Ухвала

від 05.07.2024 по справі 320/3892/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 липня 2024 року

м. Київ

справа №320/3892/22

адміністративне провадження № К/990/24103/24

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М., перевіривши касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 320/3892/22 за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Білоцерківської міської ради, Київської обласної державної адміністрації до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним і скасування розпорядження,

в с т а н о в и в :

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Білоцерківської міської ради, Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації, в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 22.01.2021 № 10 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2023, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 24.06.2024 надійшла касаційна скарга Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури, в якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.

08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.

За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону, необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Як на підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України і зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 12.04.2024 у справі № 420/11016/21 та від 15.11.2021 у справі №480/2224/19 (щодо необхідності надання оцінки спірному розпорядженню та обов`язку встановлення можливих негативних наслідків для особливо цінних земель), а також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (щодо надання оцінки спірному розпорядженню через формальне дотримання вимог законодавства під час розробки на його підставі документації із землеустрою).

Щодо згаданих посилань необхідно зазначити таке.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що ця норма матеріального права має врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

При визначенні подібності правовідносин необхідно враховувати суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору); об`єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.

Разом з тим, в даному випадку суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, свою позицію побудував на тому, що процедура отримання громадянами у власність земельних ділянок державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації включає, зокрема, такі етапи: подання клопотання до відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування, розгляд уповноваженим органом клопотання та надання ним дозволу на розроблення проекту землеустрою (або надання мотивованої відмови у наданні такого дозволу), розроблення за замовленням громадян в установлені строки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження такого проекту уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність гр. України згідно додатку для індивідуального дачного будівництва загальною площею 8,400 га на території Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, розробником якого є ФОП ОСОБА_1 , отримав позитивний висновок Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та останній не містить відомостей щодо невідповідності зазначених у розпорядженні земельних ділянок цільовому призначенню чи іншим нормам земельного законодавства, що не було спростовані позивачем в ході судового розгляду справи та вказує на відсутність законних підстав для скасування оспорюваного розпорядження.

При цьому, застосувавши правову позицію, викладену, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі № 815/5987/14, Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17, від 22.05.2018 року у справі № 468/1263/17-а, апеляційний суд вказав, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Такий же правовий висновок було зроблено Верховним Судом і у постанові від 12.04.2024 у справі № 420/11016/21, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі й безпідставно стверджує про неврахування його апеляційним судом. Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 03 серпня 2023 року по справі № 300/3771/22.

Посилання ж скаржника на постанову Верховного Суду від 15.11.2021 у справі №480/2224/19 також не є прийнятними, адже за наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд не формував правових висновків, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Тобто, перевіркою поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що скаржник не обґрунтував, у чому полягало неправильне застосування чи порушення норм права в розрізі конкретних розглядуваних правовідносин, які склалися у спірній ситуації, що, у свою чергу, не свідчить про наявність підстав касаційного оскарження за пунктом 1 пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Слід також зазначити, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.

Однак, у цілому у касаційній скарзі лише викладено обставини, які стали підставою для прийняття спірних у цій справі рішень, з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд також зазначає, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку на думку скаржника, застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).

Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд,

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 у справі № 320/3892/22 за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Білоцерківської міської ради, Київської обласної державної адміністрації до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним і скасування розпорядження повернути скаржнику.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

В.М. Бевзенко,

Суддя Верховного Суду