Ухвала

від 25.06.2024 по справі 754/5478/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року

м. Київ

справа № 754/5478/22

провадження № 61-7337ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик Марії Олексіївни у цивільній справі за позовом Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Суднобудівник- 21» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-будівельні послуги,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. (далі - приватний виконавець).

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 лютого 2023 року частково задоволено позов Житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) «Суднобудівник - 21» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлові послуги. Стягнено із ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Суднобудівник - 21» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 7 761,63 грн, інфляційні втрати - 2 498,24 грн, 3% річних - 500,65 грн та судовий збір за подання позовної заяви - 1 223,47 грн.

11 грудня 2023 року вона отримала постанову приватного виконавця від 08 грудня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення із ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Суднобудівник - 21» заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 7 761,63 грн, інфляційні втрати - 2 498,24 грн, 3% річних - 500,65 грн та судовий збір за подання позовної заяви - 1 223,47 грн. Однак, стягувачем виконавець зазначає ЖБК «Суднобудівник - 21», хоча ЖБК «Суднобудівник - 21» до скаржника з позовом про стягнення заборгованості не звертався, що підтверджується витягом з позову, оригінал якого є у матеріалах справи № 754/5478/22.

Вважає вказану постанову неналежним виконавчим документом, оскільки приватний виконавець не дотрималася вимог частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), не зазначила дату прийняття і номера рішення, згідно з яким видано документ, що суперечить пункту 2 частини першої статті 4 Закону.

В оскаржуваній постанові приватного виконавця зазначено різні особи стягувача - ЖБК «Суднобудівник - 21», в той час як стягнення проводити на користь Обслуговуючого кооперативу ЖБК «Суднобудівник - 21», що суперечить пунктам 3, 5 частини першої статті 4 Закону.

У постанові приватного виконавця Фесик М. О. відсутня дата набрання рішенням законної сили та строк пред`явлення рішення до виконання, що суперечить пункту частини першої статті 4 Закону.

Просила задовольнити скаргу та визнати неправомірною постанову приватного виконавця від 08 грудня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 , зобов`язати приватного виконавця скасувати вказану постанову.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року, що залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суди керувались тим, що у матеріалах справи немає відомостей про те, що виконавчий лист був визнаний таким, що не підлягає виконанню, або відомостей про те, що були виданий судом помилково, або про скасування рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, тому немає підстав вважати, що виконавчий лист з якихось підстав не міг бути прийнятий приватним виконавцем до виконання та/або повернений стягувачу.

ОСОБА_1 не надала доказів неправомірності та безпідставності постанови приватного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а під час судового розгляду не встановлено неправомірності дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження.

Суди вважали, що не зазначення у виконавчому листі організаційно-правової форми стягувача згідно із Класифікатором організаційно-правових форм господарювання не перешкоджає виконанню рішення суду та не порушує права боржника.

Суд апеляційної інстанції виснував, що на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у приватного виконавця відсутній імперативний обов`язок, а отже, відсутній і будь-який механізм, спрямований на перевірку достовірності обов`язкових реквізитів виконавчого документа.

ОСОБА_1 , помилково ототожнюючи постанову про відкриття виконавчого провадження із виконавчим документом, безпідставно вважає, що вимоги, які законвисуває до виконавчого документа, поширюються й на постанову про відкриття виконавчого провадження, яка не є виконавчим документом.

У матеріалах справи немає відомостей про те, що виконавчий лист був визнаний таким, що не підлягає виконанню, або відомостей про те, що був виданий судом помилково, або про скасування рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, як наслідок, відсутні підстави вважати, що виконавчі листи з якихось підстав не могли бути прийняті приватним виконавцем до виконання та/або повернуті стягувачу. На існування таких обставин ОСОБА_1 у своїй скарзі не посилалась.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

За результатом розгляду цивільної справи № 754/5478/22 за позовом ЖБК «Суднобудівник - 21» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлові послуги 23 листопада 2023 року Деснянський районний суд міста Києва видав виконавчий лист.

07 грудня 2023 року ЖБК «Суднобудівник - 21» звернувся до приватного виконавця із заявою про примусове виконання вказаного виконавчого листа.

08 грудня 2023 року приватний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлові послуги.

Вимоги касаційної скарги

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 25 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року.

Підставою касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України заявник зазначає: суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування вимог статті 4 Закону у випадку, коли поданий виконавчий лист суперечить вимогам пунктів 3, 5 частини першої статті 4 Закону, зокрема у випадку коли найменування стягувача не відповідає особі на користь якої проводиться стягнення зазначені у поданому виконавчому листі, та чи є це підставою для повернення виконавчого листа відповідно до вимог пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону.

В оскаржуваній постанові приватного виконавця зазначено іншу особу стягувача - ЖБК «Суднобудівник - 21», що суперечить пунктам 3, 5 частини першої статті 4 Закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Залишивши скаргу ОСОБА_1 без задоволення, суди виходили з того, що відсутність у виконавчому документі відомостей про повне найменування стягувача не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання.

Верховний Суд погоджується з висновками судів, враховуючи таке.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) гарантує право на справедливий суд, яке передбачає як прийняття судом остаточного рішення, так і його виконання, яке забезпечується державою.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»).

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом.

Відповідно до статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 Закону у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження

боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

У пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

У частині четвертій статті 18 Закону на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону виконавцю під час здійснення виконавчого провадження надано право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Відсутність у виконавчому документі будь-якої інформації щодо стягувача, зокрема, неповне зазначення організаційно-правової форми не позбавляє виконавця скористатися своїм правом та отримати таку інформацію у відповідних установах, у тому числі у самого стягувача.

Тому неповнота відомостей у виконавчому листі про організаційно-правову форму стягувача не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання.

Подібний за змістом висновок викладено Верховним Судом у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц, провадження № 61-331св18, від 14 липня 2021 року у справі № 179/531/20, провадження № 61-119св21.

З огляду на вказане посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 4 Закону у випадку, коли найменування стягувача не відповідає особі на користь якої проводиться стягнення, є безпідставним.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що заявниця помилково ототожнює вимоги до постанови про відкриття виконавчого провадження із вимогами до виконавчого документа відповідно до статті 4 Закону.

Отже, залишивши скаргу ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що незазначення у виконавчому листі повної організаційно-правової форми стягувача не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа, виданого на його виконання, та дійшов правильного висновку, що дії приватного виконавця щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 не порушують права заявниці, та є такими, що відповідають вимогам закону.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість оскарженого судового рішення, а є незгодою заявника з його змістом.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик Марії Олексіївни у цивільній справі за позовом Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив «Суднобудівник- 21» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-будівельні послуги, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська