Постанова

від 24.06.2024 по справі 759/10858/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/10858/23 головуючий у суді І інстанції Шум Л.М.

провадження № 22-ц/824/199/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія», поданою представником - адвокатом Лукомським Павлом Валерійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И В:

14 червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про захист прав споживачів, в якому просила стягнути на її користь з відповідача пеню в розмірі 959 540,13 грн.

В обґрунтування позову посилалась на те, що між нею та відповідачем укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №7-23-210 від 26 вересня 2014 року, за умовами якого відповідач зобов`язався здійснити будівництво Будинку в цілому, здійснити всі будівельні, пусконалагоджувальні та інші роботи; виконати всі необхідні дії для забезпечення своєчасного прийняття будинку в експлуатацію; забезпечити прийняття в експлуатацію закінченого будівництва Будинку та передати будинок під заселення, а у випадку прострочення відповідачем терміну прийняття Будинку в експлуатацію більш, ніж на один календарний місяць, відповідач сплачує позивачці пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від фактично сплаченої суми ціни продажу майнового права.

Позивачка зазначила, що нею в повному обсязі виконані умови Договору з урахуванням укладених додаткових угод, однак, відповідачем умови Договору з урахуванням укладених додаткових угод не виконано: до теперішнього часу Будинок не здано в експлуатацію, квартиру та технічний паспорт на неї позивачці не передано, а тому, на її думку, відповідач, який допустив порушення договірних зобов`язань, має сплатити на її користь пеню у визначеному Договором розмірі.

14 липня 2023 року генеральний директор ЗАТ «Українська будівельна компанія» Мороз О.В. подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Вказав про відсутність порушення чи обмеження будь-яких прав позивача, в тому числі права власності позивача на майнові права на квартиру АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою, права власності на зазначену квартиру, яке у позивача ще не виникло, права на житло, що унеможливлює притягнення відповідача до відповідальності. Вважає, що позивач не довів, що обов`язок з введення будинку в експлуатацію покладається саме на відповідача.

Вказує, що відповідач не має статусу замовника будівництва, а тому на нього не покладено обов`язок ввести будинок в експлуатацію, що вказує на безпідставність висновку про невиконання саме відповідачем п.1.7 Договору, а тому підстави для стягнення у спірній ситуації пені з відповідача відсутні.

Зазначення у п.1.7 Договору терміну введення будинку в експлуатацію плановим (тобто, орієнтовним) вказує на невизначеність цієї умови, а отже, недосягнення сторонами договору домовленості щодо визначеного конкретною датою терміну введення будинку в експлуатацію.

Зазначає, що оскільки пеня може бути встановлена виключно за грошовими зобов`язаннями, що підтверджується імперативною нормою ч.3 ст.549 ЦК України та наведеною відповідачем з цього приводу судовою практикою, то стягнення пені за порушення зобов`язання не грошового характеру суперечить ЦК України. Тому встановлена п.4.6 договору відповідальність за затримку прийняття будинку в експлуатацію не спричиняє встановлення права позивача вимагати від відповідача сплати неустойки у формі пені, а у відповідача (який у спірній ситуації не є боржником у питанні введення будинку в експлуатацію - не спричиняє виникнення обов`язку виконати вказану вимогу позивача. Отже, пеня як форма неустойки згідно п.4.6 Договору не може бути стягнута у спірній ситуації.

Крім того, пеню може бути стягнено виключно в межах одного року, а позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за 4 роки.

22 липня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гуревич Максим Геннадійович подав відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

04 серпня 2023 року генеральний директор ЗАТ «Українська будівельна компанія» Мороз О.В. подав заперечення на відповідь на відзив, у яких просив позовні вимоги залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про захист прав споживачів задоволено частково. Стягнуто із Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 959 540,13 грн. Стягнуто із Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

28 листопада 2023 року на адресу Святошинського районного суду м. Києва від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гуревича М.Г., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, оскільки під час ухвалення рішення Святошинського районного суду м. Києва судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу в розмірі 95 954 грн.01 коп.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року постановлено стягнути із Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правову/правничу допомогу адвоката в розмірі 95 954 грн.01 коп.

Не погодившись із такими рішеннями суду, представник Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» - адвокат Лукомський Павло Валерійович, 27 грудня 2023 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, а також скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року.

