Постанова

від 09.10.2024 по справі 711/5882/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 711/5882/22

провадження № 61-11048св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент економіки та розвитку Черкаської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчий комітет Черкаської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка підписана представником Новіком Владиславом Ігоровичем , на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2024 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , виконавчого комітету Черкаської міської ради про скасування рішення органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_6 разом з членами сім`ї: чоловіком ОСОБА_7 , доньками ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та сином ОСОБА_1 , на підставі ордеру на жиле приміщення, серія НОМЕР_2 від 20 грудня 1988 року, набула право на вселення та зайняття 5 житлових кімнат, житловою площею 67,43 кв. м, що знаходились у квартирах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 роки ОСОБА_6 померла.

Рішенням Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16 серпня 2006 року «Про зміну договорів найму житлових приміщень по КП ВЖ РЕУ - 3» вирішено змінити договір найму п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 з ОСОБА_6 , яка померла, і укласти два окремих договори найму: на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 38,2 кв. м з ОСОБА_1 , склад сім`ї: ОСОБА_1 , сестра ОСОБА_9 , племінник ОСОБА_12 ; на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,2 кв. м, з ОСОБА_13 , склад сім`ї: ОСОБА_13 та ОСОБА_11 . Отже, з 16 серпня 2006 року ОСОБА_1 є наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .

У грудні 2006 року ОСОБА_9 та її син ОСОБА_12 знялись з реєстрації в квартирі АДРЕСА_2 . З 23 листопада 2006 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 перебував на військовій службі у лавах ЗС України, а ОСОБА_2 , як рідна сестра наймача даного помешкання, приглядала за квартирою. Після повернення позивача з військової служби останнім було виявлено факт незаконного вселення до помешкання ОСОБА_2 та її двох неповнолітніх синів, проте, зважаючи на відсутність у них власного житла позивач вирішив не вживати заходи з її виселення. Між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її дітьми фактично склався порядок користування квартирою АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_1 займав житлову кімнату площею 9,5 кв. м, а ОСОБА_2 з дітьми інші дві житлові кімнати площею 17,3 та 11,4 кв. м, всі підсобні приміщення даної квартири перебували у загальному користуванні.

У червні 2009 року ОСОБА_2 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_1 про зміну умов договору найму приміщення.

04 грудня 2009 року Придніпровським районним судом м. Черкаси за результатами розгляду вказаного позову ухвалено рішення, яким змінено договір найму квартири АДРЕСА_2 , виділено ОСОБА_2 та двом її неповнолітнім синам в користування дві ізольовані житлові кімнати, площею 11,4 та 17,4 кв. м, а ОСОБА_1 виділено в користування ізольовану житлову кімнату, площею 9,5 кв. м, при цьому підсобні приміщення - прихожу, кладову, кухню, коридор, туалет, ванну, залишено в спільному користуванні.

Про наявність вищевказаного рішення та реєстрацію з жовтня 2006 року ОСОБА_2 та її двох неповнолітніх синів у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_1 дізнався у 2015 році.

З метою реєстрації місця проживання у неприватизованому державному помешканні ОСОБА_2 з її дітьми, на правах членів сім`ї наймача, 11 вересня 2006 року начальнику РЕУ було подано заяву, написану від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , про згоду на прописку їх сестри з дітьми, якої останні ніколи не писали.

За фактом використання підробленого документа ОСОБА_1 та ОСОБА_9 звернулись із заявою до правоохоронних органів, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12015250050000563 від 14 лютого 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених в статті 356, статті 358, частині першій статті 190 КК України.

Проведеною в ході досудового розслідування почеркознавчою експертизою встановлено, що заява про згоду на прописку ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_2 написана рукою однієї особи, якою не є ОСОБА_1 , а підпис під текстом виконаний не ОСОБА_1 .

Про рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18 травня 2010 року та розпорядження органу приватизації про передачу 77/100 частки квартири АДРЕСА_2 у приватну спільну часткову власність ОСОБА_2 позивач дізнався у лютому 2020 року, під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12015250050000563 від 14 лютого 2015 року, а про видачу Придніпровським райвиконкомом Свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 02 червня 2010 року - у серпні 2022 року.

Позивач вважає, що рішення про приватизацію підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_2 , в порушення вимог пункту 17 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», в заяві про приватизацію не зазначила конкретний тип об`єкта приватизації, який вона просить передати у власність, оскільки орган приватизації вказує про приватизацію приміщень комунальної квартири, а Свідоцтво видає на ізольовану квартиру.

Крім того, ОСОБА_2 звертаючись із заявою про приватизацію, як наймач квартири, зазначила суперечливу інформацію, зміст якої не відповідає вимогам законодавства, так як офіційно наймачем квартири є позивач, якого взагалі не вказано в наданих документах.

Як вбачається з рішення Придніпровської районної ради м. Черкаси від 16 серпня 2006 року № 367/1 єдиним наймачем квартири АДРЕСА_2 був визначений лише ОСОБА_1 .

Згідно даних поквартирної картки (Ф. 17) на квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 є наймачем як двох житлових кімнат, що займає ОСОБА_2 з дітьми, які зазначені у картці як члени його сім`ї, так і іншої житлової кімнати, яка передана йому у користування, де він зазначений у картці як наймач, що проживає у квартирі без членів сім`ї.

Крім того, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2009 року також встановлено, що ОСОБА_1 являється наймачем квартири АДРЕСА_2 на підставі рішення виконкому Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16 серпня 2006 року «Про зміну договорів найму житлових приміщень по КП ВЖ «РЕУ - 3», а ОСОБА_2 та її діти є членами його сім`ї.

Зі змісту вищевказаного рішення вбачається, що судом вирішувалось питання щодо зміни договору найму квартири АДРЕСА_2 , в частині встановлення порядку користування нею, а не зміни одного наймача на іншого.

Виконавчим комітетом Придніпровської райради м. Черкаси також не приймались жодні рішення щодо зміни наймача договору найму квартири АДРЕСА_2 з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 . За вказаних обставин рішення (розпорядження) про приватизацію квартири АДРЕСА_2 прийняте органом приватизації за заявою ОСОБА_2 є незаконним, що грубо порушує права позивача, оскільки ОСОБА_2 не маючи статусу наймача не мала права звертатись окремо від ОСОБА_1 із заявою про приватизацію ізольованої квартири.

16 лютого 2023 року адвокат Руднічук Д. В. подав заяву про уточнення (зміну) підстав позову, в якій зазначив, що отримавши від органу приватизації документи, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення про приватизацію квартири та виданого на його підставі Свідоцтва, позивач вважає за необхідне уточнити підстави позову, зазначивши конкретні порушення вимог закону, що були допущені під час приватизації квартири.

Так як, у Розпорядженні органу приватизації та рішенні виконкому йдеться про передачу саме ізольованої квартири у спільну часткову власність, ОСОБА_2 зазначаючи себе наймачем, в заяві про приватизацію мала вказати ОСОБА_1 , як члена сім`ї та отримати від останнього згоду на приватизацію, чого в даному разі не відбулось. За наявності у квартирі АДРЕСА_2 двох і більше наймачів - ОСОБА_2 згідно довідки про склад сім`ї наймача від 30 березня 2010 року та ОСОБА_1 на підставі рішення виконкома Придніпровського районної ради від 16 серпня 2006 року, у відповідності до пункту 1 Положення, об`єктом приватизації є приміщення комунальної квартири, оскільки ізольована квартира за цих обставин перестає бути ізольованою та стає комунальною квартирою, а тому ОСОБА_2 повинна була подавати до органу приватизації заяву з відповідною довідкою та проханням передати їй не ізольовану квартиру, а приміщення комунальної квартири, що в супереч вимогам закону не було зроблено.

Якщо ОСОБА_2 , як наймач двох ізольованих житлових кімнат, де мешкає разом з дітьми, користується всіма нежитловими приміщеннями спільно з іншим наймачем даної квартири ОСОБА_1 , які перебувають в їх спільному загальному користуванні, то приватизації підлягають саме вказані житлові приміщення комунальної квартири, а не ізольована квартири, при цьому наймач в заяві органу приватизації просить передати йому у власність дані приміщення комунальної квартири і надає відповідну довідку, чого також не було.

