Постанова

від 20.06.2024 по справі 754/10032/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №754/10032/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/10548/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Дніпровського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

27.03.2024 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, у якій позивач просив накласти арешт на:

- земельну ділянку (кадастровий номер: 3222981504:04:202:0006; площа 0,2725 (га); для ведення особистого селянського господарства; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1849434032229; номер відомостей про речове право: 31945563), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 ;

- будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 (реєстраційний номер майна 4519862);

- квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2329141780000; номер відомостей про речове право: 41395655), право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 ;

- статутний (складений) капітал товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙДЕРМ» (розмір статутного капіталу - 300000,00 грн.);

- легковий автомобіль марки «MAZDA», модель-3, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 .

Вимоги заяви мотивовано тим, що в провадженні суду знаходиться справа №754/10032/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Наведений вище перелік майна є предметом спору, на яке претендує позивач у розмірі частки. Позивач вказує, що майно є спільною сумісною власністю сторін і може бути відчужене без його згоди на користь третіх осіб, отже у разі невжиття заходів забезпечення позову, це утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду. На теперішній час відповідачка вже відчужила спірний автомобіль MAZDA», модель-3, 2016 року випуску на користь третьої особи без згоди позивача. Гроші після продажу автомобіля відповідачка позивачу не передала. Не накладення арешту може утруднити або ж навіть зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, виходячи з того, що майно вже буде відчужене та переоформлене по кілька разів (що відбувається в даному випадку) на підставі підроблених документів.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2024 року заяву позивача про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Накладено арешт на частину:

- земельної ділянки (кадастровий номер: 3222981504:04:202:0006; площа 0,2725 (га); для ведення особистого селянського господарства; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1849434032229; номер відомостей про речове право: 31945563), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 ;

- будинку АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 (реєстраційний номер майна 4519862);

- квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2329141780000; номер відомостей про речове право: 41395655), право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_1 ;

В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, 10 квітня 2024 року відповідач подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржувану ухвалу скасувати.

03 травня 2024 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 20.06.2024 року позивач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не подав.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може забезпечити позов, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст. 150 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; І'1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19).

Згідно ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обрання належного заходу забезпечення позову, відповідного предмету спору, сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову.

Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.

Суть доводів апелянта полягає в неналежності накладення арешту судом першої інстанції у зв`язку з ненаданням доказів існування ризиків незастосування заходу забезпечення позову. Також апелянт зазначає, що квартира, на частину якої було накладено арешт, є особистою власністю відповідача.

З точки зору апеляційного суду, оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення лише можливого в майбутньому порушення, вимога щодо представлення доказів наявності обставин, яких ще не існує, та на уникнення яких і направлені заходи забезпечення позову, не може вважатися належною. Підставою ж для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об`єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду. За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань.

Доводи апелянта стосовно того, що спірна квартира взагалі не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя можуть бути оцінені лише на стадії вирішення справи по суті, а не на стадії забезпечення позову.

З огляду на вищевказане, колегія суддів апеляційного суду констатує наявність реального спору з приводу такого майна та ризиків, щодо можливого його відчуження, відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для забезпечення позову в даному вигляді.

Окремо апеляційний суд зазначає, що згідно сталої практики Верховного Суду, забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом спору, є належним заходом забезпечення позову у спорах про поділ майна подружжя. Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18; від 19.09.2022 року у справі №757/36870/20; від 23.12.2020 року у справі №756/2609/20; від 29.03.2021 року у справі №202/365/20 та від 23.12.2020 року у справі №756/2609/20.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько