Постанова

від 19.06.2024 по справі 278/2100/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 278/2100/21

провадження № 61-17118св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Житомирської обласної державної адміністрації,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Житомирська районна державна адміністрація,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бас Андрій Миколайович, та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Очич Андрій Юрійович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М., у справі за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Житомирської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Житомирської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять, про визнання незаконним та скасування розпорядження, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області), Житомирської обласної державної адміністрації (далі - Житомирська ОДА) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Житомирської районної державної адміністрації (далі - Житомирська РДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять, про визнання незаконним та скасування розпорядження, зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що на підставі розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га ОСОБА_2 на території Глибочицької сільської ради» 20 грудня 2011 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 092934 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га (далі - земельна ділянка).

Надалі на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 2019 року ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що відповідно до змісту вказаного договору купівлі-продажу 0,2297 га спірної земельної ділянки розташована під штучними водотоками (каналами, колекторами, канавами). Аналогічна інформація щодо експлікації земельних угідь наявна в Державному земельному кадастрі про спірну земельну ділянку.

Згідно з інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять, Державного агентства водних ресурсів України на спірній земельній ділянці розташований меліоративний канал МК-1 гончарного дренажу с. Н. Березина Житомирського району Житомирської області, що перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять та належить до міжгосподарської меліоративної системи.

Крім того, на цій земельній ділянці на момент її передачі у приватну власність ОСОБА_2 наявний штучно створений незамкнений водний об`єкт орієнтовною площею 0,2297 га, що підтверджується проектом землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,0403 га, від 2011 року, проектом із землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки з метою зміни цільового призначення з ведення особистого селянського господарства на землі іншого призначення (під будівництво готельно-ресторанного комплексу, автостоянки з будівлями господарського призначення для обслуговування автомобілів, складські приміщення, торговельний комплекс для обслуговування територіальної громади), площею 1,0403 га, інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 належить до земель водного фонду, оскільки розміщується під водним об`єктом та меліоративним каналом, та належить до земель державної власності, а тому не могла передаватися у приватну власність. Прокурор вважав, що розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779, яким передано у приватну власність відповідача земельну ділянку водного фонду, прийнято з порушенням вимог Закону, а тому воно підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Окрім того, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). На підставі викладеного ОСОБА_1 зобов`язаний повернути спірну земельну ділянку у володіння держави в особі Житомирської ОДА, а державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку підлягає скасуванню.

У зв`язку із зазначеним прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га на території Глибочицької сільської ради»;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Житомирської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 (запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 30382588).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 05 квітня 2023 року Житомирський районний суд Житомирської області у задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що меліоративний канал МК-1 накладається (проходить) на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га, яка була передана у власність ОСОБА_2 , із клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи також не звертався.

Житомирський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задовольнив.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Визнав незаконним та скасував розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га на території Глибочицької сільської ради».

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути державі в особі Житомирської ОДА земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915.

Скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 (запис про право власності за № 30382588 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Житомирської РДА на користь Житомирської обласної прокуратури судовий збір у розмірі по 5 675,00 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт наявності на спірній земельній ділянці меліоративного каналу. Суд першої інстанції всупереч вимогам частин другої та третьої статті 89 ЦПК України не надав належної оцінки всім зібраним у справі доказам у цілому, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Врахувавши те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а тому не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779, зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Житомирської ОДА спірну земельну ділянку та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вказавши на те, що такі вимоги прокурора є ефективним способом захисту права його власника.

Суд вважав, що заступник керівника Житомирської окружної прокуратури належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав позов із дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1

01 грудня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бас А. М., через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що прокурор не мав повноважень на представництво інтересів держави у цій справі, оскільки він не довів бездіяльність державних органів, в інтересах яких він звертався. Так, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що Житомирська ОДА, розглянувши лист прокуратури щодо можливого порушення інтересів держави та здійснивши перевірку викладених місцевою прокуратурою обставин, зазначила, що підстав для звернення до суду немає, оскільки з огляду на отриманий лист Басейного управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року № 903-509 на спірній земельній ділянці відсутня меліоративна мережа каналів, а канал МК-1 розташований на відстані 15 м від межі вказаної земельної ділянки. У свою чергу, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області зазначило про неможливість звернення до суду у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, надав перевагу одному доказу над іншим, а саме суд проігнорував лист Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року, який свідчить про відсутність меліоративного каналу, однак взяв до уваги лист Держводагенства, в якому наведено про наявність на спірній земельній ділянки такого каналу. Крім того, Держводагенство зазначало, що на каналі облаштована копанка площею 0,21 га, яка створена штучно і не перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять.

Зазначає, що оскільки лист Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року № 03-509 свідчить про відсутність на спірній земельній ділянці об`єктів водного фонду, а лист Держводагентства від 09 червня 2021 року № 3452/3/3/11-21 має протилежний характер (зазначає про наявність водного об`єкта), то суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, дійшов правильного висновку, що належним та допустимим доказом наявності чи відсутності об`єкта водного фонду має слугувати проведена судова експертиза. Однак прокурор не ініціював проведення судової експертизи та не надав до суду експертизи, виготовленої за заявою учасника.

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 у власність держави.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції, вважаючи, що по частині земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 проходить меліоративний канал, а саме частина земель водного фонду орієнтовною довжиною 150 м (як зазначено в листі Держводагенства), дійшов помилкового висновку про повернення всієї земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 державі в особі Житомирської ОДА, не врахувавши те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі. При цьому посилається на неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року в справі № 362/2707/19. Вказує на те, що суд мав би ініціювати проведення судової експертизи щодо можливих меж меліоративного каналу та вилучення у добросовісного набувача лише частини земельної ділянки, по якій, на думку суду, проходить водний об`єкт, однак апеляційний суд вилучив ділянку загальною площею 1,0403 га, яку скаржник набув на підставі оплатного чинного договору. Крім того, суд не врахував інформацію щодо відсутності обмежень до меліоративного каналу.

Вказує на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами перебування спірної земельної ділянки у межах меліоративного каналу, водночас відповідач надав достатньо доказів протилежного.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2

27 грудня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Очич А. Ю., через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом висновку Верховного Суду в справі № 515/1315/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції без проведення земельно-технічної експертизи дійшов помилкового висновку про накладення на частину спірної земельної ділянки меліоративного каналу МК-1 та порушення прав позивача.

ОСОБА_2 вказує на те, що він мав право на надання йому земельної ділянки у власність, оскільки є учасником бойових дій, ліквідатором наслідків Чорнобильської катастрофи та є особою з інвалідністю II групи і раніше не використовував своє право на отримання земельної ділянки у власність. Він реалізував своє право та набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га, якою він правомірно користувався за цільовим призначенням тривалий час, у межах норм, передбачених законом, на підставі відповідного рішення районної адміністрації, яку в подальшому відчужив ОСОБА_1 , який, у свою чергу почав будівництво об`єкта нерухомості на зазначеній земельній ділянці.

Вважає, що саме висновок земельно-технічної експертизи міг дати відповідь на питання, чи накладається (проходить) меліоративний канал МК-1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га. Якщо б експертизою було б встановлено, що цей меліоративний канал частково проходить по спірній земельній ділянці, то, враховуючи принцип пропорційності втручання держави у приватну власність, слід було встановити, яку частину із площі земельної ділянки (1,0403 га) займає меліоративний канал, чи можливо виділити і повернути у державну власність ту частину земельної ділянки, по якій проходить канал, а не зобов`язувати повернути всю ділянку площею 1,0403 га із приватної власності, на якій вже розташований об`єкт нерухомості.

У цій справі суд апеляційної інстанції не дотримався принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав людини. Суд апеляційної інстанції надав перевагу одним доказам над іншими, оскільки в матеріалах справи є декілька листів Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять, які є суперечливими.

Зазначає, що висновки апеляційного суду про те, що на спірній земельній ділянці на момент її передачі у приватну власність наявний штучно створений незамкнений водний об`єкт орієнтовною площею 0,2297 га, ґрунтуються на припущеннях. Так, на спірній земельній ділянці площею 1,0403 га з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 наявна самовільно створена копанка орієнтовною площею 0,2297 га, яка є замкненим водним об`єктом, що підтверджується листом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 24 лютого 2021 року № 03-318, відповідно до якого самовільно створена копань поруч із каналом МК-1 не є складовою частинною меліоративної системи та її інженерної інфраструктури. Вказане підтверджував і представник Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що зазначена копанка зв`язана з іншими водними об`єктами.

Звертає увагу на те, що оскільки розмір копанки площею 0,2297 га не перевищує 3 га, не є складовою меліоративного каналу, проходить поруч, і в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що копанка зв`язана з іншими водними об`єктами, є замкненою природною водоймою, то могла передаватися у приватну власність відповідно до статті 59 Водного кодексу України.

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наявність меліоративного каналу та водного об`єкта на земельній ділянці підтверджено висновком з оцінки впливу на довкілля (6 сторінка висновку), який складений Управлінням екології та природних ресурсів Житомирської ОДА від 15 жовтня 2020 року № 4181/4-3/4-4-1857. Зазначає, що згідно із вказаним висновком у північно-східній частині земельної ділянки проходить меліоративний канал МК-1 гончарного дренажу с. Н. Березина Глибочицької ОТГ та на каналі облаштована копанка площею 0,21 га. Розміри захисних смуг витримано. Інші водні об`єкти на території планованої діяльності відсутні. Зазначений висновок зроблений на підставі листа Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 04 березня 2020 року № 02-329.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року заступник керівника Житомирської окружної прокуратури подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги, в яких вказує, що викладені в них доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції, висновки якого вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали із Житомирського районного суду Житомирської області.

У грудні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року клопотання ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Очич А. Ю., задоволено. Зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 липня 2011 року на замовлення ОСОБА_2 ТОВ «Інтерра-Україна» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,0403 га, на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, відповідно до якого цільове призначення земельної ділянки та мета її використання - ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 196-209).

Висновком Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою Житомирської РДА, від 04 серпня 2011 року № 17/234 було погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,0403 га, на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Відповідно до підпункту 3.3 пункту 3 розділу ІІ висновку про погодження зазначеного проекту зазначено про розташування земельної ділянки щодо навколишньої території: земельна ділянка не належить до об`єктів природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, належність до інших особливо цінних земель, земель, зареєстрованих для заповідання, належність до водних об`єктів, їх водоохоронних зон та прибережних смуг, заплав малих річок (т. 1, а. с. 204-209).

Розпорядженням Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га ОСОБА_2 на території Глибочицької сільської ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 17).

Розпорядженням Житомирської РДА від 16 листопада 2011 року № 1128 надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни цільового призначення з ведення особистого селянського господарства на землі іншого призначення (т. 1, а. с. 32).

15 грудня 2011 року було розроблено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки з метою зміни цільового призначення з ведення особистого селянського господарства на землі іншого призначення (т. 1, а. с. 31).

20 грудня 2011 року Житомирська РДА видала ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 092934 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га, цільове призначення - землі іншого призначення (т. 1, а. с. 18).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2019 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбав земельну ділянку площею 1,0403 га, кадастровий номер 1822082000:03:000:0915, цільове призначення - 03.10 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку). Категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання земельної ділянки - землі іншого призначення (т. 1, а. с. 35, 36). Право власності останнього зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30382588 (т. 1, а. с. 42).

Згідно з інформації Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 24 лютого 2021 року № 03-318 канал МК-1 розташований на ділянці гончарного дренажу с. Н. Березина. Канал належить до міжгосподарської меліоративної мережі та перебуває на балансі Басейного управління водних ресурсів річки Прип`ять. Землі під міжгосподарськими меліоративними каналами відведені для їх обслуговування і належать до земель водного фонду. Самовільно створена копань поруч із каналом МК-1 не є складовою частинною меліоративної системи та її інженерної інфраструктури (т. 1, а. с. 41).

Житомирська місцева прокуратура в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 01 березня 2021 року № 32-84-1906вих-21, проінформувала Житомирську ОДА про порушення вимог закону та інтересів під час прийняття спірного рішення Житомирською РДА, необхідність вжиття заходів реагування для їх захисту шляхом пред`явлення відповідного позову (т. 1, а. с. 43-46).

Листом від 17 березня 2021 року № 1488/2-21/31 Житомирська ОДА повідомила окружну прокуратуру про те, що облдержадміністрація перевірить зазначені в повідомленні факти та будуть вчинені відповідні дії для вирішення ситуації (т. 1, а. с. 74).

12 квітня 2021 року прокуратура направила запит № 51-84-697вих-21 до Житомирської ОДА про надання інформації та документів щодо вжиття нею заходів для захисту інтересів держави за вказаним фактом (т. 1, а. с. 48).

За результатами розгляду запиту Житомирська ОДА 26 квітня 2021 року повідомила прокуратуру про те, що згідно з отриманим нею листом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року № 03-509 на зазначеній земельній ділянці відсутня меліоративна мережа каналів, а канал МК-1 розташований на відстані 15 м від межі вказаної земельної ділянки (т. 1, а. с. 49, 50).

Так, листом від 29 березня 2021 року № 03-509 Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять Державного агентства водних ресурсів України повідомило Житомирську ОДА, що на земельній ділянці, площею 1,0403 га, з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, яка розміщена на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області, відсутня меліоративна мережа каналів. Канал МК-1 розташований на відстані 15 м від мережі зазначеної земельної ділянки (т. 1, а. с. 50).

Також Житомирська місцева прокуратура 01 березня 2021 листом № 32-84-1908вих-21 повідомляла ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про порушення вимог земельного законодавства під час прийняття спірного рішення Житомирською міською радою (т. 1, а. с. 57-60).

У відповіді ГУ Держгеокадастру у Житомирській області зазначено, що у планах роботи Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Житомирській області вказана у листі прокуратури земельна ділянка відсутня. Звернень щодо вказаної земельної ділянки від громадян і юридичних осіб не надходило (т. 1, а. с. 61, 62).

14 травня 2021 року Житомирська окружна прокуратура листом № 51-84-294вих-21 звернулася до Державного агентства водних ресурсів України про надання роз`яснення розбіжностей у наданій Басейновим управлінням водних ресурсів річки Прип`ять інформації (т. 1, а. с. 51, 52).

У відповідь на лист Державне агентство водних ресурсів України листом від 09 червня 2021 року № 3452/3/3/11-21 повідомило, що до земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 дійсно входить частина земель водного фонду, а саме меліоративний канал МК-1 орієнтовною довжиною 150 м зі смугами відводу (т. 1, а. с. 53, 54).

Відповідно до інформаційної довідки Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять Державного агентства водних ресурсів України від 07 червня 2022 року № 01-642 меліоративний магістральний канал МК-1 ділянки гончарного дренажу с. Н. Березина перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`яті, інвентарний номер 101350185, введений в експлуатацію в 1961 році, здійснює регулювання водно-повітряного режиму на площі 36,9 га сільськогосподарських угідь, на яких облаштовані дренажі, а також забезпечує своєчасне відведення поверхневих вод під час весняної повені з сільськогосподарських земель та дійсно проходить по земельній ділянці з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915. Інформація, зазначена в листі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`яті від 29 березня 2021 року № 03-509, надана помилково, тому просить вважати її недійсною. Представники Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять включені до складу комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою при РДА, ОДА та територіальних громад і під час розгляду та погодження земельних питань надають свої висновки, погодження, або обмеження (обтяження). Під час розгляду комісією питання зміни цільового призначення та відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 представник Житомирського міжрайонного управління осушувальних систем Папуша В. П. був включений до складу комісії, але з невідомих причин до розгляду цієї справи не залучався. На сьогодні працівникам Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`яті доступ до МК-1 для його обслуговування та експлуатації не обмежений (т. 2, а. с. 98-100).

Відповідно до висновку з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності ОСОБА_1 щодо будівництва автомобільного заправного комплексу на землях Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області Управління екології та природних ресурсів Житомирської ОДА від 15 жовтня 2020 року № 4180/4-3/4-4-1837 у північно-східній частині земельної ділянки проходить меліоративний канал МК-1 гончарного дренажу с. Н. Березина Глибочицької ОТГ та на каналі облаштована копанка площею 0,21 га. Розміри захисних смуг витримано. Інші водні об`єкти на території планованої діяльності відсутні (лист Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 04 березня 2020 року № 02-329) (т. 1, а. с. 76, 79).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо повноважень прокурора

У частині другій статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (такі висновки наведено у постановах від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18); під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення змісту пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 наведено правовий висновок, за змістом якого відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У справі, що розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та Житомирської ОДА.

На виконання положень статті 56 ЦПК та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів держави Житомирською ОДА, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, які не вжили заходів для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду з відповідним позовом, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копіями листів прокурора від 01 березня 2021 року, від 12 квітня 2021 року та відповідей Житомирської ОДА, ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 17 березня 2021 року, від 26 квітня 2021 року.

Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з позовом, повідомив про це відповідних суб`єктів владних повноважень.

Отже, у справі, що переглядається, заступник керівника Житомирської окружної прокуратури належним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав позов із дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З урахуванням установлених фактичних обставин у справі доводи касаційних скарг про відсутність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави у суді є безпідставними.

Щодо вирішення справи по суті

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Предметом спору в цій справі є: визнання незаконним та скасування розпорядження Житомирської РДА від 04 серпня 2011 року № 779 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для введення особистого селянського господарства площею 1,0403 га ОСОБА_2 на території Глибочицької сільської ради»; зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку; скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку.

При зверненні до суду із цим позовом прокурор вказував, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, оскільки на ній штучно створений незамкнений водний об`єкт орієнтовною площею 0,2297 га та меліоративний канал МК-1 гончарного дренажу с. Н. Березина Житомирського району Житомирської області, що перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять, та належить до міжгосподарської меліоративної системи та державної власності, а тому не могла передаватися у приватну власність.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (статті 18, 19 ЗК України).

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

У частині першій статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанцій) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Відповідно до статті 1 ВК України водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт); ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів.

У статті 3 ВК України визначено, що до водного фонду України належать, зокрема, штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах.

Відповідно до Переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ), що викладений у додатку 4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17 жовтня 2012 року № 1051, підгрупа угіддя «штучні водосховища» включає штучні водойми місткістю більше 1 млн кубічних метрів, збудовані для створення запасу води та регулювання її стоку, та належить до групи «води», яка включає частину національної території, покриту поверхневими водами (природні і штучні водойми), що входять до складу природних ланок кругообігу води, яка обмежена лінією узбережжя. Підгрупа «піски» включає ділянки землі, які вкриті великими масами сипучої гірської породи, що складається з крупинок твердих мінералів, переважно кварцу (включаючи пляжі), та належить до групи «землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом», яка включає незабудовані землі, поверхня яких зовсім або майже не покрита будь-якою рослинністю.

Таким чином, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами, водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про меліорацію земель» меліоративна система - технологічно цілісна інженерна інфраструктура, що включає в себе такі окремі об`єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління водним, тепловим, повітряним і поживним режимом ґрунтів на меліорованих землях. Внутрішньогосподарська меліоративна система - меліоративна система, що знаходиться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечує подачу, розподіл та відведення води на цих землях.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про меліорацію земель» об`єкти інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем можуть перебувати у державній або комунальній власності.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про меліорацію земель» об`єкти інженерної інфраструктури внутрішньогосподарських меліоративних систем можуть перебувати у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст або у власності юридичних осіб та громадян з урахуванням обмежень і обтяжень у використанні ділянок меліорованих земель, установлених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про меліорацію земель», землі, зайняті окремими об`єктами інженерної інфраструктури меліоративних систем (меліоративною мережею з гідротехнічними спорудами та насосними станціями, захисними дамбами, спостережною мережею, технологічними дорогами та спорудами на них), а також землі, виділені під смуги відведення для них, надаються у користування або у власність суб`єктам права власності на меліоративні системи, які забезпечують відповідно до цього Закону експлуатацію меліоративних систем або утворюють з цією метою спеціальні служби.

На підставі вимог частини третьої статті 23 зазначеного Закону та статті 84 ЗК України є землями державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

У частині третій статті 122 ЗК України вказано, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначено у статті 186-1 ЗК України, за змістом частин першої та другої, абзацу 6 частини третьої якої (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

За змістом абзацу 2 частини шостої статті 186-1 ЗК України у разі, якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Відповідно до абзацу 7 частини першої статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

У статті 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15 (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19)).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог керувався тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що меліоративний канал МК-1 накладається (проходить) на земельну ділянку з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915, площею 1,0403 га, яка була передана у власність ОСОБА_2 , із клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи також не звертався.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вважав, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт наявності на спірній земельній ділянці меліоративного каналу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

У частині першій статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, на підтвердження наявності на спірній земельній ділянці меліоративного каналу МК-1 гончарного дренажу с. Н. Березина Житомирського району Житомирської області, що перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять та належить до міжгосподарської меліоративної системи, прокурор надав, зокрема, такі докази:

- інформаційну довідку Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 07 червня 2022 року № 01-642, відповідно до якої меліоративний магістральний канал МК-1 ділянки гончарного дренажу с. Н. Березина перебуває на балансі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять, інвентарний номер 101350185, введений в експлуатацію у 1961 році, здійснює регулювання водно-повітряного режиму на площі 36,9 га сільськогосподарських угідь, на яких облаштовані дренажі, а також забезпечує своєчасне відведення поверхневих вод під час весняної повені з сільськогосподарських земель та проходить по земельній ділянці з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915. Працівникам Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять доступ до МК-1 для його обслуговування та експлуатації не обмежений (т. 2, а. с. 98-100);

- викопіювання - Фотоплан з відображенням земельної ділянки, що наявний в проекті землеустрою щодо її відведення у власність ОСОБА_2 Відображений на Фотоплані меліоративний канал повністю відповідає геометричним характеристикам каналу (частини каналу), відображеного в схемі, що наявна в «Проекті відведення 226,6 га земель, зайнятих осушувальними меліоративними каналами» (т. 1, а. с. 24, 25, 30);

- лист Державного агентства водних ресурсів України від 09 червня 2021 року № 3452/3/3/11-21, відповідно до якого до земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:03:000:0915 входить частина земель водного фонду, а саме меліоративний канал МК-1 орієнтовною довжиною 150 м зі смугами відводу (т. 1, а. с. 53, 54);

- проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,0403 га на території Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області ОСОБА_2 , проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою зміни цільового призначення з ведення особистого селянського господарства на землі іншого призначення (під будівництво готельно-ресторанного комплексу, автостоянки з будівлями господарського призначення для обслуговування автомобілів, складські приміщення, торгівельний комплекс для обслуговування територіальної громади) площею 1,0403 га, ОСОБА_2 , які свідчать про те, що на спірній земельній ділянці наявний штучно створений незамкнений водний об`єкт орієнтовною площею 0,2297 га (т. 1, а. с. 31-34, 196-203).

З урахуванням зазначених доказів колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт наявності на спірній земельній ділянці меліоративного каналу, а суд першої інстанції всупереч вимогам частин другої та третьої статті 89 ЦПК України не надав належної оцінки всім зібраним у справі доказам у цілому, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідачі не спростували вказані висновки суду апеляційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на неврахування судом апеляційної інстанції листа Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року № 03-509, який свідчить про відсутність меліоративного каналу на спірній земельній ділянці, колегія суддів відхиляє, оскільки суд надав оцінку зазначеному листу з урахуванням інших доказів, зокрема з урахуванням інформаційної довідки Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 07 червня 2022 року № 01-642, у якій вказано, що інформація, зазначена в листі Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 29 березня 2021 року № 03-509, надана помилково, тому просили вважати її недійсною.

Посилання в касаційних скаргах на суперчливість доказів, наданих прокурором, одні з яких містять інформацію про відсутність на спірній земельній ділянці меліоративного каналу МК-1, а інші - про його наявність, та на те, що належними доказами належності спірної земельної до земель водного фонду має слугувати проведена судова експертиза, не можуть бути взято судом до уваги, оскільки суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованих висновків, що для земель водного фонду встановлені обмеження на передачу їх у приватну власність, а обраний прокурором спосіб захисту є ефективним.

Доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до власного тлумачення заявниками норм матеріального права.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року у цій справі до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бас Андрій Миколайович, та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Очич Андрій Юрійович, залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік