Постанова

від 03.07.2024 по справі 183/3793/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4034/24 Справа № 183/3793/23 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Керівника Новомосковськоїокружної прокуратуриДніпропетровської областів інтересахдержави вособі:Комунального підприємства«Новомосковська центральнарегіональна лікарняінтенсивного лікування»,Губиниської селищноїради до ОСОБА_1 про стягненнякоштів,витрачених настаціонарне лікуванняпотерпілого

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 березня 2023 року Керівник Новомосковськоїокружної прокуратуриДніпропетровської областів інтересахдержави вособі:Комунального підприємства«Новомосковська центральнарегіональна лікарняінтенсивного лікування»,Губиниської селищноїради звернувсядо судуз позовомдо ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 15507 гривень 99 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 183/6028/20 від 26 вересня 2022 року ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України визнано винним та призначено покарання у виді позбавлення волі строком чотири роки, без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням строком два роки. В результаті протиправних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, у зв`язку з чим останній перебував на лікуванні в КП «Новомосковська ЦРЛІЛ» з 19 вересня 2020 року по 16 жовтня 2020 року 27 л/д у травматологічному відділенні. На лікування потерпілого витрачено 15 507,99 грн. Витрати закладів охорони здоров`я на лікування потерпілого ОСОБА_2 здійснені внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 , тому між діями останнього та цими витратами є прямий причинний-наслідковий зв`язок, що встановлено вироком суду, а тому обов`язок по відшкодуванню витрат необхідно покласти на відповідача та стягнути з нього, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого кошти в сумі 15 507,99 грн. (том 1 а.с.1-11).

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2024 року позов керівника Новомосковської окружної прокуратури задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_2 , в розмірі 15 507 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот сім) гривень 99 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок (том 1 а.с.215-218).

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та відмовити в задоволені позову в повному обсязі (том 1 а.с. 224-233).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першоїінстанції встановлено, що вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2022 року у справі № 183/6028/22, зокрема, ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки без позбавленням права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного йому покарання з випробуванням строком 2 роки. На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_1 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи (том 1 а.с.30-31). Вирок набрав законної сили 27 жовтня 2022 року.

Потерпілим у вказаному кримінальному провадженні є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з належним чином засвідченою копією листа Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» від 28 лютого 2023 року № 145 вбачається, зокрема, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходився на стаціонарному лікуванні 27 л/д з 19 вересня 2020 року по 16 жовтня 2020 року у травматологічному відділенні. Заходи щодо стягнення витрат на лікування потерпілих лікарнею не вживались (том 1 а.с.14).

Як убачається з матеріалів справи, заходи щодо стягнення витрат на лікування потерпілого не вживалися також і Губиниською селищною радою Новомосковського району (том 1 а.с.37).

Відповідно до належним чином засвідченої копії довідки КП «Новомосковська ЦРЛІЛ» від 24 лютого 2023 року № 136, вартість знаходження хворого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні за період з 19 вересня 2020 року по 16 жовтня 2020 року становить 15 507,99 грн (том 1 а.с.15).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із встановленого причино-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та підставами перебування потерпілого ОСОБА_2 на лікуванні. Позивачем належними доказами доведено розмір витрат, пов`язаних із стаціонарним лікуванням потерпілої особи, а тому обов`язок з відшкодування витрат необхідно покласти на відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилось закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти від відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Тобто, наведена правова норма закріпляє обов`язок особи, яка вчинила злочин, відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину. Таким чином, законодавством наділяється такий заклад правом зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» у кримінальному судочинстві відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого може покладатися тільки на особу, вина якої у вчиненні злочину встановлена обвинувальним вироком суду.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» №11 від 07.07.1995 року, питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розмірі фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України 545 від 16.07.1993 року (далі Порядок).

Отже, питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 року № 545 (далі Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку).

Суд першої інстанцій, належним чином встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував наведені норми матеріального права, у зв`язку зі чим дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як особа, яка вчинила злочин, зобов`язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого ОСОБА_2 .

Наданий позивачем розрахунок витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_2 , виданий КП «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» від 30 травня 2023 року № 431, містить інформацію про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого, яка складає 15 507,99 грн. Також розрахунок містить інформацію щодо кількості днів знаходження потерпілим ОСОБА_2 на лікуванні, інформацію про ліки отримані за рахунок бюджетних коштів, проведені медичні обстеження, розрахунок вартості 1 ліжко-дня та відомості, що ліки придбані за власні кошти не включені до розрахунку (том 1 а.с.57-59). Вказані обставини підтверджуються і наданими суду, на виконання ухвали суду про витребування доказів, копіями документів стосовно лікування ОСОБА_2 , 1939 року народження, які також містять вищевказану інформацію (том 1 а.с.117-192). Крім того, в журналі обліку виконаних перев`язок по травматологічному відділенню вбачається виконання процедур щодо ОСОБА_2 за рахунок коштів бюджету (том 1 а.с.132-137), а доказів того, що за рахунок коштів відповідача потерпілий отримував послуги з платного перебування в медичному закладі відповідачем не надано.

Щодо представництва прокуратури інтересів держави в особі Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування», у якій проводилось лікування потерпілого перебувало в управлінні Дніпропетровської обласної ради та фінансується з обласного бюджету. Витрати, здійснені вищевказаною медичною установою на лікування потерпілої від злочину та непогашення зазначених витрат, призводять до ненадходження коштів до місцевого бюджету, що створює навантаження на бюджет та ускладнює процес безкоштовного лікування осіб, які цього потребують, чим завдається істотна шкода державним інтересам.

Доводи апелянта щодо неможливості представництва прокурором інтересів держави в суді в особі органу місцевого самоврядування та комунального підприємства є необґрунтованими та відхиляється апеляційним судом.

У постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла однозначного висновку щодо можливості звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування та комунального підприємства та підтвердила повноваження засновника та власника майна територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів.

Доводи відповідача щодо незалучення Новомосковською окружною прокуратурою Національної служби здоров`я України у якості позивача у справі також є безпідставним, так, відповідачем не надано жодних доказів, що лікування потерпілого здійснювалось за рахунок коштів отриманих, за договорами з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних гарантій медичного обслуговування населення.

Прокурором подана позовна заява в інтересах держави в особі Губиниської селищної ради та КНП «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування».

Предметом розгляду по справі є відшкодування витрат на лікування потерпілого закладові охорони здоров`я (ст. 1206 ЦК України).

Відповідно до п.1.2. наданої суду належним чином засвідченої копії Статуту Комунального підприємства «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» (далі Статут), Комунальне підприємство «Новомосковська центральна районна лікарня» згідно з рішенням Губиниської селищної ради від 16 грудня 2020 року № 6-2/VIII прийняте до комунальної власності Губиниської селищної ради. Згідно з п. 1.4 Статуту засновником та Органом управління Підприємства є Губиниська селищна рада (том 1 а.с.16-27).

З долученої до матеріалів справи належним чином засвідченої копії листа Губиниської селищної ради від 10 липня 2023 року № 1989 встановлено, що приймання-передача юридичної особи КП «Новомосковська ЦРЛІЛ» від Новомосковської районної ради до Губиниської селищної ради відбулась 30 грудня 2020 року. Також установлено, що у зв`язку з правонаступництвом права та обов`язки, разом із юридичною особою перейшли як доходи, так і видатки/борги підприємства, що утворились за попередні періоди (том 1 а.с.84).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що Губиниська селищна рада є належним позивачем у справі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).

Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як зазначив прокурор, спірні правовідносини пов`язані зі сферою формування та виконання місцевого бюджету, до якого мають своєчасно та в повному обсязі надходити відповідні кошти. У цих правовідносинах інтереси держави та позивача, який представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Крім того, прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що ні комунальним закладом охорони здоров`я, ні органом місцевого самоврядування з моменту завершення лікування потерпілого не вживались заходи щодо стягнення в установленому порядку вказаних витрат, порушуються інтереси держави внаслідок ненадходження таких коштів до місцевого бюджету, що є підставою для представництва прокурором цих інтересів у суді.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Колегія суддів бере до уваги, що прокурор обґрунтовував порушення інтересів держави у суді, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме, що орган місцевого самоврядування Губиниська селищна рада, як засновник, власник і орган управління майном КП Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування, як головний розпорядник бюджетних коштів лікарні всупереч покладених на них завдань щодо звернення до суду із позов про відшкодування витрат на лікування потерпілого від злочину, не вжили заходів для усунення порушень, вказаних у позовній заяві.

Таким чином, у цій справі прокурор обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Губиниської селищної ради, КП Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування, які самоусунулися від виконання покладених на них обов`язків щодо повернення до місцевого бюджету коштів, витрачених на лікування потерпілого від злочину.

Вказані висновки суду узгоджуються із висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №454/851/19-ц.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Новомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від16січня 2024року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: