Постанова

від 25.09.2024 по справі 539/4349/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 539/4349/13-ц

провадження № 61-11337св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Оріхівська сільська рада, Лубенська районна державна адміністрація,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2024 року в складі колегії суддів Пікуля В. П., Бутенко С. Б., Панченка О. О.,

Історія справи

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Оріхівської сільської ради, Лубенської райдержадміністрації про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області в складі судді Волювача О. В. від 06 грудня 2013 року:

позов ОСОБА_1 задоволено;

визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності в порядку спадкування за законом на спадщину, що відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , і складається з земельної частки (паю) площею 4,33 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі, розташованої на території Оріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, яка належала ОСОБА_3 згідно сертифікату на право на земельну частку (пай), серії РН № 803647, реєстраційний номер 644, виданого на підставі розпорядження голови Лубенської райдержадміністрації № 411 від 28 жовтня 1996 року.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

13 травня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 червня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року залишено без руху та надано строк для усунення наведених недоліків - десять днів з дня отримання копії ухвали;

роз`яснено особі, яка подала апеляційну скаргу, що в разі невиконання вимог ухвали, зокрема, якщо не буде надано оригінал квитанції про сплату судового збору або інших доказів його оплати у встановленому порядку і розмірі - апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута апелянту;

у разі невиконання у десятиденний термін вимог ухвали щодо звернення до апеляційного суду з мотивованою заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

з рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року не погодилася особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_2 та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду 13 травня 2024 року засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому поважність причин пропуску строку на оскарження обґрунтовується тим, що скаржник не був залучений до участі у справі місцевим судом, а копія оскаржуваного судового рішення була отримана на письмове звернення від 10 квітня 2024 року лише 26 квітня 2024 року, що підтверджується наданими доказами, а також матеріалами справи;

частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили;

частина друга статті 358 ЦПК України не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку;

подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ЦПК України;

також апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року не відповідає вимогам пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України, оскільки при її подачі відсутні документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;

за таких обставин, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання про відкриття апеляційного провадження по вказаній справі, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без руху та надати скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків, а саме подання до суду мотивованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення та сплати судового збору у належному розмірі та порядку, роз`яснивши, що у разі не усунення зазначених недоліків впродовж вказаного строку, апеляційна скарга буде визнана неподаною і повернута апелянту (у разі несплати судового збору), або у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено (у разі неподання мотивованої заяви про поновлення строку).

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2024 року:

у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

за правилами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. Питання поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано положеннями статті 127 ЦПК України, згідно з частиною першою якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення;

виходячи зі змісту статті 354 ЦПК України клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При чому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 926/1037-б/15, від 14 червня 2022 року у справі № 904/3541/15, від 14 липня 2022 року у справі № 2-6491/08);

питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 89 ЦПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;

у справі, яка переглядається, з апеляційною скаргою на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року, подавши додатково заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду 13 травня 2024 року. В обґрунтування наявності підстав для поновлення процесуального строку ОСОБА_2 вказувала, що судом першої інстанції не було залучено її до участі у справі, однак оскаржуваним рішенням було порушено майнові права особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки останню було позбавлено права на спадщину. Також зазначено, що з метою оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 , скаржник звернулася до Миргородської державної нотаріальної контори, яка у березні 2024 року виконала запит для можливості оформлення технічної документації на спірну земельну ділянку, що розташована на території Оріхівської сільської ради Лубенського району Полтавської області. Звернувшись до землевпорядників у м. Миргороді, ОСОБА_2 стало відомо, що на спадкову земельну ділянку вже давно виготовлено технічну документацію, присвоєно кадастровий номер та єдиним власником земельної ділянки на підставі судового рішення є ОСОБА_1 , а відтак заявнику було усно відмовлено у виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку. З рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_2 ознайомилася лише 26 квітня 2024 року;

частина друга статті 358 ЦПК України не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ЦПК України;

враховуючи предмет спірних правовідносин (земельна частка (пай) із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), який потребує подальшого вчинення будь-яких дій зі сторони особи, яка ним користується, розпоряджається або володіє, а також беручи до уваги твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, що дії щодо оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 нею було вчинено лише у 2023 році, тобто після понад 13 років смерті спадкодавця, то твердження ОСОБА_2 про обізнаність з оскаржуваним судовим рішенням лише у квітні 2024 року піддається обґрунтованому сумніву. Також ОСОБА_2 неодноразово вказувала на непривітні відносини із сестрою - ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, слід наголосити, що подані скаржником докази, зокрема запити для оформлення спадщини Миргородської державної нотаріальної контори не містять відомостей про адресатів, а також інформації їх направлення останнім. Також відсутні докази відмови ОСОБА_2 у виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку. Отже, в сукупності надані докази не відповідають критерію достатності, а відповідно, особою, що подає апеляційну скаргу, не виконано обов`язку по доказуванню, передбаченого частиною першою статті 81 ЦПК України. Крім того, колегія суддів звернула увагу, що ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року більше ніж через 10 років після набрання ним законної сили;

безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність. Враховуючи, що доводи наведені в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження не підтверджуються наявними доказами, суд вважає, що у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року слід відмовити.

Аргументи учасників справи

02 серпня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2024 року, у якій просила:

скасувати оскаржене судове рішення;

справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження та розгляду апеляційної скарги по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд безпідставно відмовив ОСОБА_2 у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 ЦПК України. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області постановлене 06 грудня 2013 року. У квітні 2024 року ОСОБА_2 , будучи особою, яка не брала участі в справі, звернулася до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області із заявою про видачу копії рішення суду у справі № 539/4349/13-ц, у відповідь листом від 26 квітня 2024 року отримала копію судового рішення, апеляційна скарга на це рішення надійшла до Полтавського апеляційного суду 16 травня 2024 року;

звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 посилалась на те, що не була залучена до участі у справі та не отримувала копію оскаржуваного рішення, в окремій заяві просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Апеляційним судом не враховано, той факт, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена, тому посилання на те, що дії щодо оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 матері ОСОБА_3 було вчинено лише у 2023 році, тобто після понад 13 років смерті спадкодавця, як підставу для обґрунтованих сумнівів про мою обізнаність з оскаржуваним судовим рішенням лише у квітні 2024 року не заслуговують на увагу. Про рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року, яким порушено законні права на частку у спадщині, ОСОБА_2 стало відомо лише 26 квітня 2024 року, про що свідчить поштовий конверт, а також викладено обставини причин пропуску строку для оскарження рішення в апеляційній скарзі та заяві про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження;

зверталась до Гадяцької державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини після смерті матері і у 2021 році, проте ОСОБА_2 було роз`яснено, що для отримання свідоцтва про право на спадщину необхідні додаткові документи, у зв`язку з чим держнотконторою направлявся запит до відділу у Лубенському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області за № 17/02-14 від 21 січня 2021 року, але відповідь на вказаний запит з невідомих причин до держнотконтори не надходила;

процесуальний закон прямо передбачає право особи, яка не брала участь у справі, на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з моменту отримання нею копії судового рішення. У доданих до апеляційної скарги документів наявний доказ на підтвердження отримання ОСОБА_2 копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а саме поштовий конверт, а також супровідний лист Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

17 вересня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 серпня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Європейський суд з прав людини зауважував, що «одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року).

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що:

«загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що:

«відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).

ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2020 року у справі № 296/3261/17 (провадження № 61-678св20) зазначено, що «виходячи з аналізу частини другої статті 358 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, особа, яка подає скаргу має довести, а апеляційний суд перевірити наявність випадків передбачених пунктами 1-2 вказаної норми».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року у справі № 753/4792/17 (провадження № 61-2722св23) вказано, що «сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили».

Системний аналіз змісту частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на підставі вказаної процесуальної норми суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку (у разі її не подання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку неповажними) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року в справі № 759/109/18 (провадження № 61-18373ск20),

постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 755/4704/20 (провадження № 61-12449св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року в справі № 361/9667/21 (провадження № 61-10340св22)).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).

Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що:

«апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 травня 2022 року в справі № 904/1875/19 зазначено, що:

«з приписів частини 2 статті 261 ГПК України не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною 2 статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2023 року в справі № 752/6166/17 вказано, що:

«57. Згідно з ч. 2 ст. 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки.

58. Однак, з приписів вищенаведеної процесуальної норми не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

59. Наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

60. Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК України, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте в такому випадку особа не звільняється від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.

61. Отже, норми ГПК України підлягають застосуванню до всіх без виключення учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

62. Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року в справі № 1512/12762/12 (провадження № 61-6640св23) зазначено, що:

«відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Наведена норма процесуального права не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Заявник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Зазначене необхідно врахувати суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі».

У справі, що переглядається:

при відмові у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд вважав, що враховуючи предмет спірних правовідносин (земельна частка (пай) із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), який потребує подальшого вчинення будь-яких дій зі сторони особи, яка ним користується, розпоряджається або володіє, а також беручи до уваги твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, що дії щодо оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 нею було вчинено лише у 2023 році, тобто після понад 13 років смерті спадкодавця, то твердження ОСОБА_2 про обізнаність з оскаржуваним судовим рішенням лише у квітні 2024 року піддається обґрунтованому сумніву. Також ОСОБА_2 неодноразово вказувала на непривітні відносини із сестрою - ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, слід наголосити, що подані скаржником докази, зокрема запити для оформлення спадщини Миргородської державної нотаріальної контори не містять відомостей про адресатів, а також інформації їх направлення останнім. Також відсутні докази відмови ОСОБА_2 у виготовленні технічної документації на спірну земельну ділянку. Отже, в сукупності надані докази не відповідають критерію достатності, а відповідно, особою, що подає апеляційну скаргу, не виконано обов`язку по доказуванню, передбаченого частиною першою статті 81 ЦПК України. ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 06 грудня 2013 року більше ніж через 10 років після набрання ним законної сили;

апеляційний суд не звернув уваги, що ОСОБА_2 не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд, як вона вважає, вирішив питання про її право на земельний пай. ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі. Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 отримали копію рішення на її запит 25 квітня 2024 року (а. с. 60). А 13 травня 2024 року засобами поштового зв`язку (а. с. 90) подала апеляційну скаргу (див. пункти 57, 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21); апеляційний суд безпосередньої обізнаності особи, яка подає апеляційну скаргу, про оскаржене рішення не встановив, натомість помилко зазначив, що дії щодо оформлення спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_3 нею було вчинено лише у 2023 році, тобто після понад 13 років смерті спадкодавця, що не свідчить про

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження. Як наслідок оскаржену ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати; передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2024 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2024 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко