Постанова від 23.09.2024 по справі 400/3064/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/3064/24

Головуючий в 1 інстанції: Устинов І.А. Дата і місце ухвалення: 04.07.2024р., м. Миколаїв Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023р. за 183 календарні дні в сумі 646156,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2023р. №80 позивача виключено зі списків особового складу військової частини. Однак, повний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 здійснено військовою частиною НОМЕР_1 тільки 24.03.2024р. на виконання судового рішення по справі №420/7226/23. А відтак, на підставі ст.117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023р. за 183 календарні дні в сумі 646156,53 грн. (з розрахунку середньоденного грошового забезпечення в розмірі 3530,91 грн.).

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023р. за 183 календарні дні в сумі 646 156,53 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати рішення від 04.07.2024р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності військової частини як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про право військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. У військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідного часу. КЗпП України не регулює питання проходження військової служби, враховуючи, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями.

Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що право на отримання певного грошового забезпечення у ОСОБА_1 виникло на підставі судового рішення, яке ухвалено вже після його звільнення. Наведене свідчить про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні ст.116 КЗпП України. До того ж, індексація не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця. Під «належними працівникові сумами» необхідно розуміти виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення за умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що присуджена до відшкодування ОСОБА_1 сума є надмірним тягарем для відповідача, як військового формування, залученого до виконання бойових завдань за призначенням, яке фінансується з Державного бюджету. Просить застосувати до спірних правовідносин критерії зменшення розміру відшкодування, про які йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. по справі №761/9584/15-ц.

ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 28.12.2022р. №962 позивача звільнено у запас за підпунктом г (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу - військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2023р. №80 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини.

Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено військовою частиною НОМЕР_1 22.03.2024р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/7226/23.

Вважаючи, що військова частина НОМЕР_1 допустила порушення строків розрахунку при звільненні ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.03.2023р. за 183 календарні дні в сумі 646156,53 грн.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача про наявність у військової частини обов`язку нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки належних виплат при звільненні. При вирішенні спору судом враховано, що статтею 117 КЗпП в редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX, виплату грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 звільнено 28.12.2022р. та виключено зі списків особового складу військової частини 21.03.2023р.

Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 22.03.2024р., що сторонами у справі не заперечується.

Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, що вірно встановлено судом першої інстанції.

З 19.07.2022р. стаття 117 Кодексу законів про працю України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ, згідно якої час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Верховний Суд у постанові від 30.05.2024р. по справа № 520/18807/23 висловив правову позицію, згідно якої у зв`язку з внесенням Законом №2352-ІХ змін до ст.117 КЗпП України стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (застосування принципу пропорційності та зменшення відповідного відшкодування) недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.

Оскільки у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини 21.03.2023р., тобто під час дії нової редакції ст.177 КЗпП України, тому на його користь підлягає виплаті грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які військова частина НОМЕР_1 невчасно сплатила позивачу та без врахування критеріїв зменшення розміру відшкодування, про які йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. по справі №761/9584/15-ц.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При розрахунку середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції враховано, що сума грошового забезпечення позивача за січень-лютий 2023 року становить 208323,60 грн. (83 755,80 грн. + 124 567,80 грн.), середньоденне грошове забезпечення - 3530,91 грн.

А відтак, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні, в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну, з 22.03.2023р. становить 646 156 грн.

Доводи апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 . Підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення від 04.07.2024р. колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 вересня 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук