Ухвала

від 11.07.2024 по справі 463/12584/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 липня 2024 року

м. Київ

справа № 463/12584/21

адміністративне провадження № К/990/23868/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 463/12584/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна служба України з питань праці, про стягнення середнього заробітку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду міста Львова з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці, у якій просив:

- стягнути з Держпраці на користь ОСОБА_1 354295 грн 89 коп, без урахування обов`язкових платежів та податків, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі;

- стягнути з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130250 грн 84 коп, без урахування обов`язкових платежів та податків.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2022 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2022 року скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року передано справу до Львівського окружного адміністративного суду.

21 вересня 2023 року від представника позивача надійшла заява про заміну відповідача в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на ГУ Держпраці та залучення Держпраці як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, та зменшення позовних вимог, а саме: стягнути з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122800 грн 69 коп та 355305 грн 28 коп за час затримки виконання рішення суду, а всього 478105 грн 97 коп без урахування обов`язкових платежів та податків.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року, позов задоволено частково. Cтягнуто з відповідача на користь позивача 122800 грн 69 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування податків та зборів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Справа судом першої інстанції розглянута за правилами загального позовного провадження.

21 червня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 463/12584/21. Заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 122800 грн 69 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.

За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій при винесенні судових рішень у справі не врахували висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, від 11 лютого 2021 року у справі № 360/917/19 щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України, від 24 січня 2019 року у справі № 592/5576/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 808/6079/17, Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц.

Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених скаржником справах.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду цієї справи було стягнення з ГУ Держпраці на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування обов`язкових платежів та податків.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи відповідача та третьої особи щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) досліджувала питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду. Судом зазначено, у вказаній постанові Велика Палата Верховного суду дійшла таких правових висновків: середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин; спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці; аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зроблено висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до суду з цим позовом.

Також апеляційний суд зазначив, що аналогічна правова позиція щодо строків звернення до суду в даній категорії справ застосовується Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 серпня 2022 року та від 08 листопада 2022 року у справах № 380/6129/20 та № 460/15639/21, а також від 03 травня 2023 року у справі № 280/4125/21.

Проте, у справі № 686/23445/17 позивач просив стягнути з Державного бюджету України збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у розмірі 40 592,17 грн, із яких: 6335,33 грн - недоплачена заробітна плата за період січень - травень 2008 року; 13 442,64 грн - компенсація втрати частини заробітної плати внаслідок несвоєчасної виплати; 6667,25 грн - недоплачене щомісячне грошове утримання за період січень - травень 2008 року; 14 146,95 грн - компенсації втрати частини щомісячного грошового утримання у зв`язку з несвоєчасною виплатою. При цьому Велика Палата досліджувала питання щодо юрисдикції цього спору.

У справі № 360/917/19 спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням відповідача з публічної служби та виникненням у нього, на підставі укладеного договору, зобов`язання щодо відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з його утриманням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ. У цій справі Верховний Суду зазначив про помилковий висновок судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин приписів абзацу другого частини другої статті 122 КАС України, оскільки в цій категорії справ необхідно застосовувати встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду.

Отже, зазначені заявником справи не є релевантними до цієї справи.

Щодо посилання на постанови Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 592/5576/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 808/6079/17, Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 661/3699/16-ц, то слід зазначити, що заявником не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених скаржником справах.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, цитування норм законодавства, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 463/12584/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна служба України з питань праці, про стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.

Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя М.В. Білак