Рішення

від 27.06.2024 по справі 716/830/24

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 716/830/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.06.2024 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Пухарєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Кульки О.М.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представниці позивачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Заставна за правилами спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про поновлення на роботі, зобов`язання укласти безстроковий трудовий договір, стягнення середнього заробітку за час незаконного звільнення, стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона працювала вчителем початкових класів в Бабинській філії Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області.

Згідно абзацу третього частини другої статті 22 Закону України « Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ, яким педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років. Виконуючи приписи Закону, заклад освіти перевів позивачку з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір, дію якого неодноразово упродовж 2021 -2022 років неодноразово продовжував.

Позивачка зазначає, що 7 лютого 2023 року рішенням Конституційного Суду України №1-р/2023 абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визнано неконституційним.

Позивачка - вчителька початкових класів, пенсіонерка за віком, звернулася до директора Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів з письмовою заявою від 02.05.2023 про переведення її зі строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір. 09.05.2023 позивачка отримала відповідь про відмову в переведенні з строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір.

23.08.2023 видано наказ Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради про звільнення позивачки з посади вчителя початкових класів.

31.08.2023 видано наказ Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради про прийняття ОСОБА_1 на посаду вчителя історії. 14.12.2023 видано наказ Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради про звільнення позивачки з посади вчителя історії.

Внаслідок протиправної діяльності відповідача протягом тривалого часу позивачці доводилося звертатися до самого закладу з метою відновлення порушених прав та до інших органів, зокрема Міністерства освіти та науки України, Управління інспекційної діяльності у Чернівецькій області Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Незаконні дії відповідача призвели до душевних страждань позивачки, втрати душевного спокою, докорінної зміни звичайного способу життя та погіршення стану здоров`я.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні зі строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023, а також незаконним у зв`язку з цим, її звільнення відповідно до наказу від 23.08.2023 з посади вчителя початкових класів позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому просила:

- застосувати аналогію закону та продовжити строки, визначені ст.233 КЗпПУ на строк дії воєнного стану в Україні;

- поновити ОСОБА_1 в Киселівському ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області на посаді вчителя ;

- зобов`язати відповідача укласти безстроковий договір з ОСОБА_1 шляхом винесення відповідного наказу;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного звільнення;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50000 гривень.

Заперечуючи позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача адвокат Байцар І.Б. надіслав суду відзив на позовну заяву, вважаючи її необґрунтованою. У відзиві зазначив, що між позивачкою та Киселівським ОЗЗСО І-ІІІ ступенів дійсно в 2022 році було укладено строковий трудовий договір про роботу на посаді вчителя початкових класів Бабинської філії І-ІІ ступенів терміном до 31.08.2023 на підставі діючого на той час законодавства, що діяло до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07.02.2023. Позивачка дійсно зверталася 02.05.2023 до роботодавця із заявою про переведення її на безстроковий трудовий договір. На її звернення відповідачем надано відповідь від 09.05.2023 №31, якою мотивовано відмовлено у задоволенні заяви. Отже з цього часу між сторонами виник спір щодо зміни умов трудового договору. Проте, позивачка у визначений трудовим законодавством тримісячний строк не звернулася за захистом своїх прав, а продовжувала працювати на посаді вчителя початкових класів до закінчення строку трудового договору, і наказом від 23.08.2023 №117-к була звільнена з роботи з 31.08.2023 на підставі п.2 ст.36 КЗпПУ. Своє звільнення позивачка не оскаржила у встановлений законом місячний строк. Разом з цим позивачка звернулася до роботодавця 25.08.2023 із заявою про прийняття її на посаду вчителя історії Бабинської філії І-ІІ ступенів за строковим трудовим договором на один рік. Таким чином, після закінчення строку попереднього трудового договору з позивачкою був укладений інший строковий договір, а саме наказом від 31.08.2023 №148-к ОСОБА_1 була прийнята на посаду вчителя історії на період з 01.09.2023 по 31.08.2024. Проте, позивачка не допрацювала до закінчення строку трудового договору, оскільки була звільнена з 31.12.2023 наказом від 14.12.2023 №202-к на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ у зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників через реорганізацію Бабинської філії опорного навчального закладу. Позивачка у встановлені строки не оскаржила жодне із своїх звільнень, а також не оскаржила строковий характер жодного із трудових договорів. Лише в квітні 2024 ОСОБА_1 звернулася до Управління Державної служби України з питань праці на незаконні дії роботодавця. За результатами перевірки було складено акт від 11.04.2024 №ПЗ/ЧВ-4286/0061, яким було встановлено відсутність будь - яких порушень трудових прав позивачки.

Оскільки відповідач не вчиняв неправомірних дій чи бездіяльності та не порушив жодних прав позивачки, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні позивачка та її представниця позовні вимоги підтримали, обґрунтувавши їх вищенаведеним. Просили суд задовольнити позов у повному обсязі. ОСОБА_1 пояснила суду, що у зв`язку з відмовою відповідача змінити умови трудового договору зі строкового на безстроковий, вона була незаконно звільнена у зв`язку із закінченням річного строку дії трудового договору з посади вчителя початкових класів. Саме тому вона просить суд поновити її на посаді вчителя початкових класів і зобов`язати відповідача укласти з нею безстроковий трудовий договір. Також позивачка просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час незаконного звільнення з 31.08.2023, з урахуванням її заробітної плати за 2023 рік та завдану їй моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Представник відповідача адвокат Байцар І.Б. в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази приходить до наступних висновків.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 5-1 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

18.03.2020 набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року.

Приписами ч. 2 ст. 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» в редакції від 18.03.2020 було встановлено, що

педагогічні працівники мають права, визначеніЗаконом України"Про освіту", цим Законом, законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.

Педагогічні працівники закладів освіти приймаються на роботу за трудовими договорами відповідно до вимог цього Закону та законодавства про працю.

Педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що позивачка ОСОБА_1 з 2017 являється пенсіонеркою за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.22). Позивачка працювала вчителем початкових класів в Бабинській ЗОШ І-ІІІ ступенів з 30.08.1989, а в подальшому на цій же посаді в Бабинському НВК (з 02.08.2004). На виконання вимог абзацу 3 частини другої статті22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», направивши повідомлення від 15.04.2020 з пропозицією укладення трудового договору строком на один рік, роботодавець перевів позивачку, за її згодою, з безстрокового трудового договору на строковий з 30.06.2020 по 30.06.2021, який на підставі поданих нею заяв, наказами по закладу освіти щорічно продовжувався. Останнім наказом №139-к від 30.08.2022 продовжений строковий договір з 31.08.2022 по 31.08.2023 року. Наказом №1170К від 23.08.2023 ОСОБА_1 звільнена з посади вчителя початкових класів Бабинської філії І-ІІ ступенів з 31.08.2023 у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору , згідно з п.2 ст.36 КЗпП України.

Наказом №148-К від 31.08.2023 ОСОБА_1 , за її заявою від 25.08.2023 (а.с.102), прийнята на посаду вчителя історії Бабинської філії І-ІІ ступенів з 01.09.2023 по 31.08.2024 з тижневим навантаженням 6,5 год (а.с.97-98).

Рішенням №1946-35/2023 від 30.10.2023 Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області з 01.01.2024 реорганізовано Бабинську філію І-ІІ ступенів Киселівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області шляхом зміни типу (пониження з І-ІІ ступенів на І ступінь), а саме у Бабинську філію І ступеня Киселівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (а.с.93-95).

ОСОБА_1 надано персональне попередження про скорочення посади вчителя історії, з яким остання ознайомлена 31.10.2023. Наказом №202-К від 14.12.2023 вчителя історії Бабинської філії І-ІІ ступенів ОСОБА_1 звільнено з посади з 31.12.2023 у зв`язку із реорганізацією та скороченням чисельності і штату працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України. Зазначені обставини встановлені з Акту державної служби з питань праці Південно-Західного міжрегіонального управління від 11.04.2024 №ПЗ/ЧВ-4286/0061, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері охорони праці Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області( а.с 96-101).

Рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років».

Згідно із частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні Конституційного Суду від 7 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення. Таким чином з 07.02.2023 унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із вищезазначеною категорією педагогічних працівників.

Як встановлено, судом та підтверджується матеріалами справи, на час укладання з позивачкою строкового трудового договору на посаді вчителя початкових класів абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним.

Разом з тим, після ухвалення вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, у позивачки виникла можливість привести строковий трудовий договір у відповідність із чинним трудовим законодавством, зокрема перевести у безстроковий.

Користаючись такою можливістю, 02.05.2023 позивачка ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача ( в особі директора Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів ОСОБА_4 ), відповідно до якої, просила перевести її на безстроковий трудовий договір з 02.05.2023 згідно з рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року,а отже мала легітимні очікування, що трудові правовідносини між сторонами будуть унормовані відповідно до чинного законодавство України(а.с.25).

Не визнаючи права позивачки на можливість укладення безстрокового трудового договору, відповідач ( в особі директора ОСОБА_4 ) повідомив позивачку, що переукладання (перевід) з строкового на безстроковий трудовий договір здійснюватися не буде. Свою відмову відповідач аргументував тим, що строковий трудовий договір був укладений до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року, а тому продовжує діяти до закінчення строку (а.с.26-27).

В подальшому, у зв`язку із не визнанням права позивачки на можливість укладення безстрокового трудового договору,наказом відповідача №117-к від 23.08.2023 ОСОБА_1 було звільнено з роботи вчителя початкових класів з 31.08.2023 у зв`язку із закінченням строку трудового договору, згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України.

24.08.2023 ОСОБА_1 ознайомилася ізданим наказомта вписьмовому виглядівисловила своюнезгоду,оскільки вінсуперечить висновку КонституційногоСуду України№ 1-р/2023 від 07.02.2023 (а.с.29).

Статтею 9 КЗпП Українивстановлено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України, є недійсними.

Таким чином, законом передбачено, що навіть за наявності угоди сторін до трудового договору не можуть включатися умови, які погіршують становище працівника, а відтакстаття 9 КЗпП Україниімперативно кваліфікує такі умови недійсними.

Отже, починаючи з 7 лютого 2023 року сторони цього спору не позбавлені права щодо розгляду питання про переведення ОСОБА_1 з строкового трудового договору на безстроковий у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023.

Посилання відповідача на наявність добровільної згоди позивачки щодо переведення її на строкову форму трудового договору, судом під сумнів не ставиться, оскільки такі вимоги визначеністаттею 22 ЗаконуУкраїни «Про повну загальну середню освіту». Проте така згода працівника була очевидно єдино можливою, безальтернативною формою укладення строкового договору за умовами дії чинної на час укладення такого договору норми Закону. Однак вже із 7 лютого 2023 року такі вимоги закону визнано неконституційними. Як убачається із встановлених обставин справи, позивачка тривалий час працювала у відповідному закладі, останні роки повторно подавала заяву на продовження дії договору, оскільки іншого порядку, аніж укладення строкового договору, норма чинного спеціального законодавства не передбачала. Після ухвалення Конституційним Судом України рішення № 1-р/2023 позивачка знову висловила своє бажання продовжити дію трудового договору безстроково, ще до закінчення дії укладеного нею з навчальним закладом строкового договору.

Таким чином, відповідач мав вирішувати питання за пропозицією позивачки щодо укладення безстрокового договору, а не звільняти (припиняти трудові відносини) її після закінчення строкового трудового договору за цією підставою.

Суд вважає, що доводи відповідача, щоукладені до 07.02.2023 строкові трудові договори зберігають свою чинність, не ґрунтуються на законі та порушують конституційне право особи на працю.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Верховний Суд в своїй постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 703/2695/19 (провадження № 61-14979св20) зазначив, що укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим. За обставинами даної справи, хоч сторонами і було укладено строкові договори, однак укладення їх на визначений строк було обумовлено не згодою сторін, а обмеженнями, встановленими у законодавстві, які в подальшому були визнані дискримінаційними.

Також судом встановлено, що позивачка працювала в навчальному закладі постійно, та після набрання чинностірішення Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року у справі №1-5/2020(118/20), висловила пропозицію щодо укладення безстрокового трудового договору, що відповідає її дійсній волі.

Тому,на переконаннясуду факт закінченнястрокового трудовогодоговору завстановлених усправі обставин(заумови відмовивзадоволенні пропозиціїпозивачки щодоукладення знею безстроковогодоговору ) не є законною підставою для звільнення з 31.08.2023 ОСОБА_1 з посади вчителя початкових класів.

За наведених обставин, суд вважає заявлений ОСОБА_1 цивільний позов обгрунтованим, оскільки звільнення позивачки з посади вчителя початкових класів не може вважатися законним, і є таким, що порушує її конституційне право на працю.

При цьому неспроможними є твердження відповідача, що позивачка не оскаржувала письмову відмову роботодавця щодо переведення її на безстрокову форму трудового договору. Оскільки позивачка, диспозитивно розпорядившись належними їй правами, задля забезпечення ефективного способу відновлення порушеного права, звернулася в суд із даним позовом, зокрема з позовною вимогою про зобов`язання відповідача укласти з нею безстроковий трудовий договір шляхом винесення відповідного наказу .

Однак,розглядаючи данийтрудовий спір,суд застосовуєприписи ч.1ст.233 КЗпП України, відповідно до яких працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.4постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями228,223 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбаченийстаттею 233 КЗпП Українимісячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Як встановлено з матеріалів справи спір щодо зміни умов трудового договору виник між сторонами після отримання позивачкою відповіді відповідача від 09.05.2023 №31 про відмову в переведенні на безстроковий трудовий договір.

З спірним наказом про звільнення з посади вчителя початкових класів №117-к від 23.08.2023 позивачка ознайомилася 24.08.2023.

З даним цивільним позовом про відновлення своїх порушених трудових прав позивачка звернулася до суду лише 17.04.2024, тобто після закінчення тримісячного строку з моменту отримання відмови відповідача, та місячного строку з дня вручення копії оскаржуваного наказу про звільнення.

Відповідно достатті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Строки, встановленістаттею 233 КЗпП України, можуть бути поновлені лише при наявності поважних причин. При цьому, поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які можна вважати поважними.

При зверненні до суду позивачка визнала факт пропуску встановлених трудовим законодавством строків та просила їх поновити, посилаючись на дію в Україні правового режиму воєнного стану. Проте, жодних інших доводів щодо наявності поважних причин, які б об`єктивно перешкоджали позивачці своєчасно звернутися до суду позовна заява не містить. Також причин пропуску строків звернення до суду, які можуть бути визнані поважними позивачкою в судовому засіданні не повідомлено, доказів наявності таких причин суду не надано.

Посилання позивачки на застосування аналогії закону, зокрема ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» для продовження строків звернення до суду на строк дії воєнного стану, України суд вважає безпідставним, оскільки наявний та діє КЗпП України - закон, який регулює зазначені правовідносини приписами, встановленими статтею 233.

Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовними вимогами про вирішення трудового спору, в тому числі у зв`язку із звільненням, з пропуском встановленихст.233 КЗпП Українистроків, які суд вважає неможливим поновити, що є підставою для відмови у їх задоволенні. За таких обставин не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимоги про поновлення на роботі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2,4,12,13,76-82,89,258, 259,264, 265,354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Чернівецького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складання повного тексту рішення 05.07.2024.

Суддя О.Пухарєва