Постанова

від 08.07.2024 по справі 911/1580/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1580/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 (судді: Хрипун О. О. - головуючий, Скрипка І. М., Мальченко А. О.)

за касаційною скаргою Томашівської сільської ради у справі

за позовом Томашівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан"

про стягнення 228 089,40 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2023 року Томашівська сільська рада (далі - Томашівська сільрада) звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" (далі - ТОВ "Сіпан") про стягнення з відповідача 228 089,40 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 15.01.2008 (далі - договір оренди від 15.01.2008) за період із 01.05.2020 по 31.12.2020.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 512, 526, 626 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статті 83 і пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021), статті 13 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повного та своєчасного внесення орендної плати за вказаним договором, укладеним між Фастівською районною державною адміністрацією Київської області (далі - Фастівська РДА) та ТОВ "Сіпан".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.12.2023 (суддя Христенко О. О.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Сіпан" 228 089,40 грн заборгованості і 3421,34 грн судового збору.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що підписання договору оренди сторонами, зокрема відповідачем, свідчить про його погодження з умовами вчиненого правочину та, як наслідок, породжує для ТОВ "Сіпан" обов`язок зі сплати позивачеві орендної плати у розмірі та строк, передбачені договором, що кореспондується з правом позивача - Томашівської сільради вимагати від відповідача - ТОВ "Сіпан" внесення орендної плати, зокрема за період із 01.05.2020 по 31.12.2020. Водночас у силу вимог частини 1 статті 1481 та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021) позивач є новим власником орендованої земельної ділянки та стороною спірного договору оренди, а тому має повноваження звертатися до суду з вимогою про стягнення орендної плати за заявлений період.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 (судді: Хрипун О. О. - головуючий, Скрипка І. М., Мальченко А. О.) рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями статей 512, 525- 527 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 83, 1481 та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021), статті 32 Закону України "Про оренду землі", статей 74, 76, 86, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України, визнав позовні вимоги необґрунтованими з огляду на те, що хоча у зв`язку із набранням чинності з 27.05.2021 Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Томашівська сільрада стала правонаступником орендодавця (Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА), проте цей Закон не передбачає переходу права вимоги кредитора за простроченими зобов`язаннями орендарів при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади, а матеріали справи не містять доказів щодо передачі Томашівській сільраді права вимоги за спірний період за договором оренди від 15.01.2008, укладеним між Фастівською РДА та ТОВ "Сіпан".

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, Томашівська сільрада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024, в якій просить її скасувати а справу направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Скаржник наголошує на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенні норм процесуального права; обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, посилається на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а також пункт 2 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, апеляційний господарський суд не врахував висновків щодо преюдиціальності обставин, встановлених рішенням суду в господарській справі, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21, внаслідок чого безпідставно залишив поза увагою встановлені Північним апеляційним господарським судом у постанові від 21.12.2023 у справі № 911/1582/23 (між тими ж сторонами) обставини про те, що Томашівська сільрада є правонаступником орендодавця за договором оренди - Київської ОДА з усією сукупністю прав та обов`язків останньої за договором, у тому числі, права вимоги щодо сплати орендної плати. Також суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 925/436/22, внаслідок чого не дослідив доказів щодо універсального правонаступництва Томашівської сільради стосовно Дорогинської сільської ради, яку наразі припинено як юридичну особу, але яка була вигодонабувачем (фактичним одержувачем орендної плати) за спірним договором оренди. Водночас наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання визначення обсягу правонаступництва (універсального чи сингулярного) органу місцевого самоврядування стосовно прав та обов`язків органу виконавчої влади за договором оренди землі у разі переходу земельних ділянок із державної в комунальну власність, зокрема, права вимоги сплати заборгованості за таким договором оренди, яка (заборгованість) виникла до моменту такого переходу. Також наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 511 та частин 1, 2 статті 636 Цивільного кодексу України в контексті стягнення з орендаря заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки, укладеним із органом виконавчої влади, з визначенням обов`язку орендаря сплачувати орендну плату на користь органу місцевого самоврядування за позовом правонаступника такого органу місцевого самоврядування. Крім того, в ухваленні судового рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід позивачем, який (відвід) незаконно визнано необґрунтованим; суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні.

3.2. Від ТОВ "Сіпан" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 у цій справі без змін, як законну та обґрунтовану, ухвалену відповідно до норм матеріального та процесуального права з урахуванням усіх обставин справи.

3.3. Від позивача надійшла заява, в якій він звертає увагу на постанову Верховного Суду від 14.06.2024 у справі № 911/1581/23, правова позиція у якій, як зазначає позивач, є релевантною до обставин справи № 911/1580/23, встановлених судами попередніх інстанції.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, а також заперечення на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Попередні судові інстанції установили, що 15.01.2008 між Фастівською РДА (орендодавець) і ТОВ "Сіпан" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження Київської ОДА від 11.01.2008 № 7 "Про передачу в оренду земельних ділянок ТОВ "Сіпан" для розробки Кощіївського родовища гранітів та висновку державної землевпорядної експертизи від 13.10.2006 № 24-848 надає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння та користування земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту села Дорогинка Фастівського району Київської області.

За змістом пунктів 1.2, 1.4, 1.5 цього договору в оренду передається земельна ділянка площею 8,0103 га з них: землі промисловості 8,0103 для розробки Кощіївського родовища гранітів, розташовану на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області. Нормативна грошова оцінка вартості землі становить 1 598 054,85 грн. Земельна ділянка передається в оренду за актом приймання-передачі.

Договір укладено на термін 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації відповідно до чинного законодавства. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна письмово повідомити іншу сторону про таке не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору (пункти 2.2.1, 2.2.2 договору).

У пунктах 2.3.1, 2.3.2 договору оренди від 15.01.2008 визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 159 805,49 грн на рік, що становить 10 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендар сплачує орендну плату щомісячно рівними частинами до 25 числа кожного місяця на рахунок Дорогинської сільської ради.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 6.1 договору оренди від 15.01.2008).

Договір оренди зареєстровано Київською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що вчинено запис від 15.01.2008 № 04:08:032:00001.

Згідно з додатковою угодою від 12.03.2018 № 1 сторони внесли зміни до договору оренди від 15.01.2008 та визначили, зокрема, що Київська ОДА (орендодавець), від якої на підставі розпорядження Київської ОДА від 11.01.2008 № 7 діє Фастівська РДА, в особі уповноваженого керівника Фастівської РДА.

Також цією додатковою угодою сторони виклали пункт 1.2 договору оренди від 15.01.2008 в такій редакції: "в оренду передається земельна ділянка загальною площею 8,0103 га, з яких: 8,0103 га, що складається з земельної ділянки площею 7,9588 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0026) та земельної ділянки 0,0515 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0025), для розробки Кощіївського родовища гранітів, яке знаходиться на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області".

У додатковій угоді від 13.04.2018 № 2 до спірного договору сторони погодили поновити на 10 років строк договору оренди від 15.01.2008 на підставі розпорядження Київської ОДА від 30.03.2018 № 185 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки".

У зв`язку із цим, було внесено зміни до пункту 1.4 договору та викладено його у такій редакції: "нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки становить 1 598 054,85 грн, без індексації, в т.ч.: нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 7,9588 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0026) - 1 587 780,60 грн; нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,0515 га (кадастровий номер 3224983300:02:003:0025) - 10 274,25 грн. Індексація розмірі нормативної грошової оцінки орендованих земельних ділянок здійснюється у встановленому чинним законодавством порядку".

Також сторони внесли зміни до пункту 2.2.1 договору оренди від 15.01.2008, відповідно до яких договір укладено строком до 15.01.2028.

У зв`язку із набранням чинності 27.05.2021 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Томашівська сільрада стала правонаступником орендодавця (Київської ОДА).

20.08.2021 Томашівська сільрада зареєструвала право комунальної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3224983300:02:003:0026, а 27.08.2021 на земельну ділянку, кадастровий номер 3224983300:02:003:0025, на підтвердження чого надала копії витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

4.3. Через наявність у відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди від 15.01.2008 у спірному періоді позивач звернувся до суду з цим позовом.

4.4. Місцевий господарський суд визнав обґрунтованим позов та задовольнив позовні вимоги.

4.5. Натомість суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду, скасував рішення та відмовив у позові. Ухвалюючи постанову у справі, апеляційний господарський суд виходив зі того, що у зв`язку із набранням чинності з 27.05.2021 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Томашівська сільрада стала правонаступником орендодавця (Київської ОДА), проте цей Закон не передбачає переходу права вимоги кредитора за простроченими зобов`язаннями орендарів при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади, а у матеріалах справи немає доказів щодо передачі сільраді права вимоги за спірний період за договором оренди від 15.01.2008, укладеним між Фастівською РДА та ТОВ "Сіпан".

4.6. Як уже зазначалося, позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

4.7. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника в частині неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо преюдиціальності обставин, встановлених рішенням суду в іншій господарській справі, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 та в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21, з огляду на таке.

Згідно з частинами 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

4.8. В пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 сформульовано такий правовий висновок щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України: "Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (див. пункт 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, пункт 136 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

4.9. Ураховуючи наведені правові висновки Верховного Суду (щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів суду касаційної інстанції не бере до уваги аргументи скаржника про неврахування апеляційним судом нібито встановлених постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 у справі № 911/1582/23 (між тими ж сторонами) обставин щодо правонаступництва Томашівської сільради стосовно попереднього орендодавця за договором оренди - Київської ОДА з усією сукупністю прав та обов`язків останньої за договором, у тому числі, права вимоги щодо сплати орендної плати, як таких, що мають преюдиціальне значення для вирішення цього спору, оскільки, по-перше, викладений в зазначеній постанові висновок суду апеляційної інстанції про правонаступництво сільради є правовою оцінкою іншим судом обставин, тобто оціночним судженням, а не фактом, що має преюдиціальне значення. По-друге, вказана правова оцінка обставин у справі № 911/1582/23 стосується виключно відносин переходу до Томашівської сільради прав та обов`язків орендодавця за іншим договором оренди, укладеним щодо іншої земельної ділянки (загальною площею 3,9780 гектарів, кадастровий номер 3224983300:02:003:0033), тобто його предметом не є передача в оренду спірних земельних ділянок, що в контексті вирішення господарського спору у цій справі № 911/1580/23 виключає преюдиціальне значення обставин, встановлених постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 у справі № 911/1582/23. По-третє, такі твердження скаржника не мають істотного значення для правильного вирішення цього спору, позаяк судами попередніх інстанцій в межах розгляду цієї справи достовірно встановлено той факт, що у зв`язку з набранням чинності 27.05.2021 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Томашівська сільрада стала правонаступником орендодавця (Київської ОДА).

4.10. Водночас Верховний Суд зауважує, що в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21, розглянутій в порядку адміністративного судочинства, взагалі не міститься висновку щодо застосування норм частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (щодо преюдиціальності обставин, встановлених рішенням суду в господарській справі), натомість викладено висновок щодо застосування положень частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

4.11. Разом із тим колегія суддів суду касаційної інстанції вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову та водночас погоджується з обґрунтованим доводами скаржника в частині неврахування апеляційним судом загальних висновків щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 925/436/22, з огляду на таке.

4.12. Згідно з частинами 1, 5 статті 1481 Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021) до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Відповідно до абзаців 1- 5 пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (у відповідній редакції) із дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

4.13. Наведені норми земельного законодавства узгоджуються з положеннями частини 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

4.14. Отже, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря. При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. Таким чином, спірні земельні ділянки, які є об`єктом оренди за спірним договором, були переведені з державної в комунальну власність, а позивач, як орган, уповноважений представляти власника (місцеву територіальну громаду) в орендних правовідносинах, став їх орендодавцем та стороною договору в силу законодавчих приписів. Тож після зміни власника земельної ділянки спірний договір не припинив свою дію, натомість сільрада в силу вимог закону набула статусу орендодавця в триваючих правовідносинах оренди разом із усіма належними орендодавцеві за договором правами та обов`язками.

Схожі за змістом висновки викладено в пунктах 6.23, 6.24, 6.29, 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19.

4.15. Водночас у пунктах 22- 24, 27, 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 сформульовано такі загальні правові висновки щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи (прав та обов`язків юридичної особи):

"Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Для вирішення проблеми процесуального правонаступництва, означеної в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року, у світлі обставин справи № 264/5957/17 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі" мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106- 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (див. також пункти 37, 38, 40- 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17).

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (див., наприклад, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 ЦК України, сформульований у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 59-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39)).

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Крім випадків, коли заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України), кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України) чи правонаступництва (пункт 2 вказаної частини), яке за змістом тієї ж частини є універсальним). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Тобто, правонаступництво прав чи обов`язків юридичної особи (кредитора або боржника) можливе і без правонаступництва юридичної особи у випадках заміни сторони у зобов`язанні".

4.16. В свою чергу, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 925/436/22 викладено такі загальні висновки щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи:

"Розрізняють універсальне та сингулярне правонаступництво.

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.

Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону".

4.17. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

4.18. Враховуючи зазначені правові висновки Верховного Суду щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи, колегія суддів суду касаційної інстанції, зважаючи на те, що норми статті 1481 та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021), так само як і умови спірного договору у розумінні положень статті 514 Цивільного кодексу України не містять жодних застережень чи винятків щодо допустимості переходу до місцевих територіальних громад прав орендодавця за договорами оренди земельних ділянок лише на майбутнє (зокрема права вимагати внесення орендної плати за період після набуття земельної ділянки в комунальну власність), а Київська ОДА (попередній орендодавець та представник власника) не припинилася як юридична особа, дійшла висновку, що до Томашівської сільради в порядку сингулярного правонаступництва та в силу прямої вказівки закону з серпня 2021 року перейшли всі права та обов`язки орендодавця (Київської ОДА) за договором оренди від 15.01.2008, в тому числі право кредитора вимагати сплати заборгованості з орендної плати за простроченими зобов`язаннями, строк виконання яких настав до 19.08.2021, оскільки відповідне право кредитора (нового власника) вже існувало на момент переходу цих прав.

4.19. Наведеним спростовується помилковий висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати за спірний період на користь сільради як нового власника, оскільки такий висновок ґрунтується на довільному розширеному тлумаченні судом змісту норм статті 1481 і пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021) без урахування їх системного зв`язку з положеннями статті 514 Цивільного кодексу України.

4.20. Крім того, висновок суду апеляційної інстанції про перехід до Томашівської сільради прав кредитора (орендодавця) за спірним договором лише на майбутнє, а не за зобов`язанням за спірний (минулий) період, строк виконання якого вже настав, не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості, що закріплені пунктом 6 статті 3 та частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України, оскільки передбачає можливість уникнення виконання орендарем зобов`язання за договором як перед колишнім власником (державою в особі Київської ОДА), так і перед новим власником - сингулярним правонаступником, оскільки виходячи зі змісту абзацу 5 пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021) відповідні органи виконавчої влади втрачають права орендодавця земельних ділянок, а саме з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

В постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 викладено такий висновок щодо застосування норми пункту 6 статті 3 ЦК України:

"Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Водночас у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17 сформульовано такий висновок:

"Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)".

Верховний Суд звертає увагу на те, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що у матеріалах справи немає доказів передачі сільраді права вимоги за спірний (минулий) період за договором оренди від 15.01.2008, укладеним між Фастівською РДА та ТОВ "Сіпан", суперечить абзацу 4 пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021), за змістом якого внесення змін до договору оренди із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

4.21. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

4.22. Оскільки в основу оскаржуваної постанови про відмову в стягненні з відповідача заборгованості з орендної плати за спірний період, частину якої (в сумі 18 493,73 грн), як установив суд першої інстанції, відповідач погасив добровільно, покладено взаємовиключний висновок суду апеляційної інстанції про те, що в зв`язку з набранням чинності 27.05.2021 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" Томашівська сільрада стала правонаступником орендодавця (Київської ОДА), але з обмеженим обсягом прав кредитора (лише щодо зобов`язань, строк виконання яких настане після 26.05.2021), то суд касаційної інстанції вважає, що на порушення положень статей 86, 236, 282 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не спростував висновок суду першої інстанції про те, що в силу вимог частини 1 статті 1481 та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній із 27.05.2021) позивач є новим власником орендованих земельних ділянок та стороною договору оренди від 15.01.2008, а тому має повноваження звертатися до суду з вимогою про стягнення орендної плати за спірний період.

4.23. Ураховуючи правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 925/436/22, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про обґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо наявності передбачених цивільним законодавством підстав для стягнення з відповідача на користь сільради як правонаступника орендодавця заявленої суми заборгованості за спірним договором.

4.24. Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 14.06.2024 у справі № 911/1581/23 за позовом Томашівської сільради до ТОВ "Сіпан" у спорі, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - стягнення з орендаря на користь сільради як правонаступника орендодавця заборгованості з орендної плати).

4.25. Наведене свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі законного та обґрунтованого рішення про задоволення позову.

4.26. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки апеляційний господарський суд не врахував правових висновків щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 291/1009/18, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 925/436/22, як наслідок, висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

4.27. Беручи до уваги те, що при вирішенні цього спору судом першої інстанції достовірно встановлено, а судом апеляційної інстанції не спростовано факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання з повного та своєчасного внесення орендної плати за спірним договором, який в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, то колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувану постанову скасувати, залишивши в силі рішення місцевого господарського суду про задоволення позову.

При цьому суд касаційної інстанції враховує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

4.28. У зв`язку з цим, керуючись принципом процесуальної економії, колегія суддів суду касаційної інстанції, незважаючи на вимоги касаційної скарги щодо скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вбачає достатні підстави для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі законного та обґрунтованого рішення місцевого господарського суду про задоволення позову.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

4.29. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

4.30. З мотивів, наведених у пунктах 4.14- 4.18 цієї постанови, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання визначення обсягу правонаступництва (універсального чи сингулярного) органу місцевого самоврядування стосовно прав та обов`язків органу виконавчої влади за договором оренди землі у разі переходу земельних ділянок із державної в комунальну власність, зокрема, права вимоги сплати заборгованості за таким договором оренди, яка (заборгованість) виникла до моменту такого переходу.

До того ж позивач у касаційній скарзі не зазначає конкретної норми матеріального права щодо якої наразі відсутній висновок Верховного Суду в подібних правовідносинах.

4.31. Водночас стосовно посилань скаржника на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування положень статті 511 та частин 1, 2 статті 636 Цивільного кодексу України (в контексті стягнення з орендаря заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки, укладеним із органом виконавчої влади, з визначенням обов`язку орендаря сплачувати орендну плату на користь органу місцевого самоврядування за позовом правонаступника такого органу місцевого самоврядування), Верховний Суду зазначає таке.

4.32. Статтею 511 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами 1, 2 статті 636 Цивільного кодексу України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

4.33. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

4.34. Згідно з частиною 2 статті 9 та частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

4.35. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що в силу вимог частини 2 статті 9 та частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України спірні правовідносини оренди земельної ділянки комунальної власності не регулюються положеннями статті 511 та частин 1, 2 статті 636 Цивільного кодексу України, оскільки такі правовідносини врегульовано передусім спеціальним законом - Законом України "Про оренду землі", частиною 1 статті 21 якого чітко визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Отже, нормою частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", яка в розумінні частини 2 статті 636 Цивільного кодексу України по суті є нормативним застереженням та випливає із суті договору оренди землі, виключається регулювання спірних орендних правовідносин положеннями статті 511 та частин 1, 2 статті 636 цього Кодексу, які в певних випадках допускають можливість виконання договору на користь третьої особи, якою скаржник наразі помилково вважає себе як універсального правонаступника Дорогинської сільської ради.

4.36. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови саме із зазначеної підстави.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

4.37. За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.38. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник посилався на положення пункту 2 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України та наголошував на тому, що в ухваленні оскарженої постанови у справі брали участь судді, яким було заявлено відвід позивачем, який (відвід) незаконно було визнано необґрунтованим.

4.39. Проте колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє такі доводи як необґрунтовані з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Так, у заяві про відвід суддям Північного апеляційного господарського суду Хрипуну О. О. та Скрипці І. М. позивач посилався на положення пункту 5 частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України та наголошував на тому, що ці судді брали участь у розгляді інших справ між тими ж сторонами; водночас, ухвалюючи у складі колегії постанову у справі № 911/1581/23, ці судді не надали правової оцінки усім доводам позивача, викладеним у позові, щодо наявності права вимоги у нього до відповідача.

Північний апеляційний господарський суд (судді: Хрипун О. О. - головуючий, Скрипка І. М., Мальченко А. О.) ухвалою від 25.03.2024 визнав необґрунтованим відвід головуючого судді Хрипуна О. О. та судді члена колегії Скрипки І. М. від розгляду цієї справи та згідно з положеннями статті 32, частини 3 статті 39 Господарського процесуального кодексу України передав його на вирішення судді, який не входить до складу суду, який розглядає справу.

Згідно з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 (судді: Доманська М. Л. - головуючий, Отрюх Б. В., Сотніков С. В.) відмовлено у задоволенні заяви Томашівської сільради про відвід головуючого судді Хрипуна О. О. та судді члена колегії Скрипки І. М. від розгляду цієї справи.

Ухвала суду від 25.03.2024, як і ухвала суду від 26.03.2024 обґрунтована тим, що доводи позивача про відвід суддів зводяться лише до незгоди з процесуальними діями суду, що не може бути підставою для відводу в силу частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, а тому не свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у неупередженості або об`єктивності суддів.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Інших підстав в обґрунтування необ`єктивності чи упередженості суддів скаржник не навів.

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наведені позивачем доводи, які викладені на обґрунтування заяви про відвід суддів не можна вважати об`єктивно обґрунтованими, оскільки вони не свідчать про упередженість та необ`єктивність суддів безпосередньо та однозначно не вказують на їх особисте упереджене ставлення та/або до особисту прихильність до будь-якої зі сторін.

4.40. Щодо посилань скаржника на положення пункту 5 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, то колегія суддів зазначає, що ця справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; наявності обставин, за яких є можливим розгляд цієї справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи суд апеляційної інстанції не установив. Водночас незадоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні чи залишення його без реагування згідно з положеннями частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України не є безумовною підставою для скасування судового рішення з такої підстави; відповідні процесуальні порушення є підставою для скасування судового рішення лише у разі коли таке унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

4.41. Разом із тим непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених у пунктах 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не вплинуло на наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції, що зумовлено підтвердженням іншої підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно зі статтею 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3. Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову не відповідає положенням статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 вказаного Кодексу, отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого господарського суду, зважаючи на положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з ТОВ "Сіпан" на користь Томашівської сільради підлягає стягненню 6842,68 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Томашівської сільської ради задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2024 у справі № 911/1580/23 скасувати, а рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2023 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіпан" на користь Томашівської сільської ради 6 842,68 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак