Постанова

від 27.06.2024 по справі 910/12024/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12024/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

Позивача: не з?явився

Відповідача 1: не з?явився

Відповідача -2: Сагайдак А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024

(головуючий - Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Козир Т.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023

(суддя - Ващенко Т.М.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024

(суддя - Ващенко Т.М.)

у справі №910/12024/23

за позовом Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард»

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Кормапром»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський комбікормовий завод»

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство «Агрохолдинг Авангард» (далі - ПрАТ«Агрохолдинг Авангард», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Кормапром» (далі - ТОВ «Торгова компанія «Кормапром», відповідач- 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський комбікормовий завод» (далі - ТОВ «Дніпропетровський комбікормовий завод», відповідач - 2) про визнання договору недійсним.

2. В обґрунтування позову позивача посилається на п. 11.2. договору поставки, яким передбачено обов`язкову згоду боржника на передачу обов`язків за договором третім особам, з огляду на що договір №25/01 про відступлення права вимоги (заміну кредитора) від 25.01.2023 року є таким, що порушує чинне законодавство України та умови договору поставки №3105/01 від 31.05.2021 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пунктом 11.2 договору поставки передбачено обмеження щодо передачі обов`язків за цим правочином, а не прав, а тому місцевий господарський суд встановив, що відповідачами при укладанні Договору відступлення не було порушено приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України та положення пункту 11.2. Договору поставки.

5. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 заяву ТОВ «Дніпропетровський комбікормовий завод» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з позивача на користь відповідача - 2 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір заявлених відповідачем-2 до відшкодування за рахунок позивача витрат на правову допомогу співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсягом фактично наданих адвокатом послуг за позовом, предметом позову та значенням справи для сторін.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 рішення та додаткове рішення залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову та рішення про відмову у задоволенні позову та прийняти нове рішення про задоволення позову. Також, скаржник просить скасувати додаткове рішення, залишене без змін постановою апеляційного суду, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення.

8. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у позові не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 29.04.2020 у справі № 916/2482/18, від 07.06.2022 у справі № 910/15998/20.

9. Також скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій стягуючи з позивача на користь відповідача - 2 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 30 000,00 грн, не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. Відповідач - 2 у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того у відзиві на касаційну скаргу відповідачем - 2 заявлено орієнтований розрахунок витрат на правничу допомогу адвоката у касаційному суду у розмірі 10 000,00 грн.

11. Відповідач - 1 також подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги позивача, та водночас, вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. У відзиві заявлено орієнтований розрахунок витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

12. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.05.2023 між ТОВ «Торгова компанія «Кормапром» та Філією «Чорнобаївське» ПрАТ «Агрохолдинг Авангард» було укладено договір поставки №3105/01 (далі - договір поставки).

13. Відповідно до п. 1.1. договору поставки постачальник зобов`язався поставити й передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити: комбікорм далі «Товар».

14. Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки та специфікації №9 від 31.01.2022 року, постачальник здійснив поставку товару позивачу на загальну суму 1 343 049,72 грн, яка була оплачена лише частково, тож у позивача виникла заборгованість перед відповідачем-1 у розмірі 1 248 345, 64 грн.

15. Вказана обставина не заперечується сторонами.

16. В подальшому, 25.01.2023 між ТОВ «Торгова компанія «Кормапром», (Первісний кредитор, "Сторона-1"), з одного боку, та ТОВ «Дніпропетровський комбікормовий завод», ("Новий кредитор", "Сторона-2",) було укладено Договір № 25/01 про відступлення права вимоги (заміну кредитора) (далі - договір про відступлення).

17. Відповідно до п. 1.1. договору про відступлення Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває частину права вимоги за зобов`язаннями ПрАТ «Агрохолдинг Авангард», код ЄДРПОУ 008515І9, місцезнаходження 03115, м. Київ, прос. Перемоги, 121 В (Боржник), по сплаті заборгованості за поставлений товар, відповідно до умов: Договору поставки № 3105/01 від 31.05.2021 року, укладеного між ТОВ «Торгова компанія «Кормапром» та ПрАТ «Агрохолдинг Авангард» в особі представника Філії «Чорнобаївське» (Основний договір), а саме заборгованість в сумі 1 248 345, 64 грн. (один мільйон двісті сорок вісім тисяч триста сорок п`ять гривень 64 коп.) за поставлений товар.

18. 25.01.2023 року на адресу ПрАТ «Агрохолдинг Авангард» було направлено повідомлення Первісного кредитора про відступлення прав вимоги по договору № 3105/01 від 31.05.2021 року на користь ТОВ «Дніпропетровський комбікормовий завод» лист 0100108016587.

Позиція Верховного Суду

19. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача-2, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.

20. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

21. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині 3 ст. 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

22. Так, одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

23. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, згідно зі цією статтею зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста).

24. Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

25. Відповідно до частин 1,3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

26. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

27. Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

28. Згідно зі ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

29. Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

30. За положеннями ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

31. Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

32. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).

33. Судами встановлено, що пунктом 11.2 договору поставки встановлено, що жодна із сторін не має права передавати обов`язки за цим договором третій особі без письмової згоди іншої сторони.

34. Крім того судами встановлено, що відповідно до п. 1.1. договору поставки постачальник зобов`язався поставити й передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити: комбікорм далі "Товар". Отже, умовами договору поставки у постачальника є обов`язок з поставки товару, а також з вчиненням всіх необхідних дій для досягнення вказаної мети. Постачальник за договором поставки виконав свій обов`язок з поставки товару та вчинив всі необхідні дії для цього. Отже, будь-яких не виконаних обов`язків постачальника за договором поставки немає, що також не спростовано сторонами.

35. Разом з цим, пунктом 1.1. договору відступлення передбачено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває частину права вимоги за зобов`язаннями ПрАТ «Агрохолдинг Авангард», код ЄДРПОУ 008515І9, місцезнаходження 03115, м. Київ, прос. Перемоги, 121 В (далі іменується - Боржник), по сплаті заборгованості за поставлений товар, відповідно до умов:

36. Зважаючи на вказане суди зробили обґрунтований висновок, що наслідком укладення спірного договору було відступлення саме права, а не обов`язку. Отже, суди вказали про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

37. Касаційний суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

38. Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

39. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

40. У касаційній скарзі скаржник, посилається на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про відмову у позові не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 29.04.2020 у справі № 916/2482/18, від 07.06.2022 у справі № 910/15998/20.

41. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

42. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

43. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні правовідносини).

44. Водночас, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

45. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

46. До того ж алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

47. З урахуванням вищезазначеного, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на таке.

48. Так у справі № 904/11838/16, предметом спору є вимоги за первісним позовом про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. Судовими рішеннями у справі в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено. Судові рішення за зустрічним позовом мотивовано тим, що укладений договір про відступлення права вимоги укладено сторонами без дотримання умов договору поставки, крім того, суди зазначили, що товариством не підтверджено належними та допустимими доказами здійснення поставки підприємством за договором поставки та наявність у підприємства права вимоги до компанії на суму 250 365,78 грн. Тому суди дійшли висновку, що договір відступлення права вимоги в частині відступлення права вимоги боргу за договором поставки, укладено всупереч вимогам статей 512, 514 ЦК України. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій.

49. Тоді як, у справі, що розглядається Судом, судами було встановлено, що постачальник за договором поставки виконав свій обов`язок з поставки товару та вчинив всі необхідні дії для цього. Отже, будь-яких невиконаних обов`язків постачальника за договором поставки немає, що також не спростовано сторонами.

50. Отже, справа № 904/11838/16 та справа, що розглядається Судом є різними за встановленими судами обставинами справи, що впливає на застосування судами положень, які регулюють правовідносини щодо відступлення права вимоги.

51. Проаналізувавши судові рішення у справах № 916/2482/18, № 910/15998/20 вказаних скаржником в касаційній скарзі, в обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд зазначає, як вбачається зі змісту судових рішень:

- у справі № 916/2482/18 предметом спору є вимоги про тлумачення пунктів інвестиційного договору на будівництво комплексу, позов обґрунтовано наявністю між сторонами спору щодо змісту окремих пунктів договору та необхідністю тлумачення умов цього договору в частині способу його виконання з метою захисту законного інтересу позивача;

- у справі № 910/15998/20 предметом спору є вимоги про стягнення з збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі.

52. Отже, безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах із справ № 904/11838/16, № 916/2482/18, № 910/15998/20, оскільки, вказані справи не є подібними до справи, що розглядається Судом, за предметом і підставами позову та обставинами встановленими судами у справі.

51. Крім того скаржник вважає що суди попередніх інстанцій стягуючи з позивача на користь відповідача -2 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 30 000,00 грн, не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23.

52. Вказані доводи касаційної скарги є також безпідставними з огляду на наступне.

53. Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

54. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

55. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

56. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

57. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

58. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

59. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

60. За приписами п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

61. Статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

62. Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

63. Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

64. Водночас, частиною 3 цієї статті визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

65. При цьому, згідно частини 4 вказаної норми розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

66. У той же час, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

67. Принцип пропорційності є загальним, універсальним принципом права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.

68. Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

69. Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33 - 34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

70. До того ж, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 925/200/22).

71. Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу необхідно досліджувати з урахуванням частини 3 статті 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

72. Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду, суд вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

73. Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

74. Розглядаючи заяву відповідача -2 судами встановлено, що:

- у відзиві на позовну заяву було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач-2 поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції становить 30 000, 00 грн;

- 21.12.2023 до місцевого господарського суду надійшла заява відповідача - 2 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

- ТОВ «Дніпропетровський комбікормовий завод» до стягнення з позивача заявлені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн на підставі: договору про надання правової (правничої) допомоги від 28.08.2023 року, укладеного між відповідачем-2 та адвокатським об`єднанням «Біднягін і партнери», акту № 1 приймання-передачі виконаних робіт до вказаного договору від 20.12.2023 року на суму 30 000,00 грн та платіжної інструкції №16 від 31.08.2023 на суму 30 000,00 грн;

- відповідно до п. 5.2. договору про надання правової (правничої) допомоги від 28.08.2023 сума гонорару адвокатського об`єднання за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції при розгляді справи №910/12024/23 складає 30 000,00 грн.

75. Касаційний суд зазначає, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

76. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

77. З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зважаючи на фактичні обставини справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, предмет і підстави позову та результат вирішення спору, зробив висновок, що розмір заявлених відповідачем-2 до відшкодування за рахунок позивача витрат на правову допомогу в сумі 30 000,00 грн є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, обсягом фактично наданих адвокатом послуг за позовом, предметом позову та значенням справи для сторін. Судом відхилено заперечення позивача щодо неспівмірності таких витрат, оскільки такі аргументи не відповідають обставинам справи і є необґрунтованими.

78. Касаційний суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають положенням ст.ст. 123, 126, 129, 244 ГПК України, та прийняті з урахуванням всіх необхідних принципів та критеріїв розподілу судових витрат на оплату послуг адвоката, та на підставі поданих сторонами доказів та обставин встановлених судами.

79. Касаційний суд вважає безпідставним посилання позивача на неврахування судами правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 16.11.2022 у справі № 906/513/18, від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23 щодо відшкодування вартості адвокатських послуг заявлених стороною, оскільки, судові рішення у вказаних справах, прийняті за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), які подані сторонами та оцінені судами під час розгляду заяви про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, тобто ці справи і справа, яка переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, а наявні відмінності полягають переважно у сфері оцінки конкретних обставин та наявних у справах доказів.

80. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами статей 210, 86 ГПК України.

81. Відтак, з огляду на конкретні, встановлені судами обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судом в оскаржуваних судових рішеннях норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.

82. За таких обставин доводи скаржника у цій частині не знайшли підтвердження, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

83. За таких обставин, касаційний суд зазначає, що суди обґрунтовано задовольнили заяву відповідача - 2 про відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнули з позивача 30.000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем -2 під час розгляду справи.

84. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів зазначає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, в даному випадку, колегія суддів не вважає за доцільне закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у касаційній скарзі скаржник вказує на необґрунтованість судових рішень у справі, щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, і наведені скаржником аргументи тісно пов`язані між собою, таким чином, колегія суддів зазначає, що скарга, подана на підставі п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, є необґрунтованою, а тому, постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення, необхідно залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

86. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України).

87. Враховуючи викладене, постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024, необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

88. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 у справі №910/12024/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді Н.М. Губенко

О.О. Мамалуй