Ухвала

від 09.07.2024 по справі 378/7/23

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 378/7/23

Провадження № 14-86цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О. С.,

суддів:Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське», про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки, за касаційною ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року,

УСТАНОВИЛА:

В грудні 2022 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області звернувся до Ставищенського районного суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , в якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 58819918 від 17 червня 2021 року щодо права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224282400:01:009:0003, площею 2,8985 га, та витребувати на користь держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області вказану земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 .

Ставищенський районний суд Київської області ухвалою від 15 березня 2023 року позовну заяву прокурора залишив без розгляду.

Суд першої інстанції ухвалу мотивував тим, що позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (пункт 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)). Вказаний висновок місцевий суд зробив на підставі того, що спірна земельна ділянка, яка є предметом спору, розташована на території Білоцерківського району Київської області, на яку не поширюється юрисдикція Обухівської окружної прокуратури Київської області.

Київський апеляційний суд постановою від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу Обухівської окружної прокуратури Київської області задовольнив. Ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 15 березня 2023 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що зі змісту позовної заяви, а також з доданих до позовної заяви матеріалів вбачається, що матеріали для пред`явлення цього позову прокурор отримав за результатами здійснення прокурорами Обухівської окружної прокуратури процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні № 12021116230000269 від 24 червня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, підслідність у якій під час досудового розслідування визначена за Обухівським РУП ГУ НП в Київській області.

Отже, з огляду на те, що матеріали кримінального провадження перебували в розпорядженні Обухівської окружної прокуратури та, очевидно, не могли бути у розпорядженні іншої прокуратури, а також враховуючи те, що пунктом 6.5 наказу Генерального прокурора України від 21 серпня 2020 року № 389 передбачено право прокурора звертатись із позовом (заявою) до суду не за місцем розташування органу прокуратури, вказаний позов правомірно подано саме керівником Обухівської окружної прокуратури Київської області.

Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вказала на помилковість висновку суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

10 липня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у цій справі.

Заявник у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

В касаційній скарзі заявник вказує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення (право прокурора звертатись із позовом (заявою) до суду не за місцем розташування органу прокуратури) на підставі недопустимого доказу - пункту 6.5 наказу Генерального прокурора України

№ 389 від 21 серпня 2020 року, який виключено наказом Офісу Генерального прокурора № 191 від 08 червня 2021 року.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою

від 31 липня 2023 року поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року та відкрив касаційне провадження.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою

від 20 травня 2024 року справу призначив до судового розгляду, а 22 травня 2024 року передав справу на розгляд об`єднаної палати.

Ухвала мотивована тим, що за наслідками здійсненого аналізу практики вирішення питання щодо наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, якою оскаржується постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, колегія суддів з`ясувала, що у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду склалися різні підходи щодо розуміння положень частини четвертої статті 394 ЦПК України та реалізації у зв`язку із цим судом касаційної інстанції повноважень, наданих нормами ЦПК України, щодо відмови у відкритті касаційного провадження у випадку, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 червня 2024 року повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Об`єднана палата, перевіривши підстави та мотиви передачі справи на розгляд об`єднаної палати, виявила, що окреслена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року правова проблема щодо неоднакового розуміння та тлумачення норми процесуального права також існує у складі колегій інших касаційних судів Верховного Суду.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою

від 04 серпня 2021 року у справі № 918/119/21, керуючись нормою частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, вказала на очевидність правильного застосування апеляційним судом норм права та відмовила у відкритті касаційного провадження. Водночас, ухвалами від 17 квітня 2024 року (справа № 927/1495/23), 22 квітня 2024 року (справа № 916/774/23) та

від 24 квітня 2024 року (справа № 906/1361/23) Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, з метою необхідності розгляду доводів касаційної скарги по суті відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи та призначив її до розгляду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами

від 20 грудня 2023 року (справа № 300/5281/23, провадження № К/990/41777/23) та від 28 грудня 2023 року (справа № 947/12063/23, провадження № К/990/42471/23), посилаючись на положення частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відмовив у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю поданої касаційної скарги. При цьому в ухвалах від 08 травня 2024 року (справа № 320/24638/23, провадження № К/990/16896/24) та від 22 травня 2024 року (справа № 380/1174/23, провадження № К/990/17635/24) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження та витребував справу, зазначивши, що підставою для відкриття касаційного провадження є правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а також процесуального права щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду.

З огляду на вказане, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що під час розгляду цієї справи може виникнути питання щодо відступу від висновків Верховного Суду у складі колегій суддів інших касаційних судів, що не належить до повноважень об`єднаної палати.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 26 червня 2024 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, адже вважає, що для досягнення єдності судової практики необхідно відступити від висновків судів касаційних інстанцій про те, що суд касаційної інстанції повноважний відмовити у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю касаційної скарги у випадку, коли об`єктом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, якою позов залишений без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що нормами статті 394 ЦПК України закріплене повноваження Верховного Суду як суду касаційної інстанції відмовити у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю касаційної скарги.

При цьому умови, існування яких є необхідними для визнання поданої до Верховного Суду касаційної скарги необґрунтованою, передбачено положеннями пункту 5 частини другої та частиною четвертою статті 394 ЦПК України.

Згідно з наведеними вище приписами ЦПК України:

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394);

- у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Аналогічні за змістом положення щодо визначення підстав для відмови у відкритті касаційного провадження містяться також у статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та у статті 333 КАС України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду навів такі приклади щодо неоднакового застосування вказаних вище норм процесуального права.

Зокрема, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 29 квітня 2024 року у справі № 752/20318/20 (провадження № 61-4506ск24),

від 29 квітня 2024 року у справі № 543/623/17 (провадження № 61 -5256ск24) та від 05 грудня 2023 року у справі № 359/6722/16 (провадження № 61-15529ск23) у відкритті касаційного провадження відмовлено у зв`язку із необґрунтованістю поданої касаційної скарги на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України.

Натомість, ухвалою від 07 березня 2024 року у справі № 161/8859/20 (провадження

№ 61-18253ск23) у відкритті касаційного провадження відмовлено у зв`язку із необґрунтованістю поданої касаційної скарги на підставі пункту п`ятого частини другої статті 394 ЦПК України.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалами

від 28 листопада 2023 року у справі № 758/15949/21 (провадження № 61-15912ск23), від 05 квітня 2024 року у справі № 2-112/12 (провадження № 61-3941ск24),

від 23 квітня 2024 року у справі № 757/60692/19 (провадження № 61-3221ск24),

від 30 квітня 2024 року у справі № 442/2335/21 (провадження № 61 -5049ск24), вказуючи на необхідність перевірки наявності підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених заявником у касаційній скарзі, відкрив касаційне провадження із витребуванням матеріалів справи.

Аналогічна ситуація щодо неоднакової практики застосування приписів статті 394 ЦПК України прослідковується й тоді, коли об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі [див. ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 02 квітня 2024 року у справі № 638/18193/17 (провадження № 61 -3954ск24), від 29 квітня 2024 року у справі № 705/4783/23 (провадження № 61 -5006ск24), якими відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю касаційної скарги; ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2024 року у справі № 705/4783/23 (провадження

№ 61 -5006ск24), від 08 травня 2023 року у справі № 334/3852/22 (провадження № 61-6177ск23), якими відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з метою перевірки наявності підстав для відкриття касаційного провадження].

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою

від 04 серпня 2021 року у справі № 918/119/21, керуючись нормою частини другої статті 293 ГПК України, вказала на очевидність правильного застосування апеляційним судом норм права та відмовила у відкритті касаційного провадження. Водночас, ухвалами від 17 квітня 2024 року (справа № 927/1495/23), від 22 квітня 2024 року (справа № 916/774/23) та від 24 квітня 2024 року (справа № 906/1361/23) Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, з метою необхідності розгляду доводів касаційної скарги по суті, відкрив касаційне провадження, витребував матеріали справи та призначив її до розгляду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами

від 20 грудня 2023 року (справа № 300/5281/23, провадження № К/990/41777/23) та від 28 грудня 2023 року (справа № 947/12063/23, провадження № К/990/42471/23), посилаючись на положення частини другої статті 333 КАС України, відмовив у відкритті касаційного провадження у зв`язку із необґрунтованістю поданої касаційної скарги. При цьому в ухвалах від 08 травня 2024 року (справа № 320/24638/23, провадження № К/990/16896/24) та від 22 травня 2024 року (справа № 380/1174/23, провадження № К/990/17635/24) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження та витребував справу.

Аналіз судової практики свідчить, що за наслідками вирішення питання про відкриття провадження, у випадку коли касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, касаційні суди:

1) відкривають касаційне провадження, враховуючи відсутність повноважень відмовляти у відкритті касаційного провадження у разі оскарження ухвал суду першої інстанції, якими закінчено розгляд справи;

2) відмовляють у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на ухвали суду першої інстанції, якими закінчено розгляд справи;

3) відмовляють у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на ухвали суду першої інстанції, якими закінчено розгляд справи, але лише в разі, якщо суд апеляційної інстанції скасував таку ухвалу з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Аналізуючи відповідні приписи ЦПК, ГПК та КАС України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала на те, що у випадку, коли передумовою апеляційного та подальшого касаційного оскарження є постановлення місцевим судом ухвали про залишення позовної заяви без розгляду (що є ухвалою, якою закінчено розгляд справи), відмова у відкритті касаційного провадження є неможливою, оскільки таке право суду касаційної інстанції нормами процесуального законодавства не передбачено.

Натомість, існування у касаційних судах цивільної, господарської та адміністративної юрисдикцій протилежних підходів щодо застосування норм відповідних процесуальних кодексів щодо передбачених у них підстав для відмови Верховним Судом у відкритті касаційного провадження фактично суперечить вимогам до правової передбачуваності та правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передання справи на її розгляд зважаючи на таке.

Частиною четвертою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про прийняття справи до судового розгляду, насамперед звертає увагу на те, що колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала цю справу на розгляд Великої Палати для формування єдиної правової позиції щодо застосування положень пункту 5 частини другої та частини четвертої статті 394 ЦПК України, які визначають право суду касаційної інстанції визнати подану касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, за наявності певних умов, встановлених вказаними юридичними нормами.

Тобто, колегія суддів очікує на висновок Великої Палати щодо тлумачення норм процесуального права, що підлягають застосуванню Верховним Судом під час вирішення питання щодо відкриття або відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу суду.

Однак, як зазначалося вище, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду ухвалою від 31 липня 2023 року вже відкрив у цій справі касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, а ухвалою від 20 травня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

Отже, у цій справі питання про застосування положень пункту 5 частини другої та частини четвертої статті 394 ЦПК України вже вирішено, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування вказаних норм процесуального права не можуть вплинути на результат судового рішення, яке вже ухвалено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у цій справі. Ухвала касаційного суду не може бути затверджена чи скасована Великою Палатою.

Висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у спірних правовідносинах має передувати ухваленню судового рішення у справі, а не навпаки.

Крім того, розгляд цієї справи Великою Палатою Верховного Суду та формування висновку щодо застосування положень пункту 5 частини другої та частиною четвертою статті 394 ЦПК України призведе до оцінки правомірності ухваленого Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду рішення (у формі ухвали від 31 липня 2023 року) про відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Проте, як вже раніше наголошувалося, чинний процесуальний закон не передбачає інституту перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень касаційних судів у складі Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду водночас зазначає, що пункт 5 частини другої та частина четверта статті 394 ЦПК України (і відповідні норми ГПК та КАС України), передбачають, право суду визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, тобто судовий розсуд в залежності від обґрунтованості доводів конкретної касаційної скарги.

Крім того, у даному випадку суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Питання про оскарження ухвали суду, якою закінчено розгляд справи, за наведених вище обставин не виникало.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для прийняття справи.

Висновки Великої Палати Верховного Суду

Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_1 , третя особа - приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське», про скасування державної реєстрації права власності та витребування земельної ділянки, за касаційною ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

М. І. Гриців О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

С. І. Кравченко