Постанова

від 05.11.2024 по справі 910/1902/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2024 р. Справа № 910/1902/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Алданової С.О.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Бєлашко О.О.;

відповідача-1 - Нейрановський А.О.;

відповідача-2 - Куришко І.І.;

третьої особи - Сперкач С.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 (повне рішення складене 11.07.2024)

та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс»

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024

у справі №910/1902/24 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс»

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс»;

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про визнання договору недійсним.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» про визнання недійсним договору про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.11.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.11.2020 укладений з порушенням вимог ст. ст. 3 та 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на шкоду інтересам Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», тобто є фраудаторним, оскільки майно (право вимоги) було відчужене за таким правочином безоплатно, на користь пов`язаної особи та за наявності значної непогашеної заборгованості після звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» з позовом про її стягнення. Тобто, на переконання позивача, оспорюваний договір був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки єдиною метою його укладення було уникнення відповідальності перед кредитором. Тому, договір про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.11.2020 є фіктивним у розумінні ст. 234 ЦК України.

Окрім того, позивач вказує, що спірний договір, який був значним правочином, від імені позивача укладений директором Тітовою І.М., яка за відсутності рішення загальних зборів учасників не мала повноважень на його укладення. Укладений же на безоплатній основі правочин, який за своєю правовою природою, фактично, є договором дарування, суперечить меті створення товариства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 відкрито провадження у справі №910/1902/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Також ухвалою від 24.04.2024 залучено до участі у справі №910/1902/24 Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, на стороні позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 (повне рішення складене 11.07.2024) у справі №910/1902/24 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» відмовлено.

01.07.2024 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій відповідач-2 просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 131000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2024 заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.07.2024.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» на користь відповідача-2 80000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2024, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено приписи процесуального закону.

Доводи скаржника зводяться до того, що обставини даної справи свідчать про те, що оспорюваний договір про заміну кредитора належить до фраудаторних правочинів і відповідає критеріям, які визначені у численних постановах Верховного Суду, а саме: відчуження майнових прав за наявності значної заборгованості та після пред`явлення позову до боржника, відчуження майна на підставі безоплатного правочину та на користь пов`язаної особи, відсутність у боржника іншого майна, за рахунок якого кредитор може задовольнити свої вимоги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у справі №910/1902/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Алданова С.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

Також, не погоджуючись з додатковим рішенням суду від 17.07.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу, що була стягнута на підставі оскаржуваного рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення додаткового рішення порушено норми процесуального права.

Позивач зазначає, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80000,00 грн не є співмірною зі складністю справи і підлягає зменшенню. Більше того, дана справа не є складною та не містить значного обсягу матеріалів, які би потребували вивчення адвокатом. Крім того, кількість підготовлених процесуальних документів також не є значною, а тому позивач вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, який стягнутий судом у розмірі 80000,00 грн, є завищеним.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» також вказує на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права та безпідставно відхилене клопотання представника позивача про відкладення розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення і здійснено розгляд справи без участі представника.

Відповідно до протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» у справі №910/1902/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Алданова С.О., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2024 позивачу поновлено строк на апеляційне оскарження додаткового рішення, зупинено його дію, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» у справі №910/1902/24, призначено її до розгляду на 24.09.2024, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.

До суду 26.08.2024 від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

02.09.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», у якому відповідач-2 просить залишити її без задоволення, а додаткове рішення - без змін.

Інші учасники справи, у свою чергу, не скористалося правом на подання відзивів на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», що відповідно до ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду додаткового рішення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення, зупинено його дію, відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, об`єднано її в одне провадження зі скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», призначено до розгляду на 24.09.2024, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів.

23.09.2024 представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що строк на подання відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» закінчується 01.10.2024.

24.09.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» надійшов відзив на апеляційну скаргу третьої особи, у якому відповідач-1 підтримав доводи скаржника, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» та відкладено розгляд справи до 15.10.2024.

30.09.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» подано відзив на апеляційну на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024, у якому відповідач-2 просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

02.10.2024 від позивача надійшла заява, зі змісту якої вбачається що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» повністю визнає доводи апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», просить її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Також 11.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» подано додаткові пояснення у справі.

У призначене засідання суду 15.10.2024 з`явилися представники сторін та третьої особи і надали пояснення по суті апеляційних скарг.

З метою додаткового з`ясування обставин справи судом оголошено перерву у судовому засіданні до 05.11.2024.

У призначене судове засідання 05.11.2024 з`явилися представники сторін та третьої особи. Судом продовжено розгляд апеляційних скарг зі стадії дослідження доказів та заслухано виступи представників у судових дебатах.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як убачається з матеріалів справи, у квітні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створили і зареєстрували Товариство з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп», що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських (далі - ЄДР) №22439699 від 12.12.2016.

28.03.2018 засновано Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», учасниками якого виступили ОСОБА_1 з часткою 25% статутного капіталу, ОСОБА_2 з часткою 25% статутного капіталу та ОСОБА_3 з часткою 50% статутного капіталу, що підтверджується копією протоколу загальних зборів засновників (учасників) №1 від 28.03.2018 та копією виписки з ЄДР від 04.04.2018.

При цьому, ОСОБА_3 також був одноосібним учасником (засновником) Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс», що підтверджується копією витягу з ЄДР.

08.06.2018 та 14.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» в особі директора ОСОБА_2 (який на той час був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» з часткою 25% статутного капіталу та Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» з часткою 50% статутного капіталу) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» в особі генерального директора ОСОБА_3 (на той час був одноосібним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» та учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» з часткою 50% статутного капіталу) були укладені договори №№08/06/18-ФД та 14/08/18-ФД відповідно, предметом яких є надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» на безоплатній основі поворотної фінансової допомоги з метою погашення простроченої заборгованості за кредитним договором №75/КЛ/13 від 28.11.2013 на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Преміум» (п. п. 1.1, 2.3 та 2.4 договорів).

Пунктами 3.1 та 4.1 вказаних договорів фінансової допомоги передбачено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» зобов`язується повернути грошові кошти у строк до 08.12.2018, а виконання його зобов`язань забезпечується порукою фізичної особи - ОСОБА_3

08.06.2018 та 14.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» та ОСОБА_3 укладені відповідні договори поруки з метою забезпечення виконання зобов`язань з повернення грошових коштів за договорами №№08/06/18-ФД та 14/08/18-ФД.

20.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» укладений договір №ФД 20/08-2018, згідно положень якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» надало Товариству з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» поворотну фінансову допомогу, граничний строк повернення якої встановлено до 31.12.2019.

Окрім цього, 23.05.2019 між Державним підприємством «Димерське лісове господарство» (продавець), правонаступником якого є третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» (покупець) укладений договір купівлі-продажу лісопродукції №66, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця лісопродукцію, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах договору.

Як встановлено у рішенні Господарського суду Київської області від 22.12.2020 у справі №911/1899/20, що набрало законної сили, на виконання умов договору Державним підприємством «Димерське лісове господарство» здійснено поставку лісопродукції на загальну суму 2063529,06 грн. Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» свої зобов`язання щодо здійснення розрахунків за прийнятий товар у порядку та строки, визначені умовами договору, виконало частково, сплативши позивачу 369495,40 грн. Таким чином, станом на день ухвалення рішення заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» становила 1694033,66 грн.

Також, як убачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» 02.12.2019 направило засобами поштового зв`язку на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» та ОСОБА_3 вимогу №02/12-19-1 від 02.12.2019 про повернення грошових коштів за договорами №08/06/18-ФД від 08.06.2018 та №14/08/18-ФД від 14.08.2018, у якій також вказало про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» зобов`язання з повернення фінансової допомоги у розмірі за договором №ФД 20/08-2018 від 20.08.2018, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп».

Оскільки до 31.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» не повернуло фінансову допомогу у розмірі 1980340,00 грн за договором №ФД 20/08-2018 від 20.08.2018, то 20.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» вручило Товариству з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» вимогу №20/05-2020 про повернення грошових коштів.

22.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» направило засобами поштового зв`язку на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» та ОСОБА_3 вимогу №15 від 21.05.2020 про повернення грошових коштів за договорами №08/06/18-ФД від 08.06.2018 та №14/08/18-ФД від 14.08.2018 в сумі 1374244,00 грн.

27.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» в особі директора ОСОБА_4 (на той час учасниками були ОСОБА_3 з часткою 50% статутного капіталу, ОСОБА_2 з часткою 25% статутного капіталу та ОСОБА_1 з часткою 25% статутного капіталу), Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» в особі директора ОСОБА_5 (на той учасниками були ОСОБА_2 з часткою 50% статутного капіталу та ОСОБА_1 з часткою 50% статутного капіталу) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» в особі генерального директора ОСОБА_3 (одноосібний учасник товариства) укладений спірний договір про заміну кредитора у зобов`язанні.

За цим договором було замінено первісного кредитора у зобов`язаннях за договорами №08/06/18-ФД від 08.06.2018 та №14/08/18-ФД від 14.08.2018 з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» на нового кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп».

Цього ж дня між Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» та ОСОБА_3 також був укладений договір поруки від 27.11.2020 з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про заміну кредитора у зобов`язанні.

Надалі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вийшли зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», що підтверджується витягом з ЄДР від 20.06.2023, номер реєстраційної дії 1003531070004009160 від 13.09.2021 та номер реєстраційної дії 1003531070005009160 від 24.09.2021.

Отже, ОСОБА_3 залишився одноосібним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс».

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» повернуло частину грошових коштів новому кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» за договором про заміну кредитора від 27.11.2020, що підтверджується банківською випискою від 26.09.2022 та платіжними дорученнями №790 від 04.11.2022, №821 від 13.12.2022 та №8 від 17.01.2023 з призначенням платежу: «повернення фінансової допомоги згідно договору про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.11.2020».

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» та ОСОБА_3 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за договором про заміну кредитора від 27.11.2020, з урахуванням договору поруки від 27.11.2020. Після цього Товариство з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» здійснило ще три платежі з повернення фінансової допомоги згідно договору, що підтверджується платіжними інструкціями від 04.11.2022, 13.12.2022 та 17.01.2023.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/10554/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» грошові кошти на підставі договору про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.11.2020.

Проте, як вважає позивач, спірний договорів про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.11.2020 укладений з порушенням вимог ст. ст. 3 та 13 ЦК України на шкоду інтересам Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», тобто є фраудаторним, оскільки майно (право вимоги) було відчужене за таким правочином безоплатно, на користь пов`язаної особи та за наявності значної непогашеної заборгованості після звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» з позовом про стягнення вказаної заборгованості. Тобто, на переконання позивача, оспорюваний договір був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки єдиною метою його укладення було уникнення відповідальності перед кредитором. Тому, договір про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.11.2020 є фіктивним у розумінні ст. 234 ЦК України.

Окрім того, позивач вказує на те, що спірний договір, який є значним правочином у розумінні закону, від імені позивача укладений директором ОСОБА_6 , яка за відсутності рішення загальних зборів учасників не мала повноважень на його укладення. Укладений же на безоплатній основі правочин, який за своєю правовою природою є договором дарування, суперечить меті створення товариства.

Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву позов визнав повністю та просив його задовольнити з мотивів, викладених позивачем у позовній заяві.

Відповідач-2, у свою чергу, у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував та вказав на те, що внесками учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» передбачалося забезпечення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяльності позивача фінансовими ресурсами, а ОСОБА_3 - надання в користування належних його товариству виробничих площ по АДРЕСА_1 . Останні перебували у заставі банку та через прострочення повернення наданого відповідачу-1 кредиту існувала реальна загроза втрати цього майна, яке було передане позивачу в оренду. Необхідність погашення вимог банку відповідачем-1, який не мав на той час необхідних коштів, зумовила укладення договорів №08/06/18-ФД від 08.06.2018 та №14/08/18-ФД від 14.08.2018 про надання йому позивачем поворотної фінансової допомоги. ОСОБА_3 як єдиний учасник боржника, особисто поручився за виконання цих договорів. У свою чергу, інші учасники через власне товариство відповідача-2 належно виконували прийняті зобов`язання із забезпечення позивача фінансовими ресурсами. Зокрема, на підставі укладеного з ним договору №ФД20/08-2018 від 20.08.2018, надавши позивачеві поворотну фінансову допомогу у загальному розмірі 4351790,00 грн, яку той станом на 26.11.2020 повернув частково у розмірі 2916400,00 грн.

На час укладення оспорюваного договору про заміну кредитора у зобов`язанні розмір непогашеної заборгованості позивача перед ним склав 1435390,00 грн, що спростовує доводи позивача про безоплатний характер цього правочину.

Усі учасники товариства позивача як спільно, так і через належні їм окремо товариства при цьому явно висловили згоду на укладення такого значного правочину, що не суперечить вимогам законодавства про товариства з обмеженою відповідальністю.

При цьому, у вересні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вийшли зі складу учасників позивача, не отримавши належної компенсації вартості їх часток на момент виходу. Заперечувати ж дійсність договору про заміну кредитора у зобов`язанні позивач почав лише після звернення до суду з позовом до боржника та ОСОБА_3 як його поручителя, про стягнення заборгованих сум, а також після того, як останній залишився єдиним учасником товариства позивача. Подальший вихід цього учасника з товариства позивача не свідчить про те, що вони перестали бути пов`язаними особами, оскільки власником його корпоративних прав став ОСОБА_7 - залежна від ОСОБА_3 особа, що була директором товариства.

Зазначені обставини у сукупності, на переконання відповідача-2, свідчать про недобросовісну та суперечливу поведінку позивача, що становить зловживання цивільними правами.

Третя особа у своїх письмових поясненнях позов підтримали з підстав, викладених позивачем у позовній заяві.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, вказав на те, що заявлені вимоги обґрунтовані спрямованістю оспорюваного договору на ухилення від виконання зобов`язання перед Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» та, фактично, стосуються прав третьої особи як кредитора у зобов`язанні, звернутого до примусового виконання на підставі рішення Господарського суду Київської області від 22.12.2020 у справі №911/1899/20. Поряд з цим, позивача за викладених обставин вчиненням оспорюваного договору на шкоду кредитору (фраудаторний правочин) з боку визначених ним відповідачів не порушені і ним не надано доказів повноважень на пред`явлення позову в інтересах такого кредитора, тобто Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Також судом першої інстанції встановлено, що оспорюваний правочин відповідно до вимог ст. ст. 44 та 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є значним правочином та правочином, щодо якого існувала заінтересованість.

З урахуванням встановлених обставин щодо суб`єктного складу сторін спірного правочину та їх учасників суд дійшов висновку, що всі учасники позивача, у тому числі і ОСОБА_3 як директор боржника та його поручитель, одностайно надали згоду на вчинення цього правочину, підписавши його а також забезпечувальний правочин у день укладення основного договору. Той факт, що рішення загальних зборів про надання повноважень на укладення договору не було оформлене у вигляді окремого письмового документа (протоколу тощо), не свідчить про його відсутність, оскільки волевиявлення учасників явно виражене у правочинах за їх участі та участі контрольованих ними осіб. При цьому, подальші дії позивача, який на виконання спірного договору передав відповідачу-2 як новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, також свідчать про схвалення ним спірного правочину, вчиненого від його імені директором ОСОБА_8 .

Насамкінець судом встановлено, що подальша поведінка первісного та нового кредиторів після укладення оспорюваного правочину, які згодом не заявляли про наявність взаємних непогашених боргів, свідчить про те, що вчиненням спірного договору з відступлення відповідачеві-2 права вимоги у розмірі, співставному з розміром зустрічної заборгованості позивача, сторони припинили наявні між ними зобов`язання переданням відступного. Такий правочин за своє правовою природою не носить характеру безоплатного та не є договором дарування. При цьому, така поведінка боржника в особі його власника, а через нього й позивача, який залишився пов`язаною з ним особою і після відчуження корпоративних прав колишньому директору ОСОБА_9 , суперечить його попередній поведінці щодо визнання дійсності спірного правочину та наявного перед новим кредитором зобов`язання.

Після ухваленого судового рішення у встановлений процесуальний строк до суду першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» подано заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій відповідач-2 просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 131000,00 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву відповідача-2, врахував характер даного спору, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, а саме написання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень, клопотань, участь адвоката у чотирьох судових засіданнях, а також розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та, як наслідок, дійшов до висновку про необхідність зменшення заявлених витрат та покладення їх на позивача у розмірі 80000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заявленого позову, а також щодо часткового задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо розгляду спору по суті та апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен вказувати на ті надані йому законом права, що були об`єктивно порушені відповідачем (відповідачами), і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Статтями 13 та 14 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту ст. ст. 215 та 216 ЦК України убачається, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін такого правочину або заінтересованою особою, права якої були порушені укладенням спірного договору.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти суб`єктного складу;

- дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спір про визнання правочину (господарського договору) недійсним, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним договору про заміну кредитора у зобов`язанні повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання його недійсним.

Окрім цього, виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та положень процесуального закону, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Так, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників правовідносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. «fraud» - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово «зловживання» за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміну «зловживання правом» призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що ч. 3 ст. 13, ч. 3 ст. 16 ЦК України не суперечать ч. 2 ст. 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису ч. 3 ст. 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису ч. 1 ст. 68 Конституції України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у ч. 3 ст. 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Таким чином, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, тобто кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, 28.11.2019 у справі №910/8357/18, 20.05.2020 у справі №922/1903/18 та 07.06.2023 у справі №910/8861/21.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.04.2020 у справі №182/2214/16-ц, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Також суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути підстава, передбачена ст. 234 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, 03.03.2020 у справі №904/7905/16, 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011 та 07.06.2023 у справі №910/8861/21.

До подібних правових висновків дійшла і палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), зазначивши, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Отже, апеляційний суд зауважує на тому, що конструкція фраудаторного правочину передбачає, що з позовом про визнання недійсним такого правочину, вчиненого на шкоду кредитору, повинен звертатися саме такий кредитор за таким зобов`язанням, як заінтересована особа. Тобто, у спірній ситуації з позовом про визнання недійсним договору про заміну кредитора у зобов`язанні від 27.11.2020 на підставі фраудаторності такого договору мало звертатися Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», перед яким у позивача існує невиконане зобов`язання зі сплати грошових коштів за судовим рішенням у справі №911/1899/20.

Поряд з цим, згідно з правомірними висновками суду першої інстанції, заявлені у цій справі Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» вимоги, обґрунтовані спрямованістю оспорюваного договору на ухилення від виконання зобов`язання перед третьою особою (відчуження майна позивача (права вимоги) за безоплатним правочином пов`язаним з ним особам за наявності значної непогашеної заборгованості після звернення до нього з позовом про її стягнення), стосуються фактично прав кредитора у такому зобов`язанні, тобто Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Отже, оскільки права позивача за викладених обставин вчиненням оспорюваного договору на шкоду кредитору (фраудаторний правочин) з боку визначених ним відповідачів не порушені та позивачем не надано доказів повноважень на пред`явлення позову в інтересах такого кредитора, правомірними є висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову внаслідок відсутності факту порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс».

В іншій частині позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір, який є значним правочином у розумінні закону, від імені позивача укладений директором ОСОБА_6 , яка за відсутності рішення загальних зборів учасників не мала повноважень на його укладення. Укладений же на безоплатній основі правочин, який за своєю правовою природою є договором дарування, суперечить меті створення товариства.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» засновано 28.03.2018, а його учасниками були ОСОБА_1 з часткою 25% статутного капіталу, ОСОБА_2 з часткою 25% статутного капіталу та ОСОБА_3 з часткою 50% статутного капіталу.

При цьому, ОСОБА_3 станом на день укладення спірного договору та на даний час є єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс», а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у свою чергу, були та є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп».

Отже, оспорюваний правочин відповідно до вимог ст. 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є правочином, щодо якого існувала заінтересованість.

Окрім цього, з урахуванням положень ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», вчинений правочин також є значним.

Доказів того, що положеннями статуту позивача був визначений особливий порядок надання згоди на вчинення значних правочинів або правочинів, щодо яких є заінтересованість, матеріали справи не містять.

Частина 2 ст. 98 ЦК України передбачає необхідність ухвалення загальними зборами рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п`ятдесят і більше відсотків майна товариства більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням встановлених обставин щодо суб`єктного складу сторін спірного правочину та їх учасників суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що всі учасники Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», у тому числі ОСОБА_3 як директор боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс») та його поручитель, одностайно надали згоду на вчинення цього правочину, підписавши його а також забезпечувальний правочин у день укладення.

При цьому, той факт, що рішення загальних зборів про надання згоди на укладення договору про заміну кредитора у зобов`язанні не було оформлене у вигляді окремого письмового документа (протоколу тощо), не свідчить про його відсутність, оскільки волевиявлення всіх учасників явно виражене у правочинах за їх участі та участі контрольованих ними осіб.

Подальші дії позивача, який на виконання спірного договору передав відповідачу-2, як новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, також свідчать про схвалення ним спірного правочину, вчиненого від його імені директором ОСОБА_8 .

За таких обставин судом першої інстанції правомірно відхилені доводи позивача щодо вчинення оспорюваного договору з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

Щодо посилань позивача на невідповідність спірного правочину меті товариства, статут якого не передбачає вчинення безоплатного відчуження (дарування) майна.

Так, відповідності до ч. 3 ст. 720 ЦК України підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Поряд з цим, поясненнями відповідача-2, які не заперечені іншими сторонами, наданими ним до відзиву листами Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Преміум» від 06.06.2018 та 08.06.2018, заявами свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 08.03.2024, протоколом загальних зборів учасників позивача від 28.03.2018, договором оренди №01062018 від 01.06.2018, укладеним між позивачем та відповідачем-1, договором №ФД20/08-2018 від 20.08.2018 про надання фінансової допомоги, банківськими виписками з рахунку відповідача-2 в АТ «Кредит банк» від 06.03.2024 за період з 20.08.2018 по 26.11.2020, в АТ «Приватбанк» від 06.03.2024 за період з 01.01.2019 по 26.11.2020, оборотно-сальдовою відомістю відповідача-2 за період з 20.08.2018 по 26.11.2020 підтверджуються наступні обставини справи.

Так, метою створення Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» було об`єднання майна та зусиль його учасників для здійснення господарської діяльності з переробки лісотехнічної продукції та виготовлення з неї дерев`яних виробів і будівельних матеріалів.

Внесками учасників передбачалися забезпечення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 діяльності позивача фінансовими ресурсами, а ОСОБА_3 - надання в користування належних його товариству виробничих площ по АДРЕСА_1 .

Останні перебували у заставі Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Преміум» та у зв`язку з простроченням повернення наданого відповідачу-1 кредиту існувала загроза втрати цього майна, яке було передане позивачу в оренду.

Необхідність погашення вимог банку відповідачем-1, який не мав на той час необхідних коштів, зумовила укладення договорів №08/06/18-ФД від 08.06.2018 та №14/08/18-ФД від 14.08.2018 про надання відповідачу-1 позивачем поворотної фінансової допомоги. ОСОБА_3 як єдиний учасник відповідача-1, особисто поручився за виконання цих договорів. Інші учасники через належне їм Товариство з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» виконували прийняті зобов`язання із забезпечення позивача фінансовими ресурсами.

Зокрема, на підставі договору №ФД20/08-2018 від 20.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» надало позивачеві поворотну фінансову допомогу у загальному розмірі 4351790,00 грн, яку останній станом на 26.11.2020 повернув лише частково у розмірі 2916400,00 грн. Станом на час укладення оспорюваного договору про заміну кредитора у зобов`язанні розмір непогашеної заборгованості позивача перед відповідачем-2 становив 1435390,00 грн.

