Ухвала

від 16.09.2024 по справі 711/5882/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 711/5882/22

провадження № 61-11048ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Черкаської міської ради про скасування рішення органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Черкаської міської ради про скасування рішення органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_6 разом з членами сім`ї: чоловіком ОСОБА_7 , доньками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та сином ОСОБА_1 , на підставі ордеру на жиле приміщення серії А № 019065 від 20 грудня 1988 року набула право на вселення та зайняття 5 житлових кімнат, житловою площею 67,43 кв. м, що знаходились у квартирах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 54 роки ОСОБА_6 померла.

Рішенням Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16 серпня 2006 року «Про зміну договорів найму житлових приміщень по КП ВЖ РЕУ - 3» вирішено змінити договір найму п`ятикімнатної квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 з ОСОБА_6 , яка померла, і укласти два окремих договори найму: на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , житловою площею 38,2 кв. м з ОСОБА_1 , склад сім`ї: ОСОБА_1 , сестра ОСОБА_9 , племінник ОСОБА_12 ; на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,2 кв. м, з ОСОБА_13 , склад сім`ї: ОСОБА_13 та ОСОБА_11 . Отже, з 16 серпня 2006 року ОСОБА_1 є наймачем трикімнатної квартири АДРЕСА_4 .

У грудні 2006 року ОСОБА_9 та її син ОСОБА_12 знялись з реєстрації в квартирі АДРЕСА_3 . З 23 листопада 2006 року по 23 листопада 2007 року ОСОБА_1 перебував на військовій службі у лавах ЗС України, а ОСОБА_3 , як рідна сестра наймача даного помешкання, приглядала за квартирою. Після повернення позивача з військової служби останнім було виявлено факт незаконного вселення до помешкання ОСОБА_3 та її двох неповнолітніх синів, проте, зважаючи на відсутність у них власного житла позивач вирішив не вживати заходи з її виселення. Між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та її дітьми фактично склався порядок користування квартирою АДРЕСА_3 , а саме: ОСОБА_1 займав житлову кімнату площею 9,5 кв. м, а ОСОБА_3 з дітьми інші дві житлові кімнати площею 17,3 та 11,4 кв. м, всі підсобні приміщення даної квартири перебували у загальному користуванні.

У червні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_1 про зміну умов договору найму приміщення.

04 грудня 2009 року Придніпровським районним судом м. Черкаси за результатами розгляду вказаного позову ухвалено рішення, яким змінено договір найму квартири АДРЕСА_2 , виділено ОСОБА_3 та двом її неповнолітнім синам в користування дві ізольовані житлові кімнати, площею 11,4 та 17,4 кв. м, а ОСОБА_1 виділено в користування ізольовану житлову кімнату, площею 9,5 кв. м, при цьому підсобні приміщення - прихожу, кладову, кухню, коридор, туалет, ванну, залишено в спільному користуванні.

Про наявність вказаного рішення та реєстрацію з жовтня 2006 року ОСОБА_3 та її двох неповнолітніх синів у квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_1 дізнався у 2015 році.

З метою реєстрації місця проживання у неприватизованому державному помешканні ОСОБА_3 з її дітьми, на правах членів сім`ї наймача, 11 вересня 2006 року начальнику РЕУ було подано заяву, написану від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , про згоду на прописку їх сестри з дітьми, якої останні ніколи не писали.

За фактом використання підробленого документа ОСОБА_1 та ОСОБА_9 звернулись із заявою до правоохоронних органів, було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12015250050000563 від 14 лютого 2015 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтею 356, 358, частиною першою статті 190 КК України.

Проведеною в ході досудового розслідування почеркознавчою експертизою встановлено, що заява про згоду на прописку ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_3 написана рукою однієї особи, якою не є ОСОБА_1 , а підпис під текстом виконаний не ОСОБА_1 .

Про рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18 травня 2010 року та розпорядження органу приватизації про передачу 77/100 частки квартири АДРЕСА_2 у приватну спільну часткову власність ОСОБА_3 позивач дізнався у лютому 2020 року, під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12015250050000563 від 14 лютого 2015 року, а про видачу Придніпровським райвиконкомом Свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 02 червня 2010 року - у серпні 2022 року.

Позивач вважає, що рішення про приватизацію підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_3 , в порушення вимог п. 17 наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», в заяві про приватизацію не зазначила конкретний тип об`єкта приватизації, який вона просить передати у власність, оскільки орган приватизації вказує про приватизацію приміщень комунальної квартири, а Свідоцтво видає на ізольовану квартиру.

Крім того, ОСОБА_3 звертаючись із заявою про приватизацію, як наймач квартири, зазначила суперечливу інформацію, зміст якої не відповідає вимогам законодавства, так як офіційно наймачем квартири є позивач, якого взагалі не вказано в наданих документах.

Як вбачається з рішення Придніпровської районної ради м. Черкаси від 16 серпня 2006 року № 367/1 єдиним наймачем квартири АДРЕСА_2 був визначений лише ОСОБА_1 .

Згідно даних поквартирної картки (Ф.17) на квартиру АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 є наймачем як двох житлових кімнат, що займає ОСОБА_3 з дітьми, які зазначені у картці як члени його сім`ї, так і іншої житлової кімната, яка передана йому у користування, де він зазначений у картці як наймач, що проживає у квартирі без членів сім`ї.

Крім того, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2009 року також встановлено, що ОСОБА_1 являється наймачем квартири АДРЕСА_2 на підставі рішення виконкому Придніпровської районної ради м. Черкаси № 367/1 від 16 серпня 2006 року «Про зміну договорів найму житлових приміщень по КП ВЖ «РЕУ - 3», а ОСОБА_3 та її діти є членами його сім`ї.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що судом вирішувалось питання щодо зміни договору найму квартири АДРЕСА_2 , в частині встановлення порядку користування нею, а не зміни одного наймача на іншого.

Виконавчим комітетом Придніпровської райради м. Черкаси також не приймались жодні рішення щодо зміни наймача договору найму квартири АДРЕСА_3 з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 . За вказаних обставин рішення (розпорядження) про приватизацію квартири АДРЕСА_3 прийняте органом приватизації за заявою ОСОБА_3 є незаконним, що грубо порушує права позивача, оскільки ОСОБА_3 не маючи статусу наймача не мала права звертатись окремо від ОСОБА_1 із заявою про приватизацію ізольованої квартири.

16 лютого 2023 року адвокат Руднічук Д. В. подав заяву про уточнення (зміну) підстав позову, в якій зазначив, що отримавши від органу приватизації документи, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення про приватизацію квартири та виданого на його підставі Свідоцтва, позивач вважає за необхідне уточнити підстави позову, зазначивши конкретні порушення вимог закону, що були допущені під час приватизації квартири.

Так як, у Розпорядженні органу приватизації та рішенні виконкому йдеться про передачу саме ізольованої квартири у спільну часткову власність, ОСОБА_3 зазначаючи себе наймачем, в заяві про приватизацію мала вказати ОСОБА_1 , як члена сім`ї та отримати від останнього згоду на приватизацію, чого в даному разі не відбулось. За наявності у квартирі АДРЕСА_3 двох і більше наймачів - ОСОБА_3 згідно довідки про склад сім`ї наймача від 30 березня 2010 року та ОСОБА_1 на підставі рішення виконкома Придніпровського районної ради від 16 серпня 2006 року, у відповідності до п. 1 Положення, об`єктом приватизації є приміщення комунальної квартири, оскільки ізольована квартира за цих обставин перестає бути ізольованою та стає комунальною квартирою, а тому ОСОБА_3 повинна була подавати до органу приватизації заяву з відповідною довідкою та проханням передати їй не ізольовану квартиру, а приміщення комунальної квартири, що в супереч вимогам закону не було зроблено.

Якщо ОСОБА_3 , як наймач двох ізольованих житлових кімнат, де мешкає разом з дітьми, користується всіма нежитловими приміщеннями спільно з іншим наймачем даної квартири ОСОБА_1 , які перебувають в їх спільному загальному користуванні, то приватизації підлягають саме вказані житлові приміщення комунальної квартири, а не ізольована квартири, при цьому наймач в заяві органу приватизації просить передати йому у власність дані приміщення комунальної квартири і надає відповідну довідку, чого також не було.

Посвідчення Свідоцтвом про право власності того факту, що квартира належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 та двом її синам, з відображенням частки вартості квартири при спільній частковій власності - 77/100, в рівних частках, суперечить вимогам законодавства, статтям 356, 357 ЦК України, так як вказана частка квартири не визначає частку кожного власника квартири, а приватизація квартири передбачає передачу у власність квартири як єдиного цілого, а не частки від квартири, що не може бути об`єктом приватизації.

Приватизація частки від ізольованої квартири, наймачем якої є також інша особа ОСОБА_1 , який має рівні права на використання підсобних приміщень, має відбуватись також з його згоди, якої надано не було.

Із заявою про передачу у приватну спільну сумісну власність квартири ОСОБА_3 надала до органу приватизації довідку КП «Придніпровська СУБ» про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 30 березня 2010 року, згідно якої у квартирі АДРЕСА_2 , мешкають та мають право на житло лише три особи: квартиронаймач ОСОБА_3 , та її два сина ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Орган приватизації розглядав заяву наймача ОСОБА_3 , саме як заяву про передачу в приватну власність безпосередньо ізольованої квартири АДРЕСА_3 , а не приміщень комунальної квартири, до якої було додано відповідну Довідку (додаток № 4), про склад сім`ї ізольованої квартири та займані ними приміщення, де ОСОБА_3 зазначена наймачем 3 кімнатної ізольованої квартири, що складається з 2-х житлових кімнат, площею 28,8 кв. м, загальною площею 62,1 кв. м, а також вказані її два неповнолітні сина.

Разом з цим, інформація вказана у довідці є неповною та недостовірною, так як в ній відсутні дані про іншого наймача квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 , про якого взагалі відсутня інформація, що суперечить вимогам законодавства, так як в цьому разі до органу приватизації має бути подана інша Довідка, передбачена у додатку № 5 Положення, де будуть всі відомості про наймачів, їх родину, займані ними приміщення, в т.ч. і наймача ОСОБА_1 , якої не надавалось, оскільки за цих обставин є зрозумілим, що у квартирі мешкає два наймача, а тому має відбуватись приватизація окремих кімнат даної квартири, яка вважається комунальною квартирою, а не ізольована квартира, а отже заява та довідка надана відповідачкою органу приватизації містить неповну та недостовірну інформацію, а подані документи є неналежними та не відповідають законодавству, тому здійснена на їх підставі приватизація є незаконною, оскільки орган приватизації при прийняття рішення керувався недостовірними, неповними та неналежними документами.

За вказаних обставин, в документах наданих ОСОБА_3 до органу приватизації та виданому на підставі їх свідоцтві вбачається невідповідності у розмірах визначеної загальної площі ізольованої квартири та незаконність застосування органом приватизації п. 6.2 Положення, який передбачає визначення загальної площі приміщень комунальної квартири, де два та більше наймача, для визначення загальної площі ізольованої квартири.

Виходячи з загальної площі квартири, визначеної на підставі п. 6.2 Положення, органом приватизації було визначено частку приватизованої площі приміщень ОСОБА_3 та її дітей, у праві приватної спільної часткової власності, що склала 77/100 частки від всієї квартири АДРЕСА_3 .

Однак, в разі приватизації квартири наймачем ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та її дітьми, частки у праві приватної спільної часткової власності для всіх мешканців квартири були б рівними та складали для кожного з 4 співвласників по 1/4 частки від загальної площі квартири, а в даному разі позивач зможе отримати лише 23/100 частку, що є незаконним та порушує його права, що унеможливлює використання підсобних приміщень на рівних правах з відповідачами.

Під час приватизації ОСОБА_3 не подала ряд документів до органу приватизації, в зв`язку з чим рішення щодо приватизації квартири на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , прийняте з грубим порушенням вимог законодавчих норм у сфері приватизації, а тому підлягає скасуванню.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18 травня 2010 року та розпорядження органу приватизації про передачу 77/100 частки квартири АДРЕСА_2 у приватну спільну часткову власність ОСОБА_3 та членам її сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також видане на підставі цього Свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 від 02 червня 2010 року.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

при відмові у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що приватизація 77/100 частин квартири АДРЕСА_2 відбувалася без чіткого додержання вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16 грудня 2009 року, тому рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18 травня 2010 року та розпорядження органу приватизації підлягають скасуванню. Оскільки свідоцтво про право власності видане на підставі рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 182 від 18 травня 2010 року, яке підлягає скасуванню, тому за встановлених обставин свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 02 червня 2010 року також підлягає скасуванню;

відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, однак позивач звернувся до суду із вказаним позовом з пропуском строку позовної давності та не довів поважність причин її пропуску, а відповідач в установленому законом порядку звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності;

суд першої інстанції виходив з того, що у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 зроблено висновок про те, що: «За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду треба з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності».

суд першої інстанції зазначив, що на підтвердження пропуску позивачем строку позовної давності представник відповідача надав суду: копію апеляційної скарги ОСОБА_1 від 15 січня 2015 року по цивільній справі № 2-3980/2009; копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26599050 від 03 липня 2010 року; копію розписки ОСОБА_1 від 05 березня 2015 року про ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 2-3980/2009; копію постанови апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2015 року по справі № 22ц/793/550/15; копію заяви ОСОБА_1 від 15 лютого 2015 року про вчинення кримінального правопорушення. Вищенаведеними письмовими доказами підтверджується, що позивач дізнався про приватизацію ОСОБА_3 та її дітьми 77/100 частин квартири АДРЕСА_2 ще у 2015 році. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Руднічук Д. В. не заперечували той факт, що про приватизацію спірної квартири позивач дізнався у 2015 році, однак, вважали, що даний позов поданий в межах строку позовної давності, оскільки право на звернення до суду у позивача виникло не з моменту, коли він дізнався про приватизацію спірної квартири, а з моменту отримання інформації щодо прийняття органом приватизації рішення про передачу квартири відповідачам всупереч вимог закону та з порушенням прав позивача, про що фактично позивач вперше дізнався у 2020 року. 17 квітня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав письмові пояснення щодо безпідставності заяви відповідача ОСОБА_5 про застосування строку позовної давності, в яких зазначив, що вперше отримав інформацію про порядок приватизацію відповідачами частки комунальної квартири у 2020 році, а отже саме з цього часу слід відраховувати строк позовної давності звернення до суду, так як саме з цього часу він дізнався про те, що його права були порушенні не лише ОСОБА_3 , а й органом приватизації. До лютого 2020 року про порушення його прав незаконними рішенням органу приватизації він не знав та не міг знати, так як у нього фактично не було документів та інформації щодо незаконності прийняття органом приватизації оскаржуваного рішення про приватизацію квартири відповідачкою та її дітьми, він не мав необхідних відомостей про хід приватизації, вважаючи її вчиненою у відповідності до встановлених законом процедур. Втім, дані доводи сторони позивача не заслуговують на увагу, оскільки дізнавшись у 2015 році про приватизацію ОСОБА_3 та її дітьми спірної квартири, позивач мав можливість отримати копії матеріалів приватизаційної справи та довідатися про порушення свої прав. Натомість, із позовної заяви та заяви про уточнення (зміну) підстав позову, вбачається, що позивач почав вживати заходи щодо отримання інформації про приватизацію спірної квартири лише у 2020 році, тобто через 5 років після того, як йому достеменно стало відомо про приватизацію спірної квартири, а з даним позовом звернувся до суду лише 14 листопада 2022 року. У даному випадку, обізнаність про порушення прав, але відсутність доказів таких порушень, не може обґрунтовувати реальні перешкоди у зверненні до суду, оскільки у разі наявності перешкод в отриманні доказів законодавець надав особі, яка може набути статусу позивача, можливість звернення до суду із заявою про забезпечення доказів до подачі позовної заяви в порядку статті 116 ЦПК України.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Є. В. залишено без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і колегія суддів погодилась з судом першої інстанції щодо застосування позовної давності у цих правовідносинах;

суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 у справі № 369/7752/19;

апеляційний суд виходив з того, що з позовної заяви слідує, що захистом своїх порушений прав, ОСОБА_1 звернувся до суду у листопаді 2022 року. Про незаконну приватизацію спірної квартири позивач дізнався ще у 2015 році, про що він сам не заперечує, проте, вважає, що позовна давність має розпочинатися з 2020 року, коли він ознайомлювався документами щодо приватизації спірної квартири в межах відкритого у 2015 році кримінального провадження. Проте, апеляційний суд вважав помилковими таке твердження скаржника та що воно спростовується матеріалами справи;

апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 у січні 2015 року оскаржував в апеляційному порядку рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 вересня 2009 року у справі 2-3980/2009, яким було змінено договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2 та виділено ОСОБА_3 та неповнолітнім - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в користування ізольовану житлову кімнату, площею 17,4 кв. м, ізольовану житлову кімнату, площею 11,4 кв. м, в користування ОСОБА_1 - ізольовану кімнату, площею 9,5 кв. м. Підсобні приміщення прихожу, кладову, кухню, коридор, туалет, ванну залишено в спільному користуванні. Апеляційним судом вказане рішення було залишено без змін. При цьому, в мотивувальній частині постанови апеляційного суду від 05 березня 2015 року, вказано, що «колегія суддів приймає до уваги і те, що згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26599050 від 03 липня 2010 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 мають у власності по 77/100 частки квартири АДРЕСА_2 ». Отже, з указаного слідує, що позивачу достеменно було відомо як про приватизацію квартири так і про рішення про право власності на спірну квартиру, ще у 2015 році, вказане також підтверджується копією апеляційної скарги ОСОБА_1 від 15 січня 2015 року у цивільній справі № 2-3980/2009; копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 26599050 від 03 липня 2010 року; копією розписки ОСОБА_1 від 05 березня 2015 року про ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 2-3980/2009; копією постанови апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2015 року у справі № 22ц/793/550/15; копією заяви Пономара від 15 лютого 2015 року про вчинення кримінального правопорушення;

апеляційний суд зазначив, що доводи скаржника, що про порушення свої прав він дізнався у 2020 році не заслуговують на увагу, оскільки дізнавшись 2015 році про приватизацію ОСОБА_3 та її дітьми - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 спірної квартири, позивач мав можливість отримати копії матеріалів приватизаційної справи та довідатися про порушення свої прав. Натомість, із позовної заяви та заяви про уточнення (зміну) підстав позову, вбачається, що позивач почав вживати заходи щодо отримання інформації про приватизацію спірної квартири лише у 2020 році, тобто через 5 років після того, як йому достеменно стало відомо про приватизацію спірної квартири, а з даним позовом звернувся до суду лише 14 листопада 2022 року. В даному випадку, обізнаність про порушення прав, але відсутність доказів таких порушень, не може обґрунтовувати реальні перешкоди у зверненні до суду, оскільки у разі наявності перешкод в отриманні доказів законодавець надав особі, яка може набути статусу позивача, можливість звернення до суду із заявою про забезпечення доказів до подачі позовної заяви в порядку статті 116 ЦПК України.

ОСОБА_1 03 серпня 2024 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2024 року (повне судове рішення складено 08 липня 2024 року).

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості інших учасників справи.

Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 19 серпня 2024 року подано матеріали на усунення недоліків, зокрема дві уточнені касаційні скарги, у яких ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В уточнених касаційних скаргах ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження судового рішення указує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, які не є ревалентними, не містять аналогічний предмет спору, підстави позову та зміст позовних вимог. Ураховуючи вище викладене, та те, що порушення допущені саме органом приватизації (виконавчим комітетом Придніпровської районної ради м. Черкаси), в реєстрі судових рішень відсутні релевантні висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточнених касаційних скарг свідчить, що їх мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині. Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 квітня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 липня 2024 року повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат