Рішення

від 27.06.2024 по справі 160/10254/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 рокуСправа №160/10254/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить суд:

- визнати рішення Дніпровської міської ради від 22.11.2023 року за №203/43 про відмову ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 , протиправним та скасувати;

- зобов`язати Дніпровську міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 , про надання дозволу на розроблення проектної документації землеустрою розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшої передачі її у власність.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а отже, не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття відповідного рішення. Проект землеустрою не визначений законом як підстава набуття права власності на земельну ділянку і не є документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків сторін у земельних правовідносинах. Отже позивач вважає, що Дніпровська міська рада, діяла не на підставі та не у спосіб, що встановлені законом, а відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірною, незаконною та необґрунтованою.

07.05.2024 року від до Дніпровської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач заначив наступне. Рішенням міської ради від 29.05.2013 № 42/35 затверджено Положення щодо адресації об`єктів нерухомого майна у м. Дніпропетровську, відповідно до якого присвоєння або зміна адреси здійснюється на підставі розпорядження міського голови. Під час опрацювання означеного клопотання позивача, департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради було з`ясовано, що згідно з доданими до клопотання документами і матеріалами та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на гараж по АДРЕСА_1 у гр. ОСОБА_1 виникло на підставі технічного паспорту, серія та номер: 76П-95, виданий 07.03.2018, видавник: ФОП ОСОБА_2 , а це суперечить п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Крім того, гр. ОСОБА_1 до свого клопотання було додано: розпорядження міського голови від 14.12.1999 № 1315-р "Про присвоєння адреси гаражу будинку по пр. Воронцова (Амур- Нижньодніпровський район)"; рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровського районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 22.03.1991 № 206/13 "Об отводе земельного участка и разрешения строительства гаража по пр. Воронцова во дворе жилого дома № 77". Відповідно до листа Управління архівної справи Дніпровської міської ради від 23.06.2023 № 3/2-449, в управлінні згідно з описом справ постійного зберігання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради за 1999 рік розпорядження міського голови зазначеної ради не існує, а електронна база обліку прийнятих виконавчого комітету не містить відомостей щодо видання розпорядження про присвоєння адреси від 14.12.1999 № 1315-р. До того ж, рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровського районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 22.03.1991 № 206/13 дійсно існує, але річ в ньому йде зовсім не про гараж гр. ОСОБА_1 . Відповідно до п. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. У відповідності до п. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно- територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно до листа Головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами від 24.07.2023 вх. № 4/16-292, розміщення гаража в межах запитуваної території не відповідає вимогам чинної містобудівної документації у зв`язку з розміщенням її частини в охоронних зонах підземних теплових мереж, водопроводу та надземних теплових мереж (2Д=300 мм, 2Д=150 мм, 2Д=100 мм), які перетинають земельну ділянку та проходять уздовж неї (будівля гаража безпосередньо розташована на зазначених підземних інженерних мережах), що не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема п. 11.25 ДБН В.2.5-36:2008 "Теплові мережі", та є підставою для відмови у наданні такого дозволу відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню зазначеного гаража не вбачається можливим, оскільки наявні підстави для відмови у задоволенні клопотання, передбачені ст. 123 Земельного кодексу України. Дніпровська міська рада звернулась з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 демонтувати самочинно побудоване майно, а саме гараж за адресою АДРЕСА_1 (справа № 199/8301/23 слухається в Амур-Нижньодніпровському районному суді м. Дніпропетровська). На підставі звернення гр. ОСОБА_1 від 29.05.2023 вх. № 36/1060 та доданих до нього документів і матеріалів, відповідно до вимог чинного законодавства, Дніпровською міською радою було прийнято рішення від 22.11.2023 № 203/43 "Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 ". До того ж, вимога позивача про зобов`язання Дніпровську міську раду «надати дозвіл ОСОБА_1 , про надання дозволу на розроблення проектної документації землеустрою розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшої передачі її у власність» є втручанням в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування стосовно процедури передачі земельної ділянки у власність. Відтак, Дніпровська міська рада просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2024 року зазначена вище справа розподілена та 22.04.2024 року передана судді Пруднику С.В.

24.04.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

В період з 27.05.2024 року по 09.06.2024 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленогостаттею 258 Кодексу адміністративного судочинства України- в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна: гараж, загальною площею 98,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 167828665, номер запису про право власності: 31689793, дата, час державної реєстрації: 20.05.2019 р. 11:17:42.

Позивач з метою проведення реконструкції гаража, звернулась до кваліфікованих фахівців з виконання окремих видів робіт (послуг) пов`язаних зі створенням об`єктів архітектури, інженерно-будівельного проектування у частині забезпечення безпеки експлуатації, забезпечення захисту від шуму щодо об`єктів будівництва класу наслідків (відповідальності) СС2 (середні насліди), а саме до інженера-проектувальника ОСОБА_3 , який має кваліфікований сертифікат інженера-проектувальника І категорії.

В подальшому кваліфікованим інженером-проектувальником І категорії ОСОБА_4 ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» на підставі Договору №21/08-19, було розроблено Робочий проект від 2019 року щодо Реконструкції гаража № 77Г по АДРЕСА_2 , з дотриманням відповідних державних будівельних норм.

Позивач у поданій до суду позовній заяві зазначає, що однією з невід`ємною частиною робочого проекту, є «Розбивочний план М 1:500» на якому зазначається про можливість здійснення будівництва, так на зазначеному «розбивочному плані» міститься інформація Департаменту по роботі з активами Головного архітектурно-планувального управління служби містобудівного кадастру Дніпровської міської ради, про те. що визначений об`єкт придатний для планувальних та проектних рішень.

В подальшому позивач з метою подальшого виконання робіт з реконструкції, звернулася до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, подавши Повідомлення про початок будівельних робіт, що підтверджується відповідною відміткою «Штамп» та реєстрація за № ДП061192840385 від 11.10.19, та яке в подальшому пройшло реєстрацію в Центрі адміністративних послуг та дозвільних процедур м. Дніпра 15 жовтня 2019 року за вхідним № 30103-076479-321-04-2019.

Так, відповідно до Повідомлення «про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI)/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI)», відповідно до якого визначено, що відповідно до статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» повідомляю про початок виконання будівельних робіт, визначених державними будівельними нормами, стандартами і правилами. Реконструкція гаражу № 77Г по просп. Мануйлівський у місті Дніпро, 49000. Поштова/будівельна адреса 49000 м. Дніпро просп. Мануйлівський №77Г. Вид будівництва реконструкція. Код об`єкта 1242,1. Технічний нагляд ОСОБА_5 , AT №0061.65. Проектна документація розроблена Товариством з обмеженою відповідальністю «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ПРОЕКТНО-КОНСТРУКТОРСЬКИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИМ ІНСТИТУТ» м. Дніпро, вул. Ударників, 27, код ЄДРПОУ 31659923. Головний інженер проекту ОСОБА_3 .

Також в Повідомленні зазначено про те, що: Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки видані згідно п. 25 наказу № 289 від 06.11.2017 року Міністерства та регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України містобудівні умови та обмеження не передбачені.

Позивач 25.05.2023 року звернулася до міського голови ОСОБА_6 із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 . До вказаного клопотання позивачем були надані таки копії документів: паспорта громадянина України; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію право власності, індексний номер витягу: 167828665 від 24.05.2019 р., копія технічного паспорту на гараж № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ; графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Крім того, позивачкою до свого клопотання було додано розпорядження міського голови від 14.12.1999 № 1315-р "Про присвоєння адреси гаражу будинку по пр. Воронцова (Амур-Нижньодніпровський район)" та рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровського районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 22.03.1991 № 206/13 "Об отводе земельного участка и разрешения строительства гаража по пр. Воронцова во дворе жилого дома № 77".

Клопотання зареєстроване відповідачем за вх. №36/1060 від 29.05.2023 р.

Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради листом від 13.07.2023 р. №К-31/0-1/09-23, від 20.07.2023 р. №К-32/0-1/09-23, від 25.07.2023 р. №8/7-53 повідомлено позивачу про неможливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаражу по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зазначеного вказали, що під час опрацювання зазначеного клопотання, доданих до нього документів і матеріалів було встановлено, що в наявності розпорядження міського голови від 14.12.1999 р. № 1315-р Про присвоєння адреси гаражу будинку по пр. Воронцова (Амур-Нижньодніпровський район) та рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровського районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 22.03.1991 р. № 206/13 "Об отводе земельного участка и разрешения строительства гаража по пр. Воронцова во дворе жилого дома № 77". Зазначили, що відповідно до листа Управління архівної справи Дніпровської міської ради від 23.06.2023р. № 3/2-449, в управлінні згідно з описом справ постійного зберігання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради за 1999 рік розпорядження міського голови зазначеної ради не існує, а електронна база обліку прийнятих виконавчого комітету не містить відомостей щодо видання розпорядження про присвоєння адреси від 14.12.1999 р. № 1315-р. Стосовно рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровського районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська Дніпропетровської області від 22.03.1991 № 206/13 воно дійсно існує, але річ в ньому йде зовсім не про гараж по АДРЕСА_1 . Згідно з доданими до нього документами і матеріалами та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на гараж по АДРЕСА_1 у гр. ОСОБА_1 виникло на підставі технічного паспорту, серія та номер: 76П-95, виданий 07.03.2018, видавник: ФОП ОСОБА_2 , а це суперечить п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Вважаючи протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо не розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

За наслідками розгляду даної позовної заяви, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 року у справі №160/18011/23 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Дніпровської міської ради (пр. Дмитра Яворницького, буд.75, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26510514) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 29.05.2023 р. №36/1060 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Зобов`язано Дніпровську міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.05.2023 р. №36/1060 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, з урахуванням висновків суду.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської міської ради (пр.Дмитра Яворницького, буд.75, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 26510514) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Позивач ОСОБА_1 звертаючись з клопотанням про надання дозволу на розроблення проектної документації, керувалась нормами ч. 11 ст. 120 Земельного кодексу України, якою визначено, що: «Якщо об`єкт нерухомого майна (житій будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 нього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку; встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розмішений такий об`єкт».

Позивач в клопотанні про надання дозволу на розроблення проектної документації вказала відповідачу про норму п. «д» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, якою визначено, що: «Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара», а також щодо норми ч. 3 ст. 121 Земельного кодексу України, визначено, що: «Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим)».

В клопотанні позивач також зазначила на положення ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, визначено, що: «Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про падання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. які відповідно до повноважень. визначених статтею 122 нього Кодексу передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки), Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею».

Після набрання законної сили рішення суду від 04.10.2023 року у справі №160/18011/23, позивач, 22.12.2023 року отримала виконавчий лист, та звернулась з заявою від 26.12.2023 року до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про примусове виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/18011/23, про що 02.01.2024 року було винесено постанову про відкриття провадження № 73694247.

Постановою від 29.01.2024 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), закінчив виконання провадження № 73694247, у зв`язку з виконанням у повному обсязі, згідно листа Дніпровської міської ради від 10.01.2024, та рішення Дніпровської міської ради №203/43 від 22.11.2023.

Відповідно до зазначеного рішення Дніпровської міської ради від 22.11.2023 року, відмовляючи позивачу ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 , відповідач Дніпровська міська рада, зазначила, наступне; «у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта (гаража) на зазначеній території вимогам чинної містобудівної документації, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а саме: розташування об`єкта (гаража) в охоронних зонах підземних теплових мереж, водопроводу та надземних теплових мереж (2Д=300 мм, 2Д=І50 мм, 2Д=100 мм), які перетинають земельну ділянку та проходять уздовж: неї (будівля гаража безпосередньо розташована на зазначених підземних інженерних мережах), що не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема п. 11.25 ДБН В.2.5-36:2008 "Теплові мережі" та є підставою для відмови у наданні такого дозволу відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.».

Не погоджуючись з прийняттям відповідачем спірного рішення та такими діями відповідачів позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує зазначене нижче.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій».

Згідно ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, визначено, що: «Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місиевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.».

Відповідно до ст. 13 Конституції України, визначено, що: «Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.».

Відповідно до ст. 14 Конституції України, визначено, що: «Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України, визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передані із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; т) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Положеннями частини першої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. б). ч. 3 ст. 121 Земельного кодексу України, визначено, що: «Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 01 гектара.».

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186 ЗК України.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Згідно пункту 6 частини третьої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади, або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому.

Системний аналіз норм статей 22, 116, 118 ЗК України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № Д4-301цс18) та постанові Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі № 240/16949/21 (провадження № К/9901/48479/21).

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-98бапп18), від 17 жовтня1 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та постановах Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18 (провадження № 61-15223св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 187/919/21 (провадження № 61-494св23).

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проекту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, чи погодження проекту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проект землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі (постанова Верховного Суду від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20, провадження № 61-11769св21).

Таким чином, учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, ще отримає право власності або користування (оренду) на ділянку, а тому не має підстав зважати на пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що виключає наявність порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що: «У цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;».

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Проте, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а отже, не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття відповідного рішення. Проект землеустрою не визначений законом як підстава набуття права власності на земельну ділянку і не є документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків сторін у земельних правовідносинах.

Така правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 536/233/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 361/2562/16-а, від 23 січня 2019 року у справі № 308/10112/16-а та від 27 березня 2019 року у справі № 206/4712/17.

Враховуючи вищезазначене суд вважає, що Дніпровська міська рада, діяла не на підставі та не у спосіб, що встановлені законом, а відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірною, безпідставною та необґрунтованою.

Тому, приймаючи до уваги інформацію, що містить рішення Дніпровської міської ради №203/43 від 22.11.2023, «Про відмову ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 », та враховуючи розроблений ТОВ «Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут» Робочий проект від 2019 року щодо Реконструкції гаража № 77Г по АДРЕСА_2 , а також погоджене Повідомлення про початок виконання будівельних, вказують, на протиправність та безпідставність такого рішення, та у сукупності з іншими підставами зазначеними позивачем, рішення Дніпровської міської ради №203/43 від 22.11.2023, «Про відмову ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 », підлягає визнанню протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог зобов`язального характеру, то суд відповідно до частини 5статті 242 КАС Українивраховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та виходить із наступного.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 7статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, від 28.05.2020 року у справі № 819/654/17, від 02.07.2020 року за № 825/2228/18 та інших.

Відповідно до положеньстатті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2статті 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.05.2023 року №36/1060 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 із прийняттям відповідного владного рішення.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору в розмірі 1211,20 грн., адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 22.11.2023 року за №203/43 про відмову ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Дніпровську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.05.2023 року №36/1060 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню гаража по АДРЕСА_1 із прийняттям відповідного владного рішення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбачені статтею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. В. Прудник