Рішення

від 05.07.2024 по справі 904/2290/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2024м. ДніпроСправа № 904/2290/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича корпорація "Магнум" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором на поставку товару № 11/07/23-1 від 11.07.2023 у загальному розмірі 896 757 грн. 75 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича корпорація "Магнум" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ" (далі - відповідач) заборгованість за договором на поставку товару №11/07/23-1 від 11.07.2023 у загальному розмірі 896 757 грн. 75 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 565 759 грн. 05 коп. - основний борг;

- 108 910 грн. 33 коп. - пеня;

- 200 611 грн. 05 коп. - штраф;

- 10 972 грн. 88 коп. - інфляційні втрати;

- 10 504 грн. 44 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на поставку товару № 11/07/23-1 від 11.07.2023 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 04.08.2023 по 06.04.2024 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 565 759 грн. 05 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.2 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.08.2023 по 27.05.2024 в сумі 108 910 грн. 33 коп., а також штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару в загальній сумі 200 611 грн. 05 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 12.08.2023 по 27.05.2024 у сумі 10 972 грн. 88 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 12.08.2023 по 27.05.2024 у сумі 10 504 грн. 44 коп.

Також позивач просить суд судові витрати у справі покласти на відповідача.

Крім того, позовна заява містить клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 31.05.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшла заява про забезпечення позову (вх. суду № 27091/24 від 03.06.2024), в якій він просить суд накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на усіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ" (y томy числі, але не обмежуючись, рахунком НОМЕР_1 , ПАТ "Банк Восток") в усіх банківських установах, що будуть виявлені під час виконання забезпечення позову в межах ціни позову - 896 757 грн. 75 коп. В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилався на таке:

- за відкритими даними в мережі Інтернет на сайті онлайн сервісу за даними ТОВ "Хлібозавод № 3 ТМ" (посилання https://https://reyestr.court.gov.ua/) вбачається, що станом на 03.06.2023 відповідач вже має борги по судовим рішенням, тому позивач об`єктивно вважає, що існує реальна загроза того, що внаслідок боргових зобов`язань перед іншими кредиторами, стягнути кошти з ТОВ "Хлібозавод № 3 ТМ" буде неможливим, а тому, в разі задоволення позову, виконання рішення суду буде фактично неможливим;

- за приписами пункту 6 частини 1 статті 139 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Підприємство позивача, що розташоване у місті Дніпро, навіть у важкі часи військових дій на території України забезпечує робочі місця та є сумлінним платником податків, в той же час, у зв`язку з заборгованістю відповідача, підприємство зазнає великих збитків, що можуть призвести до суттєвого скорочення робочих місць. На думку позивача, забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах заявленої до стягнення суми в розмірі 896 757 грн. 75 коп., не призведе до збитків відповідача, а лише тимчасове обмежить його у можливості їх використання. Отже, позивач просить суд не застосовувати до нього зустрічного забезпечення, оскільки на думку позивача, відсутні підстави для його застосування;

- позивач вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача є оптимальним та співмірним способом захисту прав позивача з огляду на предмет та підстави позовних вимог, оскільки накладення арешту на грошові кошти в межах суми позовних вимог, в разі їх задоволення, надасть можливість реально виконати рішення суду та відновити порушені майнові права позивача та зумовить тільки обмеження відповідача щодо користування та розпорядження ліквідним майном;

- метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі, але не виключно, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про повернення заяви про забезпечення позову без розгляду (вх. суду № 27315/24 від 04.06.2024), в якій він просить суд повернути без розгляду позивачу заяву про забезпечення позову, посилаючись на таке:

- 03.06.2024 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича корпорація "Магнум" надійшла заява про забезпечення позову та накладення арешту на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ", щодо стягнення грошових коштів, а саме: 896 757 грн. 75 коп., у паперовому вигляді, в якій позивач навмисне не вказав відомості про наявність або відсутність у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. Однак відповідно до відповіді № 1322324 відповідач має зареєстрований електронний кабінет ЄСІТС, починаючи з 01.02.2024;

- позивачем у додатках до заяви про забезпечення позову не додано доказів щодо наявності або відсутності у позивача та відповідача електронного кабінету у Єдиному судовому інформаційно-комунікаційній системі (ЄСІТС). Додатково у якості додатку не надано доказів відправлення копії заяви про забезпечення позову відповідачу у системі ЄСІТС, що також є порушенням частини 8 статті 6 та статті 162 Господарського процесуального кодексу України;

- позивач знехтував вимогою закону та надав до суду позовну заяву у паперовому вигляді, при цьому навмисно вказав в заяві недостовірні відомості, що у заявника та боржника відсутні електронні кабінети у системі ЄСІТС (відповідно до відповіді № 627014 від 20.03.2024 у заявника зареєстрований електронний кабінет, починаючи з 08.04.2019) своїми діями заявник надає недостовірні відомості щодо себе та боржника, чим вводить в оману Господарський суд Дніпропетровської області.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 27294/24 від 04.06.2024), в якому він просить суд закрити провадження у справі та повернути позовну заяву без розгляду, як таку, що не відповідає нормам діючого законодавства, посилаючись на таке:

- позивач у позовній заяві від 27.05.2024 навмисне не вказав відомості про наявність або відсутність у позивача та відповідача зареєстрованого Електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. Однак відповідно до відповіді № 1321858 заявник - позивач, має зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), починаючи з 01.09.2022;

- відповідно до вимог частини 8 статті 6 Господарсько процесуального кодексу України особа, яка зареєструвала Електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модулях), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом;

- відповідно до норм, викладених у ДСТУ 4163:2020, реквізити підписанта (П.І.П.) повинні бути викладені у форматі - ім`я (маленькими літерами) прізвища (великими літерами). Таким чином, наявнне порушення норм діючого ДСТУ стороною позивача. Позивачем у додатках до позовної заяви не додано доказів щодо наявності або відсутності у позивача та відповідача електронного кабінету у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (ЄСІТС). Додатково у якості додатку не надано доказів відправлення копії позовної заяви відповідачу у системі ЄСІТС, що також є порушенням частини 8 статті 6 та статті 162 Господарсько процесуального кодексу України;

- заявник/позивач знехтував вимогою закону та надав до суду позовну заяву у паперовому вигляді, при цьому навмисно вказав в заяві недостовірні відомості, що у заявника та боржника відсутні електронні кабінети у системі ЄСТІС (відповідно до відповіді № 627014 від 20.03.2024 у заявника зареєстрований електронний кабінет, починаючи з 08.04.2019); своїми діями заявник надає недостовірні відомості щодо себе та боржника, ввів в оману Господарський суд Дніпропетровської області. Дії заявника призвели до винесення необґрунтованого судового наказу та незаконного стягнення грошових коштів з боржника.

Ухвалою суду від 05.06.2024 у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Від позивача надійшли клопотання (вх. суду № 27480/24 від 05.06.2024, вх. суду №27464/24 від 05.06.2024), в яких він просить суд долучити до матеріалів справи виправлену титульну сторінка позовної заяви із зазначенням відомостей щодо наявності Електронних кабінетів сторін.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 27471/24 від 05.06.2024), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги та зазначає таке:

- відповідач не звернув увагу на 1-й абзац розділу 8 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, а саме: реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі;

- позивач в заяві не вказував про відсутність електронних кабінетів у сторін та у позивача зареєстрований кабінет у системі ЄСТІС зовсім іншою датою - 01.09.2022, що підтверджується відповіддю № 1333473 від 04.06.2024;

- відповідач своїми діями надає недостовірні відомості щодо позивача, вводе в оману Господарський суд Дніпропетровської області.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх. суду № 28711/24 від 12.06.2024), в якому він просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись на таке:

- відповідач, фактично, здійснює єдиний вид господарської діяльності - виробництво хлібобулочних виробів для населення. Станом на 12.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ" є ексклюзивним постачальником хлібобулочних виробів для потреб Всесвітньої продовольчої програми - ВПП, яка в свою чергу постачає хліб для потреб населення, які були нещодавно звільнені (Харківська, Херсонська, Миколаївська, Чернігівська, Київська, Сумська області України). Також ТОВ "Хлібозавод №3 ТМ" є виробником соціально значущої продовольчої продукції для забезпечення життєдіяльності населення Дніпропетровської області, а саме: є виробником хлібобулочних виробів для населення. Отже, у разі стягнення штрафних санкції у повній мірі, які зазначені позивачем, діяльність підприємства опиниться під загрозою зупинення, що призведе до кризової ситуації у соціальній сфері, а саме: призведе до вимушеного масового звільнення висококваліфікованих правників та зменшення робочих місць. Також опиниться під загрозою постачання хліба для потреб Харківської, Херсонської, Миколаївської, Чернігівської, Київської, Сумської та Дніпропетровської областей України;

- замовниками продукції Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ" також є комунальні заклади освіти та установи охорони здоров`я Дніпропетровської області;

- стягнення з відповідача зазначених у позовній заяві штрафних санкцій у повному розмірі призведе до ще більшого погіршення фінансового стану товариства.

Слід відзначити, що ухвалою суду від 31.05.2024, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу, у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.

Як убачається з матеріалів справи, відповідь на відзив на позовну заяву була надіслана позивачем відповідачу до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, та доставлена до Електронного кабінету відповідача - 05.06.2024 о 00:44, що підтверджується наявною в матеріалах справи Квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС №1156306 (а.с.160).

Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Враховуючи вказане, граничним строком для подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву є 10.06.2024.

Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання заперечень на відповідь на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву аргументів. У даному випадку додатково наданий строк, - майже один місяць, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження позивача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 05.07.2024 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченого частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

З огляду на викладене вбачається, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як заперечень на відповідь на відзив на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у відповіді на відзив на позовну заяву обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 01.07.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 30.07.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 11.07.2023 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича корпорація "Магнум" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ" (далі - покупець, відповідач) укладено договір на поставку товару № 11/07/23-1 (далі - договір, а.с.14-20), за умовами пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується на підставі заявок поставляти і передавати у власність покупця партії поліпропіленової продукції (далі - товар) в номенклатурі, асортименті, кількості, у строки та за цінами, вказаними у видаткових накладних, рахунках-фактурах або специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору; покупець зобов`язується приймати товар і оплачувати його на умовах договору.

У пункті 11.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2027. Після закінчення строку дії договору, його умови залишаються дійсними стосовно всіх партій товару, який поставлений у строк його дії. Також сторони не звільняються від зобов`язань щодо врегулювання розрахунків за поставлений товар, зобов`язань по заміні товару, щодо якого своєчасно пред`явлені рекламації.

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо ціни товару і суми договору, а саме:

-ціна товару є договірною, визначається в національній валюті України та вказується у видаткових накладних, рахунку-фактурі чи специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору (пункт 2.1. договору);

-покупець сплачує за товар, який є неоплаченим (частинами або у повному обсязі) національною валютою України гривнею шляхом переведення коштів на рахунок постачальника (пункт 2.2. договору);

-допустиме відхилення за кількістю може становити +/- 15% від кількості, зазначеної в заявці або специфікації. Остаточна сума замовлення буде визначатися у видаткових накладних (пункт 2.3. договору);

-загальна сума договору, у момент його підписання, визначенням не підлягає, а буде дорівнювати сумам всіх партій товару, зазначених у видаткових накладних постачальника, разом із можливими коригуваннями (пункт 2.4. договору).

Відповідно до умов пунктів 3.1. та 3.2. договору ціна товару визначається в національній валюті України гривні, є договірною та погоджується сторонами у специфікаціях на кожну окрему партію товару. Остаточна вартість товару, який оплачується по факту виготовлення, вказується постачальником у видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних, які є невід`ємною частиною договору. Відмітка покупця у видатковій накладній про прийом товару, свідчить про його про його згоду з ціною товару. Загальна вартість договору складається із загальної вартості всіх партій товару, зазначених у видаткових та/або товарно-транспортних накладних постачальника та отриманих покупцем.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 5.1. договору постачання товару здійснюється на умовах, погоджених у відповідній специфікації (заявці). Датою поставки слід вважати дату отримання покупцем товарно-транспортної накладної перевізника.

У пункті 5.2. договору сторони погодили, що термін поставки товару не більше 40 календарних днів з моменту підписання специфікації покупцем.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем у період з 04.08.2023 по 06.04.2024 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 668 703 грн. 50 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

-видатковою накладною № 143 від 04.08.2023 на суму 317 455 грн. 50 коп. (а.с. 91);

-видатковою накладною № 191 від 17.11.2023 на суму 66 400 грн. 00 коп. (а.с. 92);

-видатковою накладною № 192 від 22.11.2023 на суму 38 400 грн. 00 коп. (а.с. 93);

-видатковою накладною № 198 від 01.12.2023 на суму 56 848 грн. 00 коп. (а.с. 94);

-видатковою накладною № 10 від 23.01.2024 на суму 33 536 грн. 00 коп. (а.с. 95);

-видатковою накладною № 23 від 14.02.2024 на суму 41 154 грн. 00 коп. (а.с. 96);

-видатковою накладною № 31 від 27.02.2024 на суму 34 900 грн. 00 коп. (а.с. 97);

-видатковою накладною № 40 від 20.03.2024 на суму 38 010 грн. 00 коп. (а.с. 98);

-видатковою накладною № 52 від 06.04.2024 на суму 42 000 грн. 00 коп. (а.с. 99).

Товар, зазначений у видаткових накладних, складених у період з 04.08.2023 по 06.04.2024, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень, отже підписанням видаткових накладних сторони підтвердили, що сторони зауважень та претензій стосовно виконання умов договору одна до одної не мають.

Суд також зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаними видатковими накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку покупця щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого у період з 04.08.2023 по 06.04.2024 товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання від позивача товару у період з 04.08.2023 по 06.04.2024 за переліченими вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунків, зокрема:

-розрахунки за кожну партію товару покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника наступним шляхом: вартість товару покупець зобов`язаний оплатити у 7-ми денний термін від дати відвантаження; вартість додрукарської підготовки покупець зобов`язаний оплатити у повному обсязі на дату підписання оригінал-макету у вигляді 100% передплати згідно з виставленим відповідним рахунком постачальника (пункт 3.4. договору);

-датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, вказаний у договорі, якщо від останнього не надійдуть вказівки щодо здійснення оплати за іншими банківськими реквізитами (пункт 3.5. договору);

-незалежно від призначення платежу, вказаного в платіжному документів, постачальник має право спрямувати кошти, що надійшли від покупця на рахунок постачальника за товар на погашення заборгованості, яка виникла раніше ніж зазначена у платіжному документі покупця (пункт 3.6. договору).

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що поставлений у період з 04.08.2023 по 06.04.2024 товар був оплачений відповідачем лише частково - в сумі 102 944 грн. 45 коп. наступним чином:

-платіжною інструкцією № 4228 від 26.02.2024 на суму 11 944 грн. 45 коп. (а.с. 102);

-платіжною інструкцією № 4730 від 19.03.2024 на суму 40 000 грн. 00 коп. (а.с. 101);

-платіжною інструкцією № 5025 від 02.04.2024 на суму 15 000 грн. 00 коп. (а.с. 101);

-платіжною інструкцією № 5074 від 04.04.2024 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 100);

-платіжною інструкцією № 5104 від 05.04.2024 на суму 26 000 грн. 00 коп. (а.с. 100).

Отже, в порушення вказаних вище умов договору та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач поставлений йому у період з 04.08.2023 по 06.04.2024 товар своєчасно та у повному обсязі не оплатив.

Отже, свої зобов`язання за договором на поставку товару № 11/07/23-1 від 11.07.2023 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 04.08.2023 по 06.04.2024 товар відповідач не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 565 759 грн. 05 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.2 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.08.2023 по 27.05.2024 в сумі 108 910 грн. 33 коп., а також штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару в загальній сумі 200 611 грн. 05 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 12.08.2023 по 27.05.2024 у сумі 10 972 грн. 88 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 12.08.2023 по 27.05.2024 у сумі 10 504 грн. 44 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що доказів на підтвердження повної та своєчасної оплати поставленого позивачем у період з 04.08.2023 по 06.04.2024 товару на залишкову суму 565 759 грн. 05 коп. (668 703,50 - 102 944,45) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення оплати, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

З приводу обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке:

- при прийнятті до розгляду позовної заяви судом було здійснено запити про наявність зареєстрованих Електронних кабінетів ЄСІТС як позивача, так і у відповідача та у зв`язку з наявністю Електронних кабінетів у обох сторін ухвала суду від 31.05.2024 була надіслана як позивачу так і відповідачу в їх Електронні кабінети (а.с.115-116);

- у подальшому позивач долучив до матеріалів справи виправлену титульну сторінку позовної заяви;

- в аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.

У даному випадку, позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву, на думку суду, є проявом надмірного формалізму.

Суд також відзначає, що в матеріалах справи наявний Акт звірки взаєморозрахунків в якому позивач та відповідач зафіксували та визнали факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 565 759 грн. 05 коп. (а.с.108).

Враховуючи все вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 565 759 грн. 05 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, пунктом 7.2. договору передбачено, що в разі порушення термінів оплати товару покупець виплачує постачальнику штраф 30% від вартості неоплаченого товару та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період несплати, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов`язання.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.2 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.08.2023 по 27.05.2024 в сумі 108 910 грн. 33 коп., а також штраф у розмірі 30% від вартості неоплаченого товару в загальній сумі 200 611 грн. 05 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.13, 21-42), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення пені в сумі 108 910 грн. 33 коп.

З приводу вимог про стягнення штрафу суд зазначає таке.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 200 611 грн. 05 коп. та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору, оскільки матеріалами справи підтверджується, що прострочення оплати товару виникло у відповідача щодо суми заборгованості у розмірі 668 703 грн. 50 коп. (навіть частково поставлений у спірний період товар був оплачений відповідачем із простроченням).

Отже, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 200 611 грн. 05 коп. (668 703,50 х 30% = 200 611,05).

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 12.08.2023 по 27.05.2024 у сумі 10 972 грн. 88 коп.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат (а.с. 13, 74-88), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, розрахунок проведено з урахуванням вказаної вище методики та арифметично вірно.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 13, 74-88), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 10 972 грн. 88 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 12.08.2023 по 27.05.2024 у сумі 10 504 грн. 44 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 13, 52-73), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 10 504 грн. 44 коп.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- враховуючи умови договору, загальний розмір пені та штрафу (309 521 грн. 38 коп.) за прострочення виконання зобов`язання складає 54,71% від основного зобов`язання, що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;

- відповідно до умов пункту 7.2. договору пеня підлягає нарахуванню за весь період прострочення (отже у даному випадку законодавче обмеження щодо строку нарахування пені у 6 місяців не застосовується). Крім того, вказаним пунктом договору також передбачений значний розмір штрафу - 30% за будь-яке, навіть в один день, прострочення оплати поставленого товару, що, на думку суду, додатково свідчить про необхідність надання оцінки розумності та співмірності штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача;

- відповідач є суб`єктом господарської діяльності, який здійснює виготовлення та постачання хлібобулочних виробів населенню, що є критично важливим для продовольчої та економічної безпеки країни;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- більше того, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, кожні з яких окремо в певній мірі компенсують втрати відповідача від прострочення;

- в матеріалах справи відсутні докази завдання позивачу збитків, внаслідок допущеного відповідачем порушенням; відомостей щодо наявності збитків чи інших невідворотних наслідків для позивача від допущеного відповідачем порушення матеріали справи також не містять.

В той же час, судом також були враховані інтереси позивача та прийнято до уваги, що позивач мав правомірні очікування щодо повної та своєчасної оплати товару, у відповідності до умов договору, узгоджених сторонами.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім описаним вище обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені та штрафу на 50%, а саме:

- пені до 54 455 грн. 17 коп. (108 910,33 - 50%);

- штрафу до 100 305 грн. 53 коп. (200 611,05 - 50%).

Таке зменшення розміру пені та штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 54 455 грн. 17 коп.; позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 100 305 грн. 53 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір пені та штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 13 451 грн. 37 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича корпорація "Магнум" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ" про стягнення заборгованості за договором на поставку товару № 11/07/23-1 від 11.07.2023 у загальному розмірі 896 757 грн. 75 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод № 3 ТМ" (вулиця Авіаційна, будинок 39, м. Дніпро, 49017; ідентифікаційний код 44929198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича корпорація "Магнум" (вулиця Волинська, будинок 46, м. Дніпро, 49102; ідентифікаційний код 38300615)- 565 759 грн. 05 коп. - основного боргу, 54 455 грн. 17 коп. - пені, 100 305 грн. 53 коп. - штрафу, 10 972 грн. 88 коп. - інфляційних втрат, 10 504 грн. 44 коп. - 3% річних та 13 451 грн. 37 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 05.07.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко