Рішення

від 26.06.2024 по справі 910/1902/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2024Справа № 910/1902/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДК Люкс" Київської області

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" м. Києва, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" Київської області

третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" м. Києва

про визнання договору недійсним,

Суддя Паламар П.І.

Секретар судового засідання Легка А.С.

Представники:

від позивача: Бєлашко О.О.,

від відповідачів: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 ,

від третьої особи: Косик В.М.

СУТЬ СПОРУ :

у лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДДК Люкс" звернулося в суд з указаним позовом.

Позивач зазначав, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДДК Люкс" (далі - позивач/первісний кредитор) є суб`єктом господарювання, метою діяльності якого є отримання прибутку.

У 2018 році на виконання укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" (далі-відповідач 1./боржник) договорів №№ 08/06/18-ФД від 8 червня 2018 р. та 14/08/18-ФД від 14 серпня 2018 р. він надав останньому поворотну фінансову допомогу у розмірі 30000 доларів США й 3000 Євро та 15900 Євро відповідно, яку той зобов`язався повернути до 8 грудня 2018 р.

27 листопада 2020 р. між ним, боржником і Товариством з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" (далі-відповідач 2./новий кредитор) було укладено договір про заміну кредитора у зобов`язанні, згідно з яким він передав (відступив) відповідачу 2. право вимоги до відповідача 1. за вищевказаними договорами №№ 08/06/18-ФД від 8 червня 2018 р., 14/08/18-ФД від 14 серпня 2018 р., розмір якого за офіційним курсом НБУ станом на 1 листопада 2020 р. склав 1139244 грн. Боржник зобов`язався повертати кошти шляхом їх перерахування на банківський рахунок нового кредитора в грошовому еквіваленті до іноземної валюти за офіційним курсом НБУ відповідної валюти на день платежу.

Здійснена у такий спосіб уступка права вимоги не передбачала виникнення у нового кредитора жодних зустрічних зобов`язань перед ним та фактично становила дарування майна.

Виконання зобов`язання боржника за цим договором забезпечувалося порукою ОСОБА_3 .

До грудня 2023 року учасниками його товариства були ОСОБА_3 з розміром частки 50% статутного капіталу (також єдиний учасник відповідача 1.), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з розміром часток по 25 % статутного капіталу (останні обидва є учасниками відповідача 2.).

У грудні 2023 року після зміни у складі учасників товариства йому стало відомо, що спірний договір було укладено після того як у суд з позовом до нього звернулося Державне підприємством "Димерське лісове господарство" з вимогами про виконання грошових зобов`язань у загальному розмірі 2046123,01 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 22 грудня 2020 р. у справі № 911/1899/20, яке набрало законної сили, цей позов був задоволений.

Посилаючись на те, що договір про заміну кредитора у зобов`язанні від 27 листопада 2020 р. укладений з порушенням вимог ст. 13 ЦК України на шкоду інтересам Державного підприємства "Димерське лісове господарство", оскільки його майно (право вимоги) було відчужене за безоплатним правочином пов`язаним з ним особам за наявності значної непогашеної заборгованості після звернення до нього з позовом про її стягнення, позивач просив визнати цей договір недійсним (як фраудаторний).

Тобто цей договір був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки єдиною метою його укладення було уникнення відповідальності перед кредитором.

Окрім того, вказував, що спірний договір, який для його товариства на момент його укладення був значним, від його імені укладений директором ОСОБА_6 , яка за відсутності рішення загальних зборів учасників не мала повноважень на його укладення.

Укладений же на безоплатній основі правочин, який за своєю правовою природою був договором дарування, суперечить меті створення товариства.

За таких обставин позивач просив визнати недійсним спірний договір на підставі ст. 234 ЦК України.

Також просив покласти на відповідачів понесені ним по справі судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Відповідач 1. у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні позов визнав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, викладених позивачем.

Інший відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог, відповідність спірного правочину вимогам чинного законодавства.

При цьому пояснив, що учасники його товариства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з ОСОБА_3 , який був учасником товариства відповідача 1., у березні 2018 року заснували та стали учасниками товариства позивача із вказаним вище розміром часток.

Внесками учасників передбачилося забезпечення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 діяльності позивача фінансовими ресурсами, а ОСОБА_3 - надання в користування належних його товариству виробничих площ по АДРЕСА_1 .

Останні перебували у заставі АТ "КБ "Преміум" та через прострочення повернення наданого відповідачу 1. кредиту існувала реальна загроза втрати цього майна, яке було передане позивачу в оренду.

Необхідність погашення вимог банку відповідачем 1., який не мав на той час необхідних коштів, зумовила укладення договорів №№ 08/06/18-ФД від 8 червня 2018 р. та 14/08/18-ФД від 14 серпня 2018 р. про надання йому позивачем поворотної фінансової допомоги.

ОСОБА_3 як єдиний учасник боржника особисто поручився за виконання цих договорів.

Інші ж учасники через власне товариство відповідача 2. належно виконували прийняті зобов`язання із забезпечення позивача фінансовими ресурсами. Зокрема, на підставі укладеного з ним договору № ФД20/08-2018 від 20 серпня 2018 р., надавши позивачеві поворотну фінансову допомогу у загальному розмірі 4351790 грн., яку той станом на 26 листопада 2020 р. повернув частково у розмірі 2916400 грн.

На час укладення оспорюваного договору про заміну кредитора у зобов`язанні розмір непогашеної заборгованості позивача перед ним склав 1435390 грн., що спростовує доводи позивача про безоплатний характер цього правочину.

Усі учасники товариства позивача як спільно, так і через належні їм окремо товариства при цьому явно висловили згоду на укладення такого значного правочину, шо не суперечить вимогам законодавства про товариства з обмеженою відповідальністю.

У вересні 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вийшли з товариства позивача, не отримавши належної компенсації вартості їх часток на момент виходу.

Заперечувати ж дійсність договору про заміну кредитора у зобов`язанні позивач почав лише після його звернення в суд з позовом до боржника та ОСОБА_3 як його поручителя про стягнення заборгованих сум, а також після того як останній залишився єдиним учасником товариства позивача.

Подальший вихід цього учасника з товариства позивача не свідчить про те, що вони перестали бути пов`язаними особами, оскільки власником його корпоративних прав став ОСОБА_7 - залежна від ОСОБА_3 особа-директор товариства у його бутність.

Зазначені обставини у сукупності свідчать про недобросовісну та суперечливу поведінку позивача, що становить зловживання наданими цивільними правами.

Через подання позивачем безпідставного позову просив покласти на того понесені ним по справі судові витрати.

У процесі розгляду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучене Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" як правонаступник Державного підприємства "Димерське лісове господарство".

Третя особа у письмових поясненнях, її представник у судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених позивачем.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 листопада 2020 р. між сторонами у справі був укладений договір про заміну кредитора у зобов`язанні, згідно з яким позивач передав (відступив) відповідачу 2. права вимоги до відповідача 1., які виникли з договорів №№ 08/06/18-ФД від 8 червня 2018 р., 14/08/18-ФД від 14 серпня 2018 р., повернути грошові кошти, розмір яких в грошовому еквіваленті до іноземної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 1 листопада 2020 р. склав 1139244 грн.

За умовами договорів №№ 08/06/18-ФД від 8 червня 2018 р. та 14/08/18-ФД від 14 серпня 2018 р. позивач надав боржнику фінансову допомогу у розмірі 30000 доларів США й 3000 Євро та 15900 Євро відповідно, яку той зобов`язався повернути до 8 грудня 2018 р.

Виконання зобов`язання боржника за цими договорами забезпечувалося порукою ОСОБА_3 на підставі договорів поруки від 8 та 14 червня 2018 р. з позивачем та від 27 листопада 2020 р. з відповідачем 2.

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями сторін, наявним у матеріалах справи копіями вищевказаних договорів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Формально посилаючись на фіктивність оспорюваного ним договору про заміну кредитора у зобов`язанні, позивач фактично заявив одночасно декілька підстав позову, які охоплюються диспозиціями ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Справедливість, добросовісність та розумність є серед загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.ч. 2, 6 ст. 13 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Заявлені вимоги, обгрунтовані спрямованістю оспорюваного договору на ухилення від виконання зобов`язання перед Державним підприємством "Димерське лісове господарство" (відчуження майна позивача (права вимоги) за безоплатним правочином пов`язаним з ним особам за наявності значної непогашеної заборгованості після звернення до нього з позовом про її стягнення), стосуються фактично прав кредитора у зобов`язанні, звернутого до примусового виконання рішенням господарського суду Київської області від 22 грудня 2020 р. у справі № 911/1899/20.

Оскільки права позивача за викладених обставин вчинення оспорюваного договору на шкоду кредитору (фраудаторний правочин) з боку визначених ним відповідачів не порушені, ним не надано доказів повноважень на пред`явлення позову в інтересах такого кредитора, то у заявленому з цих підстав позові слід відмовити.

Вимоги позову в решті обгрунтовані порушеннями під час укладення значного правочину та правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, перевищення повноважень директором, а також його суперечність меті створення товариства.

Під час розгляду справи судом також було встановлено, що товариство позивача було створене у березні 2018 року.

Його учасниками на час створення були ОСОБА_3 з розміром частки 50% статутного капіталу (на той час та нині єдиний учасник відповідача 1.), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з розміром часток по 25 % статутного капіталу ( обидва на той час та дотепер учасники відповідача 2.).

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями сторін, наявними у справі витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно сторін справи.

Таким чином, оспорюваний правочин відповідно до вимог ст. 45 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" є правочином, щодо якого існувала заінтересованість.

З урахуванням положень ст. 44 того ж Закону вчинений правочин був значним.

Доказів того, що положеннями статуту позивача бути визначений особливий порядок надання згоди на вчинення значних правочинів або правочинів, щодо яких є заінтересованість, не надано.

Положення ч. 2 ст. 98 ЦК України передбачають необхідність ухвалення загальними зборами рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням встановлених обставин щодо суб`єктного складу сторін спірного правочину та їх учасників слід дійти висновку, що всі учасники товариства позивача, у т.ч. ОСОБА_3 як директор боржника та його поручитель, одностайно надали згоду на вчинення цього правочину, підписавши його а також забезпечувальний його правочин у день укладення.

Той факт, що таке рішення загальних зборів не було оформлене у вигляді окремого письмового документа (протоколу тощо) не свідчить про його відсутність, оскільки волевиявлення учасників явно виражене у правочинах за участі їх та контрольованих ними осіб.

Подальші дії позивача, який на виконання спірного договору передав відповідачу 2. як новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, також свідчать про схвалення ним спірного правочину, вчиненого від його імені директором ОСОБА_8 .

За таких обставин доводи позивача про вчинення оспорюваного договору з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення суперечать зібраним у справі доказам та вимогам ст. 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст. 92 ЦК України.

Щодо посилань позивача на невідповідність спірного правочину меті його товариства, статут якого не передбачає вчинення безоплатного відчуження (дарування) майна.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 720 ЦК України підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

За ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Поясненнями відповідача 2., які не заперечені іншими сторонами, поданими ним до відзиву листами ПАТ "КБ"Преміум" від 6 та 8 червня 2018 р., заявами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 8 березня 2024 р., протоколом загальних зборів учасників товариства позивача від 28 березня 2018 р., договором оренди № 01062018 від 1 червня 2018 р. між позивачем та відповідачем 1., договором № ФД20/08-2018 від 20 серпня 2018 р. між позивачем та відповідачем 2., банківськими виписками з рахунку відповідача 2. в АТ "Кредит банк" від 6 березня 2024 р. за період 20 серпня 2018-26 листопада 2020 р.р., в АТ "Приватбанк" від 6 березня 2024 р. за період 1 січня 2019-26 листопада 2020 р.р., оборотно-сальдовою відомістю відповідача 2. за період 20 серпня 2018-26 листопада 2020 р.р. стверджуються наступні обставини.

Метою створення товариства позивача було об`єднання майна та зусиль його учасників для здійснення господарської діяльності з переробки лісотехнічної продукції та виготовлення з неї дерев`яних виробів та будівельних матеріалів.

Внесками учасників передбачалися забезпечення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 діяльності позивача фінансовими ресурсами, а ОСОБА_3 - надання в користування належних його товариству виробничих площ по АДРЕСА_1 .

Останні перебували у заставі АТ "КБ "Преміум" та через прострочення повернення наданого відповідачу 1. кредиту існувала загроза втрати цього майна, яке було передане позивачу в оренду.

Необхідність погашення вимог банку відповідачем 1., який не мав на той час необхідних коштів, зумовила укладення договорів №№ 08/06/18-ФД від 8 червня 2018 р. та 14/08/18-ФД від 14 серпня 2018 р. про надання йому позивачем поворотної фінансової допомоги.

ОСОБА_3 як єдиний учасник боржника особисто поручився за виконання цих договорів.

Інші ж учасники через належне їм товариство відповідача 2. виконували прийняті зобов`язання із забезпечення позивача фінансовими ресурсами.

Зокрема, на підставі договору № ФД20/08-2018 від 20 серпня 2018 р. надали позивачеві поворотну фінансову допомогу у загальному розмірі 4351790 грн., яку той станом на 26 листопада 2020 р. повернув частково у розмірі 2916400 грн.

На час укладення оспорюваного договору про заміну кредитора у зобов`язанні розмір непогашеної заборгованості позивача перед відповідачем 2. склав 1435390 грн.

Подальша поведінка первісного та нового кредиторів, які згодом не заявляли про наявність взаємних непогашених боргів, свідчить про те, що вчиненням спірного договору з відступлення відповідачеві 2. права вимоги у розмірі, співставному з розміром зустрічної заборгованості позивача, сторони припинили наявні між ними зобов`язання переданням відступного.

Такий правочин за своє правовою природою не носить характеру безоплатного та не є договором дарування.

Тому доводи позивача в цій частині є також необгрунтованими.

При цьому, з матеріалів слідує, що після виходу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з товариства позивача ОСОБА_3 тривалий час (грудень 2021-грудень 2023 років) залишався його єдиним учасником, а також єдиним учасником боржника.

Здійснюючи після укладення спірного правочину його часткове виконання боржник в особі його учасника, керівника та поручителя визнавав та не заперечував його дійсність до часу звернення до нього в суд позову про примусове виконання цього зобов`язання.

Така поведінка боржника в особі його власника, а через нього й позивача, який залишився пов`язаною з ним особою й після відчуження корпоративних прав колишньому директору (підлеглій особі) ОСОБА_9 , суперечить його попередній поведінці щодо визнання дійсності спірного правочину та наявного перед новим кредитором зобов`язання.

Окрім того, боржником, який визнав позов у справі, не надано доказів виконання заперечуваного ним зобов`язання на користь первісного кредитора.

Така поведінка свідчить про зловживання правом, яке відповідно до вимог ст. 13 ЦК України не підлягає захисту за поданим у справі позовом.

Враховуючи викладене у позові відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України слід відмовити.

Оскільки у позові відмовлено, понесені у справі судові витрати стосовно до вимог ст. 129 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДК Люкс" Київської області відмовити.

Рішення набирає законної сили та підлягає оскарженню у строк і порядку, визначені ст. 241 та розділом ІV ГПК України.

Повне судове рішення складене 11 липня 2024 р.

Суддя господарського суду міста Києва П.І.Паламар