Посвідчення Свідоцтвом про право власності того факту, що квартира належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 та двом її синам, з відображенням частки вартості квартири при спільній частковій власності - 77/100, в рівних частках, суперечить вимогам законодавства так як вказана частка квартири не визначає частку кожного власника квартири, а приватизація квартири передбачає передачу у власність квартири як єдиного цілого, а не частки від квартири, що не може бути об`єктом приватизації.

Приватизація частки від ізольованої квартири, наймачем якої є також інша особа ОСОБА_1 , який має рівні права на використання підсобних приміщень, має відбуватись також з його згоди, якої надано не було.

Із заявою про передачу у приватну спільну сумісну власність квартири ОСОБА_2 надала до органу приватизації довідку КП «Придніпровська СУБ» про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 30 березня 2010 року, згідно якої у квартирі АДРЕСА_2 , мешкають та мають право на житло лише три особи: квартиронаймач ОСОБА_2 , та її два сина ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Орган приватизації розглядав заяву наймача ОСОБА_2 , саме як заяву про передачу в приватну власність безпосередньо ізольованої квартири АДРЕСА_2 , а не приміщень комунальної квартири, до якої було додано відповідну Довідку (додаток № 4), про склад сім`ї ізольованої квартири та займані ними приміщення, де ОСОБА_2 зазначена наймачем 3 кімнатної ізольованої квартири, що складається з 2-х житлових кімнат, площею 28,8 кв. м, загальною площею 62,1 кв. м, а також вказані її два неповнолітні сина.

Разом з цим, інформація вказана у довідці є неповною та недостовірною, так як в ній відсутні дані про іншого наймача квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , про якого взагалі відсутня інформація, що суперечить вимогам законодавства, так як в цьому разі до органу приватизації має бути подана інша Довідка, передбачена у додатку № 5 Положення, де будуть всі відомості про наймачів, їх родину, займані ними приміщення, в т. ч. і наймача ОСОБА_1 , якої не надавалось, оскільки за цих обставин є зрозумілим, що у квартирі мешкає два наймача, а тому має відбуватись приватизація окремих кімнат даної квартири, яка вважається комунальною квартирою, а не ізольована квартира, а отже заява та довідка надана відповідачкою органу приватизації містить неповну та недостовірну інформацію, а подані документи є неналежними та не відповідають законодавству, тому здійснена на їх підставі приватизація є незаконною, оскільки орган приватизації при прийняття рішення керувався недостовірними, неповними та неналежними документами.

За вказаних обставин, в документах наданих ОСОБА_2 до органу приватизації та виданому на підставі їх свідоцтві вбачається невідповідності у розмірах визначеної загальної площі ізольованої квартири та незаконність застосування органом приватизації пункту 6.2 Положення, який передбачає визначення загальної площі приміщень комунальної квартири, де два та більше наймача, для визначення загальної площі ізольованої квартири.

Виходячи з загальної площі квартири, визначеної на підставі пункту 6.2 Положення, органом приватизації було визначено частку приватизованої площі приміщень ОСОБА_2 та її дітей, у праві приватної спільної часткової власності, що склала 77/100 частки від всієї квартири АДРЕСА_2 .

Однак, в разі приватизації квартири наймачем ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її дітьми, частки у праві приватної спільної часткової власності для всіх мешканців квартири були б рівними та складали для кожного з 4 співвласників по 1/4 частки від загальної площі квартири, а в даному разі позивач зможе отримати лише 23/100 частку, що є незаконним та порушує його права, що унеможливлює використання підсобних приміщень на рівних правах з відповідачами.

Під час приватизації ОСОБА_2 не подала ряд документів до органу приватизації, в зв`язку з чим рішення щодо приватизації квартири на ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , прийняте з грубим порушенням вимог законодавчих норм у сфері приватизації, а тому підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18 травня 2010 року

визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації про передачу 77/100 частки квартири АДРЕСА_2 у приватну спільну часткову власність ОСОБА_2 та членам її сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

визнати недійсним та скасувати видане Свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 02 червня 2010 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

приватизація 77/100 частин квартири АДРЕСА_2 відбувалася без додержання вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, тому рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18 травня 2010 року та розпорядження органу приватизації підлягають скасуванню;

оскільки свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане 02 червня 2010 року Придніпровським райвиконкомом м. Черкаси видане на підставі рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18 травня 2010 року, яке підлягає скасуванню, тому за встановлених обставин свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 02 червня 2010 року також підлягає скасуванню

дізнавшись у 2015 році про приватизацію ОСОБА_2 та її дітьми - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 спірної квартири, позивач мав можливість отримати копії матеріалів приватизаційної справи та довідатися про порушення свої прав. Натомість, із позовної заяви та заяви про уточнення (зміну) підстав позову, вбачається, що позивач почав вживати заходи щодо отримання інформації про приватизацію спірної квартири лише у 2020 році, тобто через 5 років після того, як йому достеменно стало відомо про приватизацію спірної квартири;

тому суд вважав, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовом.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

суд першої інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позовних вимог, однак позивач звернувся до суду із вказаним позовом з пропуском позовної давності та не довів поважність причин її пропуску, а відповідач в установленому законом порядку звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності, тому у задоволенні позову відмовив у зв`язку із пропуском строку позовної давності;

колегія суддів, погодилася з судом першої інстанції щодо застосування позовної давності.

Додатковою постановою Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2024 року

заяву адвоката Новіка В. І. задоволено частково;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі по 2 000 грн на кожного.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

до моменту виходу судом до нарадчої кімнати адвокатом Новіком В. І. було зроблено заяву про подачу до суду після ухвалення рішення доказів на підтвердження понесених витрат відповідачів на правову допомогу. Просив стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_4 - 30 000 грн, на користь ОСОБА_2 - 30 000 грн та на користь ОСОБА_3 - 30 000 грн судових витрат за надання правничої допомоги.;

встановлено з наданих представником відповідача доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, а саме: Договорів про надання правової допомоги від 11 червня 2024 року, між ОСОБА_4 та адвокатом Новіком В. І., між ОСОБА_2 та адвокатом Новіком В. І., між ОСОБА_3 та адвокатом Новіком В. І., згідно з якими адвокат надає клієнтам правову допомогу в суді апеляційної інстанції у цивільній справі № 711/5882/22. Гонорар адвоката який підлягає сплаті складає 20000,00 грн кожним клієнтом. У разі досягнення адвокатом позитивного результату у вказаній справі кожен клієнт зобов`язується сплатити Адвокату 10000,00 грн гонорару успіху; Актів №1 до Договору про надання правничої допомоги від 11 червня 2024 року, в якому вказано, що обсяг наданих послуг по позову складають 10 годин, а кожна витрачена година становить 2 000 грн (таких Актів № 1 три). Зокрема вказано, що адвокатом за надання юридичної консультації витрачено 1 годину, підготовка, направлення та подача відзиву на апеляційну скаргу, підготовку до участі в судовому засіданні, участь у судовому засіданні витрачено 9 годин. Вказане стосується щодо кожного окремого клієнта (відповідача). В договорах вказано, що гонорар (винагорода), гонорар успіху сплачується клієнтом адвокату протягом 30 днів з моменту підписання адвокатом та клієнтом відповідного акту приймання-передачі наданих послуг;

представник позивача адвокат Весеньов Є. В. заявив, що заявлена сума є завищеною, не відповідає складності та обставинам справи, а заявлена адвокатом сума за надані послуги не відповідають критерію розумності та справедливості;

заявник зазначав в обґрунтування витрат як витрачений час пов`язаним із розглядом даної справи в апеляційному суді, а саме: наданням консультацій кожному окремо відповідачу, підготовкою та поданням відзиву на апеляційну скаргу, ознайомленням з апеляційною скаргою позивача у справі, участю в судовому засіданні;

стягнення суми коштів по 30 000,00 грн з позивача на кожного з відповідачів за надану правничу допомогу не є обґрунтованим, враховуючи складність справи, час затрачений на надання допомоги, підготовку процесуальних документів та участь в судовому засіданні в апеляційній інстанції;

розмір винагороди неспівмірний зі складністю справи, що випливають із даної категорії правовідносин, тим більше відзив на апеляційну скаргу був поданий один від імені усіх трьох відповідачів, судове засіданні в апеляційному суді тривало менше 1 години;

колегія суддів, враховуючи критерій реальності наданих послуг та обсяг виконаних робіт адвоката на представництво інтересів відповідачів, які є родичами по одній справі вважає за необхідне частково задовольнити заяву адвоката Новіка В. І. на суму 2 000 грн на кожного клієнта згідно укладених договорів про надання правової допомоги.

Аргументи учасників справи

01 серпня 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 через Електронний суд подали касаційну скаргу, яка підписана представником Новіком В. І. , на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2024 року, в якій просили:

додаткову постанову апеляційного суду скасувати;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі по 30 000 грн на кожного.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на в ід шкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони;

обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами;

оскільки матеріали справи не містять, клопотання позивача з приводу співмірності, розумності понесених стороною позивача витрат на правову допомогу, тому суд апеляційної інстанції позбавлений був можливості за власною ініціативою входити в критерій розумності та співмірності понесених стороною позивача витрат на правову допомогу;

матеріали справи містять лише заперечення позивача, однак в ньому він лише просить відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі, однак не просить зменшити витрати на правову допомогу в тому розмірі, який позивач вважає за доцільним. Крім того, недотримання критерію розумності та співмірності витрат на правову допомогу не має наслідком відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу;

суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 серпня 2022 року у справі № 755/9215/15-ц; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18;

суд апеляційної інстанції не врахував, що гонорар адвоката по договору складав 20 000 грн, а також був передбачений гонорар успіху адвоката в розмірі 10 000 грн;

суд апеляційної інстанції не навів доводів та доказів нерозумності витрат, їх нспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для відповідачів, враховуючи, що оскаржувалось право власності відповідачів у справі.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2024 року:

касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_15 , на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2024 року повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2024 року:

відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка підписана представником Новіком В. І. , на додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2024 року.

01 жовтня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 вересня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 серпня 2022 року у справі № 711/1783/20; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Позиція Верховного Суду

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:

«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 303/1430/18 (провадження № 61-2451св22) зазначено, що: «відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див. постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18)».

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 755/4666/22 (провадження № 61-4935св23) зазначено, що: «чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), вказано, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. […] Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню».

У додатковій постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 927/788/19 зазначено, що «у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. […] Враховуючи наведені положення законодавства, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності, а також докази, надані на підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з Бобровицької міської ради на користь ТОВ «СГТ Співдружність» витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у сумі 10 000 грн, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Касаційний суд акцентує увагу, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності відповідного заперечення іншої сторони, яка вказує на неспівмірність витрат та наводить відповідне обґрунтування, за потреби - з наданням доказів невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17 та інших.

Разом з тим, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

У справі, що переглядається, апеляційний суд дослідив заяву представника відповідачів про ухвалення додаткового рішення про компенсацію судових витрат, врахував заперечення на таку заяву позивача, навів мотиви, з яких виходив при частковому задоволенні заяви, застосовуючи принципи співмірності, розумності та реальності (обґрунтованості) судових витрат, зокрема встановив, що понесені відповідачами витрати на професійну правничу допомогу неспівмірні зі складністю справи, що випливають із цієї категорії правовідносин, відзив на апеляційну скаргу був поданий один від імені усіх трьох відповідачів, судове засіданні в апеляційному суді тривало менше однієї години. Тому апеляційний суд зробив обгрунтований висновок, що заява представника відповідачів про ухвалення додаткового рішення про компенсацію судових витрат підлягає частковому задоволенню.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята із порушенням норм процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка підписана представником Новіком Владиславом Ігоровичем , залишити без задоволення.

Додаткову постанову Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко