Ухвала

від 05.07.2024 по справі 755/17162/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/17162/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/3692/2024

УХВАЛА

5 липня 2024 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Рейнарт І.М., вивчивши апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коненка Дениса Юрійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Автокемпінгу «Київ» Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях «Укрпрофтур», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпарк», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант 7 ЛТД», ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів та скасування рішень про державну реєстрацію,

встановив:

рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року позов задоволено. Повний текст рішення суду складено 22 грудня 2022 року.

Апеляційна скарга, подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Коненком Д.Ю. 26 березня 2024 року на зазначене рішення суду, ухвалою Київського апеляційного суду від 10 травня 2024 року визнана неподаною та повернута адвокату Коненку Д.Ю. у зв`язку із не оплатою судового збору.

11 червня 2024 року представник ОСОБА_1 , яка не була учасником справи, адвокат Коненко Д.Ю. повторно подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду до Київського апеляційного суду, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником та засновником єдиного власника ТОВ «Грант 7 ЛТД», а саме ТОВ «Маркада Компані», тому суд вирішив питання про її права та інтереси.

До апеляційної скарги додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 27240грн, зарахування якого до спеціального фонду Державного бюджету України перевірено, та клопотання про зменшення розміру судового збору, посилаючись на те, що апелянт не має доходу, а розмір судового збору перевищує 5% розміру її річного доходу за попередній календарний рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч. 3 ст. 136 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов:

1) якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік;

2) або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;

3) або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (§ 44 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; § 63, 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року справа № 697/2951/19 зазначено, що: «з аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18.

Разом із тим, Верховний Суд зауважує, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичною особою є врахування судом її майнового стану. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані. Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища. Отже, скрутний майновий стан, на підтвердження якого заявником надані відповідні документи, може бути підставою для задоволення судом клопотання про звільнення його від сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору».

У підтвердження клопотання про зменшення розміру судового збору представником ОСОБА_1 - адвокатом Коненком Д.Ю. не надано жодних доказів.

Як зазначає Верховний Суд, такими доказами можуть бути документи, що підтверджують наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Проте, адвокатом Коненком Д.Ю. належних доказів матеріального стану ОСОБА_1 або інших доказів у підтвердження виключних підстав для зменшення розміру судового збору не надано.

Враховуючи викладене, клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Коненка Д.Ю. про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги задоволенню не підлягає.

Згідно підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за подання юридичною особою або фізичною особою

- підприємцем позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У постанові від 2 листопада 2020 року у справі №522/4716/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до усталеної судової практики у справах про визнання правочинів недійсними без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як з немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги.

У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 176 ЦПК за загальною сумою всіх вимог (пункт 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, застосування наслідків недійсного правочину полягає у тому, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що прокуратурою заявлено позовні вимоги про застосування реституції як наслідку недійсності правочину, що полягає в скасуванні державної реєстрації прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно, і саме це є фактичним поверненням сторін у попередній стан, а тому ці вимоги, по своїй суті, є майновими і судовий збір повинен бути сплачений у сумі, яка обчислюється, виходячи від вартості відшукуваного майна.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Таким чином, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.

Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019р. у справі № 907/9/17.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокуратурою заявлено три вимоги майнового характеру, а саме:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу б/н від 10.12.2003 року (ціна договору - 450 000грн) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №8847 від 20.12.2018 року (ціна договору - 1 450 000грн) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- визнати недійсним правочин передачі нерухомого майна від 10.04.2019 року (вартість переданого майна - 1 450 000грн) та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Та дві вимоги немайнового характеру: визнати недійсним договір іпотеки від 13.11.2019 року та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень за вказаним правочином.

Отже, загальний розмір судового збору становив 54 790грн ((450000+1450000+1450000)х1,5% + 2270х2), тому судовий збір за подання даної апеляційної скарги становить 82 185грн (54 790грн х 150%).

Посилання в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції вважав, що позовна заява відповідає вимогам ст. 175-177 ЦПК України при сплаті позивачем судового збору у розмірі 18 160грн, не є підставою для зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки неправильно визначений розмір судового збору судом при прийнятті позовної заяви, не є підставою для обрахунку судового збору при поданні апеляційної скарги.

Як вже зазначалося вище, згідно підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а не була сплачена при поданні позовної заяви.

Твердження в апеляційній скарзі, що вимога про сплату судового збору у розмірі, визначеному законом, є надмірним формалізмом, вважаю безпідставним.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічний висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13.

Виходячи з вищевикладеного, ОСОБА_1 необхідно доплатити судовий збір у сумі 54 945грн, а адвокату Коненку Д.Ю. направити на адресу Київського апеляційного суду оригінал документу, що підтверджує доплату судового збору.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Звертаю увагу представника ОСОБА_1 - адвоката Коненка Д.Ю., що аналогічні вимоги по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду були пред`явлені і до прокуратури.

Керуючись статтями 185, 356, 357 ЦПК України, суддя

ухвалив:

у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Коненка Дениса Юрійовича про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги відмовити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коненка Дениса Юрійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року залишити без руху, надавши скаржнику строк в п`ять днів з дня вручення копії ухвали для надання документу про доплату судового збору.

У разі невиконання ухвали суду, апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута адвокату Коненку Денису Юрійовичу.

Ухвала оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя