Постанова

від 09.07.2024 по справі 926/900/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 926/900/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Олійник Г. М. (в порядку самопредставництва),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

відповідача-3 - Романюк І. І. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Сторожинецької міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 (головуючий - Орищин Г. В., судді Галушко Н. А., Желік М. Б.) у справі

за позовом Сторожинецької міської ради

до: 1) Чернівецької районної ради Чернівецької області,

2) Комунального некомерційного підприємства "Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Фармація"

про визнання протиправним та скасування рішення XXIV сесії Сторожинецької районної ради та визнання договору недійсним.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 23.02.2022 Сторожинецька міська рада (далі - Сторожинецька міськрада, Міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької районної ради Чернівецької області (далі - Чернівецька райрада, відповідач-1), яка є правонаступником Сторожинецької районної ради Чернівецької області (далі - Сторожинецька райрада, Райрада), Комунального некомерційного підприємства "Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - КНП "Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування", Лікарня, відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ Фармація" (далі - ТОВ "АВ Фармація", Товариство, відповідач-3) про:

1) визнання протиправним і скасування рішення XXIV сесії Райради VIII скликання від 26.10.2018 № 106-24/2018 "Про погодження виділення земельної ділянки під будівництво діагностично-лабораторного комплексу з аптекою на території Сторожинецької центральної районної лікарні" (далі - рішення № 106-24/2018, оспорюване рішення);

2) визнання недійсним з дня вчинення договору про спільну діяльність від 26.12.2018 (далі - договір від 26.12.2018, оспорюваний договір, оспорюваний правочин), укладеного між відповідачами, посилаючись на положення статей 203, 215, 235, 413 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 10, 92, 95, 96, 1021, 116, 122, 124, 127, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Позовна заява обґрунтовується тим, що:

1) оспорюваним рішенням Райрада незаконно погодила виділення земельної ділянки під будівництво діагностично-лабораторного комплексу з аптекою на території Лікарні, внаслідок чого відповідачі уклали удаваний договір спільної діяльності на земельній ділянці, кадастровий номер 7324510100:01:005:0394, розташованій на АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка);

2) оспорюваний правочин є договором суперфіцію, яким позивача обмежено в праві розпорядження земельною ділянкою комунальної власності на конкурентних засадах. При цьому Лікарня не мала права на укладення з іншими особами оспорюваного договору, оскільки ця обставина призвела до реєстрації права приватної власності Товариства на частину спірної земельної ділянки, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Сторожинця, від імені якої права власника здійснює Міськрада.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 13.03.2023 (суддя Тинок О. С.) позов задоволено частково. Договір від 26.12.2018 визнано недійсним з моменту його вчинення. В решті позовних вимог відмовлено в зв`язку зі спливом позовної давності без поважних причин.

Рішення аргументоване тим, що оспорюване рішення прийнято Сторожинецькою райрадою з перевищенням повноважень та з порушенням чинного земельного законодавства України, а укладений між відповідачами договір є удаваним правочином, який має всі ознаки договору суперфіцію та підлягає визнанню недійсним із тих підстав, що Лікарня як постійний землекористувач не має права передавати Товариству у вторинне користування спірну земельну ділянку як внесок у спільне зведення сторонами об`єкта спільної діяльності без згоди на це Міськради як власника цієї земельної ділянки, внаслідок чого право користування земельної ділянки комунальної власності під забудову було передано в обхід визначеної законом процедури на неконкурентних засадах, тобто з порушенням вимог статті 134 ЗК України.

3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 (головуючий - Плотніцький Б. Д., судді Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.) рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.03.2023 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю з огляду на те, що:

1) вина голови Міськради, який після отримання від Лікарні листа від 13.11.2018 на порушення пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не виніс на розгляд сесії Міськради питання про погодження здійснення забудови на земельній ділянці, наданій у постійне користування Лікарні, не може тлумачитися як вина Товариства;

2) оспорюваний правочин є інвестиційним договором, у випадку визнання якого недійсним ТОВ "АВ Фармація" втратило би правовстановлюючий документ на нерухоме майно, яке ним побудовано за власний рахунок, що є невиправданим втручанням держави у право на мирне володіння майном, позаяк, отримавши після укладення договору від 26.12.2018 майнові права на нежитлові приміщення, відповідач-3 мав законні очікування на реалізацію свого права та отримання їх у власність після завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію;

3) за наслідками виконання оспорюваного договору в Товариства відповідно до статті 120 ЗК України не виникли будь-які права на земельну ділянку під об`єктом спільної діяльності, оскільки відповідач-3 набув право власності лише на нежитлові приміщення, а не на будівлю в цілому.

4. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2023 (головуючий - Краснов Є. В., судді Волковицька Н. О., Мачульський Г. М.) касаційну скаргу Сторожинецької міськради задоволено частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі № 926/900/22 скасовано з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що: 1) зазначаючи про відсутність підстав для задоволення позову в цій справі, суд апеляційної інстанції не дослідив і не оцінив обставин, викладених у юридичному висновку Міськради від 15.11.2018, в якому зазначено, що забудова земельної ділянки, наданої Лікарні в постійне користування, можлива лише будівлями закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги з обов`язковим дотриманням вимог чинного законодавства щодо визначення власника таких будівель; 2) для правильного вирішення спору апеляційному суду необхідно було здійснити належну правову кваліфікацію правовідносин, які склалися між сторонами в справі, та застосувати відповідні норми права, дослідивши при цьому, чи суперечили оспорюване рішення і оспорюваний договір їх вимогам на момент його укладення.

5. За результатами нового апеляційного розгляду справи постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 скасовано рішення Господарського суду Чернівецької області від 13.03.2023 та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначена постанова аргументована посиланням на положення статей 5, 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, статей 2, 4, 73, 74, 76-78, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які, апеляційний суд дійшов висновку про те, що:

1) позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21);

2) визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиціальну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства (такий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21);

3) договір від 26.12.2018, про визнання недійсним якого подано позов Міськрадою, є повністю виконаним ще в 2019 році, про що свідчить підписаний між сторонами 21.10.2019 остаточний акт розподілу об`єкта спільної діяльності, однак Сторожинецька міськрада звернулася до суду лише з позовними вимогами про визнання недійсним вказаного договору та скасування рішення Сторожинецької райради, натомість не пред`являла до відповідачів жодних вимог, спрямованих на відновлення свого порушеного майнового права;

4) оскільки оспорюваний договір, вимогу про визнання недійсним якого заявлено позивачем, виконаний, а вимог щодо застосування наслідків недійсності правочину Міськрада в позовній заяві не пред`являла, то Сторожинецька міськрада обрала неефективний спосіб захисту свого права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Сторожинецька міськрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України в подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 20.06.2023 у справі № 910/8600/21;

2) суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування норм статті 413 ЦК України та статті 92 ЗК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17;

3) апеляційний суд не врахував викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 (пункт 8.44) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30) висновків про те, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо);

4) суд апеляційної інстанції суд не врахував тих обставин, що оспорюваний договір укладено виключно між відповідачами, а Сторожинецька міськрада не є стороною договірних відносин.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

8. КНП "Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" та ТОВ "АВ Фармація" у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Чернівецька райрада не скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

9. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Сторожинецької міськради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі № 926/900/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 02.07.2024.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2024 оголошувалася перерва в судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Сторожинецької міськради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі № 926/900/22 до 09.07.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

10. На підставі рішення Сторожинецької міськради від 29.12.2011 № 242/10-2011 Сторожинецькій центральній районній лікарні (далі - Сторожинецька ЦРЛ) 19.07.2012 видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 351869, відповідно до якого Сторожинецькій центральній районній лікарні у постійне користуванні надано земельну ділянку комунальної власності загальною площею 2,2841 га, для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, кадастровий номер 7324510100:01:005:0394, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

21.09.2018 між Сторожинецькою ЦРЛ і ТОВ "АВ Фармація" було укладено договір (протокол) про наміри, згідно з яким сторони домовилися про виконання спільного проекту з проектування та будівництва на території Сторожинецької ЦРЛ нового об`єкту охорони здоров`я: діагностично-лабораторного комплексу з аптекою для обслуговування пільгових категорій громадян.

24.09.2018 Сторожинецька ЦРЛ направила до голови Сторожинецької райради клопотання, в якому просила Райраду погодити виділення на території закладу земельної ділянки площею приблизно 250 м2 для будівництва діагностично-лабораторного комплексу з аптекою, згідно з договором про наміри від 21.09.2018.

11. 26.10.2018 Сторожинецька райрада прийняла рішення № 106-24/2018, яким оформлено:

1) погодити виділення земельної ділянки під будівництво діагностично-лабораторного комплексу з аптекою на території Сторожинецької ЦРЛ і укладення договору спільної діяльності між Сторожинецькою ЦРЛ і ТОВ "АВ Фармація" на території земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7324510100:01:005:0394);

2) Сторожинецькій ЦРЛ ( ОСОБА_1 ) вчинити відповідні дії та заходи щодо будівництва діагностично-лабораторного комплексу.

12. 13.11.2018 Сторожинецька ЦРЛ направила до голови Сторожинецької міськради лист, в якому повідомила, що з метою задоволення потреб мешканців району Сторожинецькою райрадою прийнято рішення № 106-24/2018 про будівництво на отриманій в постійне користування земельній ділянці діагностично-лабораторного комплексу з аптекою. У зв`язку з відсутністю бюджетних коштів, цим ж рішенням районна рада погодила укладання договору про спільну діяльність як інвестиційного проекту.

У листі також зазначається, що між сторонами пропонується укласти договір про спільну діяльність з метою будівництва діагностично-лабораторного комплексу з аптекою. Замовником будівництва виступить Лікарня зі своєю часткою - правом користування земельною ділянкою. У свою чергу, часткою ТОВ "АВ Фармація" є кошти на реалізацію проекту будівництва, репутація та зв`язки. Результат спільної діяльності буде визначений відповідно до внесків сторін і відображений в площах, право власності на які сторони матимуть змогу зареєструвати за собою.

У відповідь на отриманий лист Сторожинецький міський голова направив головному лікарю Сторожинецької ЦРЛ листа від 19.11.2018 № 2358, згідно з яким за результатами розгляду отриманого звернення надіслав копію юридичного висновку від 15.11.2018 щодо погодження здійснення забудови Сторожинецькою ЦРЛ на земельній ділянці, наданій в постійне користування.

У цьому юридичному висновку йдеться, зокрема, про те, що забудова земельної ділянки, наданої в постійне користування Сторожинецькій ЦРЛ, можлива лише будівлями закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги з обов`язковим дотриманням вимог чинного законодавства щодо визначення власника таких будівель.

13. 26.12.2018 між Сторожинецькою райрадою (засновник Комунального некомерційного підприємства КНП "Сторожинецька центральна районна лікарня" (далі - КНП "Сторожинецька центральна районна лікарня"), сторона-1), КНП "Сторожинецька центральна районна лікарня" (сторона-2) та ТОВ "АВ Фармація" (сторона-3) укладено договір про спільну діяльність (далі - договір), за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого предметом є об`єднання зусиль (спільних внесків) учасників та узгодження їх дій з метою будівництва та подальшої експлуатації діагностично-лабораторного комплексу з аптекою для обслуговування пільгових категорій громадян на території Сторожинецької ЦРЛ на АДРЕСА_1 (далі - об`єкт спільної діяльності) на земельній ділянці площею 2,2841 га, кадастровий номер 7324510100:01:005:0394, яка знаходиться в постійному користуванні сторони-2 згідно з державним актом від 19.07.2012 серії ЯЯ № 351869. Метою, якої бажають досягти учасники, є поліпшення доступності та підвищення рівня медикаментозного забезпечення і медичного обслуговування населення, удосконалення якості обстежень, діагностики та лікування різних захворювань, впровадження нових підходів щодо організації закладів охорони здоров`я та їх фінансового забезпечення, шляхом будівництва і експлуатації діагностично-лабораторного комплексу з аптекою для обслуговування пільгових категорій громадян.

У пунктах 2.1- 2.7 договору від 26.12.2018 його сторони погодили, що сторона-3 (ТОВ "АВ Фармація") організовує фінансування та здійснення будівництва об`єкта спільної діяльності. Обсяг фінансування стороною-3 будівництва об`єкта спільної діяльності становить 100 % загальної суми фінансування будівництва об`єкта. Учасники реєструють за собою право власності на об`єкт спільної діяльності після прийняття його в експлуатацію відповідно до чинних норм і правил. Розподіл результатів спільної діяльності учасників визначено розділом 5 цього договору. Після введення об`єкта спільної діяльності в експлуатацію, сторона-1 та сторона-2 надають стороні-3 право вільного розпорядження своєю часткою у об`єкті спільної діяльності з правом реєстрації приватної власності. Сторона-3 за власні та залучені кошти фінансує отримання вихідних даних, розроблення проєктної документації на будівництво об`єкта спільної діяльності та всі інші дозвільні документи, визначені в проєктній документації, та після прийняття об`єкта спільної діяльності в експлуатацію залучає інвестиції та здійснює подальшу експлуатацію належних їй за цим договором приміщень. Сторона-3 має право залучати для виконання своїх зобов`язань за цим договором третіх осіб, беручи на себе відповідальність за їхні дії. 3 метою оперативного та ефективного виконання умов цього договору сторона-2 передає стороні-3 функції замовника будівництва об`єкта спільної діяльності, про що надається довіреність.

Пунктом 7.1 договору від 26.12.2018 передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права та виконувати свої обов`язки відповідно до договору. Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а у випадку його пролонгації - до повного виконання сторонами їх обов`язків за цим договором.

14. 23.04.2019 відповідачі підписали попередній акт розподілу об`єкта спільної діяльності, в якому, зокрема, зазначили порядок будівництва об`єкта спільної власності, площі набуття у власність частин будівлі та їх частки у власності об`єкта.

В подальшому, 21.10.2019 відповідачі підписали остаточний акт розподілу об`єкта спільної діяльності, в якому, зокрема, зазначили таке:

1) сторона-3 здійснила будівництво об`єкта спільної діяльності (аптеки та пункту приймання і забору аналізів загальною площею 241,2 м2 на АДРЕСА_1 ) та організувала його здачу в експлуатацію відповідно до умов договору від 26.12.2018 та чинного законодавства, а сторона-1 і сторона-2 підтверджують викладене;

2) згідно з умовами договору від 26.12.2018 та з урахуванням інформації, викладеної в пункті 1:

2.1. Сторона-1 прийняла з метою набуття у власність ізольовану частину будівлі, а саме: приміщення пункту приймання і забору аналізів (номер 2 згідно з технічним паспортом) на АДРЕСА_1 , загальною площею 121,6 м2, яка становить 50,41 % загальної площі приміщень об`єкта спільної діяльності для передачі стороні-2 у користування та розпорядження згідно із статутом;

2.2. Сторона-3 отримала з метою набуття у власність ізольовану частину будівлі, а саме: аптеку (номер 1 згідно з Технічним паспортом) на АДРЕСА_1 , загальною площею 119,6 м2, яка становить 49,59 % загальної площі приміщень об`єкта спільної діяльності;

3) технічні характеристики та стан приміщень, що розподіляються згідно з цим остаточним актом, відповідають умовам договору від 26.12.2018;

4) сторона-1 та сторона-2, підписуючи даний остаточний акт підтвердили, що стороною-3 належним чином та в повному обсязі виконано зобов`язання, встановлені договором від 26.12.2018, і вони не мають жодних майнових чи інших претензій до сторони-3 в частині виконання останньою договірних зобов`язань щодо передачі площ приміщень.

15. 10.09.2019 виконавчий комітет Сторожинецької міськради прийняв рішення № 176 про присвоєння поштової адреси нерухомому майну, яке розташоване на спірній земельній ділянці та замовником будівництва якого є КНП "Сторожинецька центральна районна лікарня" (повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 25.04.2019 ЧВ № 061191331322), відповідно до якого:

1) новозбудованій аптеці присвоєно адресу - АДРЕСА_1 ;

2) пункту приймання і забору аналізів присвоєно адресу - АДРЕСА_1.

З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 11.12.2019 здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення аптеки за адресою: АДРЕСА_1; власником є ТОВ "АВ Фармація"; форма власності: приватна.

16. Згідно з пунктами 1, 2, 7 рішення Сторожинецької міськради від 12.11.2020 № 293-48/2020 передбачено:

1) змінити засновника КНП "Сторожинецька центральна районна лікарня" шляхом виключення зі складу засновників Сторожинецької райради та включення Сторожинецької міськради до складу засновників;

2) змінити назву КНП "Сторожинецька центральна районна лікарня" на КНП "Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Сторожинецької міськради Чернівецького району Чернівецької області (повне найменування українською мовою), КНП "Сторожинецька БЛІЛ" (скорочене найменування українською мовою);

7) закріпити за КНП "Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" комплекс будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1, та інше окремо індивідуально визначене майно на праві оперативного управління та визначити КНП "Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" балансоутримувачем зазначеного майна.

Позиція Верховного Суду

17. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди позивача з оскаржуваною постановою саме в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним, то її касаційний перегляд здійснюється лише у відповідній частині позову.

18. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. В основу оскаржуваної постанови покладено висновки апеляційного суду щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину з огляду на те, що:

1) позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21);

2) оскільки оспорюваний позивачем договір було повністю виконано його сторонами ще в 2019 році, що підтверджується підписаним відповідачами 21.10.2019 остаточним актом розподілу об`єкта спільної діяльності, а в межах цього позову Міськрада не пред`являла вимогу щодо застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, то позивач обрав неефективний спосіб захисту свого майнового права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні такого позову.

20. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

21. Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

22. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

23. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

24. Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64, 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

Наведеним спростовується твердження скаржника про неврахування апеляційним судом тих обставин, що оспорюваний договір укладено виключно між відповідачами, а Міськрада не є його стороною, оскільки в розумінні статей 215, 216 ЦК України позивач як заінтересована особа не позбавлений права подати позов про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності.

25. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову та водночас відхиляє доводи скаржника щодо ефективності такого способу судового захисту, як визнання недійсним повністю виконаного договору від 26.12.2018, без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину з огляду на таке.

26. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

27. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

28. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

29. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

30. Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц виснувала про те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

31. Колегія суддів звертає увагу на те, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

32. Водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 48 постанови від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".

33. Зважаючи на викладене вище Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, спочатку достовірно встановивши обставини повного виконання відповідачами в 2019 році оспорюваного договору та відсутності пред`явлення Міськрадою в межах цього позову вимоги про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, в підсумку дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні такого позову в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту свого майнового права.

34. Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з тих мотивів, що, по-перше, задоволення позовної вимоги про визнання недійсним правочину не є ефективним способом захисту, здатним призвести до реального відновлення порушених прав та інтересів Міськради без додаткового звернення до суду з новим позовом (позовами).

По-друге, обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), що в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання недійсним договору від 26.12.2018 як оспорюваного правочину чи для встановлення його вірогідної нікчемності, надання правової оцінки доводам скаржника в частині незаконності набуття Товариством права користування земельною ділянкою комунальної власності в порядку, передбаченому статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України тощо (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18) та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (пункт 43)).

35. Водночас позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

36. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції: 1) висновків щодо застосування положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 20.06.2023 у справі № 910/8600/21; 2) висновку щодо застосування норм статті 413 ЦК України та статті 92 ЗК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17; 3) висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 (пункт 8.44) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30), з огляду на таке.

37. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

В рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

38. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

39. Проте з мотивів, викладених у пунктах 33, 34 цієї постанови, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на нерелевантні правові висновки щодо застосування як положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 20.06.2023 у справі № 910/8600/21, так і висновок щодо застосування норм статті 413 ЦК України та статті 92 ЗК України, викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17.

40. Колегія суддів також вважає помилковим твердження скаржника про неврахування апеляційним судом загального висновку щодо застосування норм частин 1, 2 статті 5 ГПК України (у контексті обрання позивачем належного та ефективного способу захисту своїх прав), викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 (пункт 8.44) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).

41. Так, ухвалюючи постанову від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 (предмет позову - визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним акта та зобов`язання повернути автомобіль), якою скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" про зобов`язання Київської обласної військової адміністрації повернути автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 , і прийнято нове рішення про задоволення позову в цій частині, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в пункті 8.44 сформулювала такий загальний висновок щодо застосування норм частин 1, 2 статті 5 ГПК України:

"Отже, у справі, що переглядається, Позивач, вимагаючи зобов`язати Відповідача повернути спірний автомобіль, заявив вимогу, спрямовану на витребування майна, однак сформулював цю вимогу не у повній відповідності належному способу захисту.

Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України)…".

42. Суд апеляційної інстанції достовірно встановив і скаржник належним чином не спростував тих обставин, що саме неефективність такого способу захисту прав позивача, як вимога про визнання недійсним договору від 26.12.2018, зумовлена тим, що вказаний договір повністю виконано його сторонами ще в 2019 році, тоді як у межах цього позову Міськрада не пред`явила вимогу про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.

43. Натомість у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22 йдеться передусім про випадки невідповідності чи неповної відповідності позовних вимог належному способу захисту, а в цій справі відмову в задоволенні позову апеляційний суд мотивував саме неефективністю обраного позивачем способу захисту своїх майнових прав, що не слід ототожнювати з обранням неналежного способу захисту цивільних прав.

44. Адже обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав може бути належним, зокрема, позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Проте обрання позивачем належного способу захисту не виключає його неефективності в контексті цієї справи, оскільки позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача (схожий за змістом висновок викладено в пункті 48 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21).

45. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), то це виключає необхідність подальшого надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника.

46. Таким чином, зі змісту оскаржуваної постанови чітко вбачається, що при її ухваленні суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 4 статті 236 ГПК України та зважаючи на неефективність обраного позивачем способу захисту своїх майнових прав, якраз врахував зазначений правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на неврахуванні якого (висновку) безпідставно наголошує скаржник, хоча й прямо не посилався на зазначену постанову Верховного Суду.

47. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник.

48. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину.

49. З наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами КНП "Сторожинецька багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" та ТОВ "АВ Фармація", викладеними у відзивах на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

51. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду з урахуванням правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22, на неврахуванні якого (висновку) помилково наголошує скаржник, то наразі виключається як закриття касаційного провадження в цій справі, так і скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави.

52. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту своїх прав, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

53. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

54. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

55. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені в касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

56. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сторожинецької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 у справі № 926/900/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай