Рішення

від 11.06.2024 по справі 911/3440/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3440/23

За позовом Громадської організації «Садове товариство «Сонячний»

до Боярської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Садівницьке товариство "Мічурінець"

про визнання права власності на майно,

Суддя Антонова В.М.

Секретар судових засідань Бойченко С.І.

Представники учасників справи:

від позивача: Сукненко Л.А.; Кизенко Д.О.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Чернецька Г.М.;

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Стислий виклад позовних вимог

Громадська організації «Садове товариство «Сонячний» (далі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Боярської міської ради (далі відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Садівницьке товариство "Мічурінець", у якому просить суд

-визнати за громадською організацією «Садове товариство «Сонячний» право власності на 2/3 (дві третини) комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), № 500030, яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Фастівського району Київської області, що належить на праві колективної власності Громадській організації «Садове товариство «Сонячний».

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, позивач вважає себе власником 2/3 комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВт) на праві колективної форми власності, оскільки сума внесків його членів на її придбання пропорційно відповідає саме 2/3 частки права власності на підстанцію, тоді як рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2017 в справі № 911/3105/17 визнано, що спірна трансформаторна підстанція належить на праві власності в розмірі 1/3 позивачу та в розмірі 1/3 Садівницькому товариству «Меркурій». Крім цього, посилаючись на набувальну давність, просить визнати частку останнього на праві власності за позивачем, оскільки саме він є фактичним, добросовісним володівцем трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВт) більше 5 років.

2.Стислий виклад позицій відповідача

Відповідач зазначає, що спірне майно не обліковується серед об`єктів комунальної власності Боярської територіальної громади, відповідач не має будь-який майнових інтересів щодо спірного майна, не порушував, не оспорював та не вчиняв дій стосовно невизнання прав на нього, а тому відсутні відомості та підстави для формування правової позиції в даній справі.

3.Стислий виклад позиції третьої особи

Третя особа надала свої пояснення щодо позову, в яких заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що Садівницького товариства «Меркурій», за яким рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2017 в справі № 911/3105/17 визнано право власності 1/3 частки спірного майна, не існувало як юридичної особи.

4.Процесуальні дії в справі

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.11.2023 (суддя Христенко О.О.) позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

24.11.2023 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.11.2023 (суддя Христенко О.О.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній справі її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 20.12.2023.

06.12.2023 від представника відповідача надійшов відзив, у якому містить клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

14.12.2023 від Садівницького товариства "МІЧУРІНЕЦЬ" надійшла заява про вступ в справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, в обґрунтування заяви посилається, зокрема, на те, що спірне майно було придбане за його кошти та в справі № 911/3105/17, рішенням в якій визначено частку права власності на спірне майно, зокрема, і позивача, Садівницьке товариство "МІЧУРІНЕЦЬ" виступало відповідачем.

19.12.2023 від представника позивача надійшла заява про відвід судді Христенко О.О. від розгляду даної справи.

У підготовче засідання 20.12.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.12.2023 (суддя Христенко О.О.) в задоволені заяви позивача про відвід судді Христенко О.О. від розгляду даної справи відмовлено.

Також у засіданні 20.12.2023 суддею Господарського суду Київської області Христенко О.О. подано заяву про самовідвід від розгляду даної справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.12.2023 (суддя Христенко О.О.) задоволено заяву судді Христенко О.О. про самовідвід від розгляду даної справи, відведено суддю Христенко О.О. від розгляду справи №911/3440/23 та матеріали даної справи передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматизований розподіл справи.

25.12.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано до розгляду судді Антоновій В.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.01.2024 прийнято справу №911/3440/23 до провадження судді Антонової В.М. та підготовче засідання призначено на 06.02.2024.

01.02.2024 від представника позивача надійшли заперечення на заяву Садівницького товариства "МІЧУРІНЕЦЬ" про його вступ в справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки на думку позивача Садівницьке товариство "МІЧУРІНЕЦЬ" не є власником спірного майна чи його балансоутримувачем, а тому рішення в даній справі не вплине на його права і обов`язки.

У підготовче засідання 06.02.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.02.2024 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Садівницьке товариство "МІЧУРІНЕЦЬ" (далі третя особа) та зупинено провадження в справі № 911/3440/23 до набрання законної сили судовим рішенням за результатами перегляду судового рішення в справі №911/3105/17 за нововиявленими обставинами.

19.02.2024 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшли документи для долучення їх до матеріалів справи.

14.03.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких міститься клопотання про поновлення строку на їх подання.

01.04.2024 від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження справі, в якому зазначено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 04.03.2024 в справі № 911/3105/17 в задоволенні заяви Садівницького товариства «Мічурінець» про перегляд рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/3105/17 від 14.12.2017 за нововиявленими обставинами відмовлено та рішення Господарського суду Київської області у справі № 911/3105/17 від 14.12.2017 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2024 поновлено провадження в справі, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 07.05.2024 та встановлено учасникам справи строк для подання заяв з процесуальних питань (заяв, клопотань, заперечень), відповідно до ч.3 ст.169 ГПК України - за 5 днів до судового засідання у письмовій формі.

07.05.2024 від третьої особи надійшло клопотання про зупинення розгляду справи.

У підготовче засідання 07.05.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача в засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлялись належним чином. Судом, із урахуванням думки учасників справи, прокольною ухвалою задоволено клопотання третьої особи про поновлення строку на подання письмових пояснень, поновлено строк на їх подання та долучено пояснення третьої особи до матеріалів справи. Крім цього, судом протокольною ухвалою залишено без розгляду клопотання третьої особи про зупинення провадження в справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2024.

20.05.2024 від позивача на виконання ухвали суду надійшли письмові пояснення.

30.05.2024 від третьої особи надійшла вступна промова.

30.05.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення копії постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 в справі №911/3105/17.

У судове засідання 30.05.2024 з`явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача в засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Представником третьої особи просив оголосити перерву в засіданні, в зв`язку з його зайнятістю в іншому провадженні, суд протокольною ухвалою відклав розгляд справи на 11.06.2024.

11.06.2024 у судове засідання з`явилися представники позивача та третьої особи, представник відповідача в засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Представники позивача в судовому засіданні 11.06.2024 надали пояснення по суті позовних вимог та просили позов задовольнити повністю.

Представник третьої особи надав свої пояснення та просив відмовити в задоволені позову.

У судовому засіданні 11.06.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

У 2017 році до Господарського суду Київської області звернулись Громадська організація «Садове товариство «Сонячний» (позивач у даній справі) та Садівницьке товариство «Меркурій» з позовом до Садівницького товариства «Мічурінець» (третя особа в даній справі) про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що наприкінці 1995 року за кошти членів, що входять до Громадської організації «Садове товариство «Сонячний», а також дольової участі членів Садівницького товариства «Меркурій» було придбано, встановлено та налагоджено роботу комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа) для електропостачання садових будинків, яка розташована на земельній ділянці, що належить на праві колективної власності позивачу.

Садівницьке товариство «Мічурінець» не визнає їх права часткової власності на зазначену трансформаторну підстанцію та, користуючись тим, що саме ним був укладений з АЕК «Київобленерго» договір про постачання електричної енергії, зупиняє електропостачання власникам садових будинків, що входять до Громадської організація «Садове товариство «Сонячний» (позивач у даній справі) та Садівницького товариства «Меркурій», перешкоджає доступу до комплектної трансформаторної підстанції, тобто обмежує останніх у використанні належного їм майна.

З огляду на викладене, Громадська організація «Садове товариство «Сонячний» (позивач у даній справі) та Садівницьке товариство «Меркурій», просили суд визнати за кожним із них право власності на частку комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області.

Відповідно до звіту про оцінку майна - комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа) ринкова вартість спірного майна становить 12 066,04 грн, дата оцінки 06.10.2017.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17 позовні вимоги задоволено повністю, визнано за Громадською організацією «Садове товариство «Сонячний» (ідентифікаційний код 39541881) право власності на 1/3 комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області, що належить на праві колективної власності Громадській організації «Садове товариство «Сонячний», визнано за Садівницьким товариством «Меркурій» (ідентифікаційний код 25690106) право власності на 1/3 комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВа), яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Макарівського району Київської області, що належить на праві колективної власності Громадській організації «Садове товариство «Сонячний», стягнуто з Садівницького товариства «Мічурінець» на користь Громадської організації «Садове товариство «Сонячний» 1 600, 00 грн судового збору та стягнуто з Садівницького товариства «Мічурінець» на користь Садівницького товариства «Меркурій» 1 600, 00 грн судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2018 в справі №911/3105/17 рішення Господарського суду Київської області від 14.12.2017 у справі №911/3105/17 залишено без змін.

Вказаними рішенням та постановою встановлено, що спірна комплектна трансформаторна підстанція є спільною власністю Громадської організація «Садове товариство «Сонячний» (позивач у даній справі), Садівницького товариства «Меркурій» та Садівницького товариства «Мічурінець» (третя особа в даній справі).

12.01.2024 до Господарського суду Київської області від Садівницького товариства «Мічурінець» надійшла заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі №911/3105/17, в якій просив суд прийняти до розгляду дану заяву та постановити рішення, відповідно до якого відмовити Громадській організації «Садове товариство «Сонячний» та Садівницькому товариству «Меркурій» в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.03.2024 у справі №911/3105/17, зокрема, відмовлено в задоволенні заяви про перегляд рішення від 14.12.2017 за нововиявленими обставинами.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 ухвалу Господарського суду Київської області від 04.03.2024 у справі № 911/3105/17 залишено без змін.

У матеріалах справи наявна довідка №671/99 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 18.02.1999 про юридичну особу Садівницьке товариство «Меркурій» (ідентифікаційний код 25690106).

У той же час в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо Садівницького товариства «Меркурій» (ідентифікаційний код 25690106), що підтверджується відповіддю №578546 від 06.05.2024.

Також у матеріалах справи відсутні відомості щодо державної реєстрації Садівницького товариства «Меркурій» (ідентифікаційний код 25690106) після 2004 року.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

За змістом ст.4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 заначила, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить визнати за ним право власності на 2/3 комплектної трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВт), № 500030, яка розташована на земельній ділянці площею 0,40 га в селі Новосілки Фастівського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим що, рішенням Господарського суду Київської області від 14.12.2017 в справі № 911/3105/17 визнано, що спірна трансформаторна підстанція належить на праві власності в розмірі 1/3 позивачу та в розмірі 1/3 Садівницькому товариству «Меркурій», проте саме позивач є фактичним, добросовісним володівцем трансформаторної підстанції КТП-100/10/0,4 (250 кВт) більше 5 років.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 в справі № 910/17274/17, а також у постанові Верховного Суду від 09.07.2019 в справі № 920/999/16.

Крім цього, в постанові Верховного Суду від 09.07.2019 в справі № 920/999/16, зазначено, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред`являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17 та від 22.05.2018 у справі №922/1574/17).

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна (Постанова Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 607/21758/19).

Відповідачем у даній справі позивачем визначено Боярську міську раду.

Разом з тим Боярська міська рада не приймала рішення щодо передачі спірного майна до комунальної власності Боярської територіальної громади, зворотнього матеріали справи не містять.

Також відповідач зазначає, що не має будь-який майнових інтересів щодо спірного майна.

Матеріали справи не містять та позивачем, в порядку передбаченому ГПК України, суду не надано доказів того, що Боярська міська рада не визнає або оспорює право власності позивача на спірне майно, отже між сторонами в даній справі відсутній спір про право.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що Боярська міська рада не є належним відповідачем у даній справі.

Так, визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі РуїсТоріха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову Громадської організації «Садове товариство «Сонячний» до Боярської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Садівницьке товариство "МІЧУРІНЕЦЬ" про визнання права власності на майно відмовити в повному обсязі.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 05.07.2024.

Суддя В.М. Антонова