Рішення

від 06.06.2024 по справі 392/75/22

МАЛОВИСКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 392/75/22

Провадження № 2/392/32/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року м. Мала Виска

Маловисківський районний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Бадердінової А.В., секретар судових засідань - Постолюк А.П., Жельман О.В., розглянувши увідкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Мала Виска цивільну справу №392/75/22 за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник - адвокат Ковальчук Анна Сергіївна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновський Андрій Васильович, приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українська Наталія Михайлівна про визнання договору міни недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

Стислий зміст позовних вимог позивача та позиції відповідачів

До Маловисківського районного суду Кіровоградської області надійшла позовна заява, в якій позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник - адвокта Ковальчук А.С. просить суд:

- визнати недійсним Договір міни від 02.04.2014 року, укладений між гр. ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) та гр. ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) який діяв на підставі Довіреності від 19.11.2013 року, посвідченої Приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським Андрієм Васильовичем з реєстраційним номером 900 та від імені гр. ОСОБА_4 , посвідченого Приватним нотаріусом Маловисківського районного нотарільного округу Кіровоградської області Сосновським Андрієм Васильовичем та зареєстрованого у Реєстрі за №235;

- відповідно до ст.216 ЦК України застосувати наслідки недійсності правочину - Договору міни від 02.04.2014 року, посвідченого Приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським Андрієм Васильовичем та зареєстрованого у Реєстрі за №235, шляхом повернення обом сторонам Договору міни від 02.04.2014 року, посвідченого Приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським Андрієм Васильовичем та зареєстрованого у Реєстрі за №235, - у власність земельної ділянки, які належали кожній стороні до його укладання;

- скасувати державну реєстрацію права власності гр. ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на земельну ділянку площею 4,9219 га, кадастровий номер якої 3523182000:02:000:0185, що розташована на території Маловисківської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (до перейменування та реорганізації - Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області), що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі Договору міни від 02.04.2014 року, посвідченого Приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським Андрієм Васильовичем та зареєстрованого у Реєстрі за №235;

- скасувати державну реєстрацію права власності гр. ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 0,0500 га, кадастровий номер 3523183200:02:000:0588, що розташована на території Маловисківської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (до реорганізації- Мануйлівська сільська рада Маовисківського району Кіровоградської області), що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі Договору міни від 02.04.2014 року, посвідченого Приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським Андрієм Васильовичем та зареєстрованого у Реєстрі за №235.

На обґрунтування позову зазначила, що з 23.11.1990 року проживала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . 07.09.2019 року останній помер та 27.08.2021 року вона, враховуючи свій похилий вік, слабкий стан здоров"я та територіальну віддаленість звернулася до приватного нотаріуса Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Української Н.М. для оформлення спадкових прав на майно померлого чоловіка.

До спадкової маси спадкодавця мала належити і земельна ділянка площею 4,9219 га сільськогосподарського призначення, право власності на яку підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-КР №036114, виданого на ім"я ОСОБА_4 Кіровською сільською радою Маловисківського району Кіровоградської області від 02.04.2001 року, зареєстрованого Відділом Держкомзему у Маловисківському районі Кіровоградської області за №4-183. Вказана нотаріус повідомила, що 02.04.2014 року приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським А.В. було посвідчено Договір міни, який зареєстровано в Реєстрі за № 235.

04.10.2021 позивач як єдиний спадкоємець свого чоловіка, яка фактично прийняла спадщину, звернулася до приватного нотаріуса Української Н.М. із заявою про прийняття спадщини, внаслідок чого до Спадкового реєстру було внесено реєстраційний запис реєстрація Спадкової справи за №155/2021 (номер у Спадковому реєстрі 68415246).

08.10.2021 приватним нотаріусом Сосновським А.В. представнику позивача за довіреністю Бабулі О.В. видано дублікат оспореного Договору міни від 02.04.2014 року, зареєстрованого в Реєстрі №235 від 02.04.2014 року, відповідно до якого ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який діє на підставі довіреності від 19.11.2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального оругу Кіровоградської області Сосновським А.В. з реєстраційним номером 900 від імені громадянина ОСОБА_4 , Сторона 1 передає Стороні 2 у власність належну йому на праві власності земельну ділянку площею 0,0500га, кадастровий номер 3523183200:02:000:0588, що розташована на території Мануйлівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вартістю 10 000 грн, Сторона 2 взамін передає Стороні 1 у власність належну йому на праві особистої власності земельну ділянку площею 4,9219 га, кадастровий номер 3523182000:02:000:0185, що розташована на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вартістю 60 000 грн. Міна проводиться з грошовою доплатою в розмірі 50 000 грн на користь Сторони 2, яку громадянин ОСОБА_4 нібито отримав повністю до підписання цього Договору, що не відповідає дійсності.

Звертає увагу, що сторона відповідачів представлена членами однієї сім"ї Авсейцевих, які є керівниками та бенефіціаром Товариств та господарств, основними видами господарської діяльності є використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Зазначає, що за життя Спадкодавець з метою письмового оформлення договірних відносин оренди саме цієї земельної ділянки площею 4, 9219 га, кадастровий номер 3523182000:02:000:0185 мав перемовини із ТОВ "КАРАТ", керівником та кінцевим бенефіціаром якого був та є Відповідач 1 - ОСОБА_2 та якому передав оригінал Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР №036114 від 02.04.2001 року саме для оформлення Договору оренди земельної ділянки. Проте, ані примірника Договору оренди земельної ділянки, ані оригіналу Державного акту на землю серії ІІ-КР №036114 від 02.04.2001 року, виданого на ім"я ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .

Вказала, що протягом періоду з 2008 року до смерті Спадкодавця ОСОБА_4 - 07.09.2019 року Позивачу відомо, що використання цієї земельної ділянки здійснювалося та орендна плата сплачувалася стороною відповідача. При цьому, позивачу не відомо як саме були оформлені документально вказані правовідносини. Ймовірно, що з метою мінімалізації податкового навантаження на власний бізнес, відповідачі могли земельну ділянку обробляти без проведення державної реєстрації речового права оренди на неї.

Позивач та її померлий чоловік все своє життя проживали у сільській місцевості, пенсіонери, юридично не освідомлені були з даних питань, мали доброзичливі відносини зі стороною Відповідачів та відносини довіри, а тому не могли передбачити настання таких наслідків, якими їх фактично позбавлено права власності на вказану земельну ділянку.

Позивач однозначно зазначає, що вказаний Договір міни укладено внаслідок зловмисної домовленості Відповідачів як батька та сина між собою. Крім того, вказує, що відбувся нерівнозначний обмін, земельні ділянки за вартістю значно різняться, територіально розміщені на території різних сільських рад. Позивач як дружина Спадкодавця згоди на обмін даної земельної ділянки не надавала. Наміру відчуження у будь-який спосіб земельної ділянки не мав ні померлий Спадкодавець, ні сама позивач. В той же час, Відповідачі свідомо допускали настання для Спадкодавця несприятливих наслідків - припинення права власності на земельну ділянку площею 4,9219 га вартістю станом на 31.03.2014 року - 103 814, 00 грн. Відповідачами не було дотримано обмінних дій щодо надання правовстановлюючих документів на ділянку площею 0,0500 га належних до передачі Спадкодавцю як новому власнику. Позивач та Спадкодавець під час посвідчення оспореного Договору міни нотаріусом Сосновським - присутні не були. Письмової згоди нотаріальної згоди іншим з подружжя Сторін Договору міни отримано не було. Сама позивач стороні Відповідачів не видавала Довіреностей, які не надавала заяв як дружина Спадкодавця про свою згоду на відчуження майна. Розрахунок за використання вкзаної земельної ділянки проводився і зерновою продукцією і грошовими коштами, які ОСОБА_2 привозив додому стороні Позивача.

З відомостей Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - підставою втрати права власності на дану земельну ділянку був саме оспорений Договір міни від 02.04.2014 року. Таким чином, Відповідач-2 обробляє її самостійно без оформлення та державної реєстрації Договору оренди.

Про існування вказаного Договору міни позивач дізналася восени 2021 року.

Оспорюваний правочин є недійсним і з тих підстав, що був укладений в період дії заборони (мораторію) на відчуження земельних ділянок у вказаний період, за якою угоди укладені під час дії заборони вважаються недійсними з моменту їх укладання (посвідчення).

У зв`язку із реформуванням органів місцевого самоврядування, наразі обидві земельні ділянки, що були предметом обміну за оспореним Договором міни, знаходяться на території Маловисківської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Угоди (в тому числі Довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуженння земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" підпункту 15 Перехідних положень ЗК України, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Таким чином, оборотоздатність земельних ділянок, які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) є обмеженою.

Обмін (міна) таких земельних ділянок повинна була здійснюватися відповідно до спеціального закону, яким на час укладення оспорюваного Договору міни являється Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ."

Таким чином, об"єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення за схемою "пай на пай" та лише у випадку, передбаченому ст.14 Закону №899-ІV.

Щодо необхідності поновлення строку звернення до суду, вказала, що сторона позивача про факт втрати Спадкодавцем права власності на майже всю площу земельної ділянки дізналася лише восени 2021 року. А тому, вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними, та такими, що були пропущені з незалежних від волі Спадкодавця, так і самої Позивачки причин.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Галушко С.І. подав відзив на позовну заяву, зареєстрований судом 11.04.2022 року за вх. № 2437, в якому просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідач-1 - ОСОБА_2 та відповідач - 2 ОСОБА_3 категорично не погоджуються з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважають їх незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Разом з тим відповідачі заперечують доводи позивача як щодо фактичних обставин справи, викладених позивачем, так і щодо їх правового обґрунтування, виходячи з наступного.

1. Посилаючись на те, що у листопаді 2013 року ОСОБА_4 , знаючи що ОСОБА_2 займається сільськогосподарським виробництвом, звернувся до нього з пропозицією придбати належну йому земельну ділянку. На вказану пропозицію ОСОБА_2 відмовив, оскільки операції з купівлі-продажу земельних ділянок було заборонено діючим на той час законодавством. Разом з тим, ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_4 обміняти його земельну ділянку на ділянку меншого розміру з доплатою. З цього приводу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відбулися перемовини щодо обміну земельними ділянками, при цьому ними було погоджено як земельні ділянки, що будуть обмінюватися, так і розмір грошової доплати, яку отримає ОСОБА_4 . Після досягнення згоди щодо всіх істотних умов майбутнього договору міни, ОСОБА_4 було надано довіреність на ім`я ОСОБА_2 , на укладення та підписання від його імені договору міни. Вказана довіреність була посвідчена Приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським Андрієм Васильовичем 19.11.2013 року та зареєстрована у Реєстрі за №900.

02.04.2014 року ОСОБА_2 від імені та в інтересах ОСОБА_4 і на раніше досягнутих з ним умовах, було укладено та підписано Договір міни посвідчений Приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським А.В. 02.04.2014 року та зареєстрований у Реєстрі за №235. Одразу після укладення вказаного Договору міни від 02.04.2014 року, один примірник цього договору та документи, що посвідчували реєстрацію земельної ділянки, яку за договором набув ОСОБА_4 , ОСОБА_2 було передано ОСОБА_4 . Грошова доплата за договором міни була передана ОСОБА_4 у повному обсязі після досягнення згоди щодо істотних умов майбутнього договору міни та підписання ОСОБА_4 довіреності на ім`я ОСОБА_2 та ще до підписання договору міни.

При посвідченні вказаного Договору міни від 02.04.2014 року нотаріусом за відповідними витягами було перевірено відсутність заборони відчуження земельних ділянок, відсутність обтяження земельних ділянок, відсутність податкової застави (п.п. 1.5 Договору міни) та відсутність реєстрації обмежень (обтяжень) на ці земельні ділянки в Державному земельному кадастрі (п.п. 1.6 Договору міни). При посвідченні Договору міни нотаріусом також було перевірено повноваження ОСОБА_2 як представника ОСОБА_4 та належність сторонам відчужуваних земельних ділянок, про що вказано в посвідчувальному написі нотаріуса. Жодних претензій ні щодо умов Договору міни, ні щодо розміру чи факту неотримання компенсації за цим Договором міни, ОСОБА_4 (за його життя) та ОСОБА_1 до сторони відповідачів не заявляли.

З часу укладення Договору міни, орендних відносин щодо земельної ділянки площею 4,9219 га, кадастровий №3523182000:02:000:0185 між сторонами не було, ніяка орендна чи інша плата за вказану земельну ділянку ОСОБА_4 та/або його дружині протягом 2014-2021 років не нараховувалася та не виплачувалася через відсутність орендних відносин. А тому, твердження позивача щодо того, що протягом всього періоду, а саме з 2008 року і до смерті спадкодавця позивачу відомо, що використання цієї земельної ділянки здійснювалося та орендна плата сплачувалася стороною відповідачів, не відповідає дійсності. Жодних доказів на підтвердження отримання орендної плати за вказану земельну ділянку позивачем не надається.

Разом з тим, ні позивачем, ні її чоловіком не заявлялося жодних претензій до відповідачів щодо виплати орендної плати за вказаний період, що однозначно свідчить про їх обізнаність з фактом укладення Договору міни та відсутність орендних відносин. Виходячи з вищевикладеного, вважають, що доводи позивача щодо того, що її чоловік нібито надавав документи для укладення договору оренди, а договір міни було укладено внаслідок злочинної домовленості відповідачів між собою, що позивач та її чоловік нібито нічого не знали про укладення договору міни і дізналися про існування вищевказаного правочину та його наслідки лише восени 2021 року, що доплата за договором міни та документи стороні позивача передані не були, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать попередній поведінці позивача та її чоловіка.

2. Зазначив, що єдиною підставою, якою позивач обґрунтовує недійсність оспорюваного Договору міни, є те, що вказаний договір, на думку позивача, був укладений в період дії заборони (мораторію) на відчуження земельних ділянок у вказаний період, за якою угоди укладені під час дії заборони вважаються недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Позивач стверджує, що об`єктами обміну можуть бути земельні ділянки сільськогосподарського призначення за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому ст. 14 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Разом з тим, представник відповідача у відзиві не погоджується із вказаним позивачем правовим обґрунтуванням викладених правовідносин між сторонами, оскільки Постанова ВП ВС від 15.05.2019 року по справі № 227/1506/18 (на яку також посилається позивач у позовній заяві), яка прийнята на вирішення виключної правової проблеми щодо необхідності зміни, у світлі рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), висловленого Верховним Судом України підходу до визначеної пунктом 15 розділу X «Прикінцеві положення» ЗК України заборони на відчуження будь-яким способом земель сільськогосподарського призначення, зокрема на їх обмін (з відступленням). Так в підпунктах 73-81 вказаної Постанови ВП ВС від 15.05.2019 по справі №227/1506/18 Великою Палатою Верховного суду зроблено висновки щодо правильного застосування норм права щодо наявності законодавчої можливості обміну земельними ділянками та не розповсюдження мораторію на такий обмін.

А тому, зважаючи на те, що:

- земельна ділянка площею 4,9219 га кадастровий номер 3523182000:02:000:0185 належала ОСОБА_4 за Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-КР №036114, виданою Кіровською сільською радою Маловисківського району Кіровоградської області 02.04.2001 року, зареєстрованого відділом Держкомзему у Маловисківському районі Кіровоградської області за №4-184, тобто йдеться про сформовану земельну ділянку яка, перебувала у приватній власності ОСОБА_4 на підставі зареєстрованого Державного акту про право приватної власності на землю, а не про земельну частку (пай),

- земельна ділянка площею 0,0500 га кадастровий номер 3523183200:02:000:0588 належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 5941393, виданого реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області 09.07.2013 року, тобто знову ж таки йдеться про сформовану і зареєстровану земельну ділянку яка, перебувала у приватній власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а не про земельну частку (пай), тому станом на 02 квітня 2014 року, коли було укладено оспорюваний Договір міни, наслідком якого став обмін вищевказаними земельними ділянками, законодавчої заборони на їх обмін не існувало.

Отже, доводи позивача, щодо того, що Договір міни від 02.04.2014 року є недійсним з тих підстав, що був укладений в період дії заборони (мораторію) на відчуження земельних ділянок, суперечать вимогам законодавства України та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в Постанові від 15.05.2019 року по справі № 227/1506/18. Вказані доводи позивача свідчать про помилкове ототожнення позивачем понять права власності на «земельну ділянку» та на «земельну частку (пай)» та правове регулювання взаємовідносин за вказаними об`єктами права власності.

3. Щодо ненадання позивачем згоди на обмін її чоловіком земельної ділянки та відсутності нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя, при укладенні Договору міни, зазначив наступне.

Відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові КЦС ВС від 12.08.2020 у справі №626/4/17, Земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, лише у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, вважається спільною сумісною власністю подружжя. У інших випадках таке майно належить до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Отже, земельна ділянка, отримана у приватну власність ОСОБА_4 в результаті реформування КСП «Пам`ять Леніна» як його членом, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР №036114 від 02.04.2001 року, була особистою приватною власністю ОСОБА_4 та не вважалися спільною сумісною власністю подружжя ні на час отримання цієї земельної ділянки у власність, ні на час видання ОСОБА_4 довіреності на ім`я ОСОБА_2 на обмін земельної ділянки (19.11.2013 р.) ні на час укладення оспорюваного Договору міни (02.04.2014 р.), а тому нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя на укладення договору міни та видання довіреності на його укладення, законодавством не вимагалося.

4.Щодо обґрунтування позивачем недійсності оспорюваного Договору міни. Зазначив, що представником позивача не вказується у позові чи вважає вона оскаржуваний договір нікчемним, оспорюваним або недійсним та не вказує жодної конкретної підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним та обгрунтування такої підстави (крім наявності мораторію, що було спростовано вище). Разом з тим, з огляду на форму та зміст оскаржуваного Договору міни від 02.04.2014 року передбачені законодавством підстави для визнання недійсним оскаржуваного Договору міни від 02.04.2014 року, відсутні.

5. Щодо доводів позивача про необхідність поновлення строку зазначив, що для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача, (аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року).

Вказаний висновок підтверджений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц, де ВПВС вказує, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.

На обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказує, що сторона позивача щодо факту втрати права власності на земельну ділянку дізналася лише восени 2021 року. При цьому будь-яких доказів на підтвердження цього доводу позивачем не надано. Крім того, вважаючи причини пропуску строку звернення до суду поважними, та такими, що були пропущені з незалежних від волі позивача причин, позивач не вказує жодної причини чи доводу, чому вона не могла раніше довідатися про порушення її прав. А тому, вважає, що позивачем не наведено жодної поважної обставини, що могла б стати причиною пропуску нею строку позовної давності та не наведено жодної з підстав для поновлення цього строку.

Крім того, зазначив, що виходячи з вищевикладеного, вважають, що жоден із доводів позивача наведений у позовній заяві, не ґрунтується на вимогах законодавства України, є недоведеним та не підтверджується відповідними доказами, а тому позовні вимоги позивача, не підлягають задоволенню. (Том №1, а.п.135-143).

Представник позивача адвокат Ковальчук А.С. подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що відповідачі у відзиві визнають і не спростовують, те що ініціатором укладеного оспореного виду правочину - Договору міни - на даних умовах та саме з юридичним усвідомленням та логічним розумінням наслідків його укладення в період дії законодавчої заборони (мораторію) на відчуження у будь-який спосіб земельних ділянок сільськогосподарського призначення - була саме сторона Відповідачів. Наголосила, що позивач по справі, як і її померлий чоловік за життя, - це люди похилого віку, пенсіонери, юридично не освічені громадяни, постійно проживаючі у сільській місцевості, та які за ступенем своєї звичайної людської свідомості та моралі мали високий ступінь довіри до місцевого аграрія - Відповідача-1, віддаючи йому свої документи для оформлення саме Договору оренди земельної ділянки.

Натомість, вважає, що сторона Відповідачів має достатньо забезпечений матеріально та фінансово рівень життя. Однак, навіть маючи високу та стабільну дохідну частину, логічним є той факт, що роздавати грошові кошти у сумі 50 000,00 грн. без будь-якої на те письмової фіксації, ймовірно, що ніхто не буде. За даних обставин - сторона Позивача вважає, що зазначені доводи у Відзиву є неправдивими та такими, що вводять Суд та інших Учасників справи в оману. Вважає, що жодні обставини не перешкоджали укласти Договір міни у нотаріальному порядку за особистої участі Спадкодавця під час вчинення нотаріальної дії. А проведення такого відчуження земельної ділянки у відсутність її власника, - є прямим підтвердженням недобросовісності намірів Відповідачів по заволодінню чужим майном.

Позивач спростовує доводи Відзиву як в частині отримання померлим Спадкодавцем - чоловіком Позивача - як примірника Договору міни та інших документів, так і суми доплати у вище вказаному розмірі. Своєї згоди Позивач на відчуження земельного паю чоловіком не надавала і намірів таких подружжя не мало.

Щодо доводів повної відсутності між Спадкодавцем та Учасниками справи правовідносин оренди спірної земельної ділянки у періоді, починаючи з 2008 року, зазначила наступне.

Наголосила, що з Листа Відділу №3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 205/422-22-0.555.3 від 24.01.2022 року з додатком на 10 аркушах засвідчених копій пакету договірних документів, вбачається, між Орендодавцем гр. ОСОБА_4 та Орендарем ТОВ «КАРАТ» було укладено Договір оренди землі площею 4,92 га терміном на 5 років, який зареєстровано у Маловисківському районному відділі КРФ ЦДЗК Держкомзему України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.05.2010 року №04.10.374.000244. До цього Договору оренди землі згодом було укладено і Додаткову угоду, якою внесено зміни до Договору оренди землі в частині визначення загального строку його дії у 10 років. Додаткова угода пройшла також держреєстрацію 02.03.2012 року, про що було вчинено запис за №352318204001471.

Таким чином, вважає, що на дату укладення оспореного Договору міни - належна Спадкодавцю земельна ділянка перебувала в оренді, а отже, мала обмеження (обтяження). Натомість, нотаріус дану інформацію не перевірив в органах земельних ресурсів. А тому, доводи Відзиву в частині, що обмеження (обтяження) на земельну ділянку на дату укладення Договору міни - відсутні - є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Вважає, що якби в даному колі відносин не були задіяні одні і ті ж зацікавлені особи однієї родини - то такого грубого правопорушення нотаріус би не вчинив. Дані дії є прямим підтвердженням наявності корисного умислу на заволодіння чужим майном. За істотними умовами вказаного Договору оренди землі було визначено і сплату орендної плати, яку ТОВ «КАРАТ» і сплачувало щороку у вигляді натуроплати та у грошовому вигляді. Відповідно такі докази нарахування та виплати орендної плати має надати саме сторона Відповідачів, які є володільцями ТОВ «КАРАТ». Вважає, що доводи Відзиву є правдивими лише в тій частині, що Позивач та її чоловік за життя не заявляли претензій до Відповідачів та їх ТОВ «КАРАТ» по виплаті орендної плати, - саме тому, що з ними розраховувалися.

Щодо доводів Відзиву, викладених у третій частині (нотаріальна згода подружжя на укладення правочину, що потребує нотаріального засвідчення) зазначила наступне.

Сторона Позивача вважає необґрунтованим посилання Відповідачів на судовий прецедент, а саме Постанову Верховного Суду, винесену 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження №61-29004 св 18) у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки у вказаній справі предметом спору є визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, що законодавчо не потребує нотаріального посвідчення та надання згоди другим з подружжя. В той же час сторона Позивача наполягає, що виходячи з приписів ст.с. 60, ч.3 ст.61, 57 Сімейного Кодексу України , зокрема про те, що п.5 ч.1 ст. 57 СК України до особистої приватної власності дружини, чоловіка не відносить земельні ділянки, що набуті в результаті паювання земель колективної власності, що власне сторона Відповідачів і не спростовує, підтверджуючи факт отримання Спадкодавцем земельної ділянки в процесі реформування КСП "Пам`ять Леніна", а відтак, за вказаних обставин справи - нотаріус, який вчиняв посвідчення Договору міни, мав пересвідчитися у волевиявленні дружини Спадкодавця та скласти відповідну нотаріальну Заяву про надання нею згоди.

Представник відповідачів - адвокат Галушко С.І. подав пояснення, та зазначив, що у відзиві на позовну заяву відповідачем викладено дійсні обставини справи стосовно передумов та перемовин сторін щодо обміну земельними ділянками та укладення оскаржуваного договору міни. Вказані доводи відповідача підтверджуються самим оскаржуваним договором міни та довіреністю, виданою ОСОБА_4 на укладення цього договору. Натомість позивачем у відповіді на відзив не спростовуються доводи відповідачів жодними доводами чи доказами, а лише стверджується про похилий вік, соціальну незахищеність та юридичну неосвідомленість позивача та її чоловіка, та достатньо забезпечений, на думку позивача, матеріальний і фінансовий рівень відповідача. Вказані твердження позивача є суб`єктивними оціночними судженнями та не можуть вважатися ні належним доводами, ні належними доказами у справі. Твердження позивача про спростування доводів відзиву в частині отримання її померлим чоловіком примірника договору міни та інших документів і суми доплати за договором є лише суб`єктивним твердженням, яке не ґрунтується на будь-яких аргументах та доказах у справі.

У відзиві на позовну заяву відповідачами наводилося обґрунтування пропущення позивачем строку позовної давності та відсутності у позивача підстав та належного обґрунтування необхідності поновлення позивачеві строку звернення до суду. Зокрема, щодо того, що відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 261 КПК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (аналогічні правові позиції зазначені у постановах Верховного Суду України та викладені у справах №6-2469цсІ6 від 16.11.2016 року; №6- 832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс 16 від 21.12.2016 року; №6-3029 цс 16 від 8.06.2016 року, № 487/10132/14-ц від 11.09.2019 року. Вищевказані доводи відповідачів не спростовуються позивачем у відповіді на відзив.

Крім того, у відповіді на відзив, так само як і в позовній заяві, позивач лише «однозначно заявляє щодо часу, коли власне стало вперше відомо про існування оспорених договорів міни та оренди» стверджує, що сама позивач та її чоловік «були впевнені в тому, що існують орендні правовідносини». При цьому будь-яких доказів на підтвердження цього доводу позивачем ні до позовної заяви, ні до відповіді на відзив, не надано. Крім того, вважаючи причини пропуску строку звернення до суду поважними, та такими, що були пропущені з незалежних від волі позивача причин, позивач не вказує жодної причини, чи доводу, крім «власної впевненості», чому вона не могла раніше довідатися про попущення її прав. Тому вважає, що позивачем не наведено жодної поважної обставини, що могла б стати причиною пропуску нею строку позовної давності та не наведено жодної з підстав для поновлення цього строку, жоден з доводів відповідачів, наведений у відзиві не спростований позивачем у відповіді на відзив. Позовні вимоги позивача вважає не доведеним та такими, що не підтверджуються відповідними доказами та ґрунтуються виключно на власних припущеннях позивача.

Представник відповідачів - адвокат Галушко С.І. подав заяву про застосування строку позовної давності та наслідків його пропущення позивачем, в якій вказав, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню через її необґрунтованість та відсутність порушення відповідачами прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду. Разом з тим, у випадку, якщо суд вважатиме, що право позивача якимось чином було порушене Відповідачем-1 та Відповідачем-2, то просив застосувати до вказаних взаємовідносин, наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду, та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в даній справі через сплив позовної давності, з огляду на таке.

Позовні вимоги пов`язані з фактичними обставинами, мали місце в 2014 році. Посилаючись на ст. ст.256-257 ЦК України, вважає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований, зокрема, в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі № 6- 152цс14). Отже, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об 'єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. (аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016року; №6-832цс15 від 28.09.2016року; №6-2165цс15 від 14.09.2016року; №6-152цс14 від 29.10.2014року; №6-1503цс16 від 21.12.2016року; №6-3029цс16 від 8.06.2016року).

Крім того, зазначив, що вказаний висновок підтверджений в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц, де ВПВС вказує, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Окрім цього, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Процесуальні дії суду.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 20.01.2022 року частково задоволено клопотання представника позивача про забезпечення позову. Заборонено державним реєстарторам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею площею 4,9219 га, кадастровий номер якої 3523182000:02:000:0185 та земельної ділянки площею площею 0,0500 га, кадастровий номер якої 352318200:02:000:0588.

Ухвалою судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 24.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху з підстав несплати судового збору.

Ухвалою судді Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 07.02.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Задоволено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 30.03.2022 року визнано поважною неявку представника відповідачів та відкладено підготовче судове засідання. Продовжено строк на подання відзиву на 15 днів.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 02.08.2022 року клопотання представника позивача про витребування доказів - залишено без задоволення.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 28.02.2023 року клопотання представника позивача задоволено частково.

Ухвалою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 28.02.2023 року підготовче провадження у справі №392/75/22 закрито з призначенням справи до судового розгляду по суті.

Позиції учасників справи.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук А.С. під час розгляду справи підтримала позов в повному обсязі, просила задовольнити з підстав, викладених в ньому. При цьому, неодноразово наголошувала, що ОСОБА_4 - чоловік позивача ОСОБА_1 , за життя, не підписував Довіреність від 19 листопада 2013 року із ОСОБА_2 щодо розпорядження належною йому земельною ділянкою кадастровий номер 3523182000:02:000:0185, до нотаріуса не приїздили. Про вказане свідчить візуально різний його підпис в інших документах, в порівнянні з підписом у довіреності. Зробити судово-почеркознавчу експертизу не має змоги, оскільки відсутні документи, що на яких міститься підпис ОСОБА_5 , в достатній кількості для проведення такої експертизи. Зазначила, що відповідачі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , користуючись пенсійним віком та неосвідченістю позивача та її чоловіка, ввели їх в оману та уклавши оскаржуваний договір міни, позбавили таким чином права власності на земельну ділянку площею 4,64 га, натомість надавши у власність земельну ділянку площею 0,050 га., що також свідчить про нерівнозначний обмін. Позивач, вважала, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ "Карат", оскільки вчасно отримували від орендаря плату за оренду землі, натомість коштів у сумі 50 000 грн., як зазначено в Договорі міни в якості доплати, вони з чоловіком не отримували, доказів передачі цих коштів ОСОБА_6 відповідачами не надано. При цьому, позивачка не надавала своєї згоди на обмін земельної ділянки, ОСОБА_2 самовільно уклав договір, за наслідками зловмисної домовленості із ОСОБА_3 , не надаючи відповідних документів стороні позивача. Договір міни має бути визнаний судом недійсним і з тих підстав, що укладений в період дії договору оренди вказаної земельної ділянки, що свідчить про обмеження (обтяження) укладення такого договору, тобто нотаріус не перевірив наявність таких обтяжень та посвідчив даний договір. Звертала особливу увагу, на ту обставину, що оспорюваний договір був укладений в період дії заборони (мораторію) на відчуження земельних ділянок у вказаний період, за якою угоди укладені під час дії заборони вважаються недійсними з моменту їх укладення. Просила вважати причини пропуску звернення до суду з даним позовом поважними, оскільки сорона позивача про факт втрати Спадкодавцем права власності на вказану земельну ділянку дізналася лише восени 2021 року, про що також наводила практику ВС.

Надалі в судовому засіданні 22.02.2024 заявила усне клопотання про подальший розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги просила задовольнити з підстав зазначених у позові, відповіді на відзив та поясненнях, наданих безпосередньо в судовому засіданні.

Представник віповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Галушко С.І. під час розгляду справи категорично заперечував проти задоволення позову, вважаючи його необґрунтованим, безпідставним та не доведеного жодними доказами, просив відмовити в його задоволенні. Наголосив, що позицію детально виклав у відзиві та письмових поясненнях, додатково зазначив, що додаткової угоди до договору оренди не було, навіть, якщо припустити протилежне, то оренда не відміняє право власності особи на земельну ділянку. Ствердження позивача про те, що нею отримувалися кошти, ніби як орендна плата, не відповідає дійсності та не підтверджується жодними доказами, оскільки після укладення договору міни жодних орендних відносин не існувало. Щодо не підписання довіреності також не доведено жодними доказами, оскільки пропозиція представника позивача "візуально порівняти підписи ОСОБА_4 в документах" не ґрунтується на нормах закону та не доводить неправомірність довіреності. Доказами виконання договору міни є те, що ОСОБА_4 отримав доплату повністю в сумі 50000 грн, до підписання договору міни (п.2.2 Договору). Договір міни укладено 02.04.2014 року, отже з 2014 року ОСОБА_4 не отримував ніякої плати за оренду землі. Сам спадкодавець за життя не мав жодних претензій до відповідачів, як і позивачка з часу смерті - 2019 року до цього часу не висловлювала жодних претензій, оскільки кошти за договором міни були отримані стороною позивача, що підтверджується підписом самого договору. Окремо наголосив, що з моменту укладення договору міни, минути строки звернення до суду з позовом про визнання даного договору недійсним.

Надалі в судовому засіданні 22.02.2024 заявив усне клопотання про подальший розгляд справи без його участі, позиція детально викладена у відзиві та додаткових поясненнях, наданих, в тому числі, безпосередньо в судовому засіданні.

Треті особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновський А.В., приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українська Н.М. в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлені вчасно, належним чином. Доказів про наявність поважних причин своєї неявки, заяв про розгляд справи за їх відсутності та відзиву не надали.

ІІ. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Суд встановив, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 036114 від 2 квітня 2001 року, виданого головою Кіровської сільського голови Солдатенка П., ОСОБА_4 набув право приватної власності на земельну ділянку площею 4,64 га, яка знаходиться на території Кіровської сільської ради, Маловисківського району, Кіровоградської області, землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (том 2 а.с. 32).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-3500956932014 від 31.03.2014 року встановлено, що державна реєстрація вказаної земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 2 квітня 2001 року (том 2 а.с. 32 ).

Згідно копії довіреності від 19.11.2013 року, зареєстрованої в реєстрі за № 900 посвідченої приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським А.В. вбачається, що ОСОБА_4 за усним попередньо досягнутим договором з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , уповноважив їх незалежно один від одного розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, а саме : обміняти на іншу земельну ділянку, передати в оренду (позичку) за ціну та на умовах на свій розсуд належну йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 036114, виданого Кіровською сільською радою Маловисківського району Кіровоградської області 02.04.2001 року, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4-183, земельну ділянку площею 4,64 га, кадастровий номер № 3523182000:02:000:0185, що розташована на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області , надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Для чого надав їм право одержувати та підписувати необхідні довідки та інші документи, подавати від мого імені заяви, в тому числі про належність майна на праві особистої власності, укласти та підписати договір оренди (позички), міни, сплачувати чи одержувати належні йому та з нього платежі, орендну плату, та виконати всі інші дії та формальності, пов`язані з даною довіреністю, представляти його інтереси щодо земельної ділянки з будь-яких питань в усих державних, громадських установах, підприємствах, організаціях, судах. Довіреність видана з правом передоручення строком на 10 років і дійсна до 19 листопада 2023 року (том 2 а.с. 25,26).

Відповідно до дублікату договору міни земельних ділянок, встановлено, що 02.04.2014 між ОСОБА_3 (Сторона 1) та ОСОБА_2 (Сторона 2), що діє за довіреністю, посвідченою Сосновським А.В., приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області 19 листопада 2013 року, від імені ОСОБА_4 було укладено договір міни земельних ділянок, який посвідчений приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським А.В. та зареєстрований в реєстрі за № 235.

Умовами зазначеного договору міни передбачено наступне:

- пункт 1.1, визначає, що Сторона 1 передає Стороні 2 у власність належну йому на праві особистої власності земельну ділянку, Сторона 2 взамін передає Стороні 1 у власність належу йому на праві особистої власності земельну ділянку. При цьому у власність Сторони 1 переходить земельна ділянка площею 4,9219 га, кадастровий № 3523182000:02:000:0185, що розташована на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; а у власність Сторони 2 переходить земельна ділянка площею 0, 0500 га, кадастровий номер 3523183200:02:000:0588, що розташована на території Мануйлівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- відповідно до пункту 1.2 встановлено, що земельна ділянка площею 0,0500 га, що розташована на території Мануйлівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області , і є предметом цього договору, належить Стороні 1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 5941393, виданого реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області 09.07.2013 року, право власності за яким зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційною службою Маловисківського районного управління юстиції Кіровоградської області 9 липня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна : 100639435231;

- пунктом 1.5, передбачено, що сторони стверджують, що на момент укладення цього договору належні їм земельні ділянки за цим договором не перебувають під арештом чи забороною, щодо них не ведуться судові спори, вони не заставлені, у податковій заставі не перебувають, відносно них не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими. Відсутність заборони відчуження земельних ділянок та відсутність обтяження земельних ділянок іпотекою перевірено 02.04.2014 року за № 52520031, № 52524378, № 52523971, № 52523494, 52522978, відсутність податкової застави перевірено 02.04.2014 року за № 43874574;

- пунктом 1.6, визначено, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим відділом Держземагенства у Маловисківському районі Кіровоградської області від 27.03.2014 року за № НВ- 3500952412014, на земельну ділянку, яка належить Стороні 1 - обмеження (обтяження) не зареєстровані. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданим відділом Держземагенства у Маловисківському районі Кіровоградської області від 31.03.2014 року за № НВ-3500956932014, на земельну ділянку, яка належить Стороні 2 - обмеження не зареєстровані;

- пунктом 2.1 передбачено, що сторони домовились, що Сторона 1 передає у власність Стороні 2 земельну ділянку вартістю 10000,00 гривень , а Сторона 2 передає у власність Стороні 1 земельну ділянку вартістю 60000,00 гривень;

- відповідно до пункту 2.2 міна проводиться з грошовою доплатою в розмірі 50000 гривень на користь Сторони 2, і які гроші ОСОБА_4 одержав повністю до підписання цього договору. Такий обмін земельними ділянками визначений сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-якої зі Сторін , так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Сторони свідчать , що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні земельні ділянки (том 1 а.с.40).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19878424 від 02.04.2014 року та Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 294418958 від 12.01.2022 року, судом з`ясовано, що ОСОБА_3 на підставі договору міни, серія та номер ВТТ 237432, реєстр № 235, виданий 02.04.2014 року ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області, набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3523182000:02:000:0185 площею 4,9219 га. Зазначені відомості також викладені в Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.12.2021 року, відповідно якого нормативно грошова оцінка земельної ділянки станом на 31 березня 2014 року становить 103814 гривень (том 1 а.с. 35-37, 41; том 2 а.с. 29).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19881096 від 02.04.2014 року та Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 293034294 від 29.12.2021 року, судом з`ясовано, що ОСОБА_4 на підставі договору міни, серія та номер ВТТ 237432, реєстр № 235, виданий 02.04.2014 року ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області, набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3523183200:02:000:0588 площею 0,05 га. Зазначені відомості також викладені в Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.12.2021 року (том 1 а.с.42, 43; том 2 а.с. 28).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 виданого 10.09.2019 року Маловисківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 67 років, про що 10.09.2019 року складено відповідний актовий запис № 308 (том 1 а.с. 33).

Відповідно до довідки № 54 від 01.09.2021 року виданої виконавчим комітетом Маловисківської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області в тім, що згідно запису по господарській книги № 8 особовий рахунок № 370 за 2016-2020 роки громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був прописаний та проживав в АДРЕСА_2 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з дружиною ОСОБА_1 та вели спільне господарство (том 1 а.с. 32).

Згідно з матеріалами спадкової справи, які надійшли до Маловисківського районного суду Кіровоградської області 26.05.2022 року зареєстрованої судом за вх. № 3732, вбачається, що 4.10.2021 року до приватного нотаріуса Новоукраїнського районного нотаріального округу Української Н.М. звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_4 . Відповідно до запиту приватного нотаріуса Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Української Н.М. до спадкового майна входить земельна ділянка площею 0,05 га за кадастровим номером 3523182000:02:000:0588, яка на підставі договору міни посвідченого ОСОБА_8 приватним нотаріусом Кіровоградської області 2.04.2014 року за реєстровим № 235 належала померлому ОСОБА_9 , спадкоємець померлої ОСОБА_1 повідомила, що документ який підтверджував право спадкодавця на вказана нерухоме майно було втрачено (том 1 а.с. 183, 188).

19.08.2022 року на виконання ухвали Маловисківського районного суду Кіровоградської області, приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським А.В. було надано копії матеріалів справи щодо посвідчення ним 2.04.2014 року договору міни, реєстр № 235 та посвідченої ним 19.11.2013 року довіреності від імені ОСОБА_4 , реєстр № 900, а саме : копії довіреності від 19.11.2013 року, реєстр № 900; копії договору міни від 2.04.2014 року, реєстр № 235; копія витягів з ДРРП № 19881096, 19878424, 19875299; копія державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КР № 036114; копія витягу з ДЗК № НВ-3500956932014 (том 2 а.с. № 24-33).

Відповідно до архівної копії договору оренди землі з додатками від 2.04.2010 року, договір укладено між орендодавцем ОСОБА_4 та орендарем ТОВ "Карат", щодо земельної ділянки площею 4,92 га терміном на 5 років, договір зареєстрований у Маловисківському районному відділі КРФ ЦДЗК Держкомзему України, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 17.05.2010 року № 04.10.374.000244 ( том. 2 а.с.60-65).

Згідно із архівною копією додаткової угоди від 25.09.2010 року про зміну до договору № б/н оренди земельної ділянки від 17.05.2010 року, ТОВ "Карат" з однієї сторони та ОСОБА_4 з другої сторони, уклали цю угоду, про те, що змінити п. 8 умов договору № б/н від 17.05.2010 року і викласти в такій редакції: Цей договір укладається на строк 10 років. Початок строку його дії обчислюється після підписання сторонами цієї угоди та з дня державної реєстрації (том 2 а.с. 69).

Відповідно до рішення Кіровоградської обласної ради № 139 від 26.08.2016 року, обласна рада вирішила перейменувати Кіровську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області на Миролюбівську сільську раду Маловисківського району Кіровоградської області (том 1 а.с. 48).

Згідно із рішення Маловисківської міської ради № 12 від 19 листопада 2020 року, вирішено припинити повноваження Миролюбівської сільської ради, шляхом реорганізації (приєднання) до Маловисківської міської ради з визначеним адміністративним центром в м. Мала Виска сформованої територіальної громади (том 1 а.с. 50).

Відповідно до рішенням Маловисківської міської ради № 13 від 19 листопада 2020 року, вирішено припинити повноваження Мануйлівської сільської ради, шляхом реорганізації (приєднання) до Маловисківської міської ради з визначеним адміністративним центром в м. Мала Виска сформованої територіальної громади (том 1 а.с. 49).

Крім того, в судовому засіданні були дослідженні долучені представником позивача: примірник Адвокатського запиту №17/01-3 від 17 січня 2022 року, що був адресований до Новоукраїнської ДПІ ГУ ДПС Кіровоградської області та відповідь на нього - це Лист від 24 січня 2022 року №505/6/11-28-04-01-03; примірник Адвокатського запиту №17/04 від 17 січня 2022 року, що був адресований до Головного управління Держгеокадастру Кіровоградської області та відповідь на нього - це Лист від 24 січня 2022 року №205/422-22-0.555.3 з додатком на 10 аркушах; примірник Адвокатського запиту №17/01-5 від 17 січня 2022 року, що був адресований до відділення поліції №1 (м. Мала Виска) Новоукраїнського районного ВП ГУНП в Кіровоградській області та відповідь на нього - це Лист від 15 квітня 2022 року №1530/113-1-22; примірник Адвокатського запиту №10/06-1 від 10 червня 2022 року, що був адресований до відділення поліції №1 (м. Мала Виска) Новоукраїнського районного ВП ГУНП в Кіровоградській області; лист відділення поліції №1 (м. Мала Виска) Новоукраїнського районного ВП ГУНП в Кіровоградській області №5668/113-1-21 від 27 серпня 2021 року (том 2 а.с. 52-53, 54-56, 57-58, 59-69, 70-71, 72, 73,74).

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

За вимогами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 13 вказаного Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Частина 1 ст. 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Близький за змістом припис передбачає частина перша статті 317 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до частина першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд констатує, що спір між сторонами виник в порядку реалізації права спадкування, позивач бажає отримати в спадок земельну ділянку, що була відчужена у 2014 році за життя спадкодавця - її чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто за п`ять років до відкриття спадщини.

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Так, оспорюваний договір міни земельних ділянок укладений 02.04.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що діяв за довіреністю, посвідченою ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області 19 листопада 2013 року, від імені ОСОБА_4 , який посвідчений приватним нотаріусом Маловисківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновським А.В. та зареєстрований в реєстрі за № 235.

Спадщина, після смерті померлого спадкодавця ОСОБА_4 , відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто понад п`ять років після реалізації та повного виконання договору.

Позивач ОСОБА_1 не була стороною правочину.

Оспорюваний договір реальний, реалізований, до смерті спадкодавця минув значний час його дії та він, як сторона правочину, договір не спростовував. Відтак відсутні підстави вважати, що договір міни стосується інтересів спадкоємиці, в розумінні положень права, коли власник за життя свідомо розпорядився своїм майном.

Захист цивільних прав - це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав громадян і організацій.

Будь-яка особа має право на захист свого права та інтересу, що не суперечить принципам цивільного законодавства, вимогам справедливості, сумлінності, розумності.

Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Порушення права - це наслідок протиправної поведінки протилежної сторони, чиїми діями завдано шкоду правам та інтересам особи. Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб`єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб`єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Оспорювання - це наявність спору між учасниками цивільно-правових відносин про приналежність чи відсутність права в однієї із сторін.

Наявність майнового інтересу, не передбачає безумовне право оспорювати цивільно-правові відносини, де особа не була стороною.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваними правочинами (їх частинами) є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Щодо доводів сторони позивача та підстав на обґрунтування позову суд зазначає таке.

Щодо посилань сторони позивача на укладення спірного договору міни в період дії заборони (мораторію) на відчуження земельних ділянок.

Згідно з частиною другою статті 78 ЗК України (тут і далі в редакції станом на час укладення оспорюваних договорів) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Згідно з пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 01 січня 2018 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

Тлумачення пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції станом на час укладення оспорюваних договорів міни земельних ділянок, свідчить, що заборона відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства та земельних часток (паїв) не поширювалася на випадки укладення договорів міни таких земельних ділянок та не встановлювала обмежень щодо товару, який може бути предметом обміну на земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18-ц (провадження 14-66цс19) зазначила, що підпункт «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також зазначено, що у відповідності до частини 3 статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни земельних ділянок доплати.

Висновків про те, що обміну підлягають виключно рівнозначні за ціною та площею земельні ділянки вказана постанова не містить.

У даній справі оспорюванні договори міни земельних ділянок укладено між їх власниками, які обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», які можуть бути об`єктом цивільних прав та обов`язків, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.

Позивач по справі та його представник стверджують про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай» у відповідності до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», що не відповідає дійсності, оскільки вказаний висновок був сформульований до ухвалення рішення ЄСПЛ.

Частина 1 статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до умов договору міни від 02.04.2014 року, міна проводиться з грошовою доплатою в розмірі 50000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень на користь Сторони 2, і які гроші ОСОБА_4 одержав повністю до підписання цього договору (п. 2.2 договору міни).

Таким чином, сторонами договору було здійснено міну сформованих земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд додатково зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, наявності претензій у ОСОБА_4 (за його життя) щодо умов договору міни від 02.04.2014 року, розміру чи факту не отриманих компенсацій за цим договором.

Отже з врахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що твердження позивача щодо недійсності договору міни від 02.04.2014 року з тих підстав, що його було укладено в період дії заборони (мораторію) на відчуження земельних ділянок є помилковим, оскільки договір міни відповідає приписам статей 203 і 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в Постанові від 15.05.2019 року по справі № 227/1506/18.

Щодо посилання позивача про не підписання ОСОБА_4 довіреності, на підставі якої відповідачем було укладено договір міни, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах, або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційною представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як випливає із змісту ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч. 1 ст. 245 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно із ч. 1 ст. 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Довіреність є одностороннім правочином, оскільки для виникнення, припинення або зміни цивільних прав і обов`язків достатньо волевиявлення однієї сторони. Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, представницьких правовідносин, та в силу ст. 1003 ЦК України підтверджує укладення договору доручення.

Вольова спрямованість правочину характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, що реалізується через відповідну об`єктивно виражену форму виявлення (складання заповіту, прийняття спадщини, складання довіреності, підписання договору тощо). У правочині зовнішнє волевиявлення має бути адекватним внутрішній волі особи. Воля особи має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку. Тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії (вчинки) особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов`язків.

За доводами сторони позивача ОСОБА_4 не видавав 19.11.2013 року довіреність на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_7 та вважає, що ОСОБА_4 її не підписував, а наявний від його імені підпис та почерк на довіреності є підробленим, а тому в судовому засіданні представник позивача запропонувала здійснити візуальний огляд підпису ОСОБА_4 здійснений ним в дорученні від 19.11.2013 року та договорі оренди земельної ділянки (який міститься в матеріалах справи), оскільки на її думку підписи різні. При цьому, стороною позивача, після роз"яснення судом такого права, не ініційовано звернення до суду з клопотанням про призначення у справі судово - почеркознавчої експертизи, щодо встановлення належності підпису ОСОБА_4 у довіреності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що для з`ясування факту підроблення підпису ОСОБА_4 , необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, а тому суд позбавлений можливості візуально встановити наявність або ж відсутність різниці в підписах.

Вимоги ч.1 ст.248 ЦК України та п.3. ст.247 ЦК України містять вичерпні переліки підстав припинення довіреності та визнання довіреності нікчемною та припинення представництва за довіреністю.

При цьому в суді не здобуто доказів скасування даної довіреності в судовому порядку чи відкликання її самим довірителем, а отже зважаючи на презумпцію правочину така довіреність вважається дійсною до моменту її скасування чи відкликання.

Щодо посилання представника позивача на укладення договору відповідачем ОСОБА_2 в порушення інтересів довірителя ОСОБА_4 (зловмисна домовленість) із врахуванням юридичної необізнаності позивача та її чоловіка ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ст. 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 232 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц (провадження № 61-30020св18) дійшов висновків, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому, словосполучення «у своїх інтересах» необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Змістом ст. 244, 245 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

За змістом пунктів 19, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до ст. 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Щодо зловмисної домовленістю маються правові висновки, висловлені Верховним Судом у постановах від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 638/2324/14-ц та від 04 листопада 2020 року у справі № 370/2309/18.

Частиною 1 ст. 232 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

З матеріалів справи відомо, що вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3523182000:02:000:0185 площею 4,9219 га, Кіровської сільської ради, Маловисківського району, Кіровоградської області, станом на 31.03.2014 року становить 103814 гривень (інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.12.2021 року).

В той же час, відповідно умов договору міни, ОСОБА_2 , діючи в інтересах ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 належну на праві особистої власності земельну ділянку площею 4, 9219 га, кадастровий номер 3523182000:02:000:0185, що розташована на території Кіровської сільської ради, Маловисківського району, Кіровоградської області, а у власність ОСОБА_4 переходить земельна ділянка площею 0,0500 га, кадастровий номер 3523182000:02:000:0588, що розташована на території Мануйлівської сільської ради, Маловисківського району, Кіровоградської області. Сторони домовились, що вартість земельної ділянки площею 0,0500 га, кадастровий номер 3523183200:02:000:0588 - 10000 (десять тисяч) гривень, а земельної ділянки площею 4, 9219 га, кадастровий номер 3523182000:02:000:0185 - 60000 (шістдесят тисяч) гривень (п.2.1 Договору міни). Міна проводиться з грошовою доплатою в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень і які гроші ОСОБА_4 одержав повністю до підписання цього договору (п.2.2 Договору міни).

Сама по собі юридична необізнаність, як і проживання позивача та її чоловіка ОСОБА_4 у сільській місцевості не дає підстав для висновку про наявність зловмисної домовленості відповідачів.

Суд зазначає, що одним з основоположних принципів сучасного цивільного права є свобода договору.

Частиною 1 ст. 627 ЦПК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, посилання позивача, на здійснення відповідачами укладення договору міни у власних інтересах, та інтересах ОСОБА_3 , який на думку позивача отримав вигоду у вигляді земельної ділянки більшою площею та вартістю без сплати будь-якої компенсації ОСОБА_4 не знайшли своє підтвердження, оскільки матеріали справи не містять відомостей, які б підтвердили наявність зловмисної домовленості ОСОБА_10 під час укладення спірного договору міни, а також неотримання, зазначених в договорі міни ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень, а отже не доведені правові підстави для визнання укладеного представником договору недійсним.

Щодо доводів позивача про передачу ОСОБА_4 відповідачу оригіналу Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ -КР № 036114 від 2.04.2001 року для оформлення договору оренди земельної ділянки, а також його неповернення ОСОБА_2 та ненаданням примірника договору оренди, а також можливе не оформлення відповідачем договору оренди земельної ділянки і сплату орендної плати, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як роз`яснено в постанові Великої Палати Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Також суд зазначає, що відповідні обставини, на які посилаються та які стверджують сторони, можуть і повинні бути доведені лише належними, допустимими, достовірними доказами, які у своїй сукупності є достатніми для висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до матеріалів справи, дійсно підтверджується наявність орендних відносин між ОСОБА_4 та ТОВ «Карат» (відповідно до умов договору оренди від 2.04.2010 року), однак суд зазначає, що з часу укладення Договору міни, відомостей, щодо наявності орендних відносин щодо земельної ділянки площею 4,9219 га, кадастровий номер 3523182000:02:000:0185 між сторонами - матеріали справи не містять.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази: 1) сплати ТОВ «Карат», або ж отримання ОСОБА_4 грошових коштів, зернової продукції в якості орендної плати; 2) факту оформлення договору оренди без згоди ОСОБА_4 , оскільки договір містить підпис орендодавця та на момент укладення договору міни був чинний; 3) отримання ТОВ «Карат» від ОСОБА_4 оригіналу Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ -КР № 036114 від 2.04.2001 року та подальшого його неповернення власнику.

Враховуючи вищезазначене, судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів щодо тверджень позивача про передачу ОСОБА_4 відповідачу оригіналу Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ -КР № 036114 від 2.04.2001 року для оформлення договору оренди земельної ділянки, а також його неповернення ОСОБА_2 та ненаданням примірника договору оренди, а також можливе не оформлення відповідачем договору оренди земельної ділянки і сплату орендної плати.

Крім того, щодо твердження позивача про наявність обтяження прав на земельну ділянку кадастровий номер 3523182000:02:000:0185, площею 4,9219 га, які встановлені договором оренди, суд зазначає, що відповідно до дослідженої в судовому засіданні копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3500956932014 від 31.03.2014 року наданої приватним нотаріусом Сосновським А.В., як матеріали справи щодо посвідчення спірного договору міни, вбачається, що відомості про обмеження у використанні земельної ділянки , встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2012 року № 1051 - не зареєстровані.

Більше того, у Договорі, зокрема пунктах 1.5, 1.6 визначено про відсутність заборони відчуження земельних ділянок та відсутність обтяження земельних ділянок іпотекою, відсутність податкової застави, обтяження (обмеження) не зареєстровані, з посиланням на відповідні Витяги з реєстрів та їх перевірку нотаріусом.

Щодо ненадання позивачем згоди на обмін її чоловіком ОСОБА_4 земельної ділянки та відсутності нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя, при укладенні Договору міни, суд зазначає наступне.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ -КР № 036114 від 2.04.2001 року, ОСОБА_4 на підставі рішення сесії Кіровської сільської ради від 22.02.2001 року № 94, передано у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер 3523182000:02:000:0185, площею 4,64 га, земельна ділянка розташована на території Кіровської сільської ради. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 4-183.

Відповідно до статті 61 СК України в редакції, чинній станом на 02 жовтня 2007 року, не належать до об`єктів права спільної сумісної власності приватизовані одним із подружжя земельні ділянки.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Зазначене повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у Постанові від 12.08.2020 року в справі № 626/4/17.

Отже, з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що земельна ділянка кадастровий номер 3523182000:02:000:0185, площею 4,64 га, отримана у приватну власність ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ -КР № 036114 від 2.04.2001 року була його особистою приватною власністю, а тому нотаріально посвідчена згода ОСОБА_1 на укладення договору міни та видання довіреності на його укладення не потрібна.

Також, суд зазначає, що в судовому засіданні було оглянуто надані державним нотаріусом завірені копії матеріалів справи щодо посвідчення ним 2.04.2014 року договору міни, реєстр № 235, а саме :

- копію договору міни від 2.04.2014 року, реєстр № 235;

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19881096 від 2.04.2014 року, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3523183200:02:000:0588, площею 0,05 га (власник ОСОБА_4 );

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19878424 від 2.04.2014 року, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3523182000:02:000:0185, площею 4,9219 га (власник ОСОБА_3 );

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 19875299 від 2.04.2014 року, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3523182000:02:000:0185, площею 4,9219 га (власник ОСОБА_11 );

- копію Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ -КР № 036114 від 2.04.2001 року;

- копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3500956932014 від 31.03.2014 року, щодо земельної ділянки 3523182000:02:000:0185, площею 4,9219 га.

Пунктами 4.1, 4.3, 4.4 договору міни передбачено, що договір сторонами прочитаний, відповідає їхнім намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується підписами сторін, які діють у повній відповідності до наданих їм повноважень та з повним розумінням предмета і змісту договору, нотаріусом роз`яснено сторонам зміст ст.ст. 81, 125, 126, 131, 132, 202 ЗК України, ст. 334, 655, 657, 715, 716 ЦК України,ст. 57-65 СК України, ст. 165, 172 ПК України. Договір міни складено та підписано за згодою сторін у трьох примірниках. Доводи протилежного позивачем не доведені.

Отже виходячи із принципу презумпції правомірності правочину суд зазначає, що суду не надано достатніх доказів для визнання правочинів недійсними та ця презумпція в судовому засіданні достатнім чином не спростована.

Крім того, правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи та інших чинників, з якими пов`язує закон набуття, зміну та припинення цивільних прав, оскільки нотаріус, посвідчуючи правочин, має здійснити чимало дій, які спрямовані на доведеність правочину вимогам закону. Дії нотаріуса слугують укріпленню права через встановлення зовнішнього посвідчувального напису, що свідчить про існування права. Підсилення вагомості договору надає його нотаріальне посвідчення, оскільки до цього залучається спеціально визначена державою особа - нотаріус.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, за встановлених судом обставин та правовідносин, суд виснує, про відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваним правочином, а також недоведення позивачем підстав для визнання оспорюваного Договору міни земельних ділянок від 02.04.2014 року недійсним, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину - Договору міни від 02.04.2014 року та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , то такі вимоги мають похідний характер, оскільки підставою для застосування наслідків недійсності правочину та здійснення державної реєстрації права власності на земельні ділянки став оскаржуваний Договір міни, тому вказані позовні вимоги необхідно залишити без задоволення.

Щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з?ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв?язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

Оскільки судом не встановлено порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого остання звернулася до суду, та в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, відтак підстави для застосування позовної давності відсутні.

Щодо заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, що ухвалою Маловискіського районного суду Кіровоградської області від 20.01.2022 року забезпечено позов, а саме ухвалено:

1)заборонити державним реєстраторам та іншим особам, які мають повноваження вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 328754335231 (земельна ділянка площею площею 4,9219 га, кадастровий номер якої 3523182000:02:000:0185, що розташована на території Маловисківської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (до перейменування та реорганізації - Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області) та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва);

2)заборонити державним реєстраторам та іншим особам, які мають повноваження вчиняти реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 100639435231 (земельна ділянка площею площею 0,0500 га, кадастровий номер якої 352318200:02:000:0588, що розташована на території Маловисківської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області (до реорганізації - Мануйлівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області), надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Отже, беручи до уваги, що судом відмовлено позивачу у задоволенні позову, а тому суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, застосовані у цій справі.

Згідно з ч. 11 ст.158 ЦПК України, примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосується заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

Роз`яснити, що ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову є підставою внесення/виключення відомостей до/з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у порядку встановлено Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, а тому відносно земельних ділянок необхідно скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою ухвалою Маловискіського районного суду Кіровоградської області від 20.01.2022 року.

Щодо розподілу судових витрат

Нормами ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в задоволені позову відмовлено, судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13,81,89,141, 158, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 20.01.2022 року у цивільній справі № 392/75/22 за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє представник - адвокат Ковальчук Анна Сергіївна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновський Андрій Васильович, приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українська Наталія Михайлівна про визнання договору міни недійсним.

Заходи забезпечення зберігають свою дію до набрання законної сили даним рішенням.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, віднести на рахунок позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3

- третя особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Сосновський Андрій Васильович, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 2326, місцезнаходження: вул. Центральна, 57, м. Мала Виска, Новоукраїнський район, Кіровоградська область;

- третя особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українська Наталія Михайлівна, свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю № 3972, місцезнаходження: вул. Соборна, 64/22, м. Новоукраїнка, Кіровоградська область.

Суддя Альона Володимирівна Бадердінова