Постанова

від 03.07.2024 по справі 711/5882/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1104/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №711/5882/22 Категорія: 307000000 Булгакова Г.В. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача Новікова О. М. суддів Василенко Л. І., Карпенко О.В.,

за участю секретаря Ярошенка Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Євгена Володимировича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Черкаської міської ради про скасування рішення органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності, -

в с т а н о в и в:

14.11.2022 ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Руднічука Д.В., звернувся до суду м. Черкаси із позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18.05.2010 та розпорядження органу приватизації про передачу 77/100 частки квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну часткову власність ОСОБА_2 та членам її сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також видане на підставі цього Свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 02.06.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_5 разом з членами сім`ї: чоловіком ОСОБА_6 , доньками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та сином ОСОБА_1 , на підставі ордеру на жиле приміщення, серія А № 019065 від 20.12.1988, набула право на вселення та зайняття 5 житлових кімнат, житловою площею 67,43 кв.м., що знаходились у квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 роки ОСОБА_5 померла.

Рішенням Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16.08.2006 «Про зміну договорів найму житлових приміщень по КП ВЖ РЕУ - 3» вирішено змінити договір найму п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 з ОСОБА_5 , яка померла, і укласти два окремих договори найму: на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , житловою площею 38,2 кв.м. з ОСОБА_1 , склад сім`ї: ОСОБА_1 , сестра ОСОБА_8 , племінник ОСОБА_11 ; на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 29,2 кв.м., з ОСОБА_12 , склад сім`ї: ОСОБА_12 та ОСОБА_10 . Отже, з 16.08.2006 ОСОБА_1 є наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_4 .

У грудні 2006 року ОСОБА_8 та її син ОСОБА_11 знялись з реєстрації в квартирі АДРЕСА_3 . З 23.11.2006 по 23.11.2007 ОСОБА_1 перебував на військовій службі у лавах ЗС України, а ОСОБА_2 , як рідна сестра наймача даного помешкання, приглядала за квартирою. Після повернення позивача з військової служби останнім було виявлено факт незаконного вселення до помешкання ОСОБА_2 та її двох неповнолітніх синів, проте, зважаючи на відсутність у них власного житла позивач вирішив не вживати заходи з її виселення. Між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її дітьми фактично склався порядок користування квартирою АДРЕСА_3 , а саме: ОСОБА_1 займав житлову кімнату площею 9,5 кв.м, а ОСОБА_2 з дітьми інші дві житлові кімнати площею 17,3 та 11,4 кв.м., всі підсобні приміщення даної квартири перебували у загальному користуванні.

У червні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_1 про зміну умов договору найму приміщення.

04.12.2009 Придніпровським районним судом м. Черкаси за результатами розгляду вказаного позову ухвалено рішення, яким змінено договір найму квартири АДРЕСА_1 , виділено ОСОБА_2 та двом її неповнолітнім синам в користування дві ізольовані житлові кімнати, площею 11,4 та 17,4 кв.м., а ОСОБА_1 виділено в користування ізольовану житлову кімнату, площею 9,5 кв.м., при цьому підсобні приміщення - прихожу, кладову, кухню, коридор, туалет, ванну, залишено в спільному користуванні.

Про наявність вищевказаного рішення та реєстрацію з жовтня 2006 року ОСОБА_2 та її двох неповнолітніх синів у квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_1 дізнався у 2015 році.

З метою реєстрації місця проживання у неприватизованому державному помешканні ОСОБА_2 з її дітьми, на правах членів сім`ї наймача, 11.09.2006 начальнику РЕУ було подано заяву, написану від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , про згоду на прописку їх сестри з дітьми, якої останні ніколи не писали.

За фактом використання підробленого документа ОСОБА_1 та ОСОБА_8 звернулись із заявою до правоохоронних органів, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12015250050000563 від 14.02.2015, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст. 356, ч. ст. 358, ч. 1 ст. 190 КК України.

Проведеною в ході досудового розслідування почеркознавчою експертизою встановлено, що заява про згоду на прописку ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_3 написана рукою однієї особи, якою не є ОСОБА_1 , а підпис під текстом виконаний не ОСОБА_1 .

Про рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18.05.2010 та розпорядження органу приватизації про передачу 77/100 частки квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну часткову власність ОСОБА_2 позивач дізнався у лютому 2020 року, під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12015250050000563 від 14.02.2015, а про видачу Придніпровським райвиконкомом Свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 02.06.2010 - у серпні 2022 року.

Позивач вважає, що рішення про приватизацію підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_2 , в порушення вимог п. 17 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», в заяві про приватизацію не зазначила конкретний тип об`єкта приватизації, який вона просить передати у власність, оскільки орган приватизації вказує про приватизацію приміщень комунальної квартири, а Свідоцтво видає на ізольовану квартиру.

Крім того, ОСОБА_2 звертаючись із заявою про приватизацію, як наймач квартири, зазначила суперечливу інформацію, зміст якої не відповідає вимогам законодавства, так як офіційно наймачем квартири є позивач, якого взагалі не вказано в наданих документах.

Як вбачається з рішення Придніпровської районної ради м. Черкаси від 16.08.2006 № 367/1 єдиним наймачем квартири АДРЕСА_1 був визначений лише ОСОБА_1 .

Згідно даних поквартирної картки (Ф.17) на квартиру АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 є наймачем як двох житлових кімнат, що займає ОСОБА_2 з дітьми, які зазначені у картці як члени його сім`ї, так і іншої житлової кімната, яка передана йому у користування, де він зазначений у картці як наймач, що проживає у квартирі без членів сім`ї.

Крім того, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.12.2009 також встановлено, що ОСОБА_1 являється наймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16.08.2006 «Про зміну договорів найму житлових приміщень по КП ВЖ «РЕУ - 3», а ОСОБА_2 та її діти є членами його сім`ї.

Зі змісту вищевказаного рішення вбачається, що судом вирішувалось питання щодо зміни договору найму квартири АДРЕСА_1 , в частині встановлення порядку користування нею, а не зміни одного наймача на іншого.

Виконавчим комітетом Придніпровської райради м. Черкаси також не приймались жодні рішення щодо зміни наймача договору найму квартири АДРЕСА_3 з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 . За вказаних обставин рішення (розпорядження) про приватизацію квартири АДРЕСА_3 прийняте органом приватизації за заявою ОСОБА_2 є незаконним, що грубо порушує права позивача, оскільки ОСОБА_2 не маючи статусу наймача не мала права звертатись окремо від ОСОБА_1 із заявою про приватизацію ізольованої квартири.

16.02.2023 адвокат Руднічук Д. В. подав заяву про уточнення (зміну) підстав позову, в якій зазначив, що отримавши від органу приватизації документи, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення про приватизацію квартири та виданого на його підставі Свідоцтва, позивач вважає за необхідне уточнити підстави позову, зазначивши конкретні порушення вимог закону, що були допущені під час приватизації квартири.

Так як, у Розпорядженні органу приватизації та рішенні виконкому йдеться про передачу саме ізольованої квартири у спільну часткову власність, ОСОБА_2 зазначаючи себе наймачем, в заяві про приватизацію мала вказати ОСОБА_1 , як члена сім`ї та отримати від останнього згоду на приватизацію, чого в даному разі не відбулось. За наявності у квартирі АДРЕСА_3 двох і більше наймачів - ОСОБА_2 згідно довідки про склад сім`ї наймача від 30.03.2010 та ОСОБА_1 на підставі рішення виконкома Придніпровського районної ради від 16.08.2006, у відповідності до п. 1 Положення, об`єктом приватизації є приміщення комунальної квартири, оскільки ізольована квартира за цих обставин перестає бути ізольованою та стає комунальною квартирою, а тому ОСОБА_2 повинна була подавати до органу приватизації заяву з відповідною довідкою та проханням передати їй не ізольовану квартиру, а приміщення комунальної квартири, що в супереч вимогам закону не було зроблено.

Якщо ОСОБА_2 , як наймач двох ізольованих житлових кімнат, де мешкає разом з дітьми, користується всіма нежитловими приміщеннями спільно з іншим наймачем даної квартири ОСОБА_1 , які перебувають в їх спільному загальному користуванні, то приватизації підлягають саме вказані житлові приміщення комунальної квартири, а не ізольована квартири, при цьому наймач в заяві органу приватизації просить передати йому у власність дані приміщення комунальної квартири і надає відповідну довідку, чого також не було.

Посвідчення Свідоцтвом про право власності того факту, що квартира належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 та двом її синам, з відображенням частки вартості квартири при спільній частковій власності - 77/100, в рівних частках, суперечить вимогам законодавства, ст.ст. 356, 357 ЦК України, так як вказана частка квартири не визначає частку кожного власника квартири, а приватизація квартири передбачає передачу у власність квартири як єдиного цілого, а не частки від квартири, що не може бути об`єктом приватизації.

Приватизація частки від ізольованої квартири, наймачем якої є також інша особа ОСОБА_1 , який має рівні права на використання підсобних приміщень, має відбуватись також з його згоди, якої надано не було.

Із заявою про передачу у приватну спільну сумісну власність квартири ОСОБА_2 надала до органу приватизації довідку КП «Придніпровська СУБ» про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 30.03.2010, згідно якої у квартирі АДРЕСА_1 , мешкають та мають право на житло лише три особи: квартиронаймач ОСОБА_2 , та її два сина ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Орган приватизації розглядав заяву наймача ОСОБА_2 , саме як заяву про передачу в приватну власність безпосередньо ізольованої квартири АДРЕСА_3 , а не приміщень комунальної квартири, до якої було додано відповідну Довідку (додаток № 4), про склад сім`ї ізольованої квартири та займані ними приміщення, де ОСОБА_2 зазначена наймачем 3 кімнатної ізольованої квартири, що складається з 2-х житлових кімнат, площею 28,8 кв.м, загальною площею 62,1 кв.м., а також вказані її два неповнолітні сина.

Разом з цим, інформація вказана у довідці є неповною та недостовірною, так як в ній відсутні дані про іншого наймача квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 , про якого взагалі відсутня інформація, що суперечить вимогам законодавства, так як в цьому разі до органу приватизації має бути подана інша Довідка, передбачена у додатку № 5 Положення, де будуть всі відомості про наймачів, їх родину, займані ними приміщення, в т.ч. і наймача ОСОБА_1 , якої не надавалось, оскільки за цих обставин є зрозумілим, що у квартирі мешкає два наймача, а тому має відбуватись приватизація окремих кімнат даної квартири, яка вважається комунальною квартирою, а не ізольована квартира, а отже заява та довідка надана відповідачкою органу приватизації містить неповну та недостовірну інформацію, а подані документи є неналежними та не відповідають законодавству, тому здійснена на їх підставі приватизація є незаконною, оскільки орган приватизації при прийняття рішення керувався недостовірними, неповними та неналежними документами.

За вказаних обставин, в документах наданих ОСОБА_2 до органу приватизації та виданому на підставі їх свідоцтві вбачається невідповідності у розмірах визначеної загальної площі ізольованої квартири та незаконність застосування органом приватизації п. 6.2 Положення, який передбачає визначення загальної площі приміщень комунальної квартири, де два та більше наймача, для визначення загальної площі ізольованої квартири.

Виходячи з загальної площі квартири, визначеної на підставі п. 6.2 Положення, органом приватизації було визначено частку приватизованої площі приміщень ОСОБА_2 та її дітей, у праві приватної спільної часткової власності, що склала 77/100 частки від всієї квартири АДРЕСА_3 .

Однак, в разі приватизації квартири наймачем ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її дітьми, частки у праві приватної спільної часткової власності для всіх мешканців квартири були б рівними та складали для кожного з 4 співвласників по 1/4 частки від загальної площі квартири, а в даному разі позивач зможе отримати лише 23/100 частку, що є незаконним та порушує його права, що унеможливлює використання підсобних приміщень на рівних правах з відповідачами.

Під час приватизації ОСОБА_2 не подала ряд документів до органу приватизації, в зв`язку з чим рішення щодо приватизації квартири на ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , прийняте з грубим порушенням вимог законодавчих норм у сфері приватизації, а тому підлягає скасуванню.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з підстав пропуску строків позовної давності.

Не погоджуючись з таким рішенням місцевого суду, представник позивача - адвокат Весеньов Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.04.2024 в частині застосування строків позовної давності та задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі адвокат вказує, що звертаючись до суду із даним позовом, Позивач стверджував, що рішення Виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси №367/1 від 16.08.2006 «Про приватизацію державного житлового фонду» та розпорядження органу приватизації, прийняті з порушенням вимог законодавства у сфері приватизації, а тому підлягають скасуванню.

Тобто підставою позову ОСОБА_1 є порушення допущені саме Виконавчим комітетом Придніпровської районної ради м. Черкаси під час приватизації квартири АДРЕСА_3 . В судовому засіданні позивач, та його представник адвокат Руднічук Д.В. неодноразово звертали увагу на те, що підстава для позову виникла у позивача не з моменту, коли він дізнався про приватизацію спірної квартири, а з моменту отримання інформації щодо прийняття органом приватизації рішення про передачу квартири відповідачам всупереч вимог закону та з порушенням прав позивача, про що фактично позивач вперше дізнався у 2020 році.

17.04.2024 позивач подав письмові пояснення щодо безпідставності заяви відповідача про застосування строку позовної давності, в яких зазначив, що вперше отримав інформацію про порушення порядку приватизації відповідачами комунальної квартири у 2020 році, а отже саме з цього часу слід відраховувати строк позовної давності звернення до суду, так як саме з цього часу він дізнався про те, що його права були порушенні органом приватизації.

Вказує, що до лютого 2020 року про порушення його прав незаконними рішенням органу приватизації він не знав, та не міг знати.

Таким чином, адвокат вважає, що ОСОБА_1 звертав увагу суду, що в даному випадку підставою для звернення до суду з позовом є не сам факт приватизації, чи підробка його підпису іншими особами, а підставою звернення до суду, є саме факт порушення Виконавчим комітетом Придніпровської районної ради м. Черкаси вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009.

Зазначає, що рішенням місцевого суду, дані твердження позивача були підтверджені та встановлено, що під час приватизації квартири АДРЕСА_3 , порушення закону було допущено саме органом приватизації Придніпровського району м. Черкаси.

Таким чином, оскільки у квартирі АДРЕСА_3 двоє наймачів, то об`єктом приватизації мало бути приміщення комунальної квартири, а до заяви на приватизацію мала бути додана довідка про склад сім`ї та займані приміщення, зразок якої наведено у Додатку 5 Положення, в якій вказуються всі наймачі квартири, їх члени сім`ї та займані приміщення. В даному випадку, орган приватизації розглянув заяву наймача саме як заяву про передачу в приватну власність ізольованої квартири АДРЕСА_3 , тобто при прийнятті рішення керувався недостовірними, неповними та неналежними документами.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - адвокат Новік В. І. вказав, що на виконання свого процесуального обов`язку щодо доведення того, що дізнатися про всю процедуру приватизації, включаючи рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18.05.2010 та розпорядження органу приватизації про передачу 77/100 частки квартири АДРЕСА_1 позивач достеменно знав ще у 2015 році.

Також представник відповідачів вказав, що позов поданий ОСОБА_1 безпідставний, оскільки права позивача взагалі не порушені. Тому просить рішення змінити в частині мотивів його прийняття, відмовивши в позові по суті за безпідставністю, а не з підстав застосування строків давності.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги доходить наступних висновків.

Згідно з вимогами частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_5 разом з членами сім`ї: чоловіком ОСОБА_6 , доньками ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 та сином ОСОБА_1 (він же позивач), на підставі ордеру на жиле приміщення, серія А № 019065 від 20.12.1988, набула право на вселення та зайняття 5 житлових кімнат, житловою площею 67,42 кв.м., що знаходились у квартирах АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 роки ОСОБА_5 померла.

Рішенням Виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16.08.2006 «Про зміну договорів найму житлових приміщень по КП ВЖ РЕУ - 3» змінено договір найму п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 з ОСОБА_5 , яка померла, і укладено два окремих договори найму: на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , житловою площею 38,2 кв.м. з сином ОСОБА_1 , склад сім`ї три особи (він - ОСОБА_1 , сестра ОСОБА_8 , племінник ОСОБА_11 ); на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 29,2 кв.м., з дочкою ОСОБА_12 , склад сім`ї дві особи (вона - ОСОБА_12 , сестра ОСОБА_10 ).

В подальшому, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.12.2009 по справі № 2-3980/2009, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 05.03.2015, змінено договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 та неповнолітнім - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в користування ізольовану житлову кімнату, площею 17,4 кв.м. ізольовану житлову кімнату, площею 11,4 кв.м., в користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату, площею 9,5 кв.м. Підсобні приміщення прихожу, кладову, кухню, коридор, туалет, ванну залишено в спільному користуванні.

Рішенням Виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси від 17.02.2010 № 45 «Про зміну договорів найму житловим приміщень по комунальному підприємству «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради», відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.12.2009 у справі №2-3980/2009, змінено договір найму 3-кімнатної квартири АДРЕСА_1 та укладено два договори найму: на ізольовані житлові приміщення площею 17,4 кв.м. та 11,4 кв.м. з ОСОБА_2 , склад сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ; на ізольовану житлову кімнату площею 9.5 кв.м. з ОСОБА_1 Залишено в спільне користування підсобні приміщення: прихожу, кладову, кухню, коридор, туалет, ванну.

30.03.2010 ОСОБА_2 звернулася до керівника органу приватизації Придніпровського району із заявою, в якій просила оформити передачу в приватну (спільну сумісну) власність квартиру, приміщення комунальної квартири, які вона займає разом з членами сім`ї на умовах найму. Розподіл частки власності між членами сім`ї здійснити в рівних частках. До вказаної заяви додала довідку про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення № 4745 від 30.03.2010, видану КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради, у відповідності до якої у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_2 , як наймач вказаного помешкання, а також її неповнолітні діти: ОСОБА_4 , 1994 року народження та ОСОБА_3 , 1996 року народження.

Рішенням Виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16.08.2006 «Про приватизацію державного житлового фонду» та розпорядженням органу приватизації, прохання наймача ОСОБА_2 на приватизацію квартири, в якій остання мешкала разом з членами своєї сім`ї, задоволено та передано квартиру АДРЕСА_1 в приватну спільну часткову власність (77/100).

На підставі вказаного рішення, 02.06.2010 Придніпровським райвиконкомом видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , яким посвідчено, що ОСОБА_2 та членам її сім`ї - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить 77/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 стверджував, що рішення Виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16.08.2006 «Про приватизацію державного житлового фонду» та розпорядження органу приватизації прийняті з порушенням вимог законодавства у сфері приватизації, а тому підлягають скасуванню.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (статті 47 Конституції України).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

З урахуванням частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 345 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Частинами 3, 5 статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Частинами 1 - 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до частини 11 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян визначено Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009.

За змістом пункту 4 даного Положення, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється в приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника.

Відповідно до пункту 17 Положення, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Перелік документів, надання яких є обов`язковим для здійснення приватизації, визначає пункт 18 Положень (в редакції, чинній на час приватизації спірної квартири). Так, громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; довідка про склад сім`ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

За неповнолітніх членів сім`ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або піклувальники. Згоду на участь у приватизації дітей вони засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини. Якщо дитина віком від 14 до 18 років (настає неповна цивільна дієздатність особи), додатково до заяви додається письмова нотаріально засвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Згідно із пунктом 19 Положення довідка про склад сім`ї та займані приміщення береться громадянином на підприємстві (організації), що обслуговує жилий будинок, гуртожиток. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які зареєстровані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Зразок довідки про склад сім`ї наймача квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення наведено у Додатку 4. Зразок довідки про склад сім`ї наймача квартири (будинку), житлового блоку (секції) в гуртожитку, де мешкають двоє і більше наймачів, та займані ними приміщення наведено у Додатку 5.

Аналіз вищенаведених норм закону та зміст додатків до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян вказує на те, що заяву про передачу у приватну власність комунальної квартири, кімнати комунальної квартири, кімнати гуртожитку, може подати лише той громадянин який має статус наймача вказаного житла, щодо якого є відповідне рішення компетентного органу про укладення договору найму житлового приміщення. В заяві на приватизацію наймач має вказати тип об`єкту приватизації та форму спільної власності - спільна сумісна або спільна часткова. В залежності від вказаного в заяві об`єкта приватизації громадянин замовляє на підприємстві (організації), що обслуговує жилий будинок, гуртожиток довідку про склад сім`ї наймача та займані приміщення, що для кожного об`єкта приватизації має свій зразок.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак позивач звернувся до суду із вказаним позовом з пропуском строку позовної давності та не довів поважність причин її пропуску, а відповідач в установленому законом порядку звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності, тому у задоволенні позову відмовив у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

З вказаним висновком погоджується апеляційний суд.

Щодо порушеного права позивача вважає наступне.

З матеріалів приватизаційної справи, заведеної в ході передачі у спільну часткову власність ОСОБА_2 та членам її сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_3 77/100 частин квартири АДРЕСА_1 вбачається, що 30.03.2010 ОСОБА_2 звернулася до керівника органу приватизації Придніпровського району м. Черкаси із заявою, в якій просила оформити передачу в приватну (спільну сумісну) власність квартиру, приміщення комунальної квартири, які вона займає разом з членами сім`ї на умовах найму, розподіл частки власності між членами сім`ї здійснити в рівних частках.

Тобто, в порушення вимог пункту 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян та Додатку № 2 до Положення, в заяві про приватизацію ОСОБА_2 не конкретизувала тип об`єкта приватизації, який вона просить передати у спільну власність, форму спільної власності, а також не вказала прізвища, імена та по батькові членів сім`ї між якими вона просить здійснити розподіл частки власності на квартиру.

До заяви на приватизацію ОСОБА_2 додала довідку про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення № 4745 від 30.03.2010, видану КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради, згідно якої у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_2 , як наймач вказаного помешкання, а також її неповнолітні діти: ОСОБА_4 , 1994 року народження та ОСОБА_3 , 1996 року народження.

В довідці також вказано, що квартира складається з двох кімнат три кімнатної квартири, житловою площею 28,8 кв.м., кухня, ванна, вбудоване приміщення у загальному користуванні. Квартира обладнана лоджею, площею 3х3 кв.м. Загальна площа квартири 62,1 кв.м.

З назви та змісту довідки № 4745 від 30.03.2010 вбачається, що її видано у відповідності з Додатком 4 до Положення, на підтвердження складу сім`ї наймача та займані ними приміщення квартири АДРЕСА_3 .

Разом з тим, згідно норм чинного на час приватизації спірної квартири законодавства, ізольована квартира могла мати лише одного наймача, так як за наявності двох і більше наймачів така квартира переходить за законом у статус комунальної квартири, де у наймачів виникає право на приватизацію вже зайнятих ними житлових приміщень цієї комунальної квартири, з передачею підсобних приміщень на праві приватної спільної сумісної власності, а не всієї ізольованої квартири на праві спільної часткової власності.

Оскільки у квартирі АДРЕСА_3 двоє наймачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то об`єктом приватизації мало бути приміщення комунальної квартири, а до заяви на приватизацію мала бути додана довідка про склад сім`ї та займані приміщення, зразок якої наведено у Додатку 5 Положення, в якій вказуються всі наймачі квартири, їх члени сім`ї та займані приміщення.

В даному випадку, орган приватизації розглянув заяву наймача ОСОБА_2 саме як заяву про передачу в приватну власність ізольованої квартири АДРЕСА_3 , тобто при прийнятті рішення керувався недостовірними, неповними та неналежними документами.

Згідно пункту 5 Положення передача житла у власність громадян здійснюється безоплатно виходячи з розрахунку санітарної норми (21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю).

Пунктом 6 Положення передбачений порядок визначення загальної площі об`єктів приватизації, що передаються у власність громадян.

Так, за правилами передбаченими підпунктом 6.1. загальна площа квартири (будинку), що передається у власність, визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири, веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням коефіцієнтів, визначених розділом 6 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773.

За правилами, передбаченими підпунктом 6.2. у комунальній квартирі, жилому блоці (секції) у гуртожитку, де мешкають два і більше наймачі, загальна площа, що передається у власність громадян, визначається як сума площ займаних наймачами жилих кімнат (з урахуванням відповідних коефіцієнтів площі розташованих у них веранд, засклених балконів, лоджій, холодних комор, відкритих балконів, лоджій та терас) та площі підсобних приміщень, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Згідно з довідкою про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення № 4745 від 30.03.2010, загальна площа квартири, що передається ОСОБА_2 складає 62,1 кв.м., що включає площу всіх житлових та підсобних кімнат даної квартири та відповідає порядку визначення загальної площі ізольованої квартири, передбаченому п. 6.1. Положення.

Натомість, у свідоцтві про право власності серії НОМЕР_1 вказано іншу загальну площу квартири - 50,4 кв.м., що включає площу лише двох житлових кімнат (17,4 кв.м. та 11,4 кв.м.), якими користується ОСОБА_2 та її діти, та частину площі підсобних приміщень, визначену пропорційно житлової площі займаних приміщень, що відповідає порядку визначення загальної площі приміщень комунальної квартири, передбаченому п.6.2. Положення.

Тобто, в документах, наданих ОСОБА_2 до органу приватизації та виданому свідоцтві про право власності вбачається невідповідність у розмірах визначеної загальної площі ізольованої квартири та незаконність застосування органом приватизації п. 6.2. Положення, який передбачає визначення загальної площі приміщень комунальної квартири, де два та більше наймача, для визначення загальної площі ізольованої квартири.

Виходячи із загальної площі квартири, визначеної на підставі п. 6.2. Положення, органом приватизації було визначено частку приватизованої площі приміщень ОСОБА_2 та її дітей, у праві спільної часткової власності, що склала 77/100 частки від всієї квартири АДРЕСА_1 .

Однак, у квартирі АДРЕСА_1 двоє наймачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому передача в приватну спільну часткову власність ОСОБА_2 та членам її сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_3 77/100 частки від всієї квартири, без письмової згоди іншого наймача - ОСОБА_1 , суперечить вимогам чинного законодавства.

Таким чином, враховуючи наведені положення закону та обставини справи, суд приходить до висновку, що приватизація 77/100 частин квартири АДРЕСА_1 відбувалася без чіткого додержання вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009, тому рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18.05.2010 та розпорядження органу приватизації підлягають скасуванню.

Щодо вимоги скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане 02.06.2010 Придніпровським райвиконкомом м. Черкаси, суд зазначає.

Пунктом 23 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009, визначено, що орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 02.06.2010 Придніпровським райвиконкомом м. Черкаси видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , яким посвідчено, що ОСОБА_2 та членам її сім`ї - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить на 77/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Оскільки вищевказане свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18.05.2010, яке підлягає скасуванню, тому за встановлених обставин свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 02.06.2010 також підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів, погоджується з судом першої інстанції щодо застосування строків давності у цих правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 зроблено висновок про те, що: «За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду треба з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності».

У постанові від 01.03.2023 у справі № 147/1172/19-ц Верховний суд підтримав вищезазначену позицію та одночасно з цим наголосив, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини зазначив, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, рішення ЄСПЛ від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, рішення ЄСПЛ від 29.01.2013).

Так, з позовної заяви слідує, що захистом своїх порушений прав, ОСОБА_1 звернувся до суду у листопаді 2022 року.

Про незаконну приватизацію спірної квартири позивач дізнався ще у 2015 році, про що він сам не заперечує, проте, вважає, що строк позовної давності має розпочинатися з 2020 року, коли він ознайомлювався документами щодо приватизації спірної квартири в межах відкритого у 2015 році кримінального провадження.

Проте, апеляційний суд вважає помилковими таке твердження скаржника та спростовується матеріалами справи.

ОСОБА_1 у січні 2015 року оскаржував в апеляційному порядку рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.09.2009 у справі 2-3980/2009, яким було змінено договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 та виділено ОСОБА_2 та неповнолітнім - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в користування ізольовану житлову кімнату, площею 17,4 кв.м. ізольовану житлову кімнату, площею 11,4 кв.м., в користування ОСОБА_1 - ізольовану кімнату, площею 9,5 кв.м. Підсобні приміщення прихожу, кладову, кухню, коридор, туалет, ванну залишено в спільному користуванні.

Апеляційним судом вказане рішення було залишено без змін. При цьому, в мотивувальній частині постанови апеляційного суду від 05.03.2015, вказано, що «колегія суддів приймає до уваги і те, що згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26599050 від 03.07.2010 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 мають у власності по 77/100 частки квартири АДРЕСА_1 ».

Отже, з указаного слідує, що позивачу достеменно було відомо як про приватизацію квартири так і про рішення про право власності на спірну квартиру, ще у 2015 році, вказане також підтверджується копією апеляційної скарги ОСОБА_1 від 15.01.2015 у цивільній справі № 2-3980/2009; копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26599050 від 03.07.2010; копією розписки ОСОБА_1 від 05.03.2015 про ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 2-3980/2009; копією постанови апеляційного суду Черкаської області від 05.03.2015 у справі № 22ц/793/550/15; копією заяви ОСОБА_15 від 15.02.2015 про вчинення кримінального правопорушення.

Доводи скаржника, що про порушення свої прав він дізнався у 2020 році не заслуговують на увагу, оскільки дізнавшись 2015 році про приватизацію ОСОБА_2 та її дітьми - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 спірної квартири, позивач мав можливість отримати копії матеріалів приватизаційної справи та довідатися про порушення свої прав. Натомість, із позовної заяви та заяви про уточнення (зміну) підстав позову, вбачається, що позивач почав вживати заходи щодо отримання інформації про приватизацію спірної квартири лише у 2020 році, тобто через 5 років після того, як йому достеменно стало відомо про приватизацію спірної квартири, а з даним позовом звернувся до суду лише 14.11.2022.

В даному випадку, обізнаність про порушення прав, але відсутність доказів таких порушень, не може обґрунтовувати реальні перешкоди у зверненні до суду, оскільки у разі наявності перешкод в отриманні доказів законодавець надав особі, яка може набути статусу позивача, можливість звернення до суду із заявою про забезпечення доказів до подачі позовної заяви в порядку статті 116 ЦПК України.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 369/7752/19.

Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції дійшов законних та обґрунтованих висновків, тому у відповідності до норм ст. ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, адже її доводи не знайшли свого підтвердження, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Євгена Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 липня 2024 року.

Судді: