Рішення від 04.07.2024 по справі 400/3064/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2024 р. № 400/3064/24

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І.А. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

простягнення 646156,53 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Війсьової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023 року за 183 календарні дні в сумі 646156,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2023 року №80 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, однак проведено повний розрахунок грошового забезпечення лише через рік тільки 24.03.2024 року, доказами чого є долучена до матеріалів виконавчого провадження довідка та копія наказу. А на підставі ст.117 КЗпП відповідач мав виплати належній позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 64 6156,53 грн, виходячи з розрахунку 3530,91 грн х 183 календарних дні. Однак, не виплатив, тому позивач просить задовольнити позов.

Ухвалою від 09.04.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача до суду надійшов відзив в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що при звільненні з позивачем був проведений повний розрахунок з дотриманням чинного законодавства. Жодних заперечень з боку позивача до військової частини НОМЕР_1 щодо його розрахунку від позивача не надходило. Отже, 24.03.2024 року як день останнього фактичного розрахунку позивачем визначений необгрунтовано та безпідставно. Окрім того, позивач вимагає виплатити йому його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 21.03.2023 року за 183 календарних днів не зважаючи на те, що у ст.117 КЗпП України чітко визначено, що така виплата здійснюється працівникові за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Тому заявлений період часу затримки остаточного розрахунку, а саме з 21.03.2023 року по 24.03.2024 року є хибним та не може бути взятий до уваги. Також, відповідач вважає, що позивачем порушено строк звернення до суду.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.12.2022 року №962, позивача звільнено у запас за підпунктом г (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2023 року №80 позивача виключено зі списків особового складу військової частини.

Відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 400/7226/23 остаточно проведено розрахунок з позивачем 22.03.2024, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №73719000.

Оскільки, позивача було виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 21.03.2023 року, а крайні виплати військова частина здійснила 24.03.2024 року, то на думку Позивача військова частина НОМЕР_1 затримала його розрахунок з 21.03.2023 року по 24.03.2024 рік на 183 календарні дні та військова частина повинна йому сплатити середній заробіток у сумі 646156,53 гривні.

Суд вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Однак Законом №2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116-117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.

Тому доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються є безпідставними, тому судом відхиляються.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зауважує, що Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до матеріалів справи, 23.04.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/7226/23 відповідачем проведено остаточний розрахунок з позивачем, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №73719000.

Суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (23.04.2023 року), суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX та стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за 183 дні (шість місяців) з 22.03.2023.

За правилами пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Сума грошового забезпечення за січень-лютий 2023 року становить 208323.60 грн. (83 755,80 грн + 124 567,80 грн), що підтверджується довідкою з матеріалів виконавчого провадження №73719000.

Отже середньоденне грошове забезпечення позивача складає 3530,91 грн (83755,80 грн + 124567,80 грн)/(31 день + 28 днів).

Таким чином, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну з 22.03.2023 становить 646 156 грн (3 530,91 грн х 183 календарних днів).

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023 року за 183 календарні дні в сумі 646 156,53 грн є обґрунтованою.

Решта доводів відзиву відповідача, враховуючи порушення позивачем строк звернення до суду є необґрунтованими та не спростовують висновки суду.

Позов належить задовольнити.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 262 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) до Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_2 ) задовольнити.

2. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023 року за 183 календарні дні в сумі 646 156,53 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя І. А. Устинов