Рішення

від 05.07.2024 по справі 907/41/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/41/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Приватного підприємства «Никіта», м Ужгород

про стягнення 2 487 507,99 грн

За участю представників:

від позивача Баняс В.Ю. в порядку самопредставництва;

від відповідача Майор І.В., адвокат, ордер серії АО №1120358 від 21.03.2024.

ВСТАНОВИВ:

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Никіта» 807 307,92 грн заборгованості зі сплати орендної плати за землю, 1 614 615,84 грн штрафу та 65 584,23 грн пені за період з червня 2023 року по листопад 2023 року, посилаючись на неналежне виконання відповідачем Договору оренди землі від 02.08.2010 з урахуванням додаткових угод.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/41/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 29 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.

З огляду на усунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк, ухвалою від 12 лютого 2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 05 березня 2024 року.

У підготовчому засіданні 05 березня 2024 року, за участю представника позивача Баняса В.Ю., зважаючи на клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд оголосив перерву до 21 березня 2024 року.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 21.03.2024 постановлено підготовче провадження закрити та призначити судовий розгляд справи по суті на 17.04.2024 року.

В судовому засіданні неодноразового оголошувалася перерва, востаннє до 05.07.2024 у зв`язку з неявкою учасників справи, зважаючи на подані сторонами клопотання та для надання можливості мирного врегулювання спірних правовідносин.

До початку судового засідання 05.07.2024 позивачем подано суду заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 340 825,07 грн, повернення з Державного бюджету України сплаченого в цій частині судового збору, моиивуючи сплатою відповідачем 02.07.2024 заборгованості по орендній платі в розмірі 1 400 000,00 грн, які були спрямовані на погашення боргу в хронологічному порядку його виникнення та, відповідно, в рахунок часткової сплати за спірний у даній справі період (червень-листопад 2023 року) спрямовано грошові кошти в сумі 340 825,07 грн.

Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2024 позовні вимоги підтримав з урахуванням поданої суду заяви про часткове закриття провадження.

Відповідач в судовому засіданні згідно з наданими поясненнями представника заперечує проти задоволення позовних вимог з визначених у відзиві на позов підстав. Крім того, підтверджує часткову сплату ПП «Никіта» заборгованості в розмірі 1 400 000,00 грн та підтримує клопотання позивача про часткове закроиття провадження у справі.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором оренди землі від 02.08.2010 в частині своєчасної оплати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 2110100000:30:001:0101 в період з червня по листопад 2023 року включно, внаслідок чого станом на 03.07.2024 за ним рахується заборгованість по орендній платі в розмірі 466 482,85 грн (з урахуванням заяви від 04.07.2024 про часткове закриття провадження у справі), за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 65 584,23 грн пені та за порушення строків сплати орендної плати за жовтень 2023 року нараховано штраф в розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором, що за підрахунками позивача становить 1 614 615,84 грн, з вимогами про стягнення яких Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради заявлено даний позов до господарського суду.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідач згідно з поданим суду відзивом на позов від 06.03.2024 заперечує проти задоволення позовних вимог стверджуючи, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради не є належним позивачем та не надав довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження як представника Територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Зазначає, що позивачем до позовної заяви додано копію розрахунку заборгованості по орендній платі за Договором яка складена самим Позивачем, а не Стороною Договору, а також не надано жодних платіжних документів, виписок по рахунках, які б давали можливість встановити існуючу заборгованість за Договором який діє з вересня 2010 року, а розрахунок тільки з червня 2023 року по листопад 2023 року.

Доводить, що з огляду на те, що земельна ділянка є комунальною власністю то орендна плата за Договором є платою за землю та відноситься до місцевих податків відповідно до ст.ст. 10, 265, 269, 270, 286 та 287 ПК України та за порушення строків сплати орендної плати застосовується відповідальність у вигляді штрафу передбаченого статтею 124 ПК України та пеня у відповідності до Глави 12 ПК України, що суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки до відповідача буде фактично застосовано подвійне стягнення за одне і те саме порушення, а саме за порушення строку сплати орендної плати.

Крім того, акцентує увагу, на неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за одне й теж саме порушення умов договору.

Зауважує, при цьому, що оскільки нарахований штраф та пеня перевищують основну заборгованість відповідача більш ніж удвічі, він вважає справедливим, у випадку задоволення позову, зменшити такий штраф та пеню на 99 % від сум які позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідь на відзив.

Позивач у поданій суду відповіді на відзив від 12.03.2024 спростовує аргументи відповідача, що викладені у відзиві на позов та зазначає, що відповідно до пункту 2.1.8 Положення про департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради, затвердженого рішенням XXXV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 04.05.2023 № 1265, департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради здійснює від імені міської ради повноваження орендодавця земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Ужгорода.

З посиланням на положення ст.ст. 1, 29, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункти 3.2.20., 3.2.29. Положення про Департамент, доводить, що він як орендодавець земельних ділянок комунальної власності, в тому числі земельної ділянки площею 5,43 га за адресою: м. Ужгород, вул. Університетська (кадастровий номер 2110100000:30:001:0101) є належним позивачем щодо стягнення заборгованості, пені та штрафу за договором оренди землі від 02.08.2010 року.

Акцентує увагу, що відповідач не подав до суду доказів на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо), а твердження відповідача про можливість зменшення штрафу на 99 % від сум, які позивач просить стягнути з відповідача є необґрунтованим і таким, що суперечать положенням законодавства та умовам договору.

Пояснює, що в спірному випадку, мають місце доведені належними та допустимими доказами обставини щодо невиконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати у період з червня 2023 року по 10.01.2024 року, внаслідок чого станом на 10.01.2024 заборгованість по орендній платі за вищевказаний період становила 807 307,92 грн та департамент при наявності підстав для нарахування та стягнення штрафу за 6 місяців окремо (загальний розмір штрафу у такому випадку становив би 9 687 695,04 грн.), застосував штрафні санкції у розмірі 100 відсотків річної орендної плати тільки 1 раз, за несплату орендної плати за жовтень 2023 року, у зв`язку з чим вважає стягнення штрафу в розмірі 1 614 615,84 грн адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань.

Заперечення.

Відповідачем не подано суду заперечення в розумінні ст. 167 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

02 серпня 2010 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради, як Орендодавцем та Приватним підприємством «Никіта», як Орендарем укладено Договір оренди землі (надалі - Договір).

Вказаний договір був укладений на підставі рішення V cесії V скликання Ужгородської міської ради від 15.05.2009 за № 1115 строком на 10 років, що також відображено в п. 8 Договору.

Відповідно до п.п. 1, 2 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та будівництва готельно-торговельно-житлового комплексу, яка знаходиться в м. Ужгороді, р-н вул. Університетської, площею 54300 м.кв.

Згідно з Актом прийняття-передачі земельної ділянки від 02.08.2010 на виконання умов Договору земельна ділянка площею 54300 м.кв., яка знаходиться в м. Ужгороді, р-н вул. Університетської передана в оренду відповідачу.

Додатковими угодами від 19.03.2015 та від 24.03.2016 сторонами внесено зміни в п.п. 5, 9, 10 Договору в частині встановлення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.

В подальшому, на підставі п. 1.9. рішення LI сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 10.09.2020 №2107 «Про затвердження та відмову у затвердженні проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (в редакції рішення IV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 30.03.2021 №149 «Про зміни та скасування рішень міської ради») між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (в подальшому зі зміненим на підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 № 425 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» найменуванням Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Приватним підприємством «Никіта», як Орендарем укладено Додаткову угоду від 22.04.2021 до Договору оренди землі від 02.08.2010, відповідно до якої Договір викладено у новій редакції.

За змістом п. 1 Договору (тут і надалі в редакції Додаткової угоди від 22.04.2021 до Договору) Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку в м. Ужгороді, вул. Університетська, б/н, кадастровий номер 210100000:30:001:0101.

Право комунальної власності Ужгородської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 210100000:30:001:0101 підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №361244066 від 09.01.2024; дата державної реєстрації права власності 01.04.2015 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.04.2015 №20444933); право оренди ПП «Никіта» зареєстроване 12.07.2022 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.07.2022 №64180109).

Відповідно до п.п. 2, 3 Договору в оренду пережається земельна ділянка загальною площею 5,43 га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: незавершене будівництво, торгово-розважального багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями.

Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2021 рік становить 42 545 679,00 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої відділом в Ужгородському районі Головного Управління Держгеокадастру в Закарпатській області №178/0/192-21 від 16.01.2021 року.

Згідно з п. 10 Договору орендна плата вноситься Орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової-оцінки землі у грошовій формі та складає 1 276 370,37 грн на рік.

Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 106 364,20 грн (п. 11 Договору).

Відповідно до п. 12 Договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Пунктом 13 Договору оренди визначено, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором;

- зміни нормативно - грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, підвищення цін та тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини Орендаря, що підтверджено документами;

- зміні граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України;

- інших випадках, передбачених законом.

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків визначених абзацом 1 пункту 27 даного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку. (п. 33 Договору).

Так, пунктом 27 Договору, зокрема, унормовано право Орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства) ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень.

У пункті 30 Договору визначені обов`язки Орендаря, зокрема, самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством.

В пункті 8 Договору сторонами визначено, що строк його дії становить 5 років. Крім того у п. 40 Договору Сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством.

Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Закарпатської області перебувала справа №907/463/22 за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до Приватного підприємства «Никіта» про стягнення з відповідача 1 233 821,72 грн заборгованості по сплаті орендної плати за Договором за період з серпня 2021 року по червень 2022 року включно.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.03.2023 в означеній справі №907/463/22 (яка набрала законної сили у встановленому порядку) закрито провадження у зв`язку зі сплатою Орендарем в лютому 2023 року заборгованості по орендній платі за Договором з серпня 2021 року по червень 2022 року, що вбачається зі змісту ухвали Господарського суду Закарпатської області від 22.03.2023 в справі №907/463/22.

Також, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.10.2023 у справі №907/582/23, яке набрало законної сили у встановленому порядку задоволено позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради до Приватного підприємства «Никіта» та стягнуто з останнього 1 374 757,27 грн заборгованості по сплаті орендної плати за Договором за період з липня 2022 року по травень 2023 року.

Наведені обставини, за позицією позивача, підтверджують тривале та систематичне неналежне виконання відповідачем як Орендарем за Договором зобов`язань з своєчасної та повної сплати орендної плати.

Також, в ході розгляду справи №907/582/23 Господарським судом Закарпатської області в рішенні від 03.10.2023 встановлено, що відповідно до витягу з технічної документації про НГО вказаної вище земельної ділянки, станом на 28.02.2023 року остання становить 53 820 531,00 грн, а розмір місячної орендної плати за Договором з січня 2023 року становить 134 550,71 грн на календарний місяць, про що Орендодавець листом №30.01-12/604 від 03.03.2023 року належним чином повідомив Орендаря.

Судом також встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 210100000:30:001:0101 розміщені будівлі та споруди (незавершене будівництво торгово-розважального багатоквартирного житлового комплексу), право власності відповідача (спільної часткової з ТОВ «Сі Енд Пі Білдінг Корпорейшн») на які підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №361244066 від 09.01.2024.

Позивач в позовній заяві та згідно з поданим розрахунком заборгованості по орендній платі станом на 04.01.2024 стверджував, що Орендар не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання, а саме не оплатив у визначений Договором строк орендну плату за користування земельною ділянкою за період з червня 2023 року по листопад 2023 року включно, в результаті чого в нього виникла заборгованість в розмірі 807 307,92 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем за кожен місяць окремо в період з 01.08.2023 по 10.01.2024 нараховано відповідачу 65 584,23 грн, з вимогами про стягнення яких було поданий даний позов до суду.

Окрім того, у зв`язку з неналежним виконання Орендарем взятих на себе зобов`язань зі сплати у визначений Договором строк орендну плату за користування земельною ділянкою за жовтень 2023 року, Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради в порядку п. 14. Договору нараховано Приватному підприємству «Никіта» штраф в розмірі 1 614 615,84 грн, стягнення якого також є предметом заявлених позовних вимог в даній справі.

Водночас, судом встановлено та підтверджено сторонами, що після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у даній господарській справі відповідачем на підставі платіжної інструкції №1 від 02.07.2024 здійснено часткову сплату орендної плати в розмірі 1 400 000,00 грн, які були спрямовані на погашення боргу в хронологічному порядку його виникнення та, відповідно, в рахунок часткової сплати за спірний у даній справі період (червень-листопад 2023 року) спрямовано грошові кошти в сумі 340 825,07 грн.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі« оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі« об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 93 Земельного кодексу України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 13 Закону «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону «Про оренду землі» орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

Згідно зі статтею 21 Закону «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

З наведених норм права вбачається, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Індексація нормативної грошової оцінки земель передбачена пунктом 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, відповідно до якого для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель (п. 289.2 ст. 289 ПК України). Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначалось вище, пунктами 10, 11 Договору оренди землі від 02.08.2010 сторонами погоджено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою 1 276 370,37 на рік, порядок та строк сплати орендної плати щомісячно в сумі 106 364,20 грн, протягом 30 календарних днів за останнім каленжарним днем податкового (звітного) місяця.

При цьому, за встановленими під час розгляду Господарським судом Закарпатської області справи №907/582/23 Орендодавцем в порядку п. 27. Договору відповідно до листа №30.01-12/604 від 03.03.2023 року у зв`язку з індексацією нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 210100000:30:001:0101 змінено з січня 2023 року розмір місячної орендної плати за Договором до 134 550,71 грн на календарний місяць.

Обов`язок Орендаря своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування земельною ділянкою визначений п. 30. Договору та йому кореспондує право Орендодавця вимагати від Орендаря своєчасного внесення орендної плати згідно з п. 27. Договору.

Як свідчать зібрані у справі докази, відповідач свого обов`язку щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування земельною ділянкою за період з червня 2023 року по листопад 2023 року включно належним чином і у встановлений строк не виконував, допустивши заборгованість перед позивачем, яка на час подання позову становила 807 307,92 грн.

При цьому, як вбачається з клопотання відповідача про долучення доказів від 02.07.2024 та заяви позивача про часткове закриття провадження у справі від 04.07.2024 відповідачем після подання позову здійснено часткову сплату орендної плати за Договором в розмірі 1 400 000,00 грн (платіжна інструкція №1 від 02.07.2024), яка направлена позивачем на погашення боргу в хронологічному порядку його виникнення (за попередні періоди, в тому числі за період, який був спірним у справі №907/582/23) та, відповідно, в рахунок часткової сплати за спірний у даній справі період (червень-листопад 2023 року) спрямовано грошові кошти в сумі 340 825,07 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що в процесі розгляду даної справи відповідачем частково сплачено заборгованість спірного періоду (червень-листопад 2023 року включно) в розмірі 340 825,07 грн, а відтак, враховуючи, що між сторонами відсутній спір в цій частині позовних вимог провадження у справі про стягнення з Приватного підприємства «Никіта» 340 825,07 грн заборгованості підлягає закриттю згідно з п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

За таких обставин, залишок непогашеної суми основної заборгованості перед позивачем станом на час вирішення даного спору становить 466 482,85 грн (807 307,92 грн 340 825,07 грн) і оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов`язань встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, Договір оренди землі від 02.08.2010 у судовому порядку недійсним або неукладеним не визнано, отже, його умови є обов`язковими до виконання сторонами, а тому позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про примусове стягнення з Приватного підприємства «Никіта» 466 482,85 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо вимог про стягнення пені.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Приписами ч. 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 14 Договору (в редакції Додаткової угоди від 22.04.2021) передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Як вбачається з долученого до позову розрахунку, пеня в сумі 65 584,23 грн позивачем нарахована на заборгованість кожного місяця окремо (з червня по листопад 2023 року), виходячи з встановленого в п. 11 Договору (в редакції Додаткової угоди від 22.04.2021) тридцятиденного строку сплати і по 10.01.2024 року.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає правомірним нарахування відповідачу пені, що розрахована позивачем за кожен день прострочення за період з 01.08.2023 по 10.01.2024 по заборгованості кожного місяця окремо та з урахуванням встановлено в ч. 6 ст. 232 ГК України строку припинення нарахування пені, в загальній сумі 65 584,23 грн, а вимоги в цій частині позову як правомірні, підлягають до задоволення судом.

Щодо штрафу.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, і цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом, як штраф.

Визнаючись з підставністю позову в частині заявленого позивачем до стягнення штрафу, суд враховує, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а відтак, заперечення відповідача в цій частині відхиляються судом.

Відповідна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17, від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17 та від 01 червня 2021 року в справі №910/12876/19.

Як встановлено судом, згідно з п. 14. Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100% річної орендної плати, встановленої цим Договором.

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем в порушення умов Договору оренди землі від 02.08.2010 неналежно виконувалися обов`язки в частині оплати за користування земельною ділянкою за період користування земельною ділянкою, зокрема в жовтні 2023 року, у зв`язку з чим позивачем і було подано даний позов до Господарського суду та правомірність і підставність вимог про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за період з червня по листопад 2023 року підтверджена судом вище.

При цьому, з огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної сплати орендної плати є доведеним, тобто мало місце порушення встановлених договором строків сплати орендної плати, врахувавши те, що в договорі передбачено право Орендодавця на нарахування, зокрема, штрафу як заходу відповідальності за порушення строків виконання зобов`язання, суд дійшов висновку, що позивач має право вимагати стягнення з відповідача передбаченого п. 14 Договору штрафу.

Проаналізувавши поданий позивачем у розрахунок штрафу в сумі 100% річної орендної плати, що складає 1 614 615,84 грн, який нараховано позивачем за порушення строків сплати орендної плати за жовтень 2023 року в сумі 134 551,32 грн, суд, з огляду на встановлені вище обставини щодо наявності та розміру заборгованості з оренди, дійшов висновку, що розрахунок штрафу позивачем виконано відповідно до умов Договору та такий є арифметично вірним.

Відхиляються судом, при цьому, аргументи відповідача з посиланням на те, що Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради не є належним позивачем у даній справі, позаяк відповідно до п. 1.1. Положення про департамент міського господарства (на підставі рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 № 425 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради змінено назву на Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради) є виконавчим органом Ужгородської міської ради, утворюється міською радою, підзвітний і підконтрольний міській раді, підпорядкований виконавчому комітету міської ради, міському голові та заступнику міського голови відповідно до розподілу повноважень, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до п.п. 2.1.8. 3.2.20. Положення про департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі-Положення), затвердженого рішенням XXXV сесії VIII скликання Ужгородської міської ради від 04.05.2023 № 1265, Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради здійснює від імені міської ради повноваження орендодавця земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Ужгорода, виступає орендодавцем за договорами оренди земельних ділянок.

Згідно з пунктом 3.2.29 Положення департамент перевіряє виконання умов договорів купівлі-продажу, оренди майна та оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста і контролює стан надходження коштів до міського бюджету від надання майна в оренду, приватизації, здійснює контроль за надходженням коштів від оренди земельних ділянок у порядку, визначеному чинним законодавством, проводить претензійну та позовну роботу.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з аргументами позивача, що Департамент як орендодавець земельних ділянок комунальної власності, в тому числі земельної ділянки площею 5,43 га за адресою: м. Ужгород, вул. Університетська (кадастровий номер 2110100000:30:001:0101) є належним позивачем щодо стягнення нарахованого штрафу за Договором оренди землі від 02.08.2010 року.

Критично оцінюються судом також й посилання відповідача на положення податкового законодавства, позаяк положення глави 12 ПК України (на зміст яких посилається відповідач у відзиві на позов як підставу для неможливості бути двічі притягнутим до відповідальності), не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суб`єктом нарахування пені за нормами глави 12 ПК України є контролюючий орган податкового зобов`язання (до якого позивач не належить), а спірні правовідносини сторін виникли саме з виконання господарських зобов`язань, а не з застосуванням податкового законодавства.

Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу, суд, з урахуванням поданого відповідачем клопотання про зменшення його розміру, враховує наступне.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Як встановлено судом, штраф в сумі 1 614 615,84 грн позивачем нараховано відповідно до умов п. 14 Договору, виходячи з суми простроченого зобов`язання зі сплати орендної плати за жовтень 2023 року, розмір якого (простроченого зобов`язання) становить 134 551,32 грн.

При цьому, за встановленими вище обставинами, належне виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати за Договором позивачем забезпечено, окрім штрафу також й пенею, яка нарахована відповідачу в тому числі за несвоєчасну сплату орендної плати за жовтень 2023 року та підставність вимог про стягнення якої підтверджена судом вище.

Водночас, позивачем не доводиться наявність в нього будь-яких матеріальних збитків чи інших витрат (втрат), пов`язаних з простроченням виконання зобов`язань відповідачем зі сплати орендної плати за жовтень 2023 року.

З урахуванням наведеного, судом встановлено явну не співмірність нарахованого відповідачу штрафу, який в 12 разів перевищує розмір простроченого зобов`язання та стягнення якого в повному обсязі a priori не може вважатися пропорційним допущеному відповідачем порушенню умов Договору, не відповідає принципам розумності, справедливості та, по суті, виступає каральною санкцією для боржника у зобов`язанні (відповідача у справі), покладаючи на нього несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов`язання та замість стимулювання до виконання основного грошового зобов`язання Орендарем виступає джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків Орендодавцем, якому, очевидно, стає невигідним належне виконання основного зобов`язання боржником.

Відхиляються судом в даному контексті доводи позивача, що за наявності підстав для нарахування та стягнення штрафу за 6 місяців окремо Департамент застосував штрафні санкції у розмірі 100 відсотків річної орендної плати тільки 1 раз, позаяк предметом доведення у даній справі є наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу, нарахованого позивачем за порушення зобов`язань зі своєчасної сплати орендної плати саме за жовтень 2023 року, тоді як у випадку наявності підстав для нарахування неустойки за прострочення зобов`язань зі сплати орендної плати за інші періоди позивач в будь-якому разі не позбавлений можливості скористатися правом на таке нарахування, що, в свою чергу, не охоплюється предметом доведення в даній справі.

При вирішенні питання стягнення з відповідача нарахованого позивачем штрафу суд зважає також й на ту обставину, що право нарахування такого штрафу в Орендодавця виникло на підставі пункту 14 укладеного між сторонами Договору, який за формою та змістом відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220 (в редакції на час укладення Договору зі змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 1724 від 13.12.2006, № 780 від 03.09.2008, № 843 від 23.11.2016, № 890 від 22.11.2017), що відповідно до абз. 4 п. 288.1. ст. 288 ПК України, абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК України виключає можливість відступу від умов такого Типового договору та, відповідно, обмежує право Орендаря на реалізацію права на свободу договору в частині визначення його умов на власний розсуд, зокрема, й щодо встановлення обов`язку сплачувати штраф за порушення строку сплати орендної плати в явно неспівмірному розмірі з обсягом самої місячної орендної плати.

Суд вкотре зауважує, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, а відтак, з огляду на забезпечення належного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, в тому числі й за жовтень 2023 року крім штрафу ще й пенею, відсутність в позивача доведених перед судом збитків (втрат), завданих простроченням виконання такого зобов`язання відповідачем, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, зменшити розмір пені до 50% від суми простроченого відповідачем зобов`язання зі сплати нарахованої позивачем орендної плати за жовтень 2023 року (134 551,32 грн), що за підрахунками суду становить 67 275,66 грн, які й слід стягнути з відповідача на користь позивача; в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу позивачу слід відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір в справі виник внаслідок неправильних дій ПП «Никіта», відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України покладаються судом на відповідача у справі, в тому числі й в частині вимог, по яким судом прийнято рішення про закриття провадження у справі, позаяк часткова сплата відповідачем заборгованості по оренді відбулася вже під час розгляду справи судом.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Никіта» (88000, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 67, кв. 191, код ЄДРПОУ 22098264) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, площа Поштова, буд. 3, код ЄДРПОУ 36541721) 466 482,85 грн (чотириста шістдесят шість тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 85 копійок) заборгованості, 65 584,23 грн (шістдесят п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят чотири гривні 23 копійки) пені, 67 275,66 грн (шістдесят сім тисяч двісті сімдесят п`ять гривень 66 копійок) штрафу та 37 312,62 грн (тридцять сім тисяч триста дванадцять гривень 62 копійки) в повернення сплаченого судового збору.

3. В частині позовних вимог Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про стягнення з Приватного підприємства «Никіта» 340 825,07 грн заборгованості закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

4. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 09 липня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.