Ухвала

від 21.10.2024 по справі 716/830/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 716/830/24

провадження № 61-13510ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А.,

Пархоменка П. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення від 27 червня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про поновлення на роботі, зобов`язання укласти безстроковий трудовий договір, стягнення середнього заробітку за час незаконного звільнення, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до Киселівського ОЗЗСО І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - Киселівський ОЗЗСО).

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 працювала вчителем початкових класів в Бабинській філії Киселівського ОЗЗСО. Згідно з частиною другою статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» (далі - Закон) педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років. Виконуючи приписи Закону, заклад освіти перевів позивачку з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір, дію якого неодноразово упродовж 2021-2022 років продовжував.

07 лютого 2023 року рішенням Конституційного Суду України №1-р/2023 абзац третій частини другої статті 22 Закону визнано неконституційним. Позивачка звернулась до директора Киселівського ОЗЗСО з письмовою заявою від 02 травня 2023 року про переведення її зі строкового трудового договору на безстроковий трудовий договір та 09 травня 2023 року отримала відповідь про відмову в переведенні. 23 серпня 2023 року видано наказ Киселівського ОЗЗСО про її звільнення з посади вчителя початкових класів. 31 серпня 2023 року видано наказ Киселівського ОЗЗСО про прийняття ОСОБА_1 на посаду вчителя історії. 14 грудня 2023 року видано наказ Киселівського ОЗЗСО про звільнення позивачки з посади вчителя історії.

Оскільки є протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні зі строкового трудового договору на безстроковий на підставі рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року, також незаконним у зв`язку з цим є її звільнення відповідно до наказу від 23 серпня 2023 року з посади вчителя початкових класів.

Вважала, що незаконні дії відповідача призвели до душевних страждань позивачки, втрати душевного спокою, докорінної зміни звичайного способу життя та погіршення стану здоров`я.

Просила поновити її в Киселівському ОЗЗСО на посаді вчителя; зобов`язати відповідача укласти безстроковий договір з ОСОБА_1 шляхом винесення відповідного наказу; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного звільнення; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 27 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 вересня 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав заявлений ОСОБА_1 позов обґрунтованим, оскільки позивачка працювала в навчальному закладі постійно та після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 7 лютого 2023 року у справі №1-5/2020(118/20) висловила пропозицію щодо укладення безстрокового трудового договору, що відповідає її дійсній волі. Тому звільнення позивачки з посади вчителя початкових класів порушило її конституційне право на працю.

Однак ОСОБА_1 звернулася до суду із позовними вимогами про вирішення трудового спору про її звільнення з пропуском встановлених статтею 233 КЗпП України строків. При зверненні до суду позивачка просила їх поновити, посилаючись на дію в Україні правового режиму воєнного стану. Проте жодних інших доводів щодо наявності поважних причин, які б об`єктивно перешкоджали позивачці своєчасно звернутися до суду позовна заява не містить. Також причин пропуску строків звернення до суду, які можуть бути визнані поважними, позивачкою в судовому засіданні не повідомлено, доказів наявності таких причин суду не надано. Посилання на застосування аналогії закону, зокрема Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» для продовження строків звернення до суду на строк дії воєнного стану, суд вважав безпідставним, оскільки наявний та діє КЗпП України - закон, який регулює зазначені правовідносини приписами, встановленими статтею 233. Тому суд вважав неможливим поновити вказаний строк, що й стало підставою для відмови у задоволенні вимоги про поновлення на роботі. За таких обставин не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки вони є похідними.

Апеляційний суд також зазначив, що строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України. Встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду є спеціальним строком для судового захисту трудових прав і застосовується виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Такий строк не є строком позовної давності, який регулюється нормами ЦК України. До близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 липня 2022 року у справі № 148/201/21 (провадження № 61-16063св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 750/10938/15-ц (провадження № 61-559св22).

Оскільки строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, не стосуються строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, тому посилання позивача на пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, є помилковими. Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 130/1596/22 (провадження № 61-6838св23).

Зі спірним наказом про звільнення з посади вчителя початкових класів №117-к від 23 серпня 2023 року позивачка ознайомилася 24 серпня 2023 року та зазначена обставина не заперечується. З даним цивільним позовом про відновлення своїх порушених трудових прав позивачка звернулася до суду лише 17 квітня 2024 року, тобто з пропуском строку, визначеного статтею 233 КЗпП України. Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних у зв`язку з пропуском строків, визначених статтею 233 КЗпП України, та не встановив підстав для його поновлення, оскільки жодних об`єктивних підстав щодо наявності поважних причин, які перешкоджали позивачці своєчасно звернутися до суду, в суді першої та в суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами не доведено.

03 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів в частині відмови у задоволенні позову з підстав пропуску строку, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 759/16647/20 (провадження № 61-12443св21), від 18 липня 2018 року у справі № 212/4229/16-ц (провадження № 61-12944св18), від 16 січня 2018 року у справі № 490/9707/14-ц (провадження № 61-256св17), від 13 січня 2021 року у справі № 242/3602/19 (провадження

№ 61-4644св20), упостанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16

Зазначає, що суди не перевірили фактів наявності в книзі обліку трудових книжок відмітки про отримання нею трудової книжки, отримання нею нарочно наказу про звільнення з посади вчителя початкових класів, які вона не отримала досі. Також зазначає про відсутність в матеріалах справи копії особового листка з обліку кадрів, розрахункового листка із заробітної плати. Вважає пропуск строку звернення до суду формальною підставою для відмови їй у задоволенні позову.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 2017 є пенсіонеркою за віком, працювала вчителем початкових класів в Бабинській ЗОШ І-ІІІ ступенів з 30 серпня 1989 року, в подальшому на цій же посаді в Бабинському НВК (з 02 серпня 2004 року).

На виконання вимог абзацу 3 частини другої статті роботодавець перевів позивачку, за її згодою, з безстрокового трудового договору на строковий з 30 червня 2020 року по 30 червня 2021 року, який на підставі поданих нею заяв наказами по закладу освіти щорічно продовжувався.

Наказом №139-к від 30 серпня 2022 року продовжено строковий договір з 31 серпня 2022 року по 31 серпня 2023 року.

Наказом № 117-К від 23 серпня 2023 року ОСОБА_1 звільнена з посади вчителя початкових класів Бабинської філії з 31 серпня 2023 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Наказом № 148-К від 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 , за її заявою від 25 серпня 2023 року, прийнята на посаду вчителя історії Бабинської філії І-ІІ ступенів з 01 вересня 2023 по 31 серпня 2024 з тижневим навантаженням 6,5 год.

Рішенням №1946-35/2023 від 30 жовтня 2023 року Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області з 01 січня 2024 року реорганізовано Бабинську філію І-ІІ ступенів Киселівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Веренчанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області шляхом зміни типу (пониження з І-ІІ ступенів на І ступінь).

ОСОБА_1 надано персональне попередження про скорочення посади вчителя історії, з яким остання ознайомлена 31 жовтня 2023 року. Наказом №202-К від 14 грудня 2023 року вчителя історії Бабинської філії І-ІІ ступенів ОСОБА_2 звільнено з посади з 31 грудня 2023 року у зв`язку із реорганізацією та скороченням чисельності і штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (частина друга статті 233 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі

№ 6-409цс16 зазначено, що «встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк».

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі № 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).

Схожі висновки викладені і в постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 759/16647/20 (провадження № 61-12443св21), від 18 липня 2018 року у справі № 212/4229/16-ц (провадження № 61-12944св18), від 16 січня 2018 року у справі № 490/9707/14-ц (провадження № 61-256св17), від 13 січня 2021 року у справі № 242/3602/19 (провадження № 61-4644св20), на які є посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Статті 257-259, 362, 681, 728, 786 ЦК України містять приписи щодо застосування позовної давності, стаття 559 ЦК - щодо підстав та строків припинення поруки, стаття 1293 ЦК України - щодо права та строків на оскарження дій виконавця заповіту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі № 130/1596/22 (провадження № 61-6838св23) вказано, що «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не нормами ЦК України. Встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду є спеціальним строком для судового захисту трудових прав і застосовується виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Такий строк не є строком позовної давності, який регулюється нормами ЦК України. До близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 липня 2022 року у справі № 148/201/21 (провадження № 61-16063св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 750/10938/15-ц (провадження № 61-559св22). Оскільки строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, не стосуються строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, тому посилання позивача та судів попередніх інстанцій на пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, є помилковими».

Встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення позивача до суду, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Висновки, зроблені судами в оскаржених судових рішеннях, наведеним ОСОБА_1 у касаційній скарзі висновкам Верховного Суду не суперечать, оскільки суди встановили, що зі спірним наказом про звільнення від 23 серпня 2023 року позивачка ознайомилася 24 серпня 2023 року, а з цим позовом звернулася до суду лише 17 квітня 2024 року, тобто зі значним пропуском місячного строку з дня вручення копії оскаржуваного наказу про звільнення.

Касаційний суд при цьому звертає увагу, що частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачала початок перебігу строку для звернення до суду у справах про звільнення працівника лише з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Тому обставини видачі трудової книжки позивачу не впливають на порядок обчислення вказаного строку.

Зміст касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суди ухвалили судові рішення відповідно до такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 262, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення від 27 червня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 716/830/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко