Постанова

від 27.06.2024 по справі 300/2255/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 рокуСправа № 300/2255/24 пров. № А/857/10987/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,

при секретарі судового засідання Гладкій С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом Приватного підприємства «Галичанка ІФ» до Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання протиправною бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року (суддя Гомельчук С.В., м.Івано-Франківськ), -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року Приватне підприємство «Галичанка ІФ» (далі ПП) звернулося до суду із позовом до Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (далі ВДВС, ЗМУ відповідно) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.19-21) просило:

визнати протиправною бездіяльність ВДВС щодо незняття арешту з належного ПП нежилого приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Заклинських, буд. 8, накладеного постановою від 13.08.2009, виданою заступником начальника ВДВС у виконавчому провадженні №14220131 (далі Нежитлове приміщення, Постанова про арешт відповідно).

зобов`язати відповідача зняти арешт з належного позивачу Нежилого приміщення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги вказує, що у державного виконавця відсутні правові підстави для зняття арешту накладеного на майно боржника, оскільки останнім не сплачено витрати виконавчого провадження та виконавчий збір, який підлягав стягненню. Зазначає, що у справі відсутні докази того, що виконавчий напис, який був підставою для відкриття ВП № 14220131 повністю виконаний.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Відповідач подав заяву про перенесення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Розглянувши вказану заяву, апеляційний суд вважає, що таке не підлягає задоволенню, з огляду на скорочені строки розгляду справи, завчасне повідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи, відсутність вимог про обов`язкову явку сторін в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у ПП на момент розгляду справи відсутні виконавчі провадження по стягненню виконавчих витрат, виконавчого збору, з урахуванням того, що ВП №14220131 завершене, а матеріали виконавчого провадження знищені, тобто можливість повторного пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання втрачена, тому чинний арешт майна та заборона на його відчуження, за відсутності боргу, для стягнення якого вони були застосовані, порушують права позивача.

Такі висновки суду першої інстанції, відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що на виконанні ВДВС перебувало ВП №14220131 з примусового виконання виконавчого напису від 04.08.2009 №1544, виданого Івано-Франківським міським нотаріальним округом (далі Виконавчий напис), про звернення стягнення на Нежитлові приміщення загальною площею 106,5 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , офісні приміщення та кафетерій загальною площею 156,7 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві власності ПП.

У межах ВП №14220131 накладено арешт на нерухоме майно боржника ПП та зареєстровано обтяження № 9023572 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-6).

Відповідно до інформації з ВП спецрозділ від 29.03.2024 ВП №14220131 щодо виконання Виконавчого напису завершено (а.с.39).

Директор ПП звернувся із заявою до відповідача про вжиття заходів щодо припинення чинності обтяження №9023572 на підставі постанови від 13.08.2009, винесеної заступником начальника ВДВС (а.с.7).

Відповідь на звернення позивача в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта наявний арешт нерухомого майна №9023572 на об`єкти Нежитлового приміщення, загальною площею 106,5 кв. м. та 156,7 кв. м (а.с.5-6).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною першою статті 6 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Приписами статті частини другої статті 25 Закону № 606-ХІV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Процедура накладення арешту на майно боржника врегульована статтею 57 Закону №606-XIV. Частинами першою та другою вказаної статті було передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону №606-XIV підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до статті 30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Частинами першою, другою статті 50 Закону №606-XIV було обумовлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій ообі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Зі змісту наведених законодавчих положень вбачається, що арешт з майна знімається у разі закінчення виконавчого провадження (крім певних винятків), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. В інших випадках повернення виконавчого документа законодавчо мотивованих підстав для безумовного зняття арешту з майна боржника не передбачено.

Частиною п`ятою статті 47 Закону №606-XIV передбачалося, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Поряд з тим відсутність виконавчого провадження свідчить про відсутність правової підстави для здійснення примусового виконання рішення, а отже і відсутність правової підстави для забезпечення його реального виконання.

05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII).

Згідно із пунктом 7 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 59 Закону №1404-VIII у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

За приписами частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону №1404-VIII).

У розглядуваній справі, судом встановлено що згідно заяви від 30.09.2019 №20.1.0.0.0./7-20190629/51 АТ КБ «Приватбанк» про припинення дії іпотечного договору у зв`язку з повним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань по кредитному договору №341К від 20.11.2007 договір іпотеки №341К між Приватбанком і ПП, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Біланюк С.М. за реєстровим за №1088 від 21.11.2007 припинив дію. З урахуванням викладеного АТ КБ «Приватбанк» просить здійснити державну реєстрацію припинення:

- заборони відчуження щодо об`єктів нерухомого майна (Нежитлові приміщення, заг. пл. 106,5 кв.м. та офіні приміщення та кафетерії, заг. пл. 156,7 кв.м);

- іпотеки щодо об`єктів нерухомого майна (Нежитлові приміщення, заг. пл. 106,5 кв.м. та офіні приміщення та кафетерії, заг. пл. 156,7 кв.м. за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Заклинських, 8).

Жодних заперечень щодо вказаних обставин ПАТ не висловлено, а відповідачем не доведено їх наявність.

Згідно правового висновку Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 у справі №817/928/17, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на нерухоме майно позивача, такий підлягає зняттю.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Керуючись статтями 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді Л. Я. Гудим С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 27 червня 2024 року.