Підтримавши доводи заяв по суті справи поданих до суду першої інстанції, апелянт вказав, що судом першої інстанції не було враховано, що оскільки пеня може бути встановлена виключно за грошовими зобов`язаннями, що підтверджується імперативною нормою ч.3 ст.549 ЦК України та наведеною відповідачем з цього приводу судовою практикою, то стягнення пені за порушення зобов`язання не грошового характеру суперечить ЦК України. Тому встановлена п.4.6 договору відповідальність за затримку прийняття будинку в експлуатацію не спричиняє встановлення права позивача вимагати від відповідача сплати неустойки у формі пені, а у відповідача (який у спірній ситуації не є боржником у питанні введення будинку в експлуатацію - не спричиняє виникнення обов`язку виконати вказану вимогу позивача. Отже, пеня як форма неустойки згідно п.4.6 Договору не може бути стягнута у спірній ситуації.

Крім того, пеню може бути стягнено виключно в межах одного року, а позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за 4 роки.

Також суд першої інстанції безпідставно не застосував положення частини третьої статті 551 ЦК України та не зменшив розмір неустойки.

Доцільним для врахування судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення судового рішення є факти відсутності порушення чи обмеження будь-яких прав позивача, в тому числі права власності позивача на майнові права на квартиру АДРЕСА_3 за вищевказаною адресою, права власності на зазначену квартиру, яке у позивача ще не виникло, права на житло, що унеможливлює притягнення відповідача до відповідальності.

Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що позивач не довів доказами обставину, що обов`язок з введення будинку в експлуатацію покладається саме на відповідача, і це підтверджується матеріалами справи.

Вказує, що відповідач не має статусу замовника будівництва, що підтверджується поданими відповідачем до суду апеляційної інстанції доказами, і протилежне не було доведено позивачем доказами, отже, безпідставним є висновок про те, що саме на відповідача покладено обов`язок ввести будинок в експлуатацію, що вказує на безпідставність висновку про невиконання саме відповідачем п.1.7 Договору, а тому підстави для стягнення у спірній ситуації пені з відповідача відсутні і оскаржуване рішення є незаконним.

Доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення зводяться до невідповідності стягнутих витрат на професійну правничу допомогу критеріям обґрунтованості, пропорційності до предмета спору та розумності таких витрат.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія», поданою представником - адвокатом Лукомським Павлом Валерійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про захист прав споживачів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

04 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гуревич Максим Геннадійович подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року законними та обґрунтованими.

Свою позицію обґрунтував обставинам, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» - адвокат Лукомський Павло Валерійович, вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Гуревич Максим Геннадійович, заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо доводів апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26 вересня 2014 року між сторонами укладено Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №7-23-210 , відповідно до п. 1.1 якого відповідач (Сторона-2) зобов`язується передати позивачці (Сторона-1) у власність Майнове право на квартиру, що знаходиться у житловому багатоквартирному будинку з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, що споруджується на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 , відповідно проектної документації, щодо якої отримано позитивний Висновок комплексної державної експертизи №00-0206-11/ЕК від 22 вересня 2011 року та експертний звіт №00-0277-14/ЦБ від 09 вересня 2014 року, і позначений на схемі Генерального плану за №7, а позивачка (Сторона-1) зобов`язується сплатити відповідачу ціну продажу майнового права згідно з умовами цього Договору та прийняти майнове право.

Під майновим правом сторони визначили майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири, характеристики якої визначені і цьому Договорі, що передбачає право Сторони-1 - позивачки ОСОБА_1 після прийняття будинку в експлуатацію та його технічної інвентаризації і за умови сплати Стороною-1позивачки ОСОБА_1 ціни продажу майнового права, набути у власність квартиру з оформленням та реєстрацією права власності на квартиру.

Згідно з п. 1.4 Договору відповідач зобов`язався здійснити будівництво Будинку в цілому, здійснити всі будівельні, пусконалагоджувальні та інші роботи; виконати всі необхідні дії для забезпечення своєчасного прийняття будинку в експлуатацію; забезпечити прийняття в експлуатацію закінченого будівництва Будинку та передати будинок під заселення.

В п. 1.5 Договору визначено характеристики квартири: номер квартири АДРЕСА_4 , загальна проектна площа - 67,57 кв.м, житлова проектна площа - 38,60 кв.м, номер поверху - 23, кількість кімнат - 2.

Термін прийняття будинку в експлуатацію - 2 квартал 2016 року (з 01 квітня 2016 року по 31 липня 2016 року) (п.1.7 Договору).

Відповідно до п.1.6 Договору після прийняття будинку в експлуатацію, його технічної інвентаризації та за умови сплати Стороною-1позивачкою ОСОБА_1 ціни продажу майнового права Сторона-2 зобов`язана протягом 30 календарних днів передати Стороні-1 позивачці ОСОБА_1 квартиру за актом прийому-передачі, а також технічний паспорт на квартиру.

Згідно з п.2.1 Договору ціна продажу майнового права складає 662 186,00 грн., включаючи ПДВ у розмірі 110 364,33 грн.

Відповідно до п. 4.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим Договором.

Зокрема, у п. 4.6 Договору визначено, що у випадку прострочення Стороною-2 (відповідачем) терміну прийняття Будинку в експлуатацію, зазначеного в п. 1.7 цього Договору, більш, ніж на один календарний місяць, Сторона-2 сплачує Стороні-1 позивачці ОСОБА_1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від фактично сплаченої Стороною-1 позивачкою ОСОБА_1 суми ціни продажу майнового права, зазначеної в п. 2.1 цього Договору.

Згідно з п. 9.1, 9.2 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох Сторін і діє до моменту виконання Сторонами всіх обов`язків. Цей Договір припиняється після повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до Додаткової угоди № від 18 червня 2015 року до Договору Сторони домовились замінити Майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_4 і позначений на схемі генерального плану за № НОМЕР_1 , на інше Майнове право, а саме: Майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_2 і позначений на схемі генерального плану за №9.

Сторони домовилися внести зміни в п. 1.5 Договору в частині характеристики квартири та викласти відповідний абзац цього пункту у такій редакції: «характеристики квартири: номер квартири АДРЕСА_2 , загальна проектна площа - 79,99 кв.м, житлова проектна площа - 41,23 кв.м, номер поверху - 25-26, кількість кімнат - 3».

Крім того, Сторони домовилися викласти п. 2.1 Договору у новій редакції: «ціна продажу майнового права складає 823 646,00 грн., включаючи ПДВ у розмірі 137 274,33 грн., яка на момент підписання Договору еквівалентна 38 043,69 доларам США відповідно до курсу НБУ на момент підписання даного Договору, а саме: 21,65 грн. за 1 долар США».

Разом з тим, у даній Додатковій угоді Сторони домовилися, що грошові кошти, сплачені за Ціну продажу майнового права по Договору, а саме - 662 186,00 грн. згідно з платіжним дорученням враховуються в якості часткової оплати Ціни продажу майнового права на отримання у власність новозбудованої квартири АДРЕСА_2 і позначений на схемі генерального плану за №9.

Водночас Сторони домовилися викласти п. 1.7 Договору у новій редакції: «Термін прийняття будинку в експлуатацію - 1 квартал 2017 року (з 01 січня 2017 року по 31 березня 2017 року)».

Відповідно до Додаткової угоди №2/17 від 03 січня 2017 року Сторони домовилися викласти п. 1.7 Договору у новій редакції: «Термін прийняття будинку в експлуатацію - 2 квартал 2017 року (з 01 квітня 2017 року по 31 липня 2017 року)».

Згідно з довідкою ЗАТ «Українська будівельна компанія» від 03 січня 2017 року, підписаною генеральним директором та головним бухгалтером ЗАТ «Українська будівельна компанія», позивачка сплатила 100 % вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 на 25-26 поверхах загальною площею 79,99 м2 бізнес-комплексу «Грюнвальд», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 і позначений на схемі генерального плану за №9, відповідно до умов Договору купівлі-продажу майнових прав №7-23-210 від 26 вересня 2014 року та згідно Додаткової угоди №1 від 18 червня 2015 року у розмірі 823 646,00 грн., включаючи ПДВ.

Отже, позивачкою в повному обсязі виконані умови Договору з урахуванням укладених додаткових угод.

Разом з тим, місцевим судом встановлено, що до теперішнього часу будинок не здано в експлуатацію, квартиру та технічний паспорт на неї позивачці не передано.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що нормами законодавства не заборонено сторонам у договорі самостійно визначити відповідальність у вигляді пені також і за порушення негрошового зобов`язання, оскільки з урахуванням принципу свободи договору, встановленого ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони не були позбавлені права добровільно установити в договорі такий вид відповідальності як пеня за порушення відповідачем терміну прийняття Будинку в експлуатацію. Відтак, вимоги позивачки про стягнення пені вважав обґрунтованими та такими, що відповідають умовам укладеного між сторонами договору. Суд встановив, що порушення зобов`язання, у зв`язку з яким ставиться питання про стягнення пені, розпочалось з 01 серпня 2017 року та на день ухвалення судового рішення не припинилось, тому допущене відповідачем порушення зобов`язання є триваючим. Оскільки пеня нараховується за кожен день прострочення, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення, а отже, право на подання позову про стягнення такої пені виникає щодня до моменту припинення зобов`язання.

Посилаючись на п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, суд вважав, що в межах заявлених позовних вимог нарахування пені за період з 12 березня 2019 року по 04 червня 2023 року є таким, що вчинено в межах строку позовної давності.

На думку апеляційного суду, висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та не гуртуються на вимогах закону з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно зі статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин. Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають не лише суб`єктивні права, а й обов`язки, які вони мають виконувати.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (абзац перший частини другої статті 551 ЦК України).

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно того, що представником відповідача жодним належним та допустимим доказом не спростовані обставини, на які посилається представник позивача щодо того, що відповідач належним чином не виконав взяті зобов`язання щодо введення в експлуатацію будинку в строки, передбачені договором, а тому вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання договору є обгрунтованою та підлягає до задоволення.

Також колегія суддів погоджується з мотивами місцевого суду в частині, що введення будинку в експлуатацію не є зобов`язальною умовою, а є однією з характеристик об`єкта будівництва, оскільки в даному конкретному випадку умовами укладеного між Сторонами Договору (п.1.4) прямо передбачено саме обов`язок відповідача здійснити будівництво Будинку в цілому, здійснити всі будівельні, пусконалагоджувальні та інші роботи; виконати всі необхідні дії для забезпечення своєчасного прийняття будинку в експлуатацію; забезпечити прийняття в експлуатацію закінченого будівництва Будинку та передати будинок під заселення.

Посилання апелянта на необгрунтоване не застосування судом першої інстанції постанови Верховного Суду у справі №369/6303/19 є безпідставним, оскільки справа, яка розглядалась судом касаційної інстанції мала інші обставини справи (умови договору купівлі-продажу містили пункт щодо орієнтовного прийняття об`єкта будівництва до експлуатації). Проте, у даній справі, пунктом 1.7. договору №7-23-210 купівлі-продажу майнових прав на квартиру в редакції Додаткової угоди №2/17 від 03 січня 2017 року чітко встановлено, що термін прийняття будинку в експлуатацію - 2 квартал 2017 року, та не має вказівки на те, що зазначений строк є орієнтовним.

Щодо відсутності вини у порушенні строків введення будинку в експлуатацію, апеляційний суд зазначає наступне.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ст. 614 ЦК України).

Згідно із змістом пункту 5.4 Договору, що укладений між сторонами, сторона, яка підпала під дію обставин непереборної сили чи зіткнулася з перешкодами, що знаходяться поза межами її контролю, зобов`язана негайно, але не пізніше 5 календарних днів, письмово повідомити іншу сторону про виникнення, вид і можливу тривалість дії вказаних обставин і перешкоди. Інакше сторона, що підпала під дію обставин непереборної сили чи зіткнулася з перешкодами, що знаходяться поза межами її контролю, позбавляється права посилатися на своє виправдання, крім випадків, коли сама обставина непереборної сили чи перешкода не давала можливості надіслати повідомлення.

Пункти 5.5 та 5.6 врегульовують подальший спосіб правовідносин сторін у випадку виникнення обставин, що зазначені у пункті 5.4.

Таким чином, відповідач, міг і повинен був цікавитися ходом будівництва та іншими обставинами, які впливають на реалізацію ним своїх прав і обов`язків, та за необхідності інформувати про виникнення негативних факторів іншу сторону договору, проте цього не зробив.

Щодо обставин, на які посилається відповідач ЗАТ «Українська будівельна компанія», а саме щодо відсутності правових підстав для висновку, що обов`язок по введенню будинку в експлуатацію є саме його обов`язком, а отже безпідставним є притягнення його до відповідальності шляхом стягнення з нього пені за порушення такого обов`язку, то вони повністю спростовуються змістом укладеного договору, а саме п.1.7. та 4.6, які є чинними та не були визнані недійсними.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов`язання (стаття 617 цього Кодексу).

Згідно із ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

З урахуванням викладеного, ураховуючи вимоги закону та умови договору, відповідач не довів відсутності своєї вини у простроченні зобов`язання передбаченого умовами договору та погодженого сторонами.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що період за який позивачем нараховано, а судом першої інстанції стягнуто пеню, не відповідає положенням закону та є завищеним.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції в цій частині виходив з того, що порушення зобов`язання, у зв`язку з яким ставиться питання про стягнення пені, розпочалось з 01 серпня 2017 року та на день ухвалення судового рішення не припинилось, тому допущене відповідачем порушення зобов`язання є триваючим.

Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на території України встановлено з 12 березня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та станом на день звернення ОСОБА_1 з позовом до суду (11 червня 2023 року) строк дії карантину був чинним.

Отже, дійшовши правильного висновку, що позивач звернулася до суду з позовом в межах визначених пунктом першим частини другої статті 258 ЦК України, місцевий суд помилково ототожнив «строк позовної давності» та «строк нарахування штрафних санкцій», який у випадку порушення цивільно-правових зобов`язань обмежений одним календарним роком.

Таким чином, зі Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 належало стягнути пеню за період з 14 червня 2022 року по 14 червня 2023 року (день звернення до суду з позовом), тобто в межах календарного року, що передує дню звернення до суду з позовом.

Проте, позивач у своєму позові визначив період стягнення пені до 04 червня 2023 року, а тому, період стягнення пені у даному випадку в межах позовних вимог слід вважати з 14 червня 2022 року до 04 червня 2023 року, що становить розмір 412 951,28 грн. (823 646,00 х (2 х 25,00 : 365) х 356 : 100).

Частина третя статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки розмір неустойки (пені), який підлягає стягненню з відповідача (412 951,28 грн.) є значно меншим ніж розмір основного зобов`язання (823 646,00 грн.), а будь-яких інших обставин, які мають істотне значення апелянтом не наведено, колегія суддів вважає, що відсутні визначені ч. 3 ст. 551 ЦК України підстави для зменшення її розміру.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Зважаючи на те, що суд першої інстанцій повно встановив обставини у справі, але всупереч нормам матеріального права стягнув з відповідача на користь позивача пеню за період більший ніж встановлено Законом, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення місцевого суду, зменшивши суму пені з 959 540,13 грн. до 412 951,28 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 липня 2023 року.

28 листопада 2023 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гуревича М.Г., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, оскільки під час ухвалення рішення Святошинського районного суду м. Києва судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу в розмірі 95 954 грн.01 коп.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано Договір доручення про надання правової допомоги, укладений 26 травня 2023 року між адвокатом Гуревичем Максимом Геннадійовичем та ОСОБА_1 .

Відповідно до п.2.3.6 Договору, позивач зобов`язалася сплатити адвокату гонорар, який є витратами на професійну правничу допомогу. Розмір гонорару є фіксованим та становить 10% від суми, стягнутої судом на користь клієнта. Гонорар сплачується Клієнтом (позивачкою) адвокату після фактичної сплати відповідної суми на користь позивачки відповідачем або іншою особою, яка виконуватиме зобов`язання відповідача.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення місцевий суд виходив з того, що з відповідача на користь позивачки стягнуто пеню в розмірі 959 540,13 грн., тому розмір гонорару, який позивачка зобов`язана сплатити адвокату, становить: 959 540,13 грн. * 10 % = 95 954,01 грн. Вважав, що оскільки вказана сума гонорару обумовлена позивачкою та адвокатом на рівні договірних відносин, визначена до сплати у відсотковому розмірі під відкладальною умовою, а тому підлягає стягненню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Проте, згідно п. 6.51 висновку Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно вимог ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09 червня 2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Позаяк склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд має враховувати, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Тож, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Визначаючи порядок обчислення гонорару адвоката Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 виходила з наступного.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

З аналізу ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

При цьому, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі №904/4507/18.

Доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення зводяться до невідповідності стягнутих витрат на професійну правничу допомогу критеріям обґрунтованості, пропорційності до предмета спору та розумності таких витрат.

Колегія суддів проаналізувала надані представником ОСОБА_1 докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, та дійшла висновку, що з огляду на фактичний об`єм наданих адвокатом послуг, категорію справи, яка не є складною, визначення гонорару адвоката у розмірі 10% від стягнутої судом суми не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи, а тому підлягає зменшенню до 5%.

За встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що враховуючи фінансовий стан обох сторін, з урахуванням положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України, наявні підстави для зменшення розміру стягнутих зі Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 95 954,01 грн. до 20 647,56 грн., оскільки саме цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критеріям обґрунтованості, пропорційності до предмета спору та розумності таких витрат.

Керуючись ст. ст. 133, 144, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія», подану представником - адвокатом Лукомським Павлом Валерійовичем - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року змінити, зменшивши розмір стягнутої зі Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ: 23728595, місцезнаходження: 02099, м Київ, вул. Ремонтна, буд. 8) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пені в розмірі 959 540,13 грн. до 412 951 (чотириста дванадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна) гривня 28 копійок.

Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року змінити, зменшивши розмір стягнутих зі Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» (код ЄДРПОУ: 23728595, місцезнаходження: 02099, м Київ, вул. Ремонтна, буд. 8) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрат на професійну правничу допомогу з 95 954,01 грн. до 20 647 (двадцять тисяч шістсот сорок сім) гривень 56 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28 червня 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова