Постанова

від 23.07.2024 по справі 910/9544/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/9544/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023

у справі № 910/9544/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр"

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2024 у справі № 910/9544/23 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр" залишено без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2023 у справі № 910/9544/23 залишено без змін.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 07.07.2024 подано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" про ухвалення додаткового рішення, у якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача 30 000 грн понесених витрат за надання професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр" у справі № 910/9544/23 у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2024 заяву про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.07.2024.

До Верховного Суду 23.07.2024 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Розглянувши заяву про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частинами 1, 3 ст. 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним приписам Конституції України кореспондує ст. 16 ГПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права у суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Разом з тим, згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Виходячи з системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі доказів, які подаються сторонами до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку із недоведеністю їх наявності у порядку, передбаченому положеннями ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ст.ст. 76-77 ГПК України.

Водночас, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог, передбачених ч. 4 ст. 126 ГПК України щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, ціною позову. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Разом з тим, слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат", тому колегія суддів звертає увагу на таке.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, та відповідно до яких суд наділений дискреційними повноваженнями щодо встановлення обставин виникнення судових витрат та визначення їх розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним щодо предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, у додатковій постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 925/367/20(925/107/21).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Зазначені висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18, від 04.06.2019 у справі № 9901/350/18 та додатковій постанові у зазначеній справі від 12.09.2019, а також у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві позивача на касаційну скаргу відповідача було зазначено про те, що ним будуть подані докази понесення судових витрат протягом 5 днів з дня ухвалення рішення у справі.

На виконання п. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України позивачем подано до Верховного Суду заяву про відшкодування судових витрат, до якої додані копії: ордеру про дання правничої (правової допомоги) СЕРІЯ АІ № 1627310 від 05.06.2024 (на представництво адвокатом Мухою Д.О. інтересів ТОВ «Ватценроде» у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду); акта приймання-передачі наданих послуг від 02.07.2024 до договору про надання правової допомоги від 04.10.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Мухою Д.О.; інформації з Єдиного реєстру адвокатів України; додаткової угоди від 16.04.2024 до договору про надання правової допомоги від 04.10.2021, укладеної між позивачем та адвокатом Мухою Д.О.; договору про надання правової допомоги від 04.10.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Мухою Д.О.

Відповідно до доданої заявником додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 04.10.2021, сторони домовились, що: цією додатковою угодою вони уточнюють умови договору при здійсненні представництва адвокатом інтересів клієнта в касаційній інстанції у справі № 910/9544/23; гонорар адвоката складає 30 000 грн; клієнт оплачує гонорар протягом 20 банківських днів з дня винесення судового рішення в суді касаційної інстанції; адвокат діє без обмежень у своїх правах.

Відповідно до доданого заявником акта приймання-передачі наданих послуг від 02.07.2024 до договору про надання правової допомоги від 04.10.2021, адвокатом надано наступну правову допомогу:

ознайомлення з касаційною скаргою та додатками до неї;

ознайомлення з матеріалами справи;

підготовка відзиву на касаційну скаргу;

підготовка заяви про зловживання процесуальними правами;

участь у судовому засіданні.

Також у акті вказано, що вартість надання правової допомоги включає в себе поштові, транспортні витрати та витрати на канцелярію.

Крім цього, у заяві про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат заявник вказує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 03.11.2019 у справі № 92//445/19 витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже сплачено чи тільки має бути сплачено.

Верховний Суд частково не погоджується з доводами заявника, викладеними у заяві про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.

В зазначених документах не визначено ціну кожної з послуг окремо та не обґрунтовано, які умови та чинники вплинули на визначений розмір оплати за надання зазначених послуг саме в розмірі 30 000 грн. При цьому колегія суддів враховує, що такі послуги як ознайомлення з касаційною скаргою та додатками до неї та ознайомлення з матеріалами справи фактично охоплюються послугою підготовки відзиву на касаційну скаргу. Подібна позиція викладена у додаткові постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 925/367/20(925/107/21).

Колегія суддів у цій справі вважає за доцільне звернутися до правової позиції, викладеної у додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 та постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 873/26/20, від 01.02.2022 у справі № 873/213/21, зокрема до таких правових висновків Верховного Суду у згаданій постанові: "Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково".

При цьому, оскільки договором про надання правової допомоги та додатком до нього не визначено порядку погодження розрахунку гонорару погодинного або фіксованого розміру до початку виконання робіт, зазначене дає підстави для висновку про недоведеність того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 02.07.2024 у цій справі відмовлено у задоволенні заяви позивача про зловживання процесуальними правами, а тому витрати з підготовки заяви про зловживання процесуальними правами не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 4.4. договору про надання правової допомоги витрати, які поніс адвокат при наданні вказаної у п. 2.1 договору правової допомоги відшкодовуються окремо від суми, зазначеної у п. 4.1. договору. В свою чергу, пункт акта приймання-передачі наданих послуг від 02.07.2024 до договору про надання правової допомоги від 04.10.2021, відповідно до якого вартість надання правової допомоги включає в себе поштові, транспортні витрати та витрати на канцелярію, не охоплюються поняттям «правової допомоги», а також відповідна сума не є конкретизованою.

Положеннями ч. 1 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Ч. 2 ст. 124 ГПК України визначено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Колегія суддів звертає увагу, з огляду на дискреційні повноваження, надані суду положеннями ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, встановлення обставин надання правової допомоги та визначення розміру судових витрат здійснюється судом у кожному випадку окремо, з огляду на встановлені обставини та факти у кожній судовій справі окремо.

Відтак, задоволення вимоги щодо стягнення таких витрат на професійну правничу допомогу, як ознайомлення з касаційною скаргою та додатками до неї, ознайомлення з матеріалами справи, які охоплюються послугою підготовки відзиву на касаційну скаргу, витрат на підготовку заяви про зловживання процесуальними правами, у якій Верховним Судом відмовлено при винесенні постанови від 02.07.2024, а також витрат на поштові, транспортні витрати та витрати на канцелярію не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що участь адвоката у судовому засіданні Верховного Суду, а також підготовка відзиву на касаційну скаргу є дійсними та необхідними послугами у цій справі, підтверджені належними доказами. Проте з огляду на те, що розмір та порядок нарахування таких витрат не було чітко визначено ні основним договором про надання правової допомоги, ні додатком до такого договору, колегія суддів вважає, що розумним та обґрунтованим буде задоволення вказаних вимог (наданих правничих послуг) на загальну суму 10 000 грн.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв пропорційності задоволення вимог скаржника, розумності і реальності таких витрат, їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), з урахуванням наданих стороною доказів на підтвердження таких витрат, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 30 000 грн до 10 000 грн.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 244, ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8. Корпус 16-А; ідентифікаційний код 24731636) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" (01033, місто Київ, вул. Антоновича, будинок 29, поверх 6, каб. 6; ідентифікаційний код 39030335) 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватценроде" про покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТПК-Центр" витрат на професійну правничу допомогу в іншій частині відмовити.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.