Ухвала

від 29.08.2024 по справі 463/12584/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 серпня 2024 року

м. Київ

справа №463/12584/21

адміністративне провадження №К/990/32168/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Єресько Л.О.,

перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з питань праці

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року

у справі № 463/12584/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Львівській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна служба України з питань праці

про стягнення середнього заробітку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Личаківського районного суду міста Львова з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці, у якій просив:

- стягнути з Держпраці на користь ОСОБА_1 354295 грн 89 коп, без урахування обов`язкових платежів та податків, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі;

- стягнути з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130250 грн 84 коп, без урахування обов`язкових платежів та податків.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2022 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2022 року скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року передано справу до Львівського окружного адміністративного суду.

21 вересня 2023 року від представника позивача надійшла заява про заміну відповідача в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на ГУ Держпраці та залучення Держпраці як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, та зменшення позовних вимог, а саме: стягнути з ГУ Держпраці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122800 грн 69 коп та 355305 грн 28 коп за час затримки виконання рішення суду, а всього 478105 грн 97 коп без урахування обов`язкових платежів та податків.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року, позов задоволено частково. Cтягнуто з відповідача на користь позивача 122800 грн 69 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування податків та зборів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Справа судом першої інстанції розглянута за правилами загального позовного провадження.

16 серпня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Державної служби України з питань праці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 463/12584/21. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення щодо зміни мотивувальної частини рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині виключення обґрунтування щодо відповідальності Держпраці (як суб`єкта призначення) за затримку виконання судового рішення у справі та відмови у задоволенні позовних вимог. У разі якщо суд касаційної інстанції дійде висновку щодо протиправності прийнятих рішень, заявник просить їх скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України в частині необхідності надання документу про сплату судового збору.

Своєю чергою автор касаційної скарги вказує, що він звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 20 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Так, правові засади справляння судового збору, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір», статтею 3 якого обумовлено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду касаційної скарги на судові рішення.

Водночас статтею 5 вказаного Закону передбачено пільги щодо сплати судового збору та визначений перелік фізичних, юридичних осіб, а також суб`єктів владних повноважень, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях в певних категоріях справ.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання надмірному тиску на суб`єктів господарювання» від 04 березня 2021 року № 1320-IX, який набув чинності 27 квітня 2021 року, частину першу статті 5 Закону України «Про судовий збір» доповнено пунктом 20, відповідно до якого включено центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, його територіальні органи.

Разом з тим варто зазначити, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

24) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - за подання позовів, предметом яких є відшкодування шкоди (збитків), у порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

25) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, - у справах про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції»;

26) Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення на час дії воєнного стану - за подання позовів, предметом яких є стягнення штрафу;

27) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З аналізу вищевказаної норми висновується, що від сплати судового збору у справах про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції», звільняється центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції (п.25), а також у справах в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від сплати судового збору звільняється центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи (п.27).

Аналогічний підхід застосовано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на час дії воєнного стану (пункти 24 та 26 відповідно).

Наведене свідчить, що вищевказані суб`єкти владних повноважень звільняються від сплати судового збору згідно зі статтею 5 Закону України «Про судовий збір» у справах, в яких діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто реалізовують функції у своїй сфері діяльності.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96), Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Отже, з 27 квітня 2021 року законодавцем надано центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та його територіальним органам пільгу щодо сплати судового збору у справах, які стосуються реалізації ними державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

При цьому, як зазначено вище, окрім нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на Держпраці покладаються й інші, окреслені у пунктах 1, 4 Положення № 96, повноваження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31 цс 21) наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Аналогія закону та аналогія права розглядаються в загальній теорії права як засоби заповнення прогалин у законодавстві шляхом їх усунення чи подолання. Прогалини у законодавстві ускладнюють регулювання відповідних суспільних відносин через відсутність у законодавчому акті нормативного припису (норми права), що безпосередньо спрямований на їх врегулювання.

Аналогія закону - це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм права, які регулюють відносини, які є подібними тим, що потребують урегулювання в рамках цієї галузі права за найсуттєвішими ознаками.

Аналогія права - це застосування до конкретних відносин загальних засад і сенсу законодавства у разі відсутності норм права, що регулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини. Це означає, що юридично справа вирішується на основі принципів права, таких, як справедливість, гуманізм, юридична рівність тощо, що переважно закріплені у відповідних статтях Конституції України або загальних положеннях законодавчих актів.

Якщо суд виявив прогалину у законодавстві в процесі правозастосування, він зобов`язаний використовувати такі оперативні засоби її подолання, як аналогія закону чи аналогія права з метою вирішення конкретної юридичної справи.

Предметом спору у цій справі є стягнення з на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тобто, у даному випадку спірні правовідносини стосуються трудових відносин, які виникли між фізичною особою та Держпрацею як роботодавцем.

При цьому судові рішення, які оскаржує Держпраці не стосуються її діяльності як органу, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Варто зазначити, що пункт 20 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не містить застереження у вигляді пільги щодо сплати судового збору центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю у справах щодо стягнення з на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у яких органи Держпраці виступають як роботодавці (тобто трудового спору), а тому, застосовуючи аналогію права, відсутні підстави для застосування пункту 20 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у категорії справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Такий висновок узгоджується з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», в якому вказано, що від сплати судового збору під час розгляду справ про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі в усіх судових інстанціях звільняються лише позивачі.

Оскільки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та його територіальні органи у даному випадку виконують роль роботодавців, тому вони не підпадають під категорії осіб, які звільнені від сплати судового збору.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Зі скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що позивач у цій справі є фізичною особою і, звернувшись до суду в 2021 році, заявила одну позовну вимогу майнового характеру у розмірі 122800 грн 69 коп.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка була чинна на час звернення позивача до суду, ставка судового збору за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою на рівні 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270 гривні.

Частиною третьою статті 4 Закону України №3674-VI установлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, ставка судового збору, що належить сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, складає 1964,80 гривень.

Крім того, відповідно до частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу (частина третя статті 329 КАС України).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 23 травня 2024 року Восьмим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову. Повний текст судового рішення складено 24 травня 2024, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 24 червня 2024 року 0враховуючи вихідні дні), а скаргу подано вдруге 16 серпня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що вже звертався з касаційною скаргою при цьому вказує, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків. Проте, ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2024 року касаційну скаргу було повернуту скаржнику, що не перешкоджає повторному зверненню.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду на час подачі первісної касаційної скарги, а також з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.

Верховний Суд також зазначає, що повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження і обставини, за яких Верховний Суд вже повертав попередню касаційну скаргу, безпосередньо пов`язані саме з діями скаржника щодо неналежного оформлення касаційної скарги.

Так, ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2024 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Як встановлено судом з відомостей автоматизованої системи документообігу суду, копію ухвали Верховного Суду від 02 липня 2024 року було надіслано до електронного кабінету скаржника в підсистемі «Електронний суд» того ж дня. Документ доставлено до електронного кабінету 02 липня 2024 року о 19:31, враховуючи положення абзацу 2 частини шостої статті 251 КАС України вважається врученою 03 липня 2024 року.

З цією касаційною скаргою відповідач звернувся лише 16 серпня 2024 року, а клопотання про поновлення строку, не містить жодних обґрунтувань щодо наявності об`єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший термін.

Відповідно до частини 11 статті 251 КАС України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення..

Суд звертає увагу, що метою обов`язкової реєстрації електронного кабінету в ЄСІСТ є можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу.

З урахуванням викладеного, Суд надає оцінку проміжку часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги в електронному кабінеті в підсистемі «Електронний суд» та повторного звернення. При цьому, як вже зазначалося вище, клопотання про поновлення строку, не містить жодних обґрунтувань щодо наявності об`єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротший строк.

Суд звертає увагу скаржника, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.

Так скаржником звертаючись з повторною касаційною скаргою допустив значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та потворного звернення.

При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.

Разом з тим, значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги, вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.

Скаржником не наведено об`єктивних перешкод для повторного направлення касаційної скарги у найкоротші строки.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не вказано поважних причин пропуску на касаційне оскарження, не надано доказів щодо вжиття заходів для вчасного подання касаційної скарги у найкоротші строки після її повернення, не обґрунтовано зволікання з поданням цієї касаційної скарги.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тому, виконання обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для визнання, викладених скаржником у заяві про поновлення строку касаційного оскарження, причин пропуску такого строку поважними.

Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України, касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

За таких обставин, відповідно до правил статті 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів та надання до суду документ про сплату судового збору у розмірі встановленому законом.

Реквізити для сплати судового збору:

ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;

код отримувача ЄДРПОУ: 37993783;

банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007;

код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)";

призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)".

Керуючись статтями 169, 248, 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати неповажними, зазначені Державною службою України з питань праці, підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.

2. Касаційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі № 463/12584/21 - залишити без руху.

3. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали, шляхом надання Суду:

- заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів;

- документу про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.

4. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали, зокрема, якщо наведені скаржником підстави для поновлення строку касаційного оскарження будуть визнані судом неповажними або відсутністю клопотання про поновлення цього строку, у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

5. У разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в установлений судом строк в іншій частині, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Л.О. Єресько ,

Судді Верховного Суду