Постанова

від 08.07.2024 по справі 730/987/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 липня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 730/987/23

Головуючий у першій інстанції Ріхтер В. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/293/24

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

сторони:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів,

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Ріхтера В.В. від 02 жовтня 2023 року, місце ухвалення рішення - м.Борзна, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ТОВ Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №01531-01/2022 від 03.01.2022 року у розмірі 32 700 грн. 00 коп., також позивач ставив питання про стягнення на його користь із відповідача 2 684 грн., в рахунок відшкодування сплаченого судового збору. У обґрунтування вимог заявленого позову позивач вказував, що 03.01.2022 року між ТОВ Фінансова компанія Інвеструм та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №01531-01/2022, який було підписано електронним підписом шляхом введення коду W992. Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача щодо укладення договорів на визначених ним умовах. Позивач зазначав, що відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за укладеним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, і тому позивач, який за договором факторингу набув право вимоги до відповідача за вказаним договором, звернувся до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 02.10.2023 року позов ТОВ Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 - задоволено повністю. Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів заборгованість за кредитним договором №01531-01/2022 від 03.01.2022 року у розмірі 32 700 грн., з яких: 12 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 20 700 грн. - сума заборгованості за відсотками, також судом стягнуто із відповідача на користь позивача 2 684 грн., у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 14.11.2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Титаренка В.В. про перегляд заочного рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 02.10.2023 року, залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року є необґрунтованим, оскільки судом не дотримано умови повного та всебічного з`ясування обставин справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач жодним чином не зазначає в позові та не надає жодних належних доказів, на підтвердження того, коли саме відповідачем було отримано кредитні кошти, на який саме банківський рахунок та в якій сумі. Проте, позивач зазначає та судом встановлено, що згідно з п.п.2.3. п.2 кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом).... Тобто, дані твердження позивача повинні підтверджуватися належними доказами (платіжне доручення, заява на перерахування кредитних коштів на обраний рахунок тощо). За доводами апелянта, підписаний відповідачем кредитний договір взагалі не містить жодних даних щодо погодження ТОВ ФК Інвеструм надання відповідачу кредитних послуг, крім зазначення особистих даних та електронного підпису відповідача. Крім того, позивач не надав підписаних відповідачем Умов та правил надання коштів у позику. Апелянт стверджує, що із наданих позивачем доказів підтверджується лише факт підписання 03.01.2022 року відповідачем кредитного договору. Апелянт вказує, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем були дотримані вимоги, передбачені ч.2 статті 11 Закону України Про захист прав споживачів щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими кредитор. Апелянт вказує, що на підтвердження суми боргу позивачем до позову надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між первісним кредитором та відповідачем, який взагалі не досліджений судом першої інстанції. Долучений розрахунок заборгованості не складений відповідальною особою саме первісного кредитора, натомість містить лише підпис представника правонаступника кредитора, який не мав на це відповідних прав, оскільки до позивача перейшло саме право грошової вимоги, за яким він не міг нараховувати додаткові суми самостійно, також невідомо, хто саме був виконавцем даного розрахунку, і у розрахунку жодним чином не наводиться, з чого саме складається дана заборгованість, суми, які сплачувались відповідачем, період нарахування, відсоткова ставка, тощо, а лише наявний підпис представника позивача. За доводами апелянта, даний розрахунок заборгованості, наданий позивачем до суду, не є достовірним доказом, оскільки не є первинним документом, а створений і наданий до суду в односторонньому порядку позивачем (його працівником), при цьому, іншими достовірними доказами існування заборгованості не підтверджено. За даних обставин, на думку апелянта, створений позивачем та наданий до суду розрахунок заборгованості не має ознак достовірного доказу та взагалі доказового значення. Апелянт зазначає, що розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування кредитної заборгованості, оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Апелянт вказує, що як вбачається із додатку до кредитного договору №01531-01/2022 від 03.01.2022 року, сума кредиту склала 12 000,00 грн., строк кредиту з 03.01.2022 року по 01.02.2022 року (30 днів), сума до сплати процентів 9 000,00 грн., загальна вартість кредиту: 21 000,00 грн. Відповідно до умов кредитного договору №01531-01/2022 від 03.01.2022 року, встановлено відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 0,5% на добу (п.1.4. договору). Апелянт зазначає, що відповідно до долученої позивачем заявки на відстрочення кредиту, п.3. визначено, що термін, на який надано кредит, становить 7 днів, сума кредиту 12 000,00 грн., фіксована ставка 2,50%, до оплати всього: 21 300,00 грн., тобто, незрозуміло, яким чином кредитодавець та за якої фіксованої ставки розраховує дану заборгованість. Апелянт вважає, що доданий до позову акт прийому-передачі реєстру боржників не може слугувати доказом переходу права вимоги до позивача, оскільки він не підписаний сторонами договору, і в ньому жодним чином не зазначений кредитний договір, який укладено із відповідачем.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 позивач ТОВ Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів просить залишити заочне рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року - без змін, та залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у зв`язку із її безпідставністю. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів зазначає, що не володіє та не може володіти оригіналами первинних документів (касовими та меморіальними) на отримання та повернення відповідачем кредитних коштів за укладеним з ТОВ ФК Інвеструм договором, щодо якого виник спір, з тих причин, що не є первісним кредитором, а дані документи, відповідно до п.35 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, формуються, складаються та зберігаються в установі банку, який видавав кредит, відповідно до чинного законодавства України, відповідальною особою банку. З метою надання вичерпної інформації по справі, позивач звернувся до ТОВ ФК Інвеструм із відповідним запитом на надання інформації щодо надання додаткових доказів, а саме, детального розрахунку заборгованості та доказів, що підтверджують надання (перерахування) коштів ОСОБА_1 , за укладеним кредитним договором. У відповідності до умов договору, кошти надаються позичальнику в безготівковій формі на банківську картку банку, вказану власноруч позичальником при укладанні договору. При заповнення форм на сайті товариства позичальником власноручно зазначено реквізити платіжної картки (п.1.6. кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом). Позивач зазначає, що доводи апелянта спростовуються наявними у справі доказами, а саме, це: повідомлення №2919_231110111903 від 10.11.2023 року про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 03-01-2022 11:05:01 на суму 12 000,00, маска картки: НОМЕР_1 , транзакції через систему iPay.ua - 128938105 (копія надана суду першої інстанції з запереченням про перегляд заочного рішення); заява на відстрочення виконання зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту (копія надана суду першої інстанції із запереченням про перегляд заочного рішення); детальний розрахунок заборгованості згідно договору №01531-01/2022 від 03.01.2022 року, з протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (копія надана суду першої інстанції із запереченням про перегляд заочного рішення). Позивач зазначає, що згідно детального розрахунку заборгованості по кредитному договору, відповідач дійсно здійснювала часткову сплату заборгованості в добровільному порядку, а саме: 02.02.2022 року в розмірі 2 520,00 грн. Відповідачем здійснювались дії, направлені на погашення заборгованості, це свідчить про те, що відповідач усвідомлювала форму оформлення кредитного договору, погодилась із його умовами, отримала кредитні кошти та намагалась сплатити кредит. Позивач стверджує, що він не є банківською установою, а отже, на підтвердження зарахування кредитних коштів по кредитному договору, перерахованих ОСОБА_1 на її банківську картку № НОМЕР_1 позивач не може надати жодної інформації, в тому числі, докази щодо отримання відповідачем кредитної картки, та докази про строк її дії, адже згідно статті 60 Закону України Про банки і банківську діяльність, інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, є банківською таємницею. При цьому, як вказує позивач, відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її банківський рахунок. Самим відповідачем факт отримання грошових коштів за кредитним договором в апеляційній скарзі не спростовується належними доказами. Наданий первісним кредитором розрахунок заборгованості жодним чином не суперечить розрахунку, який було додано до позовної заяви, і він підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором. Детальний розрахунок доповнює та деталізує розмір заборгованості по укладеному апелянтом (відповідачем) договору. За доводами позивача, первісним кредитором ТОВ Фінансова компанія Інвеструм нарахування заборгованості за укладеним договором здійснювалось виключно згідно умов цього договору та з урахуванням здійсненого позичальником платежу. Всі нарахування за порушення кредитних зобов`язань здійснювались виключно первісним позикодавцем. Позивач вказує, що він не здійснював жодних додаткових нарахувань, і не застосовував жодних штрафних санкцій до відповідача.

Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 02.10.2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.176,177), сторони даного спору обізнані про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвеструм (далі - первісний кредитор, TОВ ФК Інвеструм) та ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) було укладено договір про надання фінансового кредиту №01531-01/2022, відповідно до умов якого ТОВ ФК Інвеструм надало відповідачу фінансовий кредит у сумі 12 000 грн., на умовах строковості, зворотності та платності строком на 30 днів, тобто, до 01.02.2022 року, а клієнт зобов`язалась повернути кредит, і сплатити проценти за користування ним у порядку та на умовах, визначених договором (а.с.6-7).

Кредитний договір було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора, і був надісланий на номер мобільного телефону, про свідчить п.7 кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Пунктами 1.2.-1.4. укладеного договору передбачено, що строк дії цього договору починається з моменту його укладення, відповідно до вимог Закону України Про електронну комерцію. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,50% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Для клієнта, якому товариство вперше надає кредит, діє акційний період і нарахування процентів в цей час здійснюється за ставкою 0,01% на добу за умови повного повернення кредиту протягом 7 (семи) днів з моменту надання кредиту.

Датою укладення цього договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта (пункт 1.5. договору).

Невід`ємною частиною цього договору є правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайтах Товариства - https://zecredit.com.ua (пункт 1.6. договору).

Підписанням цього договору клієнт підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі, на умовах фінансового кредиту товариства.

Згідно із пунктом 1.7. договору, відповідач підтвердила, що усвідомлює, що на правовідносини за цим договором не розповсюджується дія Закону України Про споживче кредитування.

У пункті 2.1. укладеного договору, його сторони договору погодили, що повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюватиметься згідно з графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.3. договору, у разі недотримання умов, встановлених пунктом 1.4 цього договору та/або в разі пролонгації першого кредиту нарахування процентів здійснюється на загальних умовах за стандартною процентною ставкою з першого дня користування кредитними коштами відповідно до пункту 1.3. цього договору, при цьому, клієнт погоджується, що такий перерахунок процентів за користування кредитом не є односторонньою зміною умов договору.

Згідно із пунктом 4.3. договору, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в пункті 1.2. цього договору та/або в додатку(ах) до цього договору, проценти передбачені в пункті 1.3. цього договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 (дев`яноста) календарних днів, починаючи з дня укладення договору.

Відповідно до інформаційної довідки ТОВ Універсальні платіжні рішення від 10.11.2022 року №2919, 03.01.2022 11:05:01 через платіжний сервіс iPay.ua була проведена успішна транзакція №128938105 на суму 12 000 грн., маска картки НОМЕР_1 (а.с.95).

02.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвеструм та ОСОБА_1 , на підставі заявки на відстрочення виконання зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту, було укладено додаткову угоду №3 до договору про надання фінансового кредиту №01531-01/2022 від 03.01.2022 року, у пунктах 1,2 якої сторони погодили відстрочити виконання зобов`язання за договором на 7 днів, тобто, до 08.02.2022 року. Будь-які нарахування за кредитом на строк дії відстрочення призупиняються, сума заборгованості клієнта становить 21 300 грн. У зв`язку із відстроченням виконання зобов`язання за д0оговором, клієнт зобов`язується здійснити повернення кредиту, відповідно до умов зміненого Графіка розрахунків: термін на який надано кредит - 7 днів, сума кредиту - 12 000 грн., фіксована процентна ставка за день користування - 2,50%, сума відсотків за користування кредитом - 9 300 грн., кількість прострочених днів - 1, до оплати (всього): 21 300 грн. (а.с.10).

31.01.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвеструм (клієнт), було укладено договір факторингу №31012023 (а.с.11-13).

Згідно з п. 1.1. договору факторингу, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.2. договору факторингу, сторони погодили, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників, згідно додатку №2 до цього договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Згідно витягу з реєстру боржників за договором факторингу №31012023 від 31.01.2023 року (а.с.15), Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 32 700,00 грн., з яких:

- 12 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 20 700,00 грн. сума заборгованості за відсотками.

Як вбачається із оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року, задовольняючи вимоги заявленого ТОВ Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції зазначив, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах. Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно того, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року є необґрунтованим, оскільки судом не дотримано умови повного та всебічного з`ясування обставин справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач жодним чином не зазначає в позові та не надає жодних належних доказів, на підтвердження того, коли саме відповідачем було отримано кредитні кошти, на який саме банківський рахунок та в якій сумі. Проте, позивач зазначає та судом встановлено, що згідно з п.п.2.3. п.2 кредитного договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом).... Тобто, дані твердження позивача повинні підтверджуватися належними доказами (платіжне доручення, заява на перерахування кредитних коштів на обраний рахунок тощо). За доводами апелянта, підписаний відповідачем кредитний договір взагалі не містить жодних даних щодо погодження ТОВ ФК Інвеструм надання відповідачу кредитних послуг, крім зазначення особистих даних та електронного підпису відповідача. Крім того, позивач не надав підписаних відповідачем Умов та правил надання коштів у позику. Апелянт стверджує, що із наданих позивачем доказів підтверджується лише факт підписання 03.01.2022 року відповідачем кредитного договору. Апелянт вказує, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем були дотримані вимоги, передбачені ч.2 статті 11 Закону України Про захист прав споживачів щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими кредитор. Апелянт вказує, що на підтвердження суми боргу позивачем до позову надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним між первісним кредитором та відповідачем, який взагалі не досліджений судом першої інстанції. Долучений розрахунок заборгованості не складений відповідальною особою саме первісного кредитора, натомість містить лише підпис представника правонаступника кредитора, який не мав на це відповідних прав, оскільки до позивача перейшло саме право грошової вимоги, за яким він не міг нараховувати додаткові суми самостійно, також невідомо, хто саме був виконавцем даного розрахунку, і у розрахунку жодним чином не наводиться, з чого саме складається дана заборгованість, суми, які сплачувались відповідачем, період нарахування, відсоткова ставка, тощо, а лише наявний підпис представника позивача. За доводами апелянта, даний розрахунок заборгованості, наданий позивачем до суду, не є достовірним доказом, оскільки не є первинним документом, а створений і наданий до суду в односторонньому порядку позивачем (його працівником), при цьому, іншими достовірними доказами існування заборгованості не підтверджено. За даних обставин, на думку апелянта, створений позивачем та наданий до суду розрахунок заборгованості не має ознак достовірного доказу та взагалі доказового значення. Апелянт зазначає, що розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування кредитної заборгованості, оскільки не є касовим документом та документом первинного бухгалтерського обліку, відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України Про електронну комерцію.

Так, пунктами 5, 6, 12 ч.1 статті 3 Закону України Про електронну комерцію встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України Про електронну комерцію).

Приписами статті 12 Закону України Про електронну комерцію регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті: 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі логін-пароль, або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, провадження № 61-16243св20, від 10.06.2021 року у справі №234/7159/20, провадження № 61-18967св20, які, відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, апеляційний суд враховує при виборі і застосуванні норми права до даних спірних правовідносин.

Виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених судом фактичних обставин справи вбачається, що відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір №01531-01/2022 від 03.01.2022 року про надання фінансового кредиту у сумі 12 000 грн., та отримано кредитні кошти за договором у вказаному розмірі на зазначений відповідачем картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ ПриватБанк. При цьому, вказаний договір підписаний електронними підписами, використання яких є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що позивач жодним чином не зазначає в позові, та не надає належних доказів, на підтвердження того, коли саме відповідачем було отримано кредитні кошти, на який саме банківський рахунок та в якій сумі, а також те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які надають можливість встановити розмір виданого кредиту та суму погашення за кредитними договорами, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорах, і відповідач мала можливість представити суду виписку зі свого рахунку, на підтвердження надходження коштів від кредитора, на виконання укладеного договору, їх розміру, а також підтвердження виконання своїх зобов`язань за даним договором та внесення коштів на погашення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність існування у позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наявними в матеріалах доказами. При цьому, відповідних клопотань про витребування у позивача оригіналів платіжних документів, а також інших документів за договорами факторингу, у випадку існування сумнівів у відповідності наданих суду копій оригіналам, відповідачем в суді першої інстанції заявлено не було. Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів заборгованості за кредитними договорами, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, в даному випадку необхідно виходити із презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у даній справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).

За вищевказаних обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що матеріали справи, у своїй сукупності, свідчать про те, що відповідач отримала кредитні кошти за кредитним договором №01531-01/2022 на суму кредиту 12 000 грн., проте, не виконала взяті на себе зобов`язання, та у добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернула. У зв`язку із даними обставинами, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) по вищевказаному договору, підлягають задоволенню.

За доводами апелянта, як вбачається із кредитного договору, він був пролонгований, внаслідок сплати грошових коштів, проте, вказані суми у разрахунках заборгованості відсутні. Апелянт вказує, що надані позивачем розрахунки неможливо перевірити, оскільки вони складені виключно позивачем, і без виписок по рахунку, у зв`язку з чим вони не можуть бути належним доказом заборгованості. Апелянт звертає увагу на ту обставину, що позивач нарахував проценти всупереч висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року в справі № 444/9519/12, відповідно до яких нарахування процентів здійснюється протягом строку кредитування, і тому нарахування відсотків після припинення строку кредитування, є безпідставним.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвеструм (далі - первісний кредитор, TОВ ФК Інвеструм) та ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) було укладено договір про надання фінансового кредиту №01531-01/2022, відповідно до умов якого ТОВ ФК Інвеструм надало відповідачу фінансовий кредит у сумі 12 000 грн., на умовах строковості, зворотності та платності строком на 30 днів, тобто, до 01.02.2022 року, а клієнт зобов`язалась повернути кредит, і сплатити проценти за користування ним у порядку та на умовах, визначених договором (а.с.6-7).

Кредитний договір було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора, і був надісланий на номер мобільного телефону, про свідчить п.7 кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Пунктами 1.2.-1.4. укладеного договору передбачено, що строк дії цього договору починається з моменту його укладення, відповідно до вимог Закону України Про електронну комерцію. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 912,5% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2,50% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Для клієнта, якому товариство вперше надає кредит, діє акційний період і нарахування процентів в цей час здійснюється за ставкою 0,01% на добу за умови повного повернення кредиту протягом 7 (семи) днів з моменту надання кредиту.

Датою укладення цього договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта (пункт 1.5. договору).

Невід`ємною частиною цього договору є правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, які розміщені на сайтах Товариства - https://zecredit.com.ua (пункт 1.6. договору).

Підписанням цього договору клієнт підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі, на умовах фінансового кредиту товариства.

Згідно із пунктом 1.7. договору, відповідач підтвердила, що усвідомлює, що на правовідносини за цим договором не розповсюджується дія Закону України Про споживче кредитування.

У пункті 2.1. укладеного договору, його сторони договору погодили, що повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюватиметься згідно з графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.3. договору, у разі недотримання умов, встановлених пунктом 1.4 цього договору та/або в разі пролонгації першого кредиту нарахування процентів здійснюється на загальних умовах за стандартною процентною ставкою з першого дня користування кредитними коштами відповідно до пункту 1.3. цього договору, при цьому, клієнт погоджується, що такий перерахунок процентів за користування кредитом не є односторонньою зміною умов договору.

Згідно із пунктом 4.3. договору, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в пункті 1.2. цього договору та/або в додатку(ах) до цього договору, проценти передбачені в пункті 1.3. цього договору продовжують нараховуватися за кожний день користування кредитними коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 (дев`яноста) календарних днів, починаючи з дня укладення договору.

