Постанова

від 10.07.2024 по справі 910/18098/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2024 р. Справа№ 910/18098/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання: Дюкарєвої І.М.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.07.2024 у справі №910/18098/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024

у справі № 910/18098/23 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Димовент Груп»

про розірвання договору та стягнення 646 291,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про розірвання укладеного між позивачем договору підряду № 40587730/02 від 01.02.2022 та стягнення перерахованої на його виконання попередньої оплати в сумі 539 068,32 грн., а також нарахованої за період з 01.04.2022 по 30.09.2022 пені в сумі 107 222,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач послався на те, що на виконання умов спірного договору ним переховано кошти у загальній сумі 539 068,32 грн., проте, оскільки відповідач у визначений таким договором строк роботи не виконав, позивач, відповідно до приписів ч. 2 ст. 849 ЦК України має право відмовитись від такого договору, а також вимагати повернення коштів на підставі приписів ст. 1212 ЦК України.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача 40 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- спірні роботи мали бути виконані в м. Херсон, проте наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022 № 75 (у редакції наказу Мінреінтеграції від 28.04.2022 № 80) затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого увійшла й Херсонська міська територіальна громада (станом на квітень 2022 року). Згідно розділу II Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Херсонська міська територіальна громада перебувала в окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022. Також в розділі І вказаного Наказу № 309 визначено території, на яких ведуться (велися) бойові дії, серед яких значиться Херсонська міська територіальна громада як територія, на якій ведуться бойові дії з 11.11.2022 і до теперішнього часу;

- вказані обставини об`єктивно перешкоджали відповідачу вчасно виконати взяті на себе зобов`язання за договором підряду, проте відповідач ніколи не відмовлявся від виконання зобов`язань за таким договором;

- позивачем не дотримано встановленого спірним договором обов`язку щодо забезпечення підряднику доступ до місць виконання робіт, у зв`язку з чим, відповідно до пункту 5.1. такого договору, строки виконання робіт продовжуються на строк, протягом якого працівники не допускалися на об`єкт.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 позов задоволено частково, розірвано договір підряду № 40587730/02 від 01.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Димовент Груп», з відповідача на користь позивача стягнуто витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 333,33 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що, всупереч умов договору підряду № 40587730/02 від 01.02.2022 відповідачем не надано доказів в підтвердження початку робіт та їх виконання, а саме відповідачем не було надано суду акту здачі-приймання робіт за звітний місяць (лютий 2022 року) та доказів його направлення позивачу в порядку пункту 3.2 такого договору, при цьому відповідачем не надано і доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин в строк визначений умовами договору, а також доказів ініціювання ним питання внесення змін до договору в частині строків виконання робіт, та, з огляду на вказане, задовольнив вимоги про розірвання договору підряду № 40587730/02 від 01.02.2022.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо виконання робіт за договором підряду № 40587730/02 від 01.02.2022.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення попередньої оплати в сумі 539 068,32 грн., суд першої інстанції виходив з того, що:

- підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено положеннями ч.ч. 2-4 ст. 849, ч. 2 ст. 852, ч. 3 ст. 858 ЦК України;

- правовий аналіз ч.ч. 2-4 ст. 849 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови. Частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника. Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання;

- у даному випадку позивач в якості правової підстави позову посилається на реалізацію ним безумовного права на відмову від договору в порядку ч. 2 ст. 849 ЦК України, мотивує підстави такої відмови невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором (підрядник не розпочав роботу);

- ч. 2 ст. 849 ЦК України прямо передбачено такий спосіб захисту прав та інтересів замовника, як стягнення завданих порушенням зобов`язання збитків, якщо замовник відмовився в односторонньому порядку від договору і така відмова спричинена протиправними діями підрядника, а застосування способу захисту прав замовника у вигляді повернення підрядником передоплати як безпідставно набутого майна у порядку ст. 1212 ЦК України є можливим у випадку реалізації замовником безумовного права на відмову від договору у порядку ч. 4 ст. 849 ЦК України, тобто за відсутності прострочення з боку підрядника;

- отже, замовник не може вимагати повернення виконаного за договором підряду в порядку ст. 1212 ЦК України, мотивуючи свої вимоги порушенням підрядником умов договору підряду і саме з цієї причини реалізувавши своє право на односторонню відмову від договору.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені витрати на відшкодування адвокатських послуг є співрозмірним із ціною позову та ступенем складності, вказавши, що відповідачем не доведено те, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката є неспівмірним з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та задовольнив вказані витрати частково, пропорційно задоволеним вимогами в розмірі 13 333,33 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 646 291,22 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення пені апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, а в частині відмови у стягненні попередньої оплати, на те, що:

- суд першої інстанції розірвав спірний договір та звільнив відповідача від необхідності повертати неналежні йому безпідставно утримувані кошти, що повністю протирічить нормам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного суду;

- про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі N 910/10156/17;

- близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 14.06.2018 у справі № 912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18;

- виходячи з принципу судочинства «jura novit curia» («суд знає закони»), неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін (правові позиції Великої Палати Верховного Суду в постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, та у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18). Інша кваліфікація судом не здійснена, що сприяло однобічному та не об`єктивному винесенню рішення.

Крім того, у апеляційній скарзі апелянт просить стягнути з відповідача 40 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2024, справу № 910/17136/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/18098/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/18098/23.

02.05.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У період із 06.05.2024 по 10.05.2024 судді Яковлєв М.Л. та Шаптала Є.Ю. перебували у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.06.2024 об 11:15 год.

28.05.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке останній просив забезпечити в Господарському суді Полтавської області. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2024 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

03.06.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, яке просить забезпечити в приміщенні Київського районного суду міста Полтави. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 вказану заяву задоволено.

У зв`язку з перебуванням суддів Тищенко О.В. та Шаптали Є.Ю. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2105/24 від 13.06.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/18098/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Станік С.Р., Гончаров С.А., розгляд апеляційної скарги призначено на 10.07.2024 о 15:00 год.

21.06.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» надійшла заява, в якій заявник просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, яке просить забезпечити в приміщенні Київського районного суду міста Полтави. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 вказану заяву задоволено.

04.07.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

10.07.2024 до суду від позивача надійшли:

- заява, в якій позивач просить за результатами розгляду апеляційної скарги здійснити розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат.

- заява, в якій позивач просить залишити без розгляду відзив на апеляційну скаргу, як такий, який поданий з порушенням строків визначених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 по справі № 910/18098/23.

Щодо відзиву відповідача, який надійшов до суду 04.07.2024, у колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Статтею 114 ГПК України встановлено, що:

- суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.

- строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про те, що з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 та апеляційною скаргою представник відповідача ознайомився в приміщенні Північного апеляційного господарського суду 20.06.2024.

Порядок вручення судових рішень встановлений ст. 242 ГПК України, згідно з якою в редакції на дату винесення цієї ухвали, днем вручення судового рішення, зокрема, є день вручення судового рішення під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 було доставлено до електронного кабінету відповідача 15.05.2024 о 16:31.

За таких обставин, днем вручення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 є 15.05.2024, а відзив на апеляційну скаргу апелянт, з урахуванням вихідних днів, мав подати у строк до 30.05.2024 включно.

При цьому з клопотанням про поновлення та/або продовження строку на подання відзиву відповідач до суду апеляційної інстанції не звертався.

Статтею 118 ГПК України встановлено, що:

- право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1);

- заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

З огляду на пропущення відповідачем процесуальних строків на подання відзиву, відзив залишається без розгляду в порядку приписів ч. 2 ст. 118 ГПК України.

Станом на 10.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційній скаргу підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Під час розгляду справи представник відповідача за первісними позовом апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача за первісним позовом проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині, з наступних підстав.

01.02.2022 позивач (замовник) та відповідач (підрядник) уклали договір підряду № 40587730/02 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що замовник доручає, а підрядник зобов`язується на власний ризик, власними та/або залученими силами, засобами, матеріалами та у передбачений Договором строк виконати комплекс (додаток № 1 та № 2) робіт на об`єкті, що знаходиться за адресою: м. Херсон, на розі вулиць Українська та 295 Стрілкової дивізії (далі роботи), а замовник зобов`язується надати підряднику доступ до об`єкту для виконання робіт, прийняти належним чином виконані роботи та оплатити їх згідно з умовами договору.

Згідно з п. 2.1 Договору загальна ціна Договору погоджена сторонами в договірній ціні (додаток №1 та додаток №2) в розмірі 770 097,60 грн.

Вартість робіт за цим договором визначається на основі договірної ціни, що погоджується сторонами та є невід`ємною частиною договору (додаток №1 та додаток № 2 - договірна ціна). Загальна ціна договору складається з вартості робіт, яка становить плату за виконані підрядником роботи та вартість використаних матеріалів. Договірна ціна може змінюватися лише у випадках, передбачених договором (п. 2.3 Договору).

У п. 2.9 Договору сторони погодили, що замовник здійснює 70% авансову оплату робіт (додаток №2) протягом 3 робочих днів з моменту підписання Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору приймання робіт відбувається з обов`язковим підписанням сторонами актів приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в та довідок про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 (по тексту - акти здачі-приймання робіт).

Згідно з п. 3.2 Договору підрядник готує акти здачі-приймання робіт за звітний місяць та до 22-го числа звітного місяця надає їх замовнику в електронному та паперовому вигляді.

Пунктом 3.7 Договору сторони визначили що роботи по кожному етапу вважаються виконаними та прийнятими з моменту підписання обома сторонами відповідних актів здачі-приймання робіт без зауважень.

У відповідності до п.п. 4.1, 4.3 Договору підрядник зобов`язаний виконати роботи протягом 65 (шістдесяти п`яти) робочих днів з дати оплати замовником першого авансового платежу за роботи(додаток №2). Термін закінчення виконання всього комплексу робіт визначеного в пункті 1.2. договору - 31.03.2022 включно.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, передбачених договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань по договору (п. 11.7 Договору).

Також сторонами було підписано специфікації № 1 та № 2 до Договору (Додатки № 1 та № 2), в яких погоджено найменування, асортимент (сортимент), кількість та вартість матеріалів та робіт.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу авансовий платіж в розмірі 539 068,32 грн. (платіжне доручення № 6591 від 03.02.2022), що дорівнює 70 % вартості робіт та матеріалів за Договором.

Відповідач визначені Договором роботи не виконав, з огляду на що позивачем звернувся до відповідача з листом від 17.08.2023 № 2023/08/17-1Л, в якому, серед іншого, просив повернути суму попередньої оплати за Договором.

На вказаний лист відповідач відповів листом від 29.08.2023, в якому повідомив позивача, що початок бойових дій зробив неможливим виконання зобов`язань за Договором у строк, проте відповідач не відмовляється від виконання своїх зобов`язань по виконанню робіт.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 16.10.2023 № 2023/10/161-Л, в якій, з посиланням на положення ч. 2 ст. 849 ЦК України, повідомив про відмову від Договору, просив повернути суму попередньої попередньої оплати, а також направив проект додаткової угоди про припинення договору підряду.

Відповідач вказаних дій не вчинив, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив розірвати Договір та стягнути з відповідача перерахованої на його виконання попередньої оплати в сумі 539 068,32 грн., а також нарахованої за період з 01.04.2022 по 30.09.2022 пені в сумі 107 222,90 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, з підстав, які детально викладені вище.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 позов задоволено частково, розірвано договір підряду № 40587730/02 від 01.02.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Димовент Груп», з відповідача на користь позивача стягнуто витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 333,33 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині позовних вимог у задоволенні яких було відмовлено, тобто позовних вимог про стягнення попередньої оплати в сумі 539 068,32 грн., а також нарахованої за період з 01.04.2022 по 30.09.2022 пені в сумі 107 222,90 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволення позовних вимог про розірвання Договору апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що за змістом положень ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, у випадку встановлення судом апеляційної інстанції, визначених ч. 4 ст. 269 ГПК України, правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції в тому числі і у частині, яка апелянтом не оскаржується, будуть наявні правові підстави для зміни рішення і у вказаних вище частинах, тобто в частині задоволення позовних вимог про розірвання Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду, до яких відноситься Договір, підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. 3 ст. 875 ЦК України).

Частиною 1 ст. 846 ЦК України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом положень ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, положення як ГК України, так і ЦК України допускають односторонню відмову від договору у випадку якщо це передбачено договором, або законом.

При чому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Відповідно ст. 849 ЦК України:

- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (ч. 1);

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч. 2);

- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (ч. 3);

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4).

Отже, ст. 849 ЦК України надає замовнику права відмовити від договору підряду зокрема і у випадку, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.

При цьому, оскільки матеріли справи не містять належних та допустимих доказів виконання відповідачем будь-яких робіт за Договором, позивач має право на відмову від такого договору.

Як встановлено вище, позивач звернувся до відповідача з претензією від 16.10.2023 № 2023/10/161-Л, в якій, з посиланням на положення ч. 2 ст. 849 ЦК України, повідомив про відмову від Договору, просив повернути суму попередньої попередньої оплати, а також направив проект додаткової угоди про припинення договору підряду.

Отже, позивач цілком правомірно відмовився від Договору, і такий договір є припиненим з дати отримання відповідачем вказаної претензії, тобто з 25.10.2023.

Тобто, станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (21.11.2023) Договір є припиненим, а відтак задоволення вимог про розірвання Договору, який вже є припиненим, не тільки не поновить порушені права позивача, але є неможливим як таке.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 917/994/22.

За таких обставин колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання Договору та вважає, що рішення в цій частині прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак, відповідно до положень ч. 4 ст. 269 ГПК України, у вказаній частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог про розірвання Договору колегією суддів відмовляється.

Щодо вимог про стягнення попередньої оплати в сумі 539 068,32 грн., слід зазначити таке.

У статті 849 ЦК України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у даному випадку позивач в якості правової підстави позову посилається на реалізацію ним безумовного права на відмову від договору в порядку ч. 2 ст. 849 ЦК України, мотивує підстави такої відмови невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором (підрядник не розпочав роботу).

При цьому наявність підстав для такої відмови, а саме те, що відповідач не своєчасно не розпочав роботу, матеріали справи підтверджено.

Водночас колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що, відмова від договору підряду на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України свідчить про те, що позивач має право лише на стягнення збитків та позбавляє його можливості повернути кошти перераховані за роботи, які не були виконані. Колегія суддів зазначає про те, що виходячи системного аналізу положень ст. 849 ЦК України при відмові замовника від договору підряду на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України він має право і на стягнення збитків, які були йому завдані внаслідок несвоєчасного виконанні підрядником робіт.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

Щодо висновків, які викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19 та на яку послався суд першої інстанції, слід зазначити наступне.

У постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, зазначив таке:

«… у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.

… Для правильного вирішення спору у справі, яка розглядається, за вимогами ТОВ «БК «Укрбудінвест» про стягнення з ТОВ «Зорг Біогаз Україна» 200 000,00 грн. авансового платежу за договором, заявлених позивачем саме на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, необхідно з`ясувати обставини виникнення у замовника (позивача) права на відмову від договору підряду, яке відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України не є безумовним і пов`язано із діями підрядника (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим).

Суди мають надати належну оцінку листу ТОВ «БК «Укрбудінвест» від 23.07.2018 № 23/07-1 та з`ясувати, чи є зазначений лист відмовою замовника від договору підряду, здійсненою ним у порядку частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, положення якої визначено як підставу позову, з урахуванням умов договору, а отже і правову природу заявленої до стягнення суми (збитки чи безпідставно збережене майно).

… умови договору суди залишили поза увагою, відповідних обставин не з`ясовували, як і не з`ясували питання про дотримання замовником умов договору (пункт 5.1) щодо надання вихідних даних для початку робіт, отже і наявності правових підстав у замовника для відмови від договору та стягнення збитків відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, в порядку якої заявлено позовні вимоги».

Отже, у справі № 910/2051/19, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав на необхідність дослідження судами обставин справи, зокрема, щодо здійснення замовником робіт відмови від договору підряду на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені відповідні позовні вимоги, та правової природи спірної суми, заявленої до стягнення.

У той же час у справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення грошових коштів, сплачених на виконання Договору підряду за роботи, які фактично не виконані підрядником відповідно до умов Договору, який фактично припинився до звернення позивача до суду з цим позовом.

Статтею 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір про повернення попередньої оплати за договором підряду, у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 зазначила, що:

« 6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем.».

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 зазначено таке:

«… 108. При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

109. Разом з тим, як було зазначено вище, не зважаючи на припинення строку дії спірного Договору в силу його п.13.6, фінансові зобов`язання сторін, що виникли між сторонами до закінчення строку дії цього Договору, не є припиненими (обов`язок генпідрядника повернути невикористану суму авансу, обов`язок замовника оплатити виконані роботи).

110. ТОВ «Проектно-будівельний Альянс» отримало відповідний аванс на підставі Договору, при цьому така підстава отримання зазначених коштів не перестала існувати. Відтак положення ст. 1212 ЦК до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідна сума авансу підлягає поверненню в силу положень ЦК, що регулюють відносини підряду, та самого Договору.

111. Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 (п.6.9)».

У пунктах 6.7- 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 зазначено, що:

« 6.7. Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

6.8. Попередні судові інстанції не встановили, що позивач в односторонньому порядку відмовлявся від Договору або що Договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.

6.9. Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

6.10. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, чого в цьому спорі не відбулося».

Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 зроблено висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України під час вирішення спорів про стягнення грошових коштів після закінчення строку дії договору, односторонньої відмови від договору або розірвання такого договору.

При цьому у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 зроблено висновок щодо застосування положень ст. 849 та 1212 ЦК України, та з урахуванням, зокрема, правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, зазначено, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, які залишилися невиконаними, а тому існування договірних правовідносин виключає можливість застосування до таких правовідносин ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

При цьому у цій справі позивачем було реалізовано право на припинення Договору в односторонньому порядку і з 25.10.2023 такий Договір є припиненим, що свідчить і про припинення правової підстави для перебування у нього коштів в сумі 539 068,32 грн.

Схожа правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №910/13391/20.

Слід прийняти до уваги і те, що відповідачем не надано доказів того, що ним як до так і після припинення Договору виконувались роботи.

Отже, з розірванням Договору, останній, як правова підстава для перебування у відповідача грошей, припинився, а відтак, кошти в сумі 539 068,32 грн. фактично перебувають у відповідача без відповідної правової підстави.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів в сумі 539 068,32 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким вказані позовні вимоги задовольняються.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі нарахованої за період з 01.04.2022 по 30.09.2022 пені в сумі 107 222,90 грн.

Виходячи з періоду нарахування пені, позивач її нараховує за порушення відповідачем обов`язку щодо виконання робіт.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за невиконання чи неналежне виконання підрядником зобов`язань щодо виконання робіт за Договором, суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 40 000,00 грн., слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правову допомогу (40 000,00 грн.), надав докази понесення таких витрат та просив стягнути їх з відповідача.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Валентина Безкоровайного «Верум» договору про надання правничої допомоги № 01/11/2023 від 15.11.2023 з додатком № 1, рахунку № 01/1/2023 від 16.11.2023 та платіжної інструкції № 19_00000/4af05005-3c22-4044826f-9964ebb1ace3 від 16.11.2023.

З вказаного договору слідує, що клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу, зокрема представляти інтереси клієнта по справі, пов`язаної зі стягненням на користь позивача грошових кошів, в тому числі штрафних санкцій з відповідача за Договором.

Згідно з Додатком № 1 вартість наданих послуг складає 40 000,00 грн., які повністю були сплачені позивачем Адвокатському бюро «Валентина Безкоровайного «Верум» на підставі платіжної інструкції № 19_00000/4af05005-3c22-4044826f-9964ebb1ace3 від 16.11.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським бюро «Валентина Безкоровайного «Верум» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

В суді першої інстанції відповідач проти розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката заперечив, зазначивши про те, що вказані витрати є неспівмірними та явно заявленими, проте жодних обґрунтувань на підтвердження вказаних тверджень не навів.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити на тому, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Колегія суддів зауважує на тому, що:

- з матеріалів справи слідує, що у договорі про надання правничої допомоги № 01/11/2023 від 15.11.2023 сторонами фактично погоджений фіксований розмір гонорару за підготовку претензії та позовної заяви в сумі 40 000,00 грн., що не суперечить положенням чинного законодавства;

- відповідачем фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність визначеної в договорі про надання правничої допомоги № 01/11/2023 від 15.11.2023 фіксованої суми гонорару 40 000,00 грн. за підготовку позовної заяви у цій справі вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність;

- відповідач не був позбавлений можливості навести середній розмір ринкових цін на професійну правничу допомогу виходячи саме з фіксованого розміру гонорару та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми, проте вказаного відповідачем зроблено не було.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено обсяг та вартість наданих послуг на професійну правничу допомогу на суму 40 000,00 грн., проте, з огляду на часткове задоволення позовних вимог у цій справі, вказані витрати судом першої інстанції цілком вірно розподілено пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнуто з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 333,33 грн. (тобто витрати за одну задоволену позовну вимоги з трьох заявлених). Незважаючи на зміну судом апеляційної інстанції рішення прийнято за наслідками вирішення позовних вимог, зважаючи на те, що і в суді апеляційної інстанції наслідками вирішення позовних вимог також задоволено одну позовну вимогу з трьох заявлених, рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 підлягає:

- скасуванню в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору підряду № 40587730/02 від 01.02.2022 з прийняттям в цій частині нового рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовляється;

- скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення попередньої оплати в сумі 539 068,32 грн. з прийняттям в цій частині нового рішення, яким вказані позовні вимоги задовольняються;

- зміні в частині розподілу судових витрат позивача по сплаті судового збору, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 8 086,02 грн.,

в решті рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 залишається без змін.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» задовольняється у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на сторони пропорційної розміру задоволених в судом апеляційної інстанції позовних вимог.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, слід зазначити наступне.

У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що ним понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 40 000,00 грн. просив здійснити розподіл таких витрат, а до апеляційної скарги додав докази понесення таких витрат, а саме належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Валентина Безкоровайного «Верум» договору про надання правничої допомоги № 01/11/2023 від 15.11.2023 з додатком № 1 та з додатковою угодою № 1 від 08.04.2024.

10.07.2024 до суду від позивача надійшла заява, в якій позивач просить за результатами розгляду апеляційної скарги здійснити розподіл судових витрат та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Наданими позивачем документами підтверджується, що Адвокатським бюро «Валентина Безкоровайного «Верум» відповідно до умов вищезгаданого про надання правничої допомоги № 01/11/2023 від 15.11.2023 позивачу надається правова допомога в суді апеляційної інстанції вартість якої складає 40 000,00 грн.

Платіжною інструкцією від 29.05.2024 позивачем на користь Адвокатського бюро «Валентина Безкоровайного «Верум» сплачено 40 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським бюро «Валентина Безкоровайного «Верум» послуг в суді апеляційної інстанції на заявлену до стягнення суму, а відсутність доказів оплати позивачем таких послуг не може бути підставою для відмови у стягненні їх вартості.

За практикою Верховного Суду у справах №756/2114/17 і №911/3386/17 зазначено, що оскільки правова позиція позивача в судах попередніх інстанцій не змінювалася, то не підтверджується наявність об`єктивної необхідності для адвокатів, які надавали правову допомогу відповідачу в судах попередніх інстанцій, вивчати додаткові джерела права, бо відповідач не міг бути необізнаним із позицією позивача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи й доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, отже підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи.

Колегія суддів зазначає про те, що з матеріалів справи слідує, що правова позиція позивача не змінювалась протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, представництво його інтересів здійснювалось тим саме адвокатом, адвокат, який складав а апеляційну скаргу був обізнаний з обставинами даної справи.

За практикою Верховного Суду у справах №756/2114/17 і №911/3386/17 зазначено, що оскільки правова позиція позивача в судах попередніх інстанцій не змінювалася, то не підтверджується наявність об`єктивної необхідності для адвокатів, які надавали правову допомогу відповідачу в судах попередніх інстанцій, вивчати додаткові джерела права, бо відповідач не міг бути необізнаним із позицією позивача, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи й доводи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги й інші обставини, отже підготовка цієї справи в суді касаційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної й технічної роботи.

Враховуючи наведене, оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ними витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи, колегія суддів, дійшла висновку, що заявлений позивачем в суді апеляційної інстанції до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу не відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності та пропорційності, а також у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є завищеним, а відтак розподілу підлягають витрати позивача у загальній сумі 20 000,00 грн..

Водночас з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати позивача у загальній сумі 10 000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 частково скасувати.

3 Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 у справі № 910/18098/23 в такій редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димовент Груп» (04108, місто Київ, проспект Правди, будинок 31А, ідентифікаційний код 44654166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» (73021, місто Херсон, вулиця Патона, будинок 4, ідентифікаційний код 40587730) попередню оплату у розмірі 539 068 (п`ятсот тридцять дев`ять тисяч шістдесят вісім) грн. 32 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 086 (вісім тисяч вісімдесят шість) грн. 02 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 333 (тринадцять тисяч триста тридцять три) грн.33 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Димовент Груп» (04108, місто Київ, проспект Правди, будинок 31А, ідентифікаційний код 44654166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Д.І.С. БУД» (73021, місто Херсон, вулиця Патона, будинок 4, ідентифікаційний код 40587730) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 12 129 (дванадцять тисяч сто двадцять дев`ять) грн. 04 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18098/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 11.07.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

С.Р. Станік