Рішення

від 01.07.2024 по справі 205/2116/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

01.07.2024 Єдиний унікальний номер 205/2116/23

Провадження № 2/205/1665/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 рік м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Бізяєвої Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Бородавка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі: Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в інтересах Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначив, що 27.04.2020 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконкому Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області Рогозною А.М. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1423986600:03:000:0675, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 36367547). Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №1884-СГ від 24 березня 2020 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення", яким ОСОБА_1 надано безоплатно у власність земельну ділянку площею 2,000 га, у тому числі пасовищ площею 2,000 га (кадастровий номер 1423986600:03:000:0675) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для введення особистого селянського господарства, розташовану на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області за межами населених пунктів, та копія якого міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно до наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області копії наказу з аналогічними реквізитами номером та датою наказом № 1884-СГ від 24.03.2020 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення", яким Приватному акціонерному товариству «Авдіївський коксохімічний завод» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та надано в оренду земельну ділянку площею 0,0025 га, розташовану на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області за межами населених пунктів. Тобто, зміст наказу № 1884-СГ від 24.03.2020 року, фактично прийнятого Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, не відповідає змісту наказу з тими ж реквізитами, що міститься у реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0675. Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 10-5-0.3-106/2-23 від 20.01.2023 року ОСОБА_1 зверталася до Управління із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 5972-СГ від 04.11.2019 року "Про відмову у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою», ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області. У подальшому Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області не приймалося ніяких наказів відносно ОСОБА_1 про затвердження проектної документації із надання у власність земельної ділянки, а наказ № 1884-СГ від 24.03.2020 року було прийнято відносно іншої особи. Державою ніколи не ухвалювалося рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 1423986600:03:000:0675, вона вибула з державної власності поза волею власника.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.04.2023 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2023 року підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою Ленінського районного суду мю Дніпропетровська від 19.09.2023 року клопотання прокурора задоволено. Повернено на стадію підготовчого провадження у цивільній справі №205/2116/23 (2/205/1371/23).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.11.2023 року підготовче судове засідання закрито, справу призначити до судового розгляду по суті.

Від прокурора Мангушського відділу Маріупольської окружної прокуратури Дороганя О.В. надійшла заява про розгляд справи без використання технічних засобів.

Від в.о. голови Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області Матяш В. до суду надійшла заява, у якій він просив провести розгляд справи без представника Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилась. Про час, день та дату розгляду справи повідомлена належним чином, однак, про причини неявки суд не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи, відзиву не подавала.

За таких обставин, суд розглядає справу за відсутності учасників справи в порядку ст. 280 ЦПК України.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, уразі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). На підставі, що відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин та не подав відзив, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи зазначене вище, суд вважає можливим провести розгляд даної справи у відсутності учасників справи, ухваливши по справі заочне рішення.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст.12,83, 122 ЗК України, ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території селища Мангуш, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території селища, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Відповідно до ч. 7 ст. 147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 06 березня 2022 року №1/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ, підсудних Приморському районному судові м. Маріуполя Донецької області, Орджонікідзевському районному судові м. Маріуполя Донецької області та Першотравневому районному судові Донецької області на Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на таке.

У ході судового розгляду встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 1884-СГ від 24.03.2020 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий № 1423986600:03:000:0675, площею 2,00 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області.

Рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області від 29.04.2020 року право власності на земельну ділянку кадастровий № 1423986600:03:000:0675, площею 2,00 га було зареєстровано за відповідачем.

Згідно з відомостями ГУ Держгеокадастру у Донецькій області з аналогічними реквізитами номером та датою наказом №1884-СГ від 24.03.2020 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області та передано в оренду ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» земельну ділянку, площею 0,0025 га, кадастровий № 1425582100:05:000:0914.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 20 січня 2023 року відповідач ОСОБА_1 02 жовтня 2019 року звернулася із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 5972-СГ від 04 листопада 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області у зв`язку із включенням земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільського господарського призначення для продажу права на них на земельних торгах.

Згідно з листом Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області № 1.1/30/2023 від 09 січня 2023 року заходи, спрямовані на звернення до суду з позовом про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки не вживалися, селищна рада не заперечує щодо представництва прокурором її інтересів у суді із позовом.

Листом № 55-419 вих 23 від 09 лютого 2023 року прокурор звернувся до в.о. Мангушського селищного голови з повідомленням про представництво інтересів держави в особі Мангушської селищної ради та про звернення прокуратурою з позовною заявою до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки на користь власника.

Відповідно до положень ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

27 травня 2021 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин».

Відповідно до п. 58 вищевказаного Закону розділ Х «Перехідні положення» ЗК України був доповнений пунктом 24, яким визначається, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, перелік яких визначений законом.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом (п. 24 розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України).

Таким чином, внаслідок набрання чинності вказаним Законом землі державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області за межами населених пунктів змінили свою власність з державної на комунальну, у зв`язку з чим земельна ділянка кадастровий № 1423986600:03:000:0675 може бути повернута у комунальну власність Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

Отже, Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області на теперішній час має право вимоги щодо земельної ділянки, загальною площею 2,0000 га, кадастровий № 1423986600:03:000:0675 та виступає позивачем за цим позовом.

Відповідно до ст. 80 ЗК України, ст.ст.2, 172,327,374 ЦК України право власності на землі комунальної власності належать територіальній громаді, яка реалізує це право через відповідні органи місцевого самоврядування.

Особливості реалізації прав територіальної громади через органи місцевого самоврядування визначено у рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі №1-9/2009.

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що права Мангушської територіальної громади, у тому числі і право на захист, реалізуються через її представницький орган, статус органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, має виключно Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області.

Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, які відповідно до ст.14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.

Повернення у власність держави незаконно приватизованої земельної ділянки сприятиме реалізації зазначених конституційних положень, а також є умовою позбавлення безпідставних переваг відповідача та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, що становить державний інтерес (вказане цілком узгоджується із правовою позицією ЄСПЛ, п.п. 70-71 рішення від 20 жовтня 2011 року, п. 54 рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Верховним Судом у постанові від 10 грудня 2021 року по справі № 924/454/20 сформовано правову позицію щодо дотримання прокурором ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, а саме критеріям законності, суспільного інтересу та пропорційності в частині витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення на користь держави.

Зокрема, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції».

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Право держави витребовувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави, становить пропорційне втручання у право власності з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Відповідно до п. «а», «є» ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Крім того, п.п. 4 п. «а» ч. 1 ст.38 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 вищезгаданого Закону органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звернутися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Отже, Мангушська селищна рада Маріупольського району Донецької області є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з вимогами ч. 1 ст.13та ч. 1 ст.14Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частиною 2 статті 373ЦК Українивстановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 19Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.78 ЗК Україниправо власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 4статті 11 ЦК Українивизначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АР Крим або органів місцевого самоврядування.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК Українивстановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі ст.ст.83-84 ЗК Українив державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною 1статті 116ЗК Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 3 ст.116 ЗК Українибезоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України).

Зі змісту ст.116 ЗК Українивбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.

Правовою підставою для державної реєстрації державним реєстратором виконавчого комітету Сартанської селищної ради м. Маріуполя Донецької області права власності на земельну ділянку з кадастровим № 1423986600:03:000:0675, площею 2,00 га, за ОСОБА_1 , був наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 24.03.2020 року № 1884-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення». Оскільки вказаний наказ було видано ГУ Держгеокадастру у Донецькій області ПрАТ «Авдіївський коксохімічний завод» на відведення та передачу в оренду земельної ділянки, яка розташована на території Красногорівської сільської ради Ясинуватського району Донецької області, а відповідачеві ОСОБА_1 наказом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області № 5972-СГ від 04 листопада 2019 року відмовлено у наданні дозволу на розробку проектної документації щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Стародубівської сільської ради Мангушського району Донецької області у зв`язку із включенням земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу права на них на земельних торгах, він не може вважатися підставою для набуття права власності особою на спірну земельну ділянку та не породжує відповідних правових наслідків.

Таким чином, з власності держави в особі територіальної громади Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області незаконно і безпідставно вибула на користь ОСОБА_1 земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,0000 га, з кадастровим № 1423986600:03:000:0675, право власності на яку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п. 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617 у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і 388 ЦК України, є неефективними.

На підставі рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

За таких обставин, оскільки відповідач неправомірно набув у власність спірну земельну ділянку без достатніх правових підстав, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом витребування спірної земельної ділянки у відповідача на користь територіальної громади в особі Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

Враховуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного доказу, зокрема належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 684 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4,12-13,76-78,81,141,247,258-259,263-266,280,282-284,289,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі: Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки- задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області (ЄДРПОУ 04340493, юридична адреса: 87400, Донецька обл., Маріупольський р-н, сел. Мангуш, пр. Миру, буд. 72) земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий № 1423986600:03:000:0675, площею 2,00 га, яка розташована на території Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Донецької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 25707002, № UA918201720343180002000016251, Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172) судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення буде складено 10 липня 2024 року.

Суддя: Н.О. Бізяєва