Ухвала

від 05.07.2024 по справі 539/4349/13-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/4349/13-ц Номер провадження 22-ц/814/2603/24Головуючий у 1-й інстанції Волювач О.В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

У Х В А Л А

05 липня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду

цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Бутенко С.Б., Панченка О.О.,

вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року у справіза позовом ОСОБА_2 до Оріхівської сільської ради, Лубенської районної державної адміністрації про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на спадщину, що відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , і складається із земельної частки (паю) площею 4,33 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі, розташованої на території Оріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, яка належала ОСОБА_3 згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), серії РН №803647, реєстраційний номер 644, виданого на підставі розпорядження голови Лубенської районної державної адміністрації №411 від 28 жовтня 1996 року.

З рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року не погодилася особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до Полтавського апеляційного суду 13 травня 2024 року засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу.

Разом з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 подала до суду заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, що мотивовано незалученням останньої до участі у розгляді справи, у зв`язку з чим вона не була обізнана про оскаржуване судове рішення, а також ознайомлення нею з рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року лише 26 квітня 2024 року.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року залишено без руху у зв`язку з неподанням до суду мотивованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення та несплатою судового збору у належному розмірі та порядку.

02 липня 2024 року до Полтавського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про виконання вимог ухвали апеляційного суду від 17 червня 2024 року, до якої, зокрема було додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1398,47 грн, а також заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження.

У поданій заяві про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 прохала суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до Полтавського апеляційного суду та поновити їй строк на апеляційне оскарження рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що заявником пропущено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду з незалежних від неї причин, оскільки судом першої інстанції не було залучено її до участі у справі, однак оскаржуваним рішенням було порушено майнові права особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки останню було позбавлено права на спадщину.

Також вказано, що з метою оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , скаржник звернулася до Миргородської державної нотаріальної контори, яка у березні 2024 року виконала запит для можливості оформлення технічної документації на спірну земельну ділянку, що розташована на території Оріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області. Звернувшись до землевпорядників у м. Миргороді, ОСОБА_1 стало відомо, що на спадкову земельну ділянку вже давно виготовлено технічну документацію, присвоєно кадастровий номер та єдиним власником земельної ділянки на підставі судового рішення є ОСОБА_2 , а відтак заявнику було усно відмовлено у виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку.

З рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року, на підставі якого ОСОБА_2 набула права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 ознайомилася лише 26 квітня 2024 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підписана 04 листопада 1950 року та ратифікована Україною 17 липня 1997 року, гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», заява № 23436/03).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Усталеною практикою ЄСПЛ закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні від 08 січня 2008 року у справі «Скорик проти України», заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України», заява № 50966/99).

За правилами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Питання поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано положеннями статті 127 ЦПК України, згідно з частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Виходячи зі змісту статті 354 ЦПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 926/1037-б/15, від 14 червня 2022 року у справі № 904/3541/15, від 14 липня 2022 року у справі № 2-6491/08).

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 89 ЦПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У справі, яка переглядається, з апеляційною скаргою на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року, подавши додатково заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду 13 травня 2024 року.

В обґрунтування наявності підстав для поновлення процесуального строку ОСОБА_1 вказувала, що судом першої інстанції не було залучено її до участі у справі, однак оскаржуваним рішенням було порушено майнові права особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки останню було позбавлено права на спадщину.

Також зазначено, що з метою оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , скаржник звернулася до Миргородської державної нотаріальної контори, яка у березні 2024 року виконала запит для можливості оформлення технічної документації на спірну земельну ділянку, що розташована на території Оріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області. Звернувшись до землевпорядників у м. Миргороді, ОСОБА_1 стало відомо, що на спадкову земельну ділянку вже давно виготовлено технічну документацію, присвоєно кадастровий номер та єдиним власником земельної ділянки на підставі судового рішення є ОСОБА_2 , а відтак заявнику було усно відмовлено у виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку.

З рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року, на підставі якого ОСОБА_2 набула права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 ознайомилася лише 26 квітня 2024 року.

Частина друга статті 358 ЦПК України не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ЦПК України.

Враховуючи предмет спірних правовідносин (земельна частка (пай) із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), який потребує подальшого вчинення будь-яких дій зі сторони особи, яка ним користується, розпоряджається або володіє, а також беручи до уваги твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, що дії щодо оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 нею було вчинено лише у 2023 році, тобто після понад 13 років смерті спадкодавця, то твердження ОСОБА_1 про обізнаність з оскаржуваним судовим рішенням лише у квітні 2024 року піддається обґрунтованому сумніву.

Також ОСОБА_1 неодноразово вказувала на непривітні відносини із сестрою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, слід наголосити, що подані скаржником докази, зокрема запити для оформлення спадщини Миргородської державної нотаріальної контори не містять відомостей про адресатів, а також інформації їх направлення останнім. Також відсутні докази відмови ОСОБА_1 у виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку.

Отже, в сукупності надані докази не відповідають критерію достатності, а відповідно, особою, що подає апеляційну скаргу, не виконано обов`язку по доказуванню, передбаченого частиною першою статті 81 ЦПК України

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року більше ніж через 10 років після набрання ним законної сили.

Статтею9Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширенняцього положенняОсновного Законув статті17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

У § § 46, 47 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, §§ 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, § 41, від 03 квітня 2008 року).

Тобто, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

ВИСНОВОК

Відповідно до частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина четверта статті 357 ЦПК України)

Згідно пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Враховуючи, що доводи наведені в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження не підтверджуються наявними доказами, суд вважає, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року слід відмовити.

Керуючись статтями357,358,381ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді С.Б. Бутенко

О.О. Панченко