Подальша поведінка первісного та нового кредиторів, які згодом не заявляли про наявність взаємних непогашених боргів, свідчить про те, що вчиненням спірного договору з відступлення відповідачеві-2 права вимоги у розмірі, співставному з розміром зустрічної заборгованості позивача, сторони припинили наявні між ними зобов`язання переданням відступного.

Такий правочин за своє правовою природою не носить характеру безоплатного та не є договором дарування.

Отже, доводи позивача в наведеній частині є також необґрунтованими.

При цьому, з матеріалів вбачається, що після виходу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» ОСОБА_3 тривалий час (з грудня 2021 року по грудень 2023 року) залишався його єдиним учасником, а також єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс».

Здійснюючи після укладення спірного правочину його часткове виконання, Товариство з обмеженою відповідальністю «Деко Люкс» в особі його учасника, керівника та поручителя визнавало та не заперечувало його дійсність до дня звернення до нього в суд з позовом про примусове виконання цього зобов`язання в межах справи №910/10554/22.

Така поведінка боржника в особі його власника, а через нього і позивача, який залишився пов`язаною з ним особою і після відчуження корпоративних прав колишньому директору (підлеглій особі) ОСОБА_9 , суперечить його попередній поведінці щодо визнання дійсності спірного правочину та наявного перед новим кредитором зобов`язання.

Окрім того, боржником, який визнав позов у справі, не надано доказів виконання заперечуваного ним зобов`язання на користь первісного кредитора.

Така поведінка свідчить про зловживання правом, яке відповідно до вимог ст. 13 ЦК України не підлягає захисту за поданим у справі позовом.

Як наслідок, колегія суддів також погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу відсутності підстав для визнання недійсним договору про заміну кредитора у зобов`язанні в контексті аргументів позивача про відсутність рішення про надання згоди на його укладення та суперечності договору меті створення товариства.

Отже, апеляційний суд вважає вірним висновок суду про відмову у задоволенні позову. У свою чергу, доводи третьої особи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують те, що права позивача не порушені відповідачами внаслідок укладення договору про заміну сторони, оскільки питання фраудаторності правочину вирішується саме за позовом кредитора у зобов`язанні, а не боржника.

Щодо стягнення з позивача витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у своїй першій заяві по суті спору відповідачем-2 зазначено, що ним будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу, докази чого буде надано у порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, а також наведено розрахунок гонорару адвоката, передбачений у договорі про надання правничої допомоги.

Звертаючись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, відповідач-2 просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 131000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 131000,00 грн відповідачем-2 до суду першої інстанції надано копії наступних доказів:

- договору №01/03-24 від 01.03.2024 про надання правничої допомоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» та Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери»;

- акту приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2024 на суму 131000,00 грн;

- рахунку на оплату від 01.07.2024 на суму 131000,00 грн

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (ч. ч. 3 та 4 ст. 244 ГПК України).

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, як наслідок суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, які застосовуються за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічні за змістом висновки наведені у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/17343/20 та 15.06.2022 у справі №911/2652/17 (911/3581/20).

Також суд вважає за необхідне звернутися до викладеної у додаткових постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №915/517/21 та 16.02.2023 у справі №911/1779/21 правової позиції, згідно якої для включення всієї суми гонорару у відшкодування згідно ст. 126 ГПК України має бути установлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим, тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Подібні висновки викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, ураховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, зокрема: критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

01.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» та Адвокатським об`єднанням «Куришко і партнери» укладений договір №01/03-24 про надання правничої допомоги, за яким адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати професійну правничу допомогу у справі №910/1902/24.

Відповідно до п. 2.4 договору для надання юридичної допомоги клієнту адвокатське об`єднання призначає адвоката Куришко І.І., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №6656/10 від 26.04.2018.

Пунктом 4.1 договору визначено, що гонорар адвокатського об`єднання складається з загальної вартості згідно актів приймання-передачі наданих послуг. Гонорар обчислюється в наступному порядку:

- погодинна оплата з розрахунку вартості 1 години роботи адвоката у розмірі 4000,00 грн за правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у Господарському суді міста Києва (підп. 4.1.1);

- за представництво у суді фіксований розмір, який становить 8000,00 грн за 1 судове засідання (підп 4.1.2).

Згідно з п. п. 4.2 та 4.3 договору оплата здійснюється в гривнях шляхом перерахування гонорару на банківський рахунок адвокатського об`єднання згідно виставленого рахунку(-ів) за домовленістю сторін. За результатами надання юридичної допомоги складається акт(-ти) приймання-передачі наданих послуг, що підписується сторонами.

У акті приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2024 сторонами погоджено зміст та вартість наданих послуг, що включають ознайомлення з процесуальними документами суду та сторін у справі, складення відзиву на позов, заяви про приєднання доказів, додаткових пояснень, клопотання про залучення третьої особи та інших документів, підготовку, час на дорогу, очікування та безпосередню участь адвоката Куришко І.І. в судових засіданнях 02.04.2024, 24.04.2024, 29.05.2024 та 26.06.2024.

Поряд з цим, суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні вірно зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В контексті наведеного при зменшенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з позивача, до 80000,00 грн судом враховано характер спору, складність справи, обсяг наданих відповідачу-2 адвокатом послуг (написання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень, клопотань, участь адвоката у чотирьох судових засіданнях), а також розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу.

У поданій апеляційній скарзі позивач зазначає, що сума у розмірі 80000,00 грн не є співмірною зі складністю справи і підлягає зменшенню. Більше того, дана справа не є складною та не містить значного обсягу матеріалів, які би потребували вивчення адвокатом. Крім того, кількість підготовлених процесуальних документів також не є значною, а тому позивач вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, який стягнутий судом у розмірі 80000,00 грн, є завищений.

Поряд з цим, колегія суддів вказує на те, що вказані аргументи позивача є, фактично, декларативними, і останній не зазначає з посиланням на надані відповідачем-2 докази (договір, акт), які конкретно витрати позивача є завищеними та які послуги не надавалися Товариству з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» і їх необхідно виключити із загальної суми стягнутих судових витрат.

З огляду на викладене, суд відхиляє аргументи скаржника щодо завищення відповідачем-2 розміру витрат на оплату послуг адвоката.

Окрім цього, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» також вказує на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права та безпідставно відхилене клопотання представника позивача про відкладення розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення і здійснено розгляд справи без участі представника.

Як убачається з матеріалів справи, 01.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» через електронний кабінет подало заяву про ухвалення додаткового рішення, яка була доставлена іншим учасникам справи, у тому числі і Товариству з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс», 01.07.2024 о 14 год. 08 хв., що підтверджується квитанцією №1304292.

05.07.2024 Господарський суд міста Києва для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 17.07.2024. Відповідна ухвала була доставлена до електронних кабінетів учасників справи 08.07.2024 о 15 год. 35 хв.

13.07.2024 позивачем через електронний кабінет подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника Бєлашко О.О. у відпустці. До клопотання долучено посадочні документи (квитки), сформовані ще 25.06.2024 та 03.07.2024.

При цьому, позивачем не подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну допомогу та не наведено жодних заперечень щодо реальності та обґрунтованості таких витрат, хоча така можливість у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» безумовно була.

Згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

З викладеного вище слід зробити висновок, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» було належним чином повідомлене про дату, час та місце судового засідання і об`єктивно мало можливість письмово викласти та подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як наслідок, у суду першої інстанції з огляду на положення процесуального закону не було підстав для відкладення розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, а отже вирішення даного питання за відсутності представника позивача, належним чином повідомленого про розгляд справи, не є порушенням норм процесуального права, про що стверджує скаржник.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Даніком Груп» про ухвалення додаткового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг та розподіл судових витрат.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1902/24 ухвалені з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024, відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

При цьому, розподіл витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 судом не здійснюється, оскільки сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДК Люкс» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1902/24 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2024 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі №910/1902/24.

4. Витрати Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на скаржника.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складений 15.11.2024.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.О. Алданова

С.І. Буравльов