Постанова

від 04.07.2024 по справі 910/2440/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2440/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» - не з`явився,

відповідача - акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (правонаступник державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») - Найденко І.О., в порядку самопредставництва,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (правонаступника державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»)

на рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2023 (суддя Сташків Р.Б.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 (головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.)

у справі № 910/2440/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» (далі - ТОВ «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс», Товариство, позивач)

до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (правонаступником якого є акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом», Компанія, відповідач, скаржник)

про стягнення 8 642 802,42 грн.

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання судового рішення.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього інфляційних втрат у розмірі 7 532 991,38 грн та 3% річних у розмірі 1 109 811,04 грн, які нараховані на суму боргу, стягнуту в межах судової справи № 910/20279/20.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідачем виконано судове рішення у справі № 910/20279/20 про стягнення боргу та санкцій поетапно, а саме 26.10.2022 та 02.11.2022, тобто виконання судового рішення відбулося несвоєчасно, відповідно позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних втрат та процентів річних на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до повного виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем у період з 06.04.2021 по 26.10.2022 на суму боргу 23 537 600 грн та у період з 27.10.2022 по 02.11.2022 на суму боргу 15 686 654,18 грн.

Відповідач, в свою чергу, просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат, а у випадку задоволення позову відстрочити виконання рішення суду на 1 рік, посилаючись на складний фінансовий стан підприємства, необхідність фінансових ресурсів для негайних закупівель для стабільної генерації електричної енергії, ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.06.2023 у справі № 910/2440/23 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 109 811,04 грн - 3% річних, 7 532 991,38 грн інфляційних втрат та 129 642,03 грн. витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив, зокрема, з того, що:

- згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не підлягають повторному доказуванню обставини, встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/20279/20, яке набрало законної сили і є чинним, зокрема, щодо наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором у сумі 23 537 600 грн;

- якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання. Отже, чинне законодавство не пов`язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків;

- відповідачем виконано судове рішення у справі № 910/20279/20 про стягнення боргу та санкцій поетапно, а саме 26.10.2022 та 02.11.2022, тому позивачем обґрунтовано нараховано 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем за період з 06.04.2021 по 26.10.2022 на суму боргу 23 537 600 грн та за період з 27.10.2022 по 02.11.2022 на суму боргу 15 686 654,18 грн, тобто за періоди, коли відповідний борг існував;

- щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення 3% річних, то місцевий господарський суд, з посиланням на аналогічні правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказав, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, як складову грошового зобов`язання та особливу міру відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язань, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника; вказані компенсаційні нарахування не є штрафними санкціями, передбаченими статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та частиною третьою статті 551 ЦК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому суд першої інстанції зазначив, що посилання відповідача на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 902/417/18 не беруться судом до уваги, так як у цій справі досліджувалось питання зменшення відсотків річних, які визначені у більшому розмірі (40%), ніж передбачені у статті 625 ЦК України;

- відмовляючи у відстрочці виконання рішення суду на 1 рік, суд першої інстанції вказав на необхідність врахування балансу інтересів сторін.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням в частині відмови у зменшенні 3% річних та відстрочки виконання рішення суду, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у зменшенні 3% річних та зменшити їх розмір з урахуванням наведених відповідачем обставин, а також в частині відмови у відстрочці виконання рішення першої інстанції, ухваливши у цій частині нове рішення щодо відстрочки виконання рішення суду на 1 рік з дати ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 заяви Товариства та Компанії про заміну відповідача його процесуальним правонаступником у справі № 910/2440/23 задоволено, замінено відповідача у справі № 910/2440/23 - державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» його процесуальним правонаступником - акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

У суді апеляційної інстанції відповідач також заявляв клопотання про зменшення розміру 3% річних, в якому просив суд апеляційної інстанції зменшити розмір заявлених позивачем 3% річних до 1% річних, що складає 369 937,01 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 апеляційну скаргу відповідача в частині відмови у зменшенні 3% річних та в частині відмови у відстрочці виконання рішення суду залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2023 у справі № 910/2440/23 у відповідних частинах - без змін.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення з відповідача на користь позивача 7 532 991,38 грн інфляційних втрат в апеляційному порядку не оскаржувалося, відповідно судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням її меж та вимог (а саме, в частині відмови у зменшенні 3% річних та в частині відмови у відстрочці виконання рішення суду на 1 рік), посилаючись на стандарт доказування «вірогідність доказів», перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку, що клопотання про зменшення розміру 3% річних є необґрунтованим, відповідно не підлягає задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції, розглянувши, у тому числі, доводи відповідача, які стосуються настання форс-мажорних обставин вказав, що необхідною умовою для застосування форс-мажорних обставин для конкретного випадку є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, а стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Апеляційний господарський суд також погодився з висновками місцевого господарського суду про необґрунтованість заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 3% річних, вказавши, зокрема, що ці компенсаційні нарахування не є штрафними санкціями, передбаченими статтею 230 ГК України, а тому на них не поширюються положення частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, відповідно зазначене клопотання відповідача не підлягає задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, не підлягає застосуванню в контексті вирішення даного спору, оскільки у цій постанові досліджувалося питання зменшення відсотків річних, як визначені у більшому розмірі (40%), ніж передбачені у статті 625 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у відстрочці виконання рішення на 1 рік, вказавши, що у вирішенні питання про відстрочку виконання судового рішення необхідно враховувати не лише фінансовий стан відповідача, а й позивача, а тому, з урахуванням балансу інтересів сторін, з огляду на те, що довготривале невиконання рішення суду порушуватиме право позивача на справедливий судовий розгляд, - відсутні правові підстави для відстрочки виконання судового рішення в цій справі.

Апеляційний господарський суд, з посиланням на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод зазначив, що гарантоване «право на суд» упродовж розумного строку було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалось на шкоду одній із сторін, враховуючи, що виконання рішення має розцінюватись як невід`ємна частина «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Компанія, з посиланням на порушення судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Суд скасувати судові рішення: в частині відмови у зменшенні 3% річних та ухвалити в цій частині нове рішення про зменшення розміру 3% річних до 1%, що складає 369 937,01 грн, а також в частині відмови у відстрочці виконання рішення першої інстанції, ухваливши нове рішення щодо відстрочки його виконання на один рік з дати ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості для господарських судів зменшувати розмір 3% річних за наявності їх значного розміру, а також наявності обставин для їх зменшення, зокрема, і форс-мажору (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Скаржник, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначає, що суди неправильно застосували приписи статті 625 ЦК України, оскільки вважає, що відсотки річних є штрафними санкціями, відповідно, з урахуванням конкретних обставин справи, суди можуть їх (відсотки річних) зменшувати. При цьому скаржник вказує, що зменшення відсотків річних, відповідно до приписів статті 625 ЦК України, є правом суду, його дискреційними повноваженнями, реалізуючи які суд повинен оцінити, серед іншого, наслідки порушення зобов`язання для кредитора у вигляді понесених збитків та можливість інших втрат, і відповідність розміру стягуваних у якості санкцій сум таким наслідкам, а також інші обставини, які мають юридичне значення саме у межах даної конкретної справи. З огляду на викладене, скаржник вважає, що суди мали розглянути клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних. Крім того скаржник звертає увагу на те, що твердження судів про те, що правовий висновок у справі № 902/417/18 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є помилковим та безпідставним.

Також, за доводами скаржника, судами попередніх інстанцій порушені норми статей 236, 331 ГПК України у вирішенні питання щодо відстрочення виконання рішення суду.

Доводи інших учасників справи

Товариство не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з розпорядженням в.о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.07.2024 № 32.2-01/1250 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2440/23 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 19.09.2018 державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» (покупець) та ТОВ «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» (постачальник) укладено договір поставки № 53-129-01-18-01552 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, поставити кондиціонери автономні виробництва АТ «ЗАВОД ЕКВАТОР» (продукція) для потреб ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК "Енергоатом», а покупець зобов`язався в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію.

Судами встановлено, що позивач звертався до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 23 537 600 грн основного боргу, 1 307 557,78 грн - 3% річних, 1 511 182,20 грн інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/20279/20, яке змінене постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021, позов задоволено, стягнуто з державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» на користь ТОВ «Фінансово-промислова компанія «Атомстройсервіс» 23 537 600 грн основного боргу, 1 437 948,38 грн - 3% річних, 2 029 009,40 грн. інфляційних втрат та 405 040, 23 грн судового збору.

Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Приймаючи до уваги частину четверту статті 75 ГПК України, у вирішенні спору зі справи суди виходили з обставин, встановлених у рішенні господарського суду міста Києва від 05.04.2021 у справі № 910/20279/20, яке набрало законної сили і є чинним.

Так, у судовому рішенні № 910/20279/20 встановлено обставини наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором у сумі 23 537 600 грн.

Позивач зазначав, що рішення суду від 05.04.2021 у справі № 910/20279/20 виконано після пред`явлення його до примусового виконання, а саме відповідачем 26.10.2022 сплачено 7 850 945,82 грн (платіжні доручення №№ 83, 84) та 02.11.2022 сплачено 17 128 858,79 грн (платіжні доручення №№ 104, 105).

За наслідком стягнення суми боргу за рішенням суду у справі № 910/20279/20, органом державної виконавчої служби прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, що підтверджується відповідною постановою від 02.11.2022 № 70157674.

Отже, основну суму боргу за Договором у сумі 23 537 600 грн відповідачем було повністю сплачено 02.11.2022.

У зв`язку з наведеним, позивач, звертаючись з позовом до суду у цій справі, просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 109 811,04 грн, а також 7 532 991,38 грн інфляційних втрат, які нараховані за період з 06.04.2021 по 26.10.2022 та 9025,20 грн - 3% річних, які нараховані за період з 27.10.2022 по 02.11.2022.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Судові рішення оскаржуються відповідачем в частині відмови у зменшенні нарахованих позивачем 3% річних, а також в частині відмови у відстрочці виконання судового рішення на 1 рік.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Підставою касаційного оскарження відповідачем визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості для господарських судів зменшувати розмір 3% річних за наявності їх значного розміру, а також наявності обставин для їх зменшення, зокрема, і форс-мажору.

Скаржник, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначає, що суди неправильно застосували приписи статті 625 ЦК України, оскільки вважає, що відсотки річних є штрафними санкціями, відповідно, з урахуванням конкретних обставин справи, суди можуть їх (відсотки річних) зменшувати. При цьому скаржник вказує, що зменшення відсотків річних, відповідно до приписів статті 625 ЦК України, є правом суду, його дискреційними повноваженнями, реалізуючи які суд повинен оцінити, серед іншого, наслідки порушення зобов`язання для кредитора у вигляді понесених збитків та можливість інших втрат, і відповідність розміру стягуваних у якості санкцій сум таким наслідкам, а також інші обставини, які мають юридичне значення саме у межах даної конкретної справи. З огляду на викладене, скаржник вважає, що суди мали розглянути клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних. Крім того скаржник звертає увагу на те, що твердження судів про те, що правовий висновок у справі № 902/417/18 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є помилковим та безпідставним.

Також, за доводами скаржника, судами попередніх інстанцій порушені норми статей 236, 331 ГПК України у вирішенні питання щодо відстрочення виконання рішення суду.

В контексті наведених відповідачем доводів, Суд зазначає таке.

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що зазначена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані навідновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 28.02.2024 року у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала таке: «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».

В ухвалі Велика Палата Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 904/3177/20, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначила таке: «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду нею у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. Про зазначене вказала й об`єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 зі справи № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)) вказано, таке: «Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

У постанові від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Такий висновок згодом був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц)).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 420/2411/19 від 09.11.2023 зроблені такі висновки: « 125. Спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і попередньо розглянутий спір за основним зобов`язанням.

Щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення

126. У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором, до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

127. Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливості стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи статті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку Закону № 4901-VI

128. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення».

Тобто у вказаних постановах Великою Палатою Верховного Суду було сформульовано правові висновки щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ухваленого судом судового рішення, зроблені загальні висновки про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. Таким чином існує висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, який просить надати скаржник.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Необхідно враховувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (подібний висновок міститься в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16- Ц).

Водночас у цій справі суди попередніх інстанцій не врахували зазначених вище висновків Верховного Суду, помилково зазначивши про те, що на стягнення 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України не поширюються положення щодо можливості їх зменшення, як і не врахували того, що у справі № 902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Суди не дослідили чи існують у цій справі підстави та обставини для зменшення процентів річних, не надали оцінки у зазначеному контексті доводам сторін спору та залишили нерозглянутим відповідне клопотання учасника справи по суті.

З огляду на викладене відсутні підстави для закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Що ж стосується доводів скаржника про відмову судами попередніх судових інстанцій у здійсненні відстрочки виконання судового рішення на 1 рік, Верховний Суд в цій частині вважає висновки судів правомірними та обґрунтованими, оскільки, як вірно вказали суди, в основу судового акта про надання відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, проте відповідач жодним чином не обґрунтував запропонований ним строк (1 рік) та не надав жодних доказів на підтвердження того, що після спливу цього строку рішення суду буде ним виконано. Таким чином, доводи скаржника в цій частині не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення спору про стягнення 1 109 811,04 грн - 3% річних та передачі справи у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суд першої інстанції порушив зазначені норми права, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення спору про стягнення 1 109 811,04 грн - 3% річних, а справа - передачі у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Компанії задовольнити частково, оскаржувані судові рішення у справі в частині вирішення спору про стягнення 1 109 811,04 грн - 3% річних скасувати, а справу у скасованій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення попередніх інстанцій слід залишити без змін.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цій постанові, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує в частині оскаржувані судові рішення та передає справу у скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 910/2440/23 скасувати в частині вирішення спору про стягнення 1 109 811,04 грн - 3% річних.

3. Справу № 910/2440/23 у скасованій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

4. У решті рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 910/2440/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок