Постанова

від 02.07.2024 по справі 910/9544/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9544/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Муха Д.О., відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023

у справі № 910/9544/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр"

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр" про: зобов`язання здійснити демонтаж неякісного металопрофілю ТП 60 оцинкований 0,8 мм загальною площею11 964 кв.м, який було придбано на підставі видаткових накладних № 02КИ072801 від 28.07.2022, № 02КИ080110 від 01.08.2022, № 02КИ080108 від 01.08.2022, № 02КИ080201 від 02.08.2022, № 02КИ080401 від 04.08.2022, та влаштовано на покрівлі будівель дільниць № 82 та № 83 за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, площа Рекунова, 2 у місячний термін; зобов`язання здійснити заміну неякісного товару, у тримісячний термін; зобов`язання здійснити монтаж заміненого товару, у тримісячний термін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб, згідно з яким відповідач, як постачальник, поставив позивачу товар, під час монтажу якого було виявлено його неналежну якість, у зв`язку з чим постачальник зобов`язаний здійснити демонтаж неякісного товару, замінити товар на належної якості та здійснити його монтаж.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 (суддя Бондарчук В.В.) позовні вимоги задоволено частково та зобов`язано здійснити заміну неякісного товару, у тримісячний термін. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 (колегія суддів у складі: Руденко М.А. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що 16.06.2022 між ТОВ "Ватценроде" (підрядником) та ПрАТ "Ветропак Гостомельський Склозавод" (замовником) укладено договір підряду № Р-220616, відповідно до умов якого підрядник взяв на себе зобов`язання власними силами та із залученням інших підрядних організацій виконати роботи з: проведення експертизи металоконструкцій цеху 82 та 83 дільниці виробництва замовника; комплексу робіт з демонтажу пошкоджених елементів даху та стін; ремонту даху та стін у виробничому цеху; монтажу металоконструкцій та інших пов`язаних робіт, згідно з завданням замовника та на його території за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, площа Рекунова, 2 (далі - об`єкт).

За твердженням позивача, на виконання підрядних робіт за вказаним договором він звернувся до відповідача з метою придбання металопрофілю.

У період з 28.07.2022 по 04.08.2022 відповідач поставив, а позивач прийняв металопрофіль ТП60 оцинкований 0,8 мм на загальну суму 4 907 761,32 грн відповідно до видаткових накладних:

- № 02КИ072801 від 28.07.2022 на суму 1 152 177,60 грн;

- № 02КИ080110 від 01.08.2022 на суму 1 146 557,42 грн;

- № 02КИ080108 від 01.08.2022 на суму 1 181 275,36 грн;

- № 02КИ080201 від 02.08.2022 на суму 1 156 854,24 грн;

- № 02КИ080401 від 04.08.2022 на суму 270 896,70 грн.

Позивач також зазначав, що письмового договору між сторонами даного спору стосовно купівлі-продажу товару не укладалось, а з гарантійними умовами закупленого металопрофіля він був ознайомлений на офіційному сайті відповідача (https://www.tpk.ua/zavantazhennya/instrukcii; гарантійний строк експлуатування виробів з тонколистового стального прокату із захисно-декоративним лакофарбовим покриттям - 2 роки з дати відвантаження із заводу-виробника, якщо інше не підтверджено в наданих гарантійних листах або в договорах на поставку).

17.08.2022 позивачем та відповідачем складено рекламаційний акт на об`єкті будівництва, який знаходиться на території ПрАТ "Ветропак Гостомельський Склозавод", за адресою: Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, площа Рекунова, 2, в якому зазначено таке: "при монтажі профлиста ТП60-0,8 мм-оцинкований, який був поставлений ТОВ "ТПК-Центр" в період з 28.07.2022 по 04.08.2022 згідно з договором № 07/21/П/23 від 21.07.2022, було виявлено білий наліт на поверхні листів - загальна площа орієнтовно 8 000 кв.м. Також, на деяких ділянках з цих листів присутня іржа на кутах між верхніми і нижніми хвилями. Зазначений дефект присутній на орієнтовно 2 500 кв.м листів".

19.08.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 (вих. № 105/22), в якій просив здійснити заміну неякісних профлистів на нові належної якості у строк 6-ти робочих днів з дня отримання цієї претензії (відповідач претензію отримав 31.08.2022, проте відповіді не надав).

В подальшому, 06.12.2022 позивач звернувся до судово-експертної компанії "Алінгез" із заявою про проведення комплексного будівельно-технічного та товарознавчого експертного дослідження, за результатами проведення якого надано висновок експертів № 3-1142.22 від 09.01.2023, з наступними висновками:

1. Враховуючи вимоги нормативно-правових актів та за результатами проведеного обстеження листів металопрофілю ТП60 оцинкований 0,8 мм, які влаштовані на покрівлі будівель дільниць № 82 і № 83 за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, площа Рекунова, 2, експертом було встановлено, що на металопрофілі ТП 60 оцинкований 0,8 мм, який було придбано ТОВ "Ватценроде" у ТОВ "ТПК-Центр" на підставі видаткових накладних № 02КИ072801 від 28.07.2022, № 02КИ080110 від 01.08.2022, № 02КИ080108 від 01.08.2022, № 02КИ080201 від 02.08.2022, № 02КИ080401 від 04.08.2022 та влаштовано на покрівлі будівель дільниць № 82 і № 83 за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, площа Рекунова, 2 (далі - листи металопрофілю), наявні дефекти у вигляді пошкодження від корозії, зокрема утворення іржі.

2. Враховуючи вимоги нормативно-правових актів та результати проведеного обстеження, а також приймаючи до уваги наступне:

- те, що у копії рекламаційного акта від 17.08.2022 вказано про те, що саме при монтажі оцинкованого профлиста ТП60-0,8 мм було виявлено білий наліт та іржу на поверхні листів, тобто ні монтаж, ні експлуатація листів за призначенням ще не відбувалися;

- те, що пошкоджень від монтажу та експлуатації у вигляді подряпин поверхні листів, через які могли виникнути корозійні пошкодження, не виявлено;

- те, що корозійні пошкодження на покрівлі розосереджені локально по всій площі, а не на окремій ділянці, де могло б статися пошкодження протикорозійного захисту в результаті монтажу та/або експлуатації,

експерт прийшов висновку, що дефекти на металопрофілі ТП60 оцинкований 0,8 мм, який влаштовано на покрівлі будівель дільниць № 82 і № 83 за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, площа Рекунова, 2, відносяться до дефектів виготовлення конструкцій, зокрема порушення технологічного процесу.

3. Враховуючи вимоги нормативно-правових актів та за результатами проведеного обстеження листів металопрофілю, наявні дефекти у вигляді пошкодження від корозії, зокрема утворення іржі, на всій площі покрівлі.

4. Ринкова вартість ремонтно-будівельних робіт по заміні пошкоджених листів металопрофілю, станом на момент проведення дослідження складає 8 580 771,00 грн.

5. Листи металопрофілю з дефектами, такими як пошкодження від корозії, зокрема утворення іржі, встановленими у п. 1 даного висновку, не відповідає вимогам нормативно-правових актів, зокрема, п. 4.2 ДСТУ Б В.2.6-9:2008 "Профілі сталеві листові гнуті з трапецієподібними гофрами для будівництва. Технічні умови"; п. 14 ДСТУ Б В.2.6-199:2014 "Конструкції сталеві будівельні. Вимоги до виготовлення" та п. 4 ДСТУ Б В.2.6-193:2013 "Захист металевих конструкцій від корозії. Вимоги до проектування".

6. Дефекти металопрофілю, встановлені у п. 1 даного висновку є істотними.

07.06.2023 позивач надіслав відповідачу претензію № 2 (вих. № 128/22), посилаючись на висновок експертів № 3-1142.22 від 09.01.2023, просив здійснити заміну неякісних профлистів на нові належної якості у строк 3 місяці з дати отримання претензії.

Відповідач претензію не задовольнив та відповіді не надав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для здійснення відповідачем заміни поставленого неякісного товару у тримісячний термін, з огляду на підписаний сторонами рекламаційний акт від 17.08.2022 та здійснену на замовлення позивача експертизу № 3-1142.22 від 09.01.2023 (з яким погодився суд апеляційної інстанції). В решті вимог відмовлено, з огляду на відсутність укладеного між сторонами спору договору про погодження повернення поставленого товару неналежної якості та покладення додаткових витрат на відповідача, ураховуючи, що приписами законодавства відсутній обов`язок у постачальника щодо монтажу/демонтажу поставленого товару неналежної якості. Судом також зазначено про те, що позивачем було виявлено недоліки під час монтажу, а тому він мав можливість зупинити монтаж неякісного товару та вимагати його заміни, однак таких дій не було вчинено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити рішення, яким справу передати на новий розгляд.

Доводи скаржника зводяться до того, що позивачем отримано товар без будь-яких заперечень та зауважень щодо якості та товаросупровідних документів на підтвердження якості металопрофілю. Водночас, наданий позивачем до матеріалів справи висновок експертів не підтверджує неякісність поставленого відповідачем товару, оскільки експертами не перевірялась продукція на відповідність технічним умовам, а ними було використано ряд стандартів, які не підлягали до застосування. При цьому з урахуванням фактичних обставин справи, виконання судового рішення за заявленими вимогами є неможливим та свідчить про неналежний спосіб захисту, обраний позивачем, оскільки без проведення демонтажу неможливо саме замінити товар щодо якого виник спір. Висновок суду про наявність істотних недоліків щодо якості товару базується на наданому позивачем висновку експерта. При цьому суд в порушення вимог ст. 86, 104 ГПК України не надав йому належної оцінки, та як наслідок дійшов хибного висновку про доведеність обставин, які мають значення для справи, пославшись при цьому на доказ, який є неналежним. Позивачем не доведено, що недоліки були виявлені саме щодо поставленого відповідачем товару, оскільки їх можна було виявити під час його приймання, а не монтажу. При цьому, підписаний з боку відповідача директором філії в м. Києві 17.08.2022 рекламаційний акт не мав бути прийнятий судом першої інстанції, оскільки у товариства немає філій, відповідно, і немає такої посади як директор філії.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами першої та апеляційної інстанції не застосовано положення ч. 2 ст. 15, ст. 268 ГК України, неправильно застосовано ч. 2 ст. 678 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 30.04.2020 у справі № 904/8794/17, від 09.06.2022 у справі № 904/974/21, від 06.12.2022 у справі № 925/1429/21, від 02.02.2023 у справі № 916/604/21; судами першої та апеляційної інстанції порушено ст.ст. 76, 77, 80, 86, 98, 104 ГПК України та не враховано висновків щодо застосування цих норм права, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2024, відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.07.2024 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 24.06.2024.

До Верховного Суду 24.06.2024 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника. Також ним подано заяву про зловживання процесуальними правами, у якій він вказує, що подання касаційної скарги направлене виключно на затягування процесу судочинства, і просить постановити ухвалу про стягнення з відповідача в дохід державного бюджету штрафу за зловживання процесуальними правами та залишити касаційну скаргу без розгляду.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не застосовано положення ч. 2 ст. 15, ст. 268 ГК України, неправильно застосовано ч. 2 ст. 678 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 30.04.2020 у справі № 904/8794/17, від 09.06.2022 у справі № 904/974/21, від 06.12.2022 у справі № 925/1429/21, від 02.02.2023 у справі № 916/604/21; судами першої та апеляційної інстанції порушено ст. 76, 77, 80, 86, 98, 104 ГПК України та не враховано висновки щодо застосування цих норм права, зокрема, викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 909/887/18, від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16.

У справі № 904/5002/18 предметом позову були вимоги про заміну продукції неналежної якості та стягнення штрафу за поставку продукції неналежної якості. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач за договором поставки № ЦЗВ-05-04817-01 від 20.11.2017 поставив продукцію з дефектами, які були виявлені протягом гарантійного строку експлуатації (відповідно до акта комісії від 02.05.2018, складеного за участю представника виробника - АТ "Дніпропетровський стрілочний завод", рейки рамні прямі з вістряком кривим типу Р65 марки 1/11-1/9 проект М1740.11.000; (-01) із заводськими №№ 276 та 280 не витримали гарантійного терміну експлуатації по пропущеному тоннажу та гарантованому мінімальному строку експлуатації), не здійснив її заміну на якісну продукцію та не сплатив штраф у розмірі 20 %.

Верховний Суд у постанові від 13.12.2019 дійшов висновку, що відповідно до ст. 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 6 ст. 269 ГК України постачальник (виробник) зобов`язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Отже, за загальним правилом відповідальність продавця за недоліки товару може наступати у випадках, якщо недоліки виникли до передання товару покупцеві або якщо їх виникнення обумовлене причинами, що виникли до передачі товару. І відповідно, коли недоліки товару виявлені після переходу до покупця ризику випадкової загибелі та випадкового знищення товару, саме на покупця у такому випадку покладається обов`язок доведення того, що недоліки чи їх причини виникли до передачі йому товару.

Водночас, у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 904/8794/17 про стягнення вартості отриманого замовником товару неналежної якості, від 09.06.2022 у справі № 904/974/21 про стягнення штрафу та зобов`язання замінити неякісний товар, від 06.12.2022 у справі № 925/1429/21 про розірвання договору купівлі-продажу та стягнення коштів (сплачених за обладнання, 4 000,00 грн коштів за доставку обладнання, 19 044,00 грн збитків від простою підприємства, 3 % річних у розмірі 529,57 грн, інфляційні втрати в розмірі 92,04 грн), від 02.02.2023 у справі № 916/604/21 у справі про стягнення заборгованості за поставлений товар відповідно до умов договору поставки, укладеного між сторонами, за первісним позовом та стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов цього договору в частині повної та своєчасної поставки замовленого товару за зустрічним позовом.

За висновком Верховного Суду у справі № 904/5002/18, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, належним чином не встановили причини недоліків продукції, на яку за умовами договору встановлено гарантійний строк експлуатації, безпідставно поклавши обов`язок доведення цих обставин на позивача (покупця), а не на відповідача (постачальника), який не надав взагалі жодних заперечень по суті спору. Незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірність докази, які б підтверджували відповідні обставини (причини виникнення недоліків), що мають суттєве значення для справи, жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, а відповідач взагалі не доводив жодними доказами, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу, суди обох інстанцій, безпідставно відмовили у задоволенні клопотання позивача з тих підстав, що в матеріалах справи наявні докази, за результатом дослідження яких суд вбачає можливим без спеціальних знань та залучення експертів вирішити питання про наявність або відсутність підстав для заміни відповідачем товару неналежної якості.

Суди, відмовивши у позові з підстав недоведеності, фактично поклали ризик настання негативних наслідків, пов`язаних з невчиненням процесуальних дій (не проведення судової експертизи), на позивача, чим порушили принцип змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України), суть якого визначена у ст. 13 цього Кодексу та полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Водночас у справі № 910/9544/23 судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до укладеного у спрощений спосіб сторонами спору договору поставки відповідач поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 4 907 761,32 грн, що підтверджується видатковими накладними № 02КИ072801 від 28.07.2022, № 02КИ080110 від 01.08.2022, № 02КИ080108 від 01.08.2022, № 02КИ080201 від 02.08.2022, № 02КИ080401 від 04.08.2022. Однак, при монтажі профлиста ТП60 оцинкований 0,8 мм, який поставлено відповідачем в період з 28.07.2022 по 04.08.2022, позивачем було виявлено білий наліт на поверхні листів загальною площею орієнтовно 8 000 кв.м, а також іржу на кутах між верхніми і нижніми хвилями, дефект був присутній орієнтовно на 2 500 кв.м листів, про що обома сторонами складено рекламаційний акт від 17.08.2022. Вказаний акт підписаний з боку відповідача Черіковським В.Ю., на підтвердження повноважень якого позивачем до матеріалів справи додано довіреність № 35 від 01.07.2022, згідно з якою директором товариства (Проценко Г.В.) його уповноважено представляти інтереси товариства в усіх органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, організаціях та установах, незалежно від форми власності та підпорядкованості і для реалізації наданих повноважень наділено правом, зокрема, підписувати документи від імені товариства та вчиняти інші дії, пов`язані з виконанням даної довіреності.

При цьому висновком експертів № 3-1142.22 від 09.01.2023 підтверджено, що куплений позивачем у відповідача металопрофіль має дефекти у вигляді пошкодження від корозії (утворення іржі) і такі дефекти відносяться до дефектів виготовлення конструкцій, зокрема, порушення технологічного процесу. Водночас, пошкоджень від монтажу та експлуатації у вигляді подряпин поверхні листів, через які могли виникнути корозійні пошкодження виявлено не було. Посилання відповідача на необхідність використання експертами інших стандартів для перевірки відповідності продукції технічним умовам, судами також визнані необґрунтованими, оскільки відповідач не був позбавлений можливості в порядку ст. 101 ГПК України подати до суду першої інстанції висновок експертного дослідження проведеного на його замовлення та/або заявити відповідне клопотання на проведення експертизи до суду першої інстанції, яка могла б спростувати доводи позивача. Відповідачем також не доведено та не надано доказів, що дефекти товару виникли внаслідок порушення позивачем правил зберігання продукції та/або здійснення ним монтажу, як і не доведено, що змонтований товар не був куплений у нього.

Верховний Суд зазначає, що за змістом ст.ст. 193, 202 ГК України, ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 ГК України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам (у разі наявності), іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Згідно з ч. 1 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості (ч. 3 ст. 268 ГК України та ч. 2 ст. 673 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 675 ЦК України визначено, що товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

У ч. 2 ст. 678 ЦК України визначено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Відтак, суди належним чином встановили причини недоліків продукції, а відповідач, в свою чергу, не надав взагалі жодних доказів, що дефекти товару виникли внаслідок порушення позивачем правил зберігання продукції та/або здійснення ним монтажу, як і не довів, що змонтований товар не був куплений у нього.

В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

При цьому відповідна оцінка доказів у справах № 904/5002/18, № 904/8794/17, №904/974/21, № 925/1429/21, № 916/604/21 зроблена судами з урахування конкретних обставин зазначених справ, і не може автоматично свідчити про помилковість висновків судів у справ № 910/9544/23, зроблених на підставі оцінки доказів наявних саме у справі № 910/9544//23 доказів. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18).

Відтак, Верховним Судом не встановлено невідповідності застосування судом апеляційної інстанції у справі № 910/9544/23 норм ст. 268 ГК України та ч. 2 ст. 678 ЦК України в порушення висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справі № 904/5002/18, № 904/8794/17, №904/974/21, № 925/1429/21, № 916/604/21.

При цьому ч. 2 ст. 678 ЦК України визначено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивачем у цій справі було обрано вимогу замінити товар, тобто спосіб захисту, прямо передбачений законом, а тому посилання скаржника на неналежний спосіб захисту, обраний позивачем, є помилковими. При цьому доводи відповідача про те, що вказаний спосіб захисту вказує на неможливість невиконання судового рішення за заявленими вимогами - колегію суддів відхиляється з огляду на не встановлення судами попередніх інстанцій обставин неможливості такого виконання.

Що ж до постанов Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 909/887/18 та від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16, то наведені у них висновки щодо загального застосування норм доказування в господарському процесі автоматично не свідчать про їх помилкове застосування судами попередніх інстанцій у справі № 910/9544/23. До того ж доводи про те, що позивачем долучено докази до відповіді на відзив, без жодного клопотання про їх долучення та без жодної аргументації неможливості їх подання разом із позовною заявою, а тому суд не мав підстав приймати дані докази (у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення ухвалене та підставі недопустимих доказів) відхиляються колегією суддів, оскільки апеляційним судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 було відкрито провадження у даній справі та, зокрема, встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом 10 днів з дня отримання відзиву. З матеріалів справи вбачається, що відзив позивач отримав 12.07.2023, а відповідь на відзив разом з відповідними документами подана 21.07.2023, тобто в установлений судом строк та до початку розгляду справи. Вказаного скаржником не спростовано.

Переглядаючи справу в касаційному порядку Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до ст. 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень.

Верховний Суд виходить з того, що:

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його ст. 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів";

- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;

- іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- одночасно ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Верховний Суд в силу імперативних положень ч. 2 ст. 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено ст.ст. 73-80, 86, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Щодо заяви про зловживання процесуальними правами.

У заяві позивача про зловживання процесуальними правами він вказує, що подання касаційної скарги направлене виключно на затягування процесу судочинства.

Відповідно до положень ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

ЄСПЛ зазначав, що зловживанням правами є шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане / створене. Для того, щоб визначити, чи певна поведінка складає зловживання правами, суд ретельно розглядає цілі, які заявник переслідує (рішення у справі "Миролюбов і інші проти Латвії" - Mirolubovs and Others v. Latvia від 15.06.2007, заява №798/05).

У зв`язку з цим суд розглядає "основний зміст", "загальну атмосферу" або "загальний напрямок" дій відповідної особи (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі "М`Бала М`Бала проти Франції" - M'Bala M'Bala v. France від 11.02.1966, заява №25239/13) і їх "безпосередній і більш широкий контекст" (рішення ЄСПЛ у справі "Перінчек проти Швейцарії" - Perinсek v. Switzerland від 15.10.2015, заява №27510/08).

Водночас згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

З наведеного вбачається, що сама по собі реалізація відповідачем у даному випадку наданого йому Конституцією України та нормами ГПК України права на касаційне оскарження не є зловживанням процесуальними правами. Натомість таке зловживання матиме місце у разі, якщо такі дії не направлені на захист прав та/або законних інтересів сторони, однак є такими, що суперечать завданню господарського судочинства, визначеному ст. 2 ГПК України.

Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не обґрунтував, у чому, на його думку, дії відповідача суперечать завданням та цілям господарського судочинства, визначеним ст.2 ГПК України. Також він не надав жодних аргументів та доводів на підтвердження того, що метою відповідача не є захист власних прав та законних інтересів, і що він фактично переслідує інші цілі, несумісні із основною метою судового розгляду, а також не зазначив, яка саме поведінка відповідача може свідчити про відповідне зловживання.

Отже, Верховний Суд відхиляє доводи позивача щодо зловживання відповідачем процесуальними правами у вигляді подання ним касаційної скарги.

В свою чергу, скаржником на наведено підстав для оскарження судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому Верховний Суд не здійснює перегляд судових рішень в цій частині.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі № 910/9544/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.