Відповідно до інформаційної довідки ТОВ Універсальні платіжні рішення від 10.11.2022 року №2919, 03.01.2022 11:05:01 через платіжний сервіс iPay.ua була проведена успішна транзакція №128938105 на суму 12 000 грн., маска картки НОМЕР_1 (а.с.95).

02.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвеструм та ОСОБА_1 , на підставі заявки на відстрочення виконання зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту, було укладено додаткову угоду №3 до договору про надання фінансового кредиту №01531-01/2022 від 03.01.2022 року, у пунктах 1,2 якої сторони погодили відстрочити виконання зобов`язання за договором на 7 днів, тобто, до 08.02.2022 року. Будь-які нарахування за кредитом на строк дії відстрочення призупиняються, сума заборгованості клієнта становить 21 300 грн. У зв`язку із відстроченням виконання зобов`язання за д0оговором, клієнт зобов`язується здійснити повернення кредиту, відповідно до умов зміненого Графіка розрахунків: термін на який надано кредит - 7 днів, сума кредиту - 12 000 грн., фіксована процентна ставка за день користування - 2,50%, сума відсотків за користування кредитом - 9 300 грн., кількість прострочених днів - 1, до оплати (всього): 21 300 грн. (а.с.10).

Із правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, вбачається, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги, згідно з ч.2 статті 1050 ЦК України.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги, згідно з ч.2 статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються ч.2 статті 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної норми закону такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог, з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за процентами за спірним кредитним договором поза строком кредитування.

Як вбачається із матеріалів справи, умови договору про надання фінансового кредиту №01531-01/2022 від 03.01.2022 року містять окремі умови, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого сторонами строку кредитування та нарахувати непропорційно велику суму відсотків за користування кредитом.

За наведених обставин, при вирішенні спірних правовідносин, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати положення contra proferentem.

У постанові Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №352/1950/15-ц, провадження №61-2973св22, зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема, при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч.1 статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.05.2022 року у справі №944/3046/20, провадження №61-19719св21, зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3, ч.4 статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат.verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem) - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін. Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи до уваги вищенаведене, необхідно зазначити, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №01531-01/2022 від 03.01.2022 року необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а не умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації.

Враховуючи вказане вище, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що умови, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нараховувати непропорційно велику суму компенсації, не відповідають засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального Конституційного принципу верховенства права.

За даних обставин, розмір відсотків, погоджений між сторонами договору у відповідній угоді, і визначені умовами договору проценти за користування кредитом, можуть бути нараховані лише в межах строку кредитування. Після закінчення строку кредитування кредитор має право на застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку, визначеному ч.2 статті 625 ЦК України, проте, таких вимог позивачем заявлено не було.

В матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували правильність нарахування позивачем відсотків за кредитним договором, зокрема, в частині визначення періоду такого нарахування, а також сум, з яких виходив позивач, нараховуючи такі відсотки.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Згідно із вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів, можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, тощо.

При цьому, матеріали справи не містять в собі первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність, які підтверджують розмір заборгованості відповідача за відсотками по кредитному договору, саме в межах узгодженого сторонами строку кредитування.

Наявний в матеріалах даної справи розрахунок заборгованості, який складений позивачем, не є первинним документом, у розумінні статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність, та не містить в собі детального розрахунку такої заборгованості, і за даних обставин, не може буди належним та допустимим доказом, у розумінні приписів статей: 77,80 ЦПК України, наявності у відповідача заборгованості по сплаті відсотків перед позивачем, у розмірі, заявленому позивачем до стягнення.

Як вбачається із додаткової угоди №3 до договору про надання фінансового кредиту №01531-01/2022 від 03.01.2022 року, у зв`язку із відстроченням виконання зобов`язання за договором, відповідач зобов`язується здійснити повернення кредиту, відповідно до умов зміненого графіка розрахунків: термін, на який надано кредит - 7 днів, сума кредиту - 12 000 грн., фіксована процентна ставка за день користування - 2,50%, сума відсотків за користування кредитом - 9 300 грн., кількість прострочених днів - 1 (у зв`язку з чим було нараховано 300 грн. відсотків за ставкою 2,5%), до оплати (всього): 21 300 грн. (а.с.10).

Оскільки позивач визнає, що відповідачем було здійснено часткову сплату заборгованості у добровільному порядку, а саме: 02.02.2022 року відповідачем було сплачено 2 520,00 грн., апеляційний суд вважає, що сума заборгованості за відсотками, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 6 780 грн., виходячи із наступного розрахунку: (9 300 грн. - 2 520 грн. = 6 780 грн.). Отже, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №01531-01/2022 від 03.01.2022 року становить: 18 780 грн. 00 коп., з яких: 12 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 780 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року - підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутого судом розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №01531-01/2022 від 03.01.2022 року до 18 780 грн. 00 коп., з яких: 12 000 грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 780 грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками, у зв`язку з чим перший та другий абзаци резолютивної частини заочного рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 02.10.2023 року необхідно викласти у наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів заборгованість за кредитним договором №01531-01/2022 від 03 січня 2022 року у розмірі 18 780 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 00 коп., з яких: 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 780 (шість тисяч сімсот вісімдесят) грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Приймаючи до уваги, що апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог поданої апеляційної скарги, і відповідно, до необхідності зміни оскаржуваного заочного рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року, то згідно приписів ч.13 статті 141 ЦПК України, також необхідно змінити розподіл судових витрат між сторонами.

Оскільки вимоги заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів позову задоволено судом на 57,4%: ((18 780 грн. : 32 700 грн.) х 100% = 57,4%), понесені позивачем документально підтверджені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви (а.с.1), підлягають частковому відшкодуванню, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, в сумі 1 540 грн. 62 коп., виходячи із розрахунку: ((2 684 грн. х 57,4% ) : 100% = 1 540 грн. 62 коп.).

За даних обставин, оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року також необхідно змінити і в частині розподілу судових витрат між сторонами, зменшивши, відповідно, суму судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, і виклавши при цьому, третій абзац резолютивної частини заочного рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 02.10.2023 року у наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів 1 540 (одну тисячу п`ятсот сорок) грн. 62 коп., у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 02.10.2023 року, необхідно залишити без змін.

Звертаючись із апеляційною скаргою, відповідач ОСОБА_2 просила скасувати заочне рішення суду першої інстанції від 02.10.2023 року, яким задоволено позовні вимоги на загальну суму 32 700 грн. Відповідно, зменшивши суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача, апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу відповідача на 42,6%, виходячи із наступного розрахунку: ((13 920 грн.: 32 700 грн.) х 100 % = 42,6%), від суми оскаржуваних апелянтом вимог. При цьому, сума судового збору, яка підлягала до сплати за подання апеляційної скарги, і відповідно, сплачена апелянтом (а.с.165), становить 4 026 грн.

За даних обставин, на підставі приписів статті 141 ЦПК України, із врахуванням розміру задоволених вимог поданої відповідачем апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів на користь ОСОБА_2 1 715 (одну тисячу сімсот п`ятнадцять) грн. 08 коп., в рахунок відшкодування документально підтверджених понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, виходячи із наступного розрахунку: 4 026 грн. х 42,6% = 1 715 грн. 08 коп.

Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 02.10.2023 року - змінити, виклавши перший - третій абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів заборгованість за кредитним договором №01531-01/2022 від 03 січня 2022 року у розмірі 18 780 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 00 коп., з яких: 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 780 (шість тисяч сімсот вісімдесят) грн. 00 коп. - сума заборгованості за відсотками. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів 1 540 (одну тисячу п`ятсот сорок) грн. 62 коп., у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині заочне рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 02.10.2023 року, залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Європейська агенція з повернення боргів на користь ОСОБА_2 1 715 (одну тисячу сімсот п`ятнадцять) грн. 08 коп., в рахунок відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 08.07.2024 року.

Головуючий: Судді: