Постанова

від 11.06.2024 по справі 759/18788/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року місто Київ

Справа № 759/18788/21

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1427/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О. В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапка М. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Лаєнка Павла Петровича в інтересах Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року (ухвалене у складі судді Журибеда О. М., повне судове рішення складено 03 серпня 2023 року)

у справі за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ

У серпні 2021 року Акціонерне товариство «Укрсиббанк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в якому просить: стягнути на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №113087000 від 04.03.2008 року у розмірі 1 633 242, 55 грн солідарно з відповідачів; судові витрати покласти на відповідачів.

Позов обґрунтовано тим, що між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11308717000 від 04.03.2008 року з додатковими угодами.

Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит у загальній сумі 185 000, 00 доларів США шляхом видачі коштів через касу банку, а відповідач зобов`язався щомісячно повертати кредит у повному обсязі та сплачувати плату за кредит у розмірі та в терміни, встановлені кредитним договором, але у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 04.03.2038 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

Згідно додаткової угоди №1 від 15.11.2010 року до кредитного договору внесені зміни щодо збільшення суми кредиту та видачу нових траншів в гривні. На умовах вказаної угоди позичальник отримала транш у розмірі 1 336 594, 71 грн в межах ліміту кредитної лінії 2 673 189, 42 грн. та зобов`язалася погасити у повному обсязі заборгованість за кредитним договором за траншем в іноземній валюті у доларах США та повернути транш в національній валюті в терміни, встановлені графіком погашення кредиту у повному обсязі не пізніше 04.03.2028 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або вказаного терміну (достроково) відповідно до умов кредитного договору.

За користування кредитними коштами позичальник зобов`язалась сплатити проценти в розмірі 9,50% річних.

Згідно додаткової угоди №2 від 30.09.2011 року сторони домовилися про перенесення строків виконання зобов`язань позичальника зі сплати процентів, нарахованих з 01.07.2011 року по 29.09.2011 року на період з 01.08.2014 року по 30.09.2014 року та змінили графік погашення кредиту.

Згідно додаткової угоди №4 від 18.11.2013 року сторони домовилися про перенесення строків виконання зобов`язань позичальника зі сплати процентів, нарахованих з 01.07.2011 року по 29.09.2011 року на період з 01.08.2014 року по 18.10.2016 року.

В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному кредитному договору прийнята порука ОСОБА_3 згідно договору поруки №184702 від 04.03.2008 року зі змінами згідно додаткових угод №1 від 15.11.2010 року, №2 від 30.09.2011 року, №3 від 18.11.2013 року.

Всупереч умов кредитного договору відповідач ОСОБА_2 тривалий час не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам, чим суттєво порушує взяті на себе зобов`язання.

Станом на 16.08.2021 року заборгованість за кредитним договором №11308717000 від 04.03.2008 року складає 1 633 242, 55 грн., з яких: - 1069588, 61 грн. заборгованість за кредитом; 486208, 18 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом; 77445, 76 грн. заборгованість за процентами користування грошовими коштами понад встановлений договором термін.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, Лаєнко П. П. в інтересах АТ «Укрсиббанк» 19 жовтня 2023 року, згідно потової відмітки, направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року та ухвалити нове рішення про стягнення на користь АТ «Укрсиббанк» з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №113087000 від 04.03.2008 року у розмірі 1 633 242, 55 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновки суду про застосування строку позовної давності є помилковими, оскільки нормами чинного законодавства визначено, що під час дії карантину строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказує, що навіть якщо припустити, що останнім днем для звернення до суду з позовом в межах строку позовної давності було 29.04.2020 року, а Закон України від 30.03.2023 року № 540-ІХ про внесення змін до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЦК України, щодо продовження строків на час дії карантину, набрав чинності 02.04.2020 року, можна дійти висновку про відсутність будь-якого пропуску позивачем строку позовної давності та існування беззаперечних підстав для захисту порушеного права Позивача.

Зазначає, що безпідставним є ототожнення строку дії кредитного договору із графіком повернення кредиту, оскільки кредитний договір чітко визначає та пов`язує дію договору з повним виконанням зобов`язань позичальника, а не якоїсь її частини. В даному випадку основні зобов`язання позичальника є: повернення кредиту та сплата процентів за весь час користування кредитом.

Посилається на те, що твердження суду, що договір про надання споживчого кредиту припинив свою дію 28.04.2017 р. (момент звернення із позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки укладеного з ОСОБА_2 ) є таким що не відповідає нормам матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали.

21 грудня 2023 року від представника відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволені апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, позивачем пропущено строк позовної давності, відсотки які нараховані банком не відповідають встановленій договором ставці, а наданий банком розрахунок є необґрунтований.

Вказує, що в травні 2017 року представником ПАТ «УкрСиббанк» було подано позов до ОСОБА_2 , в якому банк просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за Договором про надання споживчого кредиту № 113089717000 від 04 березня 2008 року в розмірі 1 069 588,61 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №78800, що укладений 04.03.2008 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,10 кв. м., що належить ОСОБА_2 та встановити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Тобто чітко підтверджується той факт, що Банк фактично прийняв рішення 28.04.2017 р. щодо дострокового припинення зобов?язання по кредитній лінії та повернення залишку по кредиту за рахунок предмету іпотеки.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред?явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Зазначає, що з урахуванням таких обставин всі кредитні зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту закінчились між позивачем та відповідачем 28.04.2017 року і трансформувались в натуральне зобов`язання.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування строку позовної давності, а посилання відповідача на необґрунтованість висновків є помилковими. Карантин не зупинив роботу судів та банків, правосуддя продовжувало здійснюватись з дотриманням необхідних запобіжних заходів. Позивач не був позбавлений можливості реалізувати своє право на подання позовної заяви шляхом направлення документів засобами поштового або електронного зв`язку.

Також зазначає, що припинились зобов`язання поручителя, оскільки банк з 2017 року не пред`явив жодних вимог до поручителя.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Лаєнко П. П. доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити апеляційну скаргу та стягнути з відповідачів заборгованість. Зазначив, що сторони не змогли дійти мирової угоди.

Представник відповідачів адвокат Чуніхін О. М. у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарг заперечував, просив залишити оскаржуване рішення без змін. Зазначив, що позивачем не надано належного розрахунку заборгованості.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь Головуючого судді Желепи О. В., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції вважав встановленим, що 04.03.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (поточне найменування з 24.11.2018 року АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11423227000 (том 1 а.с. 14-17).

Відповідно до умов кредитного договору, банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті, долар США у сумі 185000, 00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 934250, 00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплати плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі.

Згідно п. 1.2.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку №1 до договору (якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено додаток №1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 04.03.2038 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін.

Відповідно до п. 1.3.1 кредитного договору за користування кредитними коштами протягом перших 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 9,500% річних.

15.11.2010 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11308717000 від 04.03.2008 року, відповідно до якої внесено зміни щодо збільшення суми кредиту та видачу нових траншів в гривні. На умовах вказаної угоди позичальник отримала транш у розмірі 1336594, 71 грн. в межах ліміту кредитної лінії 2673189, 42 грн. та зобов`язалася погасити у повному обсязі заборгованість за кредитним договором за траншем в іноземній валюті у доларах США та повернути транш в національній валюті в терміни, встановлені графіком погашення кредиту у повному обсязі не пізніше 04.03.2028 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або вказаного терміну (достроково) відповідно до умов кредитного договору (том 1 а.с. 29-30).

30.09.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №2 до договору про надання споживчого кредиту №11308717000 від 04.03.2008 року, відповідно до якої сторони домовилися про перенесення строків виконання зобов`язань позичальника зі сплати процентів, нарахованих з 01.07.2011 року по 29.09.2011 року на період з 01.08.2014 року по 30.09.2014 року та змінили графік погашення кредиту (том 1 а.с. 41).

30.08.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 3 договору про надання споживчого кредиту №11308717000 від 04.03.2008 року, згідно з якою сторони домовилися, шо для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору зазначений при його укладенні, а саме №11308717000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме №11423227000 та №11423227001 (том 1 а.с. 52).

18.11.2013 року між сторонами укладено додаткову угоду №4 договору про надання споживчого кредиту №11308717000 від 04.03.2008 року, відповідно до якого сторони домовились про перенесення строків виконання зобов`язань позичальника зі сплати процентів по договору. Сторони також домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення (том 1 а.с. 53).

З метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача, 04.03.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки № 184702 зі змінами згідно додаткових угод №1 від 15.11.2010 року, №2 від 30.09.2011 року, №3 від 18.11.2013 року (том 1 а.с. 54, 55, 56, 57).

Згідно умов договору поруки, відповідач ОСОБА_3 зобов`язується перед позивачем відповідати за невиконання відповідача ОСОБА_4 усіх його зобов`язань перед позивачем, що виникли за Кредитним договором та можуть виникнути в майбутньому.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 04.03.2008 року укладено договір іпотеки №78800, відповідно до п.1.1 якого відповідач ОСОБА_2 передала в іпотеку наступне нерухоме майно, що було придбано за кредитні кошти: - квартиру АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 206-208).

01.07.2021 року позивач направив до відповідачів вимогу про погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення у розмірі: 213065, 50 грн - прострочена заборгованість, 542811, 83 грн. - прострочена заборгованість за процентами.

Також судом встановлено, що 28.04.2017 року позивач звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту №11308717000 від 04.03.2008 року в розмірі 1069588, 61 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №78800, що укладений 04.03.2008 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (том 1 а.с. 123-126).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07.07.2017 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій позивач просить в рахунок погашення заборгованості за договором 04.03.2008 року в розмірі 1069588, 61 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виснував, що банк виконав зобов`язання, надавши відповідачу ОСОБА_2 кредит, однак відповідач ОСОБА_2 порушувала графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачувала та внаслідок чого виникла заборгованість. Разом з тим, позивач звернувшись з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, фактично прийняв рішення щодо дострокового припинення зобов`язання, такими діями позивач в односторонньому порядку змінив строк виконання зобов`язання за вказаним договором з 04.03.2038 на 28.04.2017 року.

Суд вважав, що позивач скористався правом на повернення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки достроково, змінив дату виконання основного зобов`язання.

Також суд зазначав, що звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості позивач не врахував, що змінився строк виконання основного зобов`язання та позивач мав право з моменту закінчення дії договору протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду із позовом, однак, позовну заяву подав до суду лише 20.08.2021 року.

Суд не вбачав підстав продовження строків визначених ст. 257 ЦК України у зв`язку з запровадженням карантину, оскільки позивачем не доведено впливу обмежень на своєчасність реалізації своїх прав у вигляді звернення до суду з позовом до відповідачів. Тому суд дійшов висновку про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмови у задоволенні позову з підстав пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом.

Щодо вирішення позовних вимог до поручителя суд вказував, що відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту, а також, виходячи з вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, строк виконання основного зобов`язання було змінено. У зв`язку з цим, строк виконання основного зобов`язання настав ще у квітні 2017 року. При цьому, правом на пред`явлення позову про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та договором поруки банк у строк протягом шести місяців не скористався, наслідком чого є припинення поруки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду в частині припинення поруки, проте відмовляючи в задоволенні позову до боржника через пропуск позовної давності, суд не вірно застосував норми матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до боржника не відповідає.

Щодо відсутності підстав для відмови в позові через порушення позовної давності

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-ІХ.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» набув чинності 02 квітня 2020 року.

Вказаним законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Посилання суду на те, що позивач мав довести вплив карантинних обмежень на своєчасність реалізації своїх прав у вигляді звернення до суду з позовом до відповідачів, є незаконними.

Пунктом 12 "Прикінцевих та перехідних положеннь" Цивільного кодексу України чітко визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Законодавець не передбачив, що сторона має доводити вплив карантинних обмежень на неможливість звернення до суду з позовом в межах строків позовної давності.

Таких вимог не встановлено жодним нормативно правовим актом.

Позивач звернувшись з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, фактично змінив строк виконання зобов`язання за договором з 04.03.2038 на 28.04.2017 року.

Таким чином строк позовної давності сплив 28.04.2020 року. Однак станом на 28.04.2020 року вже набув чинності пункт 12 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України, яким продовжено строки позовної давності визначені ст. 257 ЦК України.

Так, як позивач звернувся з позовом в серпні 2021 року до закінчення карантинних обмежень, в даній справі відсутні підстави для відмови в задоволенні позову через пропуск позовної давності, а висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі статями 626, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, встановлені договором.

Як передбачено до частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Судом встановлено, що право на дострокове стягнення заборгованості банком було застосовано в квітні 2017 року в порядку п.4.1.2 договору іпотеки, оскільки банку стало відомо про можливу конфіскацію предмету іпотеки в дохід держави за кримінальним провадженням, щодо майнового поручителя ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_2 споживчий кредит (грошові кошти) у сумі 185 000дол. США, що дорівнює еквіваленту 934 250 грн, шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача, а відповідач зобов`язавсяповернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених в договорі. Відповідач зобов`язалась повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору, але в будь-якому випадку не пізніше 04 березня 2038 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього Договору та/або згідно умов відповідної угоди Сторін.

Згідно умов Додаткової угоди №1 від 15.11.2010 року до договору про надання споживчого кредиту №11308717000 від 04.03.2008 року внесено зміни щодо збільшення суми кредиту та видачу нових траншів в гривні. На умовах вказаної угоди банк надав ОСОБА_2 транш у розмірі 1 336 594, 71 грн в межах ліміту кредитної лінії, розмір якої становить 2 673 189 грн 42 к., та зобов`язалася погасити у повному обсязі заборгованість за кредитним договором за траншем в іноземній валюті у доларах США та повернути транш в національній валюті в терміни, встановлені графіком погашення кредиту у повному обсязі не пізніше 04.03.2028 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або вказаного терміну (достроково) відповідно до умов кредитного договору.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6223цс16 зроблено висновок, що: «законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). За положеннями пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються.

Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) викладено такий висновок: «у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, -також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».

Тобто, дотримання встановленого частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» досудового порядку стягнення грошових коштів за договором споживчого кредиту є обов`язковим для подальшого вирішення спору у судовому порядку за позовом кредитора.

У випадку ж недотримання досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, то суд відмовляє у задоволенні відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Зазначене підтверджується усталеною практикою розгляду подібних справ у суді касаційної інстанції, а згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 707/396/17 (провадження № 61-3827св21) зазначено: «ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, висновок апеляційного суду про передчасність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права, які апеляційним судом застосовані правильно, лише в частині, яка стосується такої складової кредитної заборгованості, як поточна заборгованість (основна заборгованість, строк вимоги за якою ще не настав).

У справі, яка переглядається, кредит є споживчим, оскільки його було видано на придбання житла.

З метою досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту 01.07.2021 року позивач направив до відповідачів вимогу про погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одерження цього повідомлення у розмірір: 213 065, 50 грн - прострочена заборгованість, 542 811, 83 грн - прострочена заборгованість за процентами.

При цьому банком у вимозі зазначено, що у разі неотримання позичальником даного повідомлення термін повернення кредиту вважається таким, що настав з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту.

Також у вимозі Банком зазначено, що у разі не усунення порушення на 32 день з дня отримання цієї вимогу, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги - з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту АТ «Укрсиббанк» вимагає від ОСОБА_2 виконання зобов`язань за Кредитним договором, а саме сплати заборгованості по поверненню суми кредиту в повному обсязі, сплаті нарахованих процентів, що разом становить 1 612 400 грн 44 к.

Разом з тим, ОСОБА_2 Вимогу Банку не виконала, коштів банку не сплатила.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість за тілом кредиту складає 1 069 588 грн 61 к.

Позивачем вказаний розрахунок не спростовано, доказів сплати коштів в рахунок погашення заборгованості не надано.

Доводи відповідача про нарахування заборгованості за збільшеною відсотковою ставкою також не знайшли свого підтвердження. Умовами договору передбачено нарахування подвійної відсоткової ставки в разі порушення строків повернення кредитних коштів.

За таких обставин вимоги про стягнення тіла кредиту є доведеними та підлягають до задоволення.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 1.3.1 Договору про надання споживчого кредиту № 11308717000 від 04 березня 2008 року, за користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 9,500% річних.

Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов Договору.

У випадку, якщо Банк не повідомив Позичальника про встановлення нового розміру процентної ставки на наступний місяць строку кредитування відповідно до умов Договору, застосовується розмір процентної ставки, діючий за цим Договором в попередньому місяці.

За користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін Банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від ставки, вказаної в п.1.3.1 Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а саме з наступного дня після дня не сплати або не повної сплати платежу встановленого у Договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного бору за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

Згідно п. 6.1.2. Договору сторони погодили, що Банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно з пункту 1.2.2 цього Договору та вимагати від позичальника дострокового повернення усієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

Згідно пункту 6.2. Договору в разі застосування Банком права, передбаченого пунктом 6.1.2. Договору, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредитом є наступним, а саме:

- банк повідомляє позичальника про встановлення (додаткового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за Договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомлення про вручення) за адресою позичальника;

- термін дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредитом вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати в повному обсязі Банку з 32 (тридцять другого) календарного дня, рахуючи з дати одержання Позичальником повідомлення (вимоги) Банку про дострокове повернення кредиту.

З урахуванням підписання додаткових угод, сторони погодили повернення кредиту до 2028 року.

Як вже зазначалось вище, звернувшись з позовом в 2017 році про звернення стягнення на предмет іпотеки на погашення всієї заборгованості, банк змінив строк повернення кредиту.

Боржник ОСОБА_2 , яка є працівником банку на робочому місці була повідомлена про таке рішення 28.04.2017 року, про що були надані пояснення її представником в судовому засіданні апеляційного суду. ОСОБА_2 була вручена копія позовної заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки і роз`яснено, що вона має погасити увесь борг , що залишився на протязі 32 календарних днів, в іншому випадку буде звернено стягнення на предмет іпотеки.

Боржник вимогу не виконала і банк подав позов до суду.

На переконання колегії суддів застосування дострокового стягнення з боржника кредиту в такий спосіб є не чим іншим як зміною строку кредитування, а тому відсотки з 31 травня 2017 року за користування кредитом банк уже не мав права нараховувати.

З розрахунку заборгованості за відсотками за ст. 1048 ЦҐК України (а.с.70-74 зворот вбачається, що позивач просив стягнути заборгованість з 31.10.2011 року до 30.07.2021 року в сумі 486 208, 18 грн.

Разом з тим борг за відсотками станом на 30 травня 2017 року в межах строку кредитування становить 19 827 грн. 15 коп. ( 20827, 15(борг на 31 травня 2017 року а.с. 72 зворот) - 1000 грн(борг за один день)= 19 827 грн. 15 коп.

Заборгованість за період з 31 травня 2017 року до 30 липня 2021 року за відсотками в сумі 466 381,03 за користування кредитом нарахована безпідставно поза межами зміненого банком строку кредитування, а тому не підлягає стягненню з боржника.

В задоволенні цієї частини позовних вимог колегія суддів відмовляє.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін(відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України)

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають певні особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження№ 14-16цс18).

Позивачем вказано, що оскільки боржником прострочено виконання зобов`язання, то відповідно до ст. 625 ЦПК України з неї на користь Банку підлягає стягненню 77 445 грн 76 к. Такі відсотки за розрахунком а.с. 75 нараховані за період з 31 травня 2017 року правомірно.

Відповідачем не зазначено про неправильність наданого позивачем розрахунку суми таких відсотків, а також не надано контррозрахунку на спростування суми яку просить стягнути позивач.

За таких обставин суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» заборгованості за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України) у розмірі 77 445 грн 76 к.

Щодо договору поруки

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам в частині вимог до поручителя ОСОБА_3 , колегія суддів апеляційного суду виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі, застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційного суду, договором поруки №184702від 04 березня2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_3 , визначено що термін виконання основного зобов`язання до 04 березня 2038 року, якщо згідно умов основного договору не буде застосовано інші терміни виконання зобов`язання; договір діє до повного припинення всіх зобов`язань Боржника за основним договором. В подальшому строк виконання був змінений до 2028 року.

Таким чином, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання усіх зобов`язань боржника за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У справі, яка переглядається, встановлені фактичні обставини на підставі наданих учасниками справи та досліджених судом доказів вказують на те, що позичальник ОСОБА_2 , а відтак і поручитель ОСОБА_3 , взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до позичальника (боржника) та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції строк виконання основного зобов`язання було змінено у зв`язку зі зверненням Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки У зв`язку з цим, строк виконання основного зобов`язання настав ще у квітні 2017 року.

З позовом до поручителя новий кредитор звернувся у серпні 2021 року, тобто, поза межами шести місяців за кожним щомісячним платежем, так і більш ніж через шість місяців після набуття права вимоги щодо стягнення залишку боргу за тілом кредиту у повному обсязі.

Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто, його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя, цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати, тому суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов`язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові до поручителя в разі звернення до суду.

За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог до ОСОБА_3 з підстав пропуску шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителяє правильним.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись вказаними нормами процесуального права, колегія суддів виснує, що рішення суду першої інстанції, в частині вирішення позовних вимог до боржника необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, а в частині вирішення вимог до поручителя залишити без змін, керуючись ст. 375 ЦПК України, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

У відповідності до вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, позовні вимоги АТ «Укрсиббанк» підлягають частковому задоволенню (на 71%), то з ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені АТ «Укрсиббанк» судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам за подачу позовної заяви у розмірі 17 394 грн 03 к. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 26 091 грн 05 к.

Керуючись ст. ст. 268, 367-368, 374- 376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Лаєнка Павла Петровича в інтересах Акціонерного товариства «Укрсиббанк» - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження: вул. Андріївська, 2/12, м. Київ, 04070) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 1 069 588 грн 61 к. (один мільйон шістдесят дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім гривень 61 к.) тіла кредиту, заборгованість за відсотками у розмірі 19 827 грн 15 к. (дев`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять сім гривень 15 к.), заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України) у розмірі 77 445 грн 76 к. (сімдесят сім тисяч чотириста сорок п`ять гривень 76 к.)

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2023 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Акціонерного товариства «Укрсиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, місцезнаходження: вул. Андріївська, 2/12, м. Київ, 04070) судовий збір у розмірі 43 485 грн 09 к. (сорок три тисячі чотириста вісімдесят п`ять гривень 09 к.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 липня 2024 року.

Головуючий О. В. Желепа

Судді О. Ф. Мазурик

О. В. Немировська