначив, що наявність спору в справі не спростовує безспірність заборгованості позивача, а виконавчий напис був вчинений у відповідності до вимог чинного законодавства. Окрім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження завдання йому моральної шкоди. Також, представник відповідача клопотав про зменшення витрат на правову допомогу, оскільки вони є надмірними, неспівмірними із складністю даної справи.

Від третіх осіб заяви по суті позову не надходили.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Вивчивши матеріали справи, письмові докази, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що 04.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. було вчинено виконавчий напис № 14989 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором від 014/7740/2/23585 від 25.09.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Фідобанк», правонаступником усіх прав і обов`язків за яким є ТОВ «Вердикт Капітал». Стягнення заборгованості проводиться за період з 11.12.2020 року по 26.05.2021 року. Загальна сума заборгованості становить 1100029,19 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецькою О.О. від 13.12.2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання вищевказаного виконавчого напису.

Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Так, згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Відповідно до пункту 1 Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до пункту 2 Переліку для одержання виконавчого напису з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Отже, суд має встановити, що банком нотаріусу надано всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості, наявність доказів належного направлення та отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-158цс15 від 20 травня 2015 року.

Такого ж, правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 310/9293/15-ц від 23 січня 2018 року, що умовою для вчинення нотаріусом виконавчого напису є безспірність наявності боргу та його розміру.

Із письмових доказів, які наявні в матеріалах справи, не вбачається, що нотаріусу стягувачем було подано засвідчену виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Окрім того, кредитний договір, на підставі кого було вчинено виконавчий напис не був нотаріально посвідчений.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 Цивільного кодексу України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й встановити та зазначити у рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17.

Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Постановою №662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.

Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову №662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.

У постанові від 21.09.2021 року у справі № 910/10374/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.

Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що факт безспірності підпадає під об`єктивний сумнів, стверджувати протилежне підстави відсутні, а тому зазначений виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, тобто позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн. варто зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень зазначеної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Судова практика при цьому виходить із положення, що "відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору" (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначив, що йому спричинена моральна шкода, однак не надав суду доказів її спричинення.

Отже, суду на підтвердження обґрунтування моральної шкоди позивач не надав доказів факту заподіяння йому моральних страждань, відповідно суд позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та спричиненням шкоди позивачу, а тому з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. (ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, ч. 4 ст. 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 р. у справі №910/906/18.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.

На підтвердження обставин, викладених у клопотанні про стягнення судових витрат понесених у зв`язку з розглядом в суді цієї справи представником позивача було надано до суду: копію Договору про надання правової допомоги від 15.12.2021 року; копію ордера на надання правової допомоги АЕ 1118773, квитанцію про сплату гонорару, копію акта прийняття-передачі наданих послуг від 17.01.2022 року.

Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 р.) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Надаючи оцінку наведеному в додатковій угоді розрахунку судових витрат, де викладено перелік наданих адвокатом послуг та їх вартість, з урахуванням клопотання представника відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним з складністю даної справи, з огляду на її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Враховуючи викладене, беручи до уваги складність даної справи, розгляд якої відбувався в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи, суд приходить до висновку, що заяву необхідно задовольнити частково, а розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, підлягає зменшенню та відшкодуванню в загальній сумі 4000,00 грн.

Керуючись ст.ст.3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст.1-16, 18, 259, 628, 630, 634, 663 ЦК України, ст.ст.87-91 Закону України «Про нотаріат», ст.ст.1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ КРЕДИТ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ВЕНДОР", Акціонерне товариство "ФІДОБАНК", який є правонаступником АТ "Ерсте Банк", в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню- задовольнити частково.

Визнати виконавчий напис № 14989 від 04.11.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. таким, що не підлягає виконанню.

У задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", ЄДРПОУ 36799748, адреса: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, 5Б на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - Г.О. Козленко