Окрема думка

від 19.06.2024 по справі 278/2100/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду Ситнік О. М.

щодо постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року в справі № 278/2100/21 (провадження № 61-17118св23)

за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Житомирської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Житомирської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять, про визнання незаконним та скасування розпорядження, зобов`язання повернути земельну ділянку

за касаційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бас Андрій Миколайович, та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Очич Андрій Юрійович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

У липні 2021 року заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Житомирської районної державної адміністрації (далі - Житомирська РДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять, про визнання незаконним та скасування розпорядження, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що на підставі розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га ОСОБА_2 на території Глибочицької сільської ради» 20 грудня 2011 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 092934 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га (далі - земельна ділянка).

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 2019 року ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що відповідно до змісту вказаного договору купівлі-продажу 0,2297 га спірної земельної ділянки знаходяться під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами). Аналогічна інформація щодо експлікації земельних угідь наявна в Державному земельному кадастрі про спірну земельну ділянку.

Згідно з інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять, Державного агентства водних ресурсів України на спірній земельній ділянці розташований меліоративний канал МК-1 гончарного дренажу с. Н. Березина Житомирського району Житомирської області, що перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять та відноситься до міжгосподарської меліоративної системи.

Крім того, на цій земельній ділянці на момент її передачі в приватну власність ОСОБА_2 наявний штучно створений незамкнений водний об`єкт орієнтовною площею 0,2297 га, що підтверджується проєктом землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га від 2011 року, проектом із землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки з метою зміни цільового призначення з ведення особистого селянського господарства на землі іншого призначення (під будівництво готельно-ресторанного комплексу, автостоянки з будівлями господарського призначення для обслуговування автомобілів, складські приміщення, торгівельний комплекс для обслуговування територіальної громади) площею 1,0403 га, інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 відноситься до земель водного фонду, оскільки розміщуються під водним об`єктом та меліоративним каналом та відносяться до земель державної власності, а тому не могла передаватися в приватну власність. Тому прокурор вважав, що розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779, яким передано у приватну власність відповідача земельну ділянку водного фонду, прийнято з порушенням вимог Закону, а тому воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Окрім того, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). На підставі викладеного ОСОБА_1 зобов`язаний повернути спірну земельну ділянку у володіння держави в особі Житомирської ОДА, а державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку підлягає скасуванню.

У зв`язку із зазначеним прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га на території Глибочицької сільської ради»;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Житомирської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 (запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 30382588).

Рішенням від 05 квітня 2023 року Житомирський районний суд Житомирської області в задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що меліоративний канал МК-1 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га, передану у власність ОСОБА_2 , із клопотанням про призначення в справі судової земельно-технічної експертизи також не звертався.

Житомирський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнив. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Визнав незаконним та скасувати розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га на території Глибочицької сільської ради».

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути державі в особі Житомирської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915.

Скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 (запис про право власності № 30382588 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Житомирської РДА на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір в розмірі по 5 675,00 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт наявності на спірній земельній ділянці меліоративного каналу. Суд першої інстанції всупереч вимогам частин другої та третьої статті 89 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України не надав належної оцінки всім зібраним у справі доказам у цілому, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Врахувавши те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а тому не могла передаватися в приватну власність з іншою метою ніж визначена у частині другій статті 59 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, суд виснував про наявність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779, зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Житомирської ОДА спірну земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказавши на те, що такі вимоги прокурора є ефективним способом захисту права його власника.

Суд вважав, що заступник керівника Житомирської окружної прокуратури належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави.

01 грудня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Бас А. М., через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що прокурор не мав повноважень на представництво інтересів держави в цій справі, оскільки не довів бездіяльність державних органів, у інтересах яких він звертався. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що Житомирська ОДА, розглянувши лист прокуратури щодо можливого порушення інтересів держави та здійснивши перевірку викладених місцевою прокуратурою обставин, зазначила, що підстав для звернення до суду немає, оскільки з огляду на отриманий лист Басейного управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року № 903-509 на спірній земельній ділянці відсутня меліоративна мережа каналів, а канал МК-1 знаходиться на відстані 15 м від межі вказаної земельної ділянки. У свою чергу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області зазначило про неможливість звернення до суду в зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.

Суд апеляційної інстанції надав перевагу одному доказу над іншим, а саме проігнорував лист Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року, який свідчить про відсутність меліоративного каналу, однак прийняв до уваги лист Держводагенства, в якому наведено про наявність на спірній земельній ділянки такого каналу. Крім того, Держводагенством зазначено, що на каналі облаштована копанка площею 0,21 га, яка створена штучно і не перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять.

Зазначає, що оскільки лист Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року № 03-509 свідчить про відсутність на спірній земельній ділянці об`єктів водного фонду, а лист Держводагентство від 09 червня 2021 року № 3452/3/3/11-21 має протилежний характер (наводить про наявність водного об`єкта), суд першої інстанції правильно вказав, що належним та допустимим доказом наявності чи відсутності об`єкта водного фонду має слугувати проведена судова експертиза. Однак прокурор не ініціював проведення судової експертизи та не надав до суду експертизи виготовленої за заявою учасника.

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 у власність держави.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції, вважаючи, що лише частиною земельної ділянки (орієнтовною довжиною 150 м) з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 проходить меліоративний канал, виснував про повернення всієї земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 державі в особі Житомирської ОДА, не врахувавши те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі. При цьому посилається на неврахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 362/2707/19. Вказує на те, що суд мав би ініціювати проведення судової експертизи щодо можливих меж меліоративного каналу та вилучення в добросовісного набувача лише частини земельної ділянки. Крім того, суд не врахував інформацію щодо відсутності обмежень до меліоративного каналу.

Вказує на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами перебування спірної земельної ділянки в межах меліоративного каналу, в той час як відповідач надав достатньо доказів протилежного.

27 грудня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Очич А. Ю., через систему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом висновку Верховного Суду в справі № 515/1315/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції без проведення земельно-технічної експертизи помилково виснував про накладення на частину спірної земельної ділянки меліоративного каналу МК-1 та порушення прав позивача.

ОСОБА_2 вказує на те, що він мав право на надання йому земельної ділянки у власність, оскільки був учасником бойових дій, ліквідатором наслідків Чорнобильської катастрофи та особою з інвалідністю II групи і раніше не використовував своє право на отримання земельної ділянки у власність. Він реалізував своє право та набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га, якою він правомірно користувався за цільовим призначенням тривалий час, у межах норм, передбачених законом, на підставі відповідного рішення районної адміністрації, яку в подальшому відчужив ОСОБА_1 , який в свою чергу почав будівництво об`єкту нерухомості на вказаній земельній ділянці.

Вважає, що саме висновок земельно-технічної експертизи міг дати відповідь на питання, чи накладається (проходить) меліоративний канал МК-1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га. І, якщо б експертизою було б встановлено, що даний меліоративний канал частково проходить спірною земельною ділянкою, то, враховуючи принцип пропорційності втручання держави в приватну власність, слід було встановити, яку частину із площі земельної ділянки 1,0403 га займає меліоративний канал, чи можливо виділити і повернути в державну власність ту частину земельної ділянки, якою проходить канал, а не зобов`язувати повернути всю ділянку площею 1,0403 га із приватної власності, на якій вже зведено об`єкт нерухомості.

Суд апеляційної інстанції не дотримався принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав людини. Суд апеляційної інстанції надав перевагу одним доказам над іншими, оскільки в матеріалах справи є декілька листів Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять, суперечливих за змістом.

Зазначає, що висновки апеляційного суду про те, що на спірній земельній ділянці на момент її передачі в приватну власність наявний штучно створений незамкнений водний об`єкт орієнтовною площею 0,2297 га, ґрунтуються на припущеннях. На спірній земельній ділянці площею 1,0403 га з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 наявна самовільно створена копанка орієнтовною площею 0,2297 га, яка є замкненим водним об`єктом, що підтверджується листом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 24 лютого 2021 року № 03-318, відповідно до якого самовільно створена копанка поруч з каналом МК-1 не є складовою частинного меліоративної системи та її інженерної інфраструктури. Вказане підтверджував і представник Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що вказана копанка зв`язана з іншими водними об`єктами.

Звертає увагу на те, що, оскільки розмір копанки площею 0,2297 га не перевищує 3 га, не є складовою меліоративного каналу, проходить поруч, і в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що копанка зв`язана з іншими водними об`єктами, є замкненою природною водоймою, то могла передаватися у приватну власність відповідно до статті 59 Водного кодексу (далі - ВК) України.

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наявність меліоративного каналу та водного об`єкта на земельній ділянці підтверджено висновком з оцінки впливу на довкілля (6 сторінка висновку), який складений Управлінням екології та природних ресурсів Житомирської ОДА від 15 жовтня 2020 року № 4181/4-3/4-4-1857. Зазначає, що згідно із вказаним висновком у північно-східній частині земельної ділянки проходить меліоративний канал МК - гончарного дренажу с. Березина Глибочицької ОТГ та на каналі облаштована копанка площею 0,21 га. Розміри захисних смуг витримано. Інші водні об`єкти на території планованої діяльності відсутні. Вказаний висновок зроблений на підставі листа Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 04 березня 2020 року № 02-329.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бас А. М., та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Очич А. Ю., залишено без задоволення. Постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року залишено без змін.

Верховний Суд керувався тим, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт наявності на спірній земельній ділянці меліоративного каналу, а суд першої інстанції всупереч вимогам частин другої та третьої статті 89 ЦПК України не надав належної оцінки всім зібраним у справі доказам у цілому, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та передчасно виснував про відмову в задоволенні позову. Посилання в касаційних справах на суперечливість доказів, наданих прокурором, одні з яких містять інформацію про відсутність на спірній земельній ділянці меліоративного каналу МК-1, а інші - про його наявність, та про те, що належним доказом належності спірної земельної до земель водного фонду має слугувати проведена судова експертиза, не може бути взято судом до уваги, оскільки суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами. Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені в справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободичи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеноїв позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Предметом спору в цій справі є: визнання незаконним та скасування розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для введення особистого селянського господарства площею 1,0403 га ОСОБА_2 на території Глибочицької сільської ради»; зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку; скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку.

При зверненні до суду із цим позовом прокурор вказував, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки на ній штучно створений незамкнений водний об`єкт орієнтовною площею 0,2297 га та меліоративний канал МК-1 гончарного дренажу с. Н. Березина Житомирського району Житомирської області, що перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять та відноситься до міжгосподарської меліоративної системи та державної власності, а тому не могла передаватися в приватну власність.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України від 19 червня 2003 року № 962-IV«Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (статті 18, 19 ЗК України).

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанцій) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Відповідно до статті 1 ВК України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт); ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.

Статтею 3 ВК України визначено, що до водного фонду України належать, зокрема, штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах.

Відповідно до Переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ), викладені у додатку 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 17 жовтня 2012 року № 1051, підгрупа угіддя «штучні водосховища» включає штучні водойми місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудовані для створення запасу води та регулювання її стоку, та належить до групи «води», яка включає частину національної території, покриту поверхневими водами (природні і штучні водойми), що входять до складу природних ланок кругообігу води, яка обмежена лінією узбережжя. Підгрупа «піски» включає ділянки землі, які вкриті великими масами сипучої гірської породи, що складається з крупинок твердих мінералів, переважно кварцу (включаючи пляжі) та належить до групи «землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом», яка включає незабудовані землі, поверхня яких зовсім або майже не покрита будь-якою рослинністю.

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 14 січня 2000 року № 1389-XIV«Про меліорацію земель» (далі - Закон № 1389-XIV) меліоративна система - технологічно цілісна інженерна інфраструктура, що включає в себе такі окремі об`єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління водним, тепловим, повітряним і поживним режимом ґрунтів на меліорованих землях. Внутрішньогосподарська меліоративна система - меліоративна система, що знаходиться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечує подачу, розподіл та відведення води на цих землях.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1389-XIV, об`єкти інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем можуть перебувати у державній або комунальній власності.

У статті 12 Закону № 1389-XIV зазначено, що об`єкти інженерної інфраструктури внутрішньогосподарських меліоративних систем можуть перебувати у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст або у власності юридичних осіб та громадян з урахуванням обмежень і обтяжень у використанні ділянок меліорованих земель, установлених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1389-XIVземлі, зайняті окремими об`єктами інженерної інфраструктури меліоративних систем (меліоративною мережею з гідротехнічними спорудами та насосними станціями, захисними дамбами, спостережною мережею, технологічними дорогами та спорудами на них), а також землі, виділені під смуги відведення для них, надаються у користування або у власність суб`єктам права власності на меліоративні системи, які забезпечують відповідно до цього Закону експлуатацію меліоративних систем або утворюють з цією метою спеціальні служби.

У силу вимог частини третьої статті 23 вищевказаного Закону та статті 84 ЗК України, є землями державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

У статті 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Велика Палата Верховного Суду висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15 (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19)).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Предметом доказування в цій справі про оспорення передачі в приватну власність земельної ділянки водного фонду є обставини про те, чи накладається меліоративний канал МК-1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га, передану ОСОБА_2 .

На підтвердження наявності/відсутності на спірній земельній ділянці меліоративного каналу МК-1 гончарного дренажу с. Н. Березина Житомирського району Житомирської області, що перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять та відноситься до міжгосподарської меліоративної системи, сторони надали такі докази:

- проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, відповідно до якого цільове призначення земельної ділянки та мета її використання - ведення особистого селянського господарства;

- висновок Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 17/234, яким погоджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 спірної земельної ділянки. Відповідно до підпункту 3.3 пункту 3 розділу ІІ вказаного висновку земельна ділянка не належить до об`єктів природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, до інших особливо цінних земель, земель зареєстрованих для заповідання, до водних об`єктів, їх водоохоронних зон та прибережних смуг, заплав малих річок (т. 1, а. с. 204-209);

- висновок Управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності ОСОБА_1 щодо будівництва автомобільного заправного комплексу на землях Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області від 15 жовтня 2020 року № 4180/4-3/4-4-1837, відповідно до якого в північно-східній частині земельної ділянки проходить меліоративний канал МК - гончарного дренажу с. Березина Глибочицької ОТГ та на каналі облаштована копанка площею 0,21 га. Розміри захисних смуг витримано. Інші водні об`єкти на території планованої діяльності відсутні (т. 1, а. с.76, 79);

- лист Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 24 лютого 2021 року № 03-318, відповідно до якого канал МК-1 розташований на ділянці гончарного дренажу с. Н. Березина. Канал відноситься до міжгосподарської меліоративної мережі та перебуває на балансі Басейного управління водних ресурсів річки Прип`ять. Землі під міжгосподарськими меліоративними каналами відведені для їх обслуговування і відносяться до земель водного фонду. Самовільно створена копань поруч з каналом МК-1 не є складовою частиною меліоративної системи та її інженерної інфраструктури (т. 1, а. с. 41);

- лист Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року № 03-509, відповідно до якого на спірній земельній ділянці площею 1,0403 га з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 відсутня меліоративна мережа каналів. Канал МК-1 знаходиться на відстані 15 м від межі вказаної земельної ділянки (т. 1, а. с. 50);

- лист Державного агентства водних ресурсів України від 09 червня 2021 року № 3452/3/3/11-21, відповідно до якого до земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 входить частина земель водного фонду, а саме меліоративний канал МК-1 орієнтовною довжиною 150 м зі смугами відводу (т. 1, а. с. 53, 54);

- інформаційну довідку Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 07 червня 2022 року № 01-642, відповідно до якоїмеліоративний магістральний канал МК-1 ділянки гончарного дренажу Н. Березина проходить земельною ділянкою з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 (т. 2, а. с. 98-100).

Дослідивши вказані докази, суд першої інстанції вважав їх такими, що протирічать одне одному, що не дає підстав вважати доведеною належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вважав, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт наявності на спірній земельній ділянці меліоративного каналу, тобто на підставі тих же доказів, що досліджував і оцінював суд першої інстанції, зробив протилежний висновок, однак не зазначив, які норми процесуального закону під час оцінки доказів порушив суд першої інстанції.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Апеляційний суд не переглянув справу з урахуванням усіх вимог та заперечень сторін.

Апеляційний суд не навів мотивів на спростування доводів відповідачів та інформації про те, що на спірній земельній ділянці наявна самовільно створена копанка орієнтовною площею 0,2297 га, яка не перевищує 3 га, не є складовою меліоративного каналу та її інженерної інфраструктури, проходить поруч, є замкненим водним об`єктом.

Суд не усунув суперечності в наданих сторонами доказах та передчасно виснував, що на спірній земельній ділянці на момент її передачі в приватну власність наявний штучно створений незамкнений водний об`єкт орієнтовною площею 0,2297 га.

Апеляційний суд не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому оскаржуване судове рішення необхідно було скасувати із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суддя О. М. Ситнік