Ухвала

від 02.07.2024 по справі 907/947/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/947/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: не з`явились,

відповідача: не з`явились,

третьої особи-1: Клименко О.В.,

третьої особи-2: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023

та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024

у справі № 907/947/22

за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

до Приватного акціонерного товариства "Берегівський м`ясокомбінат"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:

1. Національний банк України

2. Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Закарпаттяобленерго" звернулось до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Берегівський м`ясокомбінат" (треті особи - Національний банк України та Міністерство юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності.

Позовна заява мотивована тим, що закрита трансформаторна підстанція №28г загальною площею 37,3 кв.м, що знаходиться в м. Берегове по вул. Сільвая, належить позивачу як майно, що увійшло до статутного фонду товариства під час корпоратизації ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якої є позивач). Під час здійснення товариством заходів, спрямованих на проведення державної реєстрації права власності на будівлю ЗТП №28г, було встановлено, що належна позивачу будівля ЗТП №28г зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під найменуванням «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» у складі об`єкта нерухомого майна «комплекс», що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Сільвая, буд. 3 на праві власності Приватного акціонерного товариства «Берегівський м`ясокомбінат». Позивач вважає, що відповідачем без наявних правових підстав було змінено назву об`єкта нерухомості «будівля ЗТП-28г» на назву «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» та зареєстровано за ним на праві власності, що є неправомірним та порушує право власності позивача.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 (суддя Пригуза П.Д.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий, Матущак О.І., Плотніцький Б.Д.), позовні вимоги задоволено повністю. Витребувано на користь позивача з незаконного володіння відповідача будівлю «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, літера «Ж», що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна: «комплекс», який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., місто Берегове, вул. Сільвая, буд. 3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 54071821102). Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 2103792 від 30.04.2013 в частині державної реєстрації права власності відповідача на будівлю «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, літера «Ж», що перебуває у складі об`єкту нерухомого майна «комплекс», який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., місто Берегове, вул. Сільвая, буд. 3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 54071821102). Припинено право власності відповідача на будівлю «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, літера «Ж», що перебуває у складі об`єкту нерухомого майна «комплекс», який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., місто Берегове, вул. Сільвая, буд. 3 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 54071821102), номер запису про право власності: 858053.

Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий, Кравчук Н.М.., Плотніцький Б.Д.) відмовлено у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 907/947/22.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про доведеність позивачем, що спірне майно (будівля ЗТП №28г) вибуло з його володіння без наявності законних на те підстав та незаконно було зареєстроване як об`єкт права власності відповідача. Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.05.2021 у справі № 914/1898/18, від 14.06.2022 у справі №910/9381/20, відповідно до яких «…Внаслідок корпоратизації товариства все майно, включене до статутного фонду останнього, стає власністю новостворюваного товариства, яке утворюється внаслідок корпоратизації…», суди виснували, що з моменту державної реєстрації ДАЕК «Закарпаттяобленерго», яка мала місце 31.08.1995, всі активи та пасиви Закарпатського обласного підприємства електричних мереж, в тому числі і будівля ЗТП №28г стала власністю ДАЕК «Закарпаттяобленерго» (правонаступником якої є ПрАТ «Закарпаттяобленерго»). В свою чергу, з`ясовуючи у органу місцевого самоврядування підстави та документи, які були подані відповідачем до виконавчого комітету Берегівської міської ради на підтвердження факту внесення до статутного фонду відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» з метою видачі відповідачу свідоцтва про право власності серії №28925 від 19.04.2006, в результаті чого було отримано відомості та документи, від виконавчого комітету Берегівської міської ради листом №1362/03-17 від 25.06.2020, згідно з яким Берегівська міська рада надала копію рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради №187 від 13.04.2006, а також копії документів на підставі яких було прийнято вищезазначене рішення, серед яких немає відомостей щодо внесення до статутного фонду Відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж». Окрім цього, згідно з переліком майна, переданого до статутного фонду ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат» (згідно з наказом про створення ВАТ «Берегівський м`ясокомбінат» №3/702 від 29.03.1996) виданого РВ ФДМ України по Закарпатській області, у вказаному переліку відсутні будь-які відомості щодо внесення до статутного фонду відповідача будівлі «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж». Відповідач включив до складу свого майна спірний об`єкт нерухомості, провівши на земельній ділянці, якою він володіє на правах постійного користування, інвентаризацію об`єктів нерухомого майна та включивши до нового технічного паспорта спірний об`єкт нерухомості будівлю ТП 28, надавши їй найменування - «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж». Відтак, встановлено відсутність будь-якого правовстановлюючого документу, згідно з яким будівля «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж» могла б правомірно перебувати у відповідача, що спростовує доводи про те, що спірна будівля належить відповідачу.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у додатковій постанові від 10.01.2024 Західний апеляційний господарський суд зазначив, що ініціатором апеляційного перегляду розгляду справи є Національний банк України, відповідач не подавав до суду жодних пояснень, доводів апеляційної скарги Національного банку України не підтримував. Переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду в межах справи №907/947/22 позивачу надавались адвокатські послуги, зокрема, підготовка відзиву на апеляційну скаргу Національного банку України, підготовка пояснень на відзив Національного банку України. В подальшому, апеляційну скаргу залишено без задоволення, відтак вказані витрати заявника були неминучі з огляду на безпідставно ініційований Національним банком України апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що не вбачає підстав для покладення адвокатських витрат за розгляд апеляційної скарги Національного банку України на Приватне акціонерне товариство «Берегівський м`ясокомбінат».

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Національний банк України звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. За доводами скаржника:

- місцевий господарський суд у судовому засіданні по суті, яке відбулося 06.07.2023, не звертаючи увагу на заперечення Національного банку України залучив нові недопустимі докази, подані позивачем разом із клопотанням від 06.07.2023 № 07-2023/2, чим порушив положення ч. 8 ст. 80, ст. 177, ст. 181, ст. 182 ст. 194, ст. 236 та ст. 237 ГПК України, поклавши їх в основу прийнятого рішення, та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.04.2019 у справі № 924/270/18;

- Наказ № 123 не містить інформації про право власності позивача чи іншої особи на будь-який об`єкт, а позивачем не надано документів, які б засвідчували факт передачі власником майна ЗТП № 28г Державній акціонерній енергопостачальній компанії «Закарпаттяобленерго», тобто відсутній правовстановлюючий документ на спірне майно, що виключає застосування ст. 387 ЦК України, чого суди не врахували, як і висновків Верховного Суду з приводу застосування ст. 387 ЦК України, викладених у постановах від 11.07.2023 у справі № 916/1457/19, від 22.08.2018 у справі № 906/420/17, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16;

- позивачем не було надано будь-яких доказів неправомірного набуття права власності ПрАТ «Берегівський м`ясокомбінат» на оспорюване майно (приміщення під літерою «Ж» у складі майнового комплексу) або протиправної реєстрації зазначеного права власності в Державного реєстру речових прав. Виснувавши, що «відповідач включив до складу свого майна спірний об`єкт нерухомості, провівши на земельній ділянці, якою він володіє на правах постійного користування, інвентаризацію об`єктів нерухомого майна та включивши до нового технічного паспорта спірний об`єкт нерухомості будівлю ТП 28, надавши їй найменування - «трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень, Ж», суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.11.2019 у справі № 910/9834/18, відповідно до яких судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях;

- трансформаторна підстанція призначена для обслуговування будівлі та становить одне ціле з ним, а відтак згідно зі ст. 186 ЦК України є приналежністю основної речі, має слідувати за нею, що виключає можливість розглядати її як окремий об`єкт права власності, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.06.2018 у справі № 369/5240/16-ц та від 25.07.2019 у справі № 907/442/18;

- суди порушили принцип правової визначеності, оскільки рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 у справі № 907/628/17, яке набрало законної сили 12.02.2019 та є обов`язковим до виконання в силу ст. 129-1 Конституції України, встановлено наявність права власності у відповідача на оспорюване майно та звернено на нього стягнення на користь Національного банку, і право власності відповідача на оспорюване майно більше як 17 років визнавалося та підтверджувалося держава, що зумовило довіру в учасників цивільного обороту до держави у визнання і підтвердження фактів набуття відповідачем оспорюваного майна;

- суди дійшли помилкових висновків, що ЗТП № 28г та будівля трансформаторна, одноповерхова, складається з 2 приміщень «Ж», є однією будівлею, та не дослідили зібрані у справі докази, зокрема Технічний паспорт Мукачівського БТІ та обставини, встановлені рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 у справі № 907/628/17, що зумовило порушення судом норм ст. 236 та ст. 237 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 07.12.2023 у справі № 924/498/23;

- суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема висновок експерта, наданий позивачем у справі № 907/416/21, щодо того ж оспорюваного майна та який містить відповіді на ті ж питання, що і поданий висновок того ж експерта в даній справі, також судами не взято до уваги зазначені вище обставини, що зумовило порушення судом норм ст. 236 та ст. 237 ГПК України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.01.2020 у справі № 918/36/19;

- оскільки у позовній заяві відсутня вимога про визнання іпотеки спірної будівлі припиненою, відповідно суд першої інстанції у рішенні не вирішував вказаного питання, а тому з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про іпотеку» та правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.11.2019 у справі № 756/15538/15-ц (відповідно до яких проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі статями 388, 509, 598 ЦК України суд дійшов висновку, що оскільки Закон України «Про іпотеку», який є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки), наявні достатні підстави стверджувати про те, що у разі набрання чинності рішенням суду у справі № 907/947/22, яким буде задоволено позовні вимоги у повному обсязі, іпотека спірної будівлі залишиться чинною, що тим самим не зможе забезпечити реальне поновлення прав позивача та вимагатиме повторного звернення до суду з окремим позовом.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.03.2024 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 23.02.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.02.2024 від Міністерства юстиції України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить касаційну скаргу задовольнити, а оскаржені постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - скасувати.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.02.2024 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник вказує на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів попередніх інстанцій, і просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів - без змін.

Крім цього, від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

В свою чергу, не погоджуючись з додатковою постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Також повідомляв, що попередній розрахунок судових витрат за оскарження цього рішення складає 7 000 грн, і просив вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив положення п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, ч.4 ст.129 ГПК України, ч.9 ст.129 ГПК України і застосував їх без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.02.2022 у справі № 910/389/21, від 13.10.2020 у справі № 911/2115/19, від 19.04.2023 у справі № 904/4736/21, від 18.07.2023 у справі № 910/110/21, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21, у додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 915/1406/21, від 05.07.2022 у справі № 923/447/15, від 04.03.2021 у справі № 916/376/19.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.03.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 та призначено її до розгляду на 02.04.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 11.03.2024 від Національного банку України надійшли пояснення у справі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024 відкладено розгляд справи, а розгляд касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 об`єднано в одне касаційне провадження.

Від позивача 02.04.2024 надійшла заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції за скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 у розмірі 10 000 грн.

В судовому засіданні 02.04.2024 оголошено перерву у справі до 16.04.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024 призначено до розгляду заяви Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 на 16.04.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 справу № 907/947/22 разом з касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, а також заявами Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, мотивуючи вказану ухвалу, зазначив, що вважав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №915/1406/21 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/4736/21, щодо неможливості покладення витрат на професійну правничу допомогу на третю особу. На думку колегії суддів, третя особа, за скаргою якої відкрите апеляційне чи касаційне провадження повинна брати участь у розподілі судових витрат нарівні зі сторонами справи. Вказаний підхід є справедливим та таким, що виключає можливість покладення безпідставного обов`язку щодо відшкодування витрат на професійну справничу допомогу на особу, яка відповідну апеляційну чи касаційну скаргу не подавала, а також сприяє унеможливленню «безризикового» (в контексті відшкодування витрат опонента, понесених ним під час розгляду справи в суді апеляційної чи касаційної інстанцій) зловживання процесуальними правами та подання третіми особами необґрунтованих апеляційних/касаційних скарг.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 23.05.2024 справу № 907/947/22 за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 повернув відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

При цьому Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 у якій вказано, зокрема, про те, що норми статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (пункт 8.7 постанови).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2024 призначено касаційну скаргу Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 до розгляду на 25.06.2024.

Також ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2024 призначено заяви Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, до розгляду на 25.06.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.06.2024 від Національного банку України надійшли додаткові пояснення, у яких представник вказує, що стягнення судових витрат з третьої особи за результатами судового розгляду порушуватиме принцип справедливості та що такі витрати повинні стягуватися зі сторін спору.

В судовому засіданні 25.06.2024 за результатами розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 оголошено перерву у справі до 02.07.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2024, оскільки у зв`язку з тривалою повітряною тривогою 25.06.2024 розгляд заяв Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 у справі № 907/947/22 не відбувся, призначено вказані заяви до розгляду на 09.07.2024.

Розглянувши у судовому засіданні 02.07.2024 касаційну скаргу Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи № 907/947/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 911/2115/19 зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Стаття 45 цього кодексу визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу (ч.1). Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч.3).

Згідно з ч. 5 ст. 50 наведеного кодексу треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 126 зазначеного кодексу передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 911/2115/19 апеляційну скаргу третьої особи на рішення Господарського суду Київської області від 23.09.2019 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

У вказаній справі позивачем 01.06.2020 до суду апеляційної інстанції була подана заява, яка була призначена до розгляду, за наслідками якого у її задоволенні було відмовлено оскарженою ухвалою.

У касаційній скарзі як на підставу для її задоволення скаржник посилався на положення ч. 3 ст. 254 ГПК України, відповідно до якої після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (ч.1).

Отже нормами процесуального закону не перебачено покладення на третю особу витрат на правничу допомогу адвоката.

У касаційній скарзі скаржник також просив застосувати положення щодо розподілу судових витрат за аналогією закону, вважаючи, що у суді апеляційної інстанції такі витрати повинна нести особа, яка звернулася із апеляційною скаргою, і не на користь якої за результатами розгляду апеляційної скарги прийнято судове рішення.

Однак такі доводи визнані Верховним Судом у справі № 911/2115/19 безпідставними виходячи із наступного.

За Конституцією України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (стаття 75); до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85).

Відповідно до Основного Закону України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (стаття 6); органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Поділ державної влади забезпечує основні функцій держави: законодавчої, виконавчої, судової; він відображає функціональну визначеність кожного з державних органів, передбачає їх взаємодію, систему взаємних стримувань та противаг, які мають на меті забезпечити неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України; забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою і важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Наведені вище положення ГПК України є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто встановлене ними нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування у правозастосовній діяльності.

Отже результат реалізації Верховним Судом повноважень щодо забезпечення сталості та єдності судової практики, у тому числі забезпечення однакового застосування судами норм права, Верховний Суд не повинен суперечити запровадженому Верховною Радою України нормативному регулюванню суспільних відносин, адже інакше уможливлюється спотворення результату волевиявлення парламенту з питань, віднесених до його компетенції, і, як наслідок, порушення конституційного принципу поділу влади.

Таким чином виходячи із наведеного Верховний Суд у справі № 911/2115/19 вказав, що немає правових підстав вважати, що суд може покласти зазначені скаржником витрати на третю особу.

Подібні висновки щодо неможливості покладення витрат на професійну правничу допомогу на третю особу викладені у додатковій постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №915/1406/21, у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/4736/21, у додатковій постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 923/447/15.

При цьому у постанові від 19.04.2023 у справі №904/4736/21 Верховний Суд вважав за необхідне змінити мотивувальну та резолютивну частину оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції, та стягнув з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн на користь позивача.

Також у додатковій ухвалі від 25.02.2021 у справі № 911/2902/19 Верховний Суд дійшов такого ж висновку, зазначивши, що системний аналіз положень статей 45, 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку, що судові витрати та витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору (позивача та відповідача). При цьому, враховуючи що касаційна скарга у справі № 911/2902/19 була подана третьою особою-2 на стороні позивача, однак закон не передбачає покладення витрат, пов`язаних з розглядом справи, на третю особу, Верховний Суд дійшов висновку, що такі витрати відповідно до правил розподілу, визначених у п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, підлягають стягненню з позивача за первісним позовом.

В свою чергу, у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 910/13137/21 суд дійшов висновку, що норми процесуального закону (ст.ст. 2, 123, 129 ГПК України) визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (подібний висновок міститься у пункті 8.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21). Чинним процесуальним законом не передбачено заборони стягувати витрати на професійну правничу допомогу з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у випадку, якщо ця особа подала апеляційну/касаційну скаргу, вимоги якої не були задоволені чи частково незадоволені та заперечувала проти позовних вимог (за наявності відповідної заяви особи про їх розподіл).

Підтримуючи вказаний висновок Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2024 передав справу № 907/947/22 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №915/1406/21 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/4736/21, щодо неможливості покладення витрат на професійну правничу допомогу на третю особу.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 23.05.2024 справу № 907/947/22 за касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 повернув відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

При цьому Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 у якій вказано, зокрема, про те, що норми статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (пункт 8.7 постанови). Тобто у вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду сформульовано загальний підхід щодо застосування статей 123, 129 ГПК України у контексті загального порядку розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи зазначених в ухвалі про передачу справи на розгляд об`єднаної палати.

Водночас колегією суддів встановлено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (п. 286) викладено висновок, відповідно до якого системний аналіз положень статей 126, 129 ГПК України свідчить, що витрати, пов`язані з розглядом справи за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору (див. подібний висновок, викладений в додаткових ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 911/2902/19, від 02.06.2021 у справі № 906/977/19, ухвалі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 22.09.2021 у справі № 5017/2833/2012, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.08.2020 у справі № 925/1067/19, від 13.10.2020 у справі № 911/2115/19, від 14.07.2021 у справі N 904/1169/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 вказаної статті унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Тобто, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких входять і витрати на професійну правничу допомогу) за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору.

Водночас колегія суддів у справі № 907/947/22 вважає, що норми процесуального закону (ст.ст. 2, 123, 129 ГПК України) визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом (подібний висновок міститься у пункті 8.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21). При цьому чинним процесуальним законом не передбачено заборони стягувати витрати на професійну правничу допомогу з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у випадку, якщо ця особа подала апеляційну/касаційну скаргу, вимоги якої не були задоволені чи частково незадоволені та заперечувала проти позовних вимог (за наявності відповідної заяви особи про їх розподіл).

Також колегія суддів вважає, що у випадку оскарження судового рішення третьою особою, а не відповідною стороною, покладення тягаря оплати витрат на правничу допомогу на відповідну сторону не відповідає принципам пропорційності та верховенства права, закріпленим у ст. 2 ГПК України, оскільки в такому випадку ризик настання наслідків, пов`язаних зі вчиненням третьою особою відповідних процесуальних дій, автоматично покладається на особу, яка таких дій не вчиняла, і, по суті, призводить до того, що відповідні негативні наслідки (у вигляді обов`язку сплати витрат на правничу допомогу іншого учасника справи, який був фактично опонентом при розгляді відповідної апеляційної чи касаційної скарги) несе сторона спору, яка такі рішення не оскаржувала, тобто не вчиняла дій, які стали підставою для понесення витрат відповідним опонентом.

До того ж відповідна конструкція має негативний ефект, оскільки створює підґрунтя для зловживання процесуальними правами та подання третіми особами необґрунтованих апеляційних/касаційних скарг тощо за, фактично, умов відсутності ризику негативних наслідків для себе у вигляді обов`язку з відшкодування відповідних витрат, які можливо понесе її опонент у спорі. Крім цього, у такому випадку навіть відповідач, який може скористатися своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 46 ГПК України, і визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, буде нести негативні наслідки у вигляді можливого відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у випадку оскарження відповідного рішення третьою особою, що само по собі є несправедливим.

Відтак колегія суддів вважає, що третя особа, за скаргою якої відкрите апеляційне чи касаційне провадження повинна брати участь у розподілі судових витрат нарівні зі сторонами справи. Вказаний підхід є справедливим та таким, що виключає можливість покладення безпідставного обов`язку щодо відшкодування витрат на професійну справничу допомогу на особу, яка відповідну апеляційну чи касаційну скаргу не подавала, а також сприяє унеможливленню «безризикового» (в контексті відшкодування витрат опонента, понесених ним під час розгляду справи в суді апеляційної чи касаційної інстанцій) зловживання процесуальними правами та подання третіми особами необґрунтованих апеляційних/касаційних скарг.

У зв`язку з цим, враховуючи висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 907/947/22, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 286 постанови від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 стосовно застосування 126, 129 ГПК України, відповідно до якого витрати, пов`язані з розглядом справи за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, чинним процесуальним законом не передбачено заборони стягувати витрати на професійну правничу допомогу з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у випадку, якщо ця особа подала апеляційну/касаційну скаргу, вимоги якої не були задоволені чи частково незадоволені та заперечувала проти позовних вимог (за наявності відповідної заяви особи про їх розподіл).

Відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Частиною 3 ст. 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В:

Справу № 907/947/22 разом з касаційною скаргою Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, а також заявами Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" про розподіл судових витрат, понесених у Касаційному господарському суді під час розгляду касаційної скарги Національного банку України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.07.2023 та касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" на додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.01.2024, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.