Рішення

від 11.07.2024 по справі 480/4233/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2024 р. Справа № 480/4233/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська ВК (№56)" про визнання протиправним і скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Роменська ВК (№56) (далі - відповідач, ДУ "Роменська ВК (№56)), в якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (т.2, а.с.9-11), що була прийнята до розгляду ухвалою суду від 28.02.2024 (т.2, а.с.22-23), просив:

1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії від 02.12.2022 року, засідання якої проведено на виконання норм Законів України від 18.10.2022 року № 2689-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини та Закон України №2690-ІХ Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального Кодексу України та Кримінального процесуального Кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини і на якому вирішувалось питання про можливість представлення ОСОБА_1 до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

2) стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 1 200 000 грн. (одного мільйона двохсот тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної прийняттям комісією установи 02.12.2022 року незаконного рішення про відмову в можливості представлення ОСОБА_1 до заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Вимоги вмотивовані тим, що позивач засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в ДУ "Роменська ВК (№56)". 02.12.2022 було проведено засідання комісії ДУ "Роменська ВК (№56)" щодо можливості представлення позивача до заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, згідно витягу з протоколу якої вирішено ОСОБА_1 відмовлено в поданні матеріалів до суду щодо заміни покарання.

Втім позивач вважає, що зазначене засідання було проведене з суттєвими порушеннями чинного законодавства, зокрема, вказує, що:

1) не збігаються особи, фактично присутні на комісії, з особами, які підписали протокол №25 від 02.12.2022 року та опитувальний лист, в той час як згідно пункту 2 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року №847/5, комісія мала складатися з таких осіб: ...голова комісії - начальник установи (СІЗО); члени комісії - перший заступник та заступники начальника установи (СІЗО), начальник оперативного 1 підрозділу, начальник відділу нагляду і безпеки (відділу режиму і охорони), начальник медичної частини (фельдшерського пункту, лікарняного закладу) та начальник підрозділу, який є секретарем комісії. Деякі із вказаних в Інструкції осіб підписали протокол №25 від 02.12.2022, але вони не були присутні на самому засіданні. На засіданні були присутні і являлись фактичними членами комісії: майор внутрішньої служби ОСОБА_2 , майор вн. служби (нач. Загону СДПВ №2) ОСОБА_3 та секретар комісії капітан вн. служби ОСОБА_4 ;

2) Порядок визначення ступеня виправлення засудженого, був затверджений наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023 №294/5, тому не міг бути виконаним на час розгляду комісією спірного питання 02.12.2022, тобто засідання комісії було передчасним, а рішення формальне, у зв`язку з чим не складався і не оголошувався Висновок щодо ступеня виправлення засудженого, форма якого наведена в додатку до Методики визначення ступеня виправлення засудженого. Склад комісії не відповідав переліку осіб, який встановлений пунктом 9 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року №847/5.

3) в процесі проведення засідання комісії по вирішенню питання доцільності заміни покарання відносно позивача у клітці (спеціально відведеному місці для засуджених) водночас знаходилось четверо засуджених, зліва направо: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , що в свою чергу зробило неможливим повно, всебічно та законно розглянути питання стосовно кожного із засуджених, адже у цілому на них було витрачено всього 4-5 хвилин.

Щодо стягнення моральної шкоди, яку оцінив в один мільйон двісті тисяч гривень (1200 000 грн.), позивач вказав, що оскаржуване рішення комісії ДУ Роменська ВК (№56) приймалось з грубим порушенням законодавства та до теперішнього часу наслідки його прийняття негативно позначаються на житті, погіршують його становище та є додатковим інструментом негативного впливу на нього, а саме:

1) прийняття відповідачем оскаржуваного рішення унеможливлює шанс позивача стати вільною людиною і змушує провести залишок свого життя у місцях позбавлення волі в суворих умовах, що у свою чергу з кожним днем впливає на його здоров`я та скорочує життя, позбавляє позивача будь-якої надії на можливість звільнитися, чим створює неймовірні страждання;

2) ставить позивача в нерівне становище з іншими ув`язненими громадянами, у тому числі й довічно ув`язненими, що негативно позначається на його сприйнятті себе, перспективи подальшого життя і самопочуття;

3) негативно впливає на стан здоров`я його мами та дружини, оскільки ОСОБА_1 перебуває занадто довго в ув`язненні, невідомо, коли його звільнять і чи звільнять взагалі, що безпосередньо негативно впливає і на його психологічний стан, оскільки він дуже сильно усвідомлює це та те, що не може їм допомагати та підтримувати належним чином увесь цей час і особливо зараз, коли в країні війна і вони будь- якого часу можуть постраждати.

Згідно ухвали суду від 24.01.2024 було відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін. Також цією ухвалою звільнено ОСОБА_1 за його заявою від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви (т.1 а.с.201-203).

Ухвалами суду від 24.01.2024, від 28.02.2024 та від 07.06.2024 сторонам встановлювалися строки для подання заяв по суті спору - відзиву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, а також для подання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог, відповіді на відзив на заяву про збільшення позовних вимог та заперечення на відповідь на відзив на заяву про збільшення позовних вимог (т.1 а.с.201-203, т.2 а.с.22-23, т.2 а.с.39).

Так, відповідачем подано відзив на позовну заяву (т.1, а.с.228-229), а позивачем - відповідь на відзив (т.2 а.с.5-8).

Також відповідачем подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог (т.2 а.с.31-32).

Позивачем подано відповідь на відзив на заяву про збільшення позовних вимог (т.2 а.с.44-47), в якій окремо ОСОБА_1 наголосив щодо строків подання відповідачем відзиву на заяву про збільшення позовних вимог.

Стосовно вказаних доводів суд зауважує, що згідно із ч. 5ст. 121 КАС Українипропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

ЗгідноКодексу адміністративного судочинства України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Таким чином, враховуючи, що подання відзиву є відповідним правом відповідача, а пропуск установленого судом строку не звільняє особу від вчинення певних процесуальних дій, для об`єктивного розгляду справи по суті та з`ясування всіх обставин справи, а також для надання позивачу можливості висловити свою позицію щодо доводів, викладених відповідачем у відзиві, з метою офіційного з`ясування обставин у справі, судом було долучено відзив на заяву про збільшення позовних вимог до справи та встановлено позивачу строк для надання відповіді на відзив на заяву про збільшення позовних вимог. Таке право позивачем було реалізовано та подано відповідь на відзив на заяву про збільшення позовних вимог (т.2 а.с.44-47), до якої позивач додав додаткові докази у справі.

Враховуючи вказане, доводи позивача стосовно строків подання відзиву на заяву про збільшення позовних вимог судом не приймаються до уваги.

Щодо предмета позову, у своїх заявах по суті спору представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що ОСОБА_1 не надав належних доказів порушення його прав. Зокрема, представник наголосив, що у складі комісії станом на 06.01.2022 значився на той час виконуючий обов`язки заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи майор внутрішньої служби ОСОБА_2 .

Згідно наказу по установі від 17.06.2022 року за № 69/ОС-22, на посаду заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи, призначено ОСОБА_8 , який з 17 червня 2022 року, тобто з моменту призначення його на посаду виконує обов`язки члена комісії на підставі пункту 4 наказу по установі від 06.01.2022 № 5/ОД-22 Про створення комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду, переведення в іншу установу виконання покарань та зміни умов тримання, який передбачав, що в разі вибуття одного із членів комісії, його обов`язки виконує особа, призначена на дану посаду.

Протокол засідання комісії від 02 грудня 2022 року, на якій розглядались матеріали особових справ засуджених, в тому числі ОСОБА_1 , та якому відмовлено в поданні матеріалів до суду щодо заміни у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі підписано заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи- начальником відділу соціально-виховної та психологічної роботи майором внутрішньої служби Русланом Колісником.

Порядок визначення ступеня виправлення засудженого, який визначає обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, для визначення ступеня виправлення засудженого, затверджений наказом Міністерства юстиції №294/5 лише 19.01.2023, тобто після засідання комісії (02.12.2022 року) і не міг бути взятий за основу при розгляді звернення засудженого ОСОБА_1 . Тому вважає, що твердження позивача про формальність розгляду його вимог не відповідає дійсності.

У відзиві на заяву про збільшення позовних вимог представник відповідач вказав, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки засуджений ОСОБА_1 не надав належних доказів про спричинення йому діями відповідача моральної шкоди, а обмежився лише цитатами з нормативних актів. Доказів щодо погіршення стану здоров`я, нервового потрясіння, знаходження у вразливому стані, тощо позивач не надав. Вважає, що визначена позивачем сума моральної шкоди в 1200000 грн. безпідставна та не обґрунтована, оскільки при визначенні розміру моральної шкоди позивачем не враховані передбачені ст.23 ЦК України вимоги розумності та справедливості. Вимагаючи відшкодування моральної шкоди в такій сумі позивач хоче отримати вигоду внаслідок компенсації такої шкоди, а не відновити ніби то порушені права.

Доказів завдання моральної шкоди, завданої (як вважає позивач) протиправними діями та рішеннями щодо відмови в представленні до заміни відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, спричиненні гострих душевних хвилювань та моральних страждань позивач не надав, а звертаючись до суду з даною позовною заявою керувався лише своїми емоціями та образами, нічим не підтвердженими висновками та бажанням безпідставно отримати вигоду .

Позивач у відповіді на відзив (т.2, а.с.5-8) наголосив, що рішення комісії було прийнято формально та безпідставно, оскільки вирішення питання про заміну покарання повинно базуватися на конкретних фактах виправлення чи не виправлення засудженого. Під час розгляду питання комісією відносно нього, з усіх осіб, вказаних у протоколі засідання комісії, був присутній лише ОСОБА_9 , також був присутній ОСОБА_2 , натомість ОСОБА_8 02.12.2022 був у відпустці. У відповіді на відзив щодо стягнення моральної шкоди вказав, що оскаржуване у цій справі рішення впливає на життя позивача і життя його близьких, позбавивши його та його рідних надії на возз`єднання, що у свою чергу негативно впливає на здоров`я його матері, на неможливість їй допомогти і бути поруч в останні роки її життя. Ця ситуація впливає на його емоційний та психологічний стан, не кажучи про фізичний стан його здоров`я, який погіршується через умови, в яких ОСОБА_1 знаходиться протягом десятків років. Вся ця ситуація ускладнюється незадовільним ставленням відповідача до своїх службових обов`язків, невизнанням своїх помилок та вини у прийнятті незаконного рішення комісією.

До відповіді на відзив на заяву про збільшення позовних вимог для підтвердження необхідності стягнення моральної шкоди позивач додав копію виписки з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_10 - матері позивача ОСОБА_1 та копію результату ультразвукового дослідження черевної порожнини ОСОБА_10 - матері позивача ОСОБА_1 (а.с.49-51).

У запереченні на відповідь на відзив на заяву про збільшення позовних вимог представник відповідача вказав, що надані позивачем докази в обґрунтування вимоги про моральну шкоду не містять інформацію щодо предмета доказування. ДЦ Роменська виправна колонія (№56) відносно матері позивача, ОСОБА_10 , як і відносно засудженого ОСОБА_1 , ніякої протиправної поведінки не здійснювала, а тому надані медичні висновки не підтверджують заявлені позивачем вимоги.

Ухвалами суду від 24.01.2024, від 05.07.2024 у відповідача витребовувалися додаткові докази у справі, а ухвалою суду від 13.02.2024 у порядку забезпечення доказів відповідача було зобов`язано вчинити дії по збереженню відеозаписів з камер відеоспостереження сектору довічно позбавлених волі № 2 (далі СДПВ № 2) та з портативних відеореєстраторів інспекторів зміни за 02.12.2022 року за проміжок часу з 09 год. 30 хв. до 11 год. 30 хв. та надати суду відеозаписи з камер відеоспостереження сектору довічно позбавлених волі №2 (далі СДПВ № 2) з коридору перед кімнатою для короткочасних побачень за 02.12.2022 року за період часу з 09год. 30хв. до 11год. 30хв. та з портативних відеореєстраторів інспекторів зміни за цей же час. Однак, на виконання вимог ухвал суду, зокрема, від 24.01.2024 та від 13.02.2024, відповідач повідомив про неможливість виконання вимог ухвал суду та надання витребуваних копій відеозаписів у зв`язку із скороченими термінами зберігання таких записів (т.2 а.с.3). Окремо надано копію наказів від 06.01.2022 №5/ОД-22, від 17.06.2022 №69/ОС-22 (т.1, а.с.231,240), а також додатково - копію табелю робочого часу за грудень 2022р., копію наказу від 12.04.2022 №41/к-тр, довідку від 10.07.2024 №5/184 (т.2, а.с.62-64).

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Сторонами визнається та це підтверджено матеріалами справи (а.с.232-233), що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання в ДУ Роменська виправна колонія (№56).

Згідно витягу з наказу ДУ "Роменська виправна колонія (№56)" від 06.01.2022 №5/ОД-22 "Про створення комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду, переведення в іншу установу виконання покарань та зміни умов тримання" створено комісію з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду, переведення в іншу установу виконання покарань та зміни умов тримання (далі Комісія, Комісія ДУ «РВК (56)» (т.1, а.с.231).

Відповідно до вказаного наказу до складу комісії входять:

перший заступник начальника установи - заступник начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи підполковник внутрішньої служби ОСОБА_11 ;

виконуючий обов`язки заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи-начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи майор внутрішньої служби ОСОБА_2 ;

заступник начальника установи з інтендантського та комунально- побутового забезпечення - начальника відділу з інтендантського та господарського забезпечення підполковник внутрішньої служби ОСОБА_12 ;

виконуючий обов`язки заступника начальника установи з виробництва ДП Роменська виправна колонія (№ 56) ОСОБА_13 ;

начальник відділу нагляду і безпеки - підполковник внутрішньої служби ОСОБА_14 ;

начальник оперативного відділу підполковник внутрішньої служби ОСОБА_15 ;

завідувач медичної частини №56-лікар філії державної установи Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 56) ОСОБА_16 (за згодою);

виконуючий обов`язки директора державного професійно-технічного навчального закладу «Роменський навчальний центр №56» ОСОБА_17 (за згодою);

директор Перехрестівської вечірньої (змінної) школи ОСОБА_18 (за згодою).

Секретарем Комісії начальник відділу по контроль за виконанням судових рішень - старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_9 (т.1 а.с.232-233).

Так, 02.12.2022 відбулося засідання зазначеної Комісії, на якому вирішувалося питання про можливість подання матеріалів до суду щодо заміни, серед інших, ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Зі змісту витягу з протоколу засідання Комісії від 02.12.2022 вбачається, що на засіданні були присутні:

1) голова комісії - начальник ДУ Роменська виправна колонія (№56) полковник внутрішньої служби ОСОБА_19 ;

2) члени комісії:

перший заступник начальника установи - заступник начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи підполковник внутрішньої служби ОСОБА_20 ;

заступник начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи-начальник відділу соціально-виховної та психологічної роботи майор внутрішньої служби ОСОБА_21 ;

виконуючий обов`язки директора Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№56) - заступника начальника державної установи Роменська виправна колонія (№ 56) з виробництва ОСОБА_22 ;

заступник начальника установи з інтендантського та комунально- побутового забезпечення - начальника відділу з інтендантського та господарського забезпечення підполковник внутрішньої служби ОСОБА_23 ;

начальник відділу нагляду і безпеки - підполковник внутрішньої служби ОСОБА_24 ;

начальник оперативного відділу підполковник внутрішньої служби ОСОБА_25 ;

завідувач медичної частини-лікар державної установи Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 56) ОСОБА_26 .

Секретарем Комісії був начальник відділу по контроль за виконанням судових рішень - старший лейтенант внутрішньої ОСОБА_27 (т.1 а.с.232-233).

Так, згідно протоколу, при проведенні засідання Комісії доповідач - начальник відділення СПС ОСОБА_28 доповів матеріали щодо вирішення питання про заміну ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк (стаття 82 Кримінального кодексу України) та, при цьому, стосовно позивача вказано, що він ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений 16.07.2004 року Апеляційним судом Сумської області за ст.ст.93 п.п.а.е, 142ч.3, 115ч.2.п.п.1.6.13, 146ч.3, 187ч.4, 263ч.1, 263ч.1, 309ч.1, 353ч.3, 357ч.3, 358ч.1, 70ч.1 Кримінального кодексу України до довічного позбавлення волі, початок строку 22.02.2003 року, відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання. раніше не судимий, характеризується посередньо, заохочення -2, стягнення - 9.

За наслідками одноголосного голосування Комісією вирішено відмовити ОСОБА_1 в поданні матеріалів до суду щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, як такому, що не став на шлях виправлення.

Таке рішення оформлене протоколом засідання Комісії від 02.12.2022, що було підписано головою Комісії, сімома членами Комісії, а також секретарем Комісії (т.1 а.с.232-233).

Позивач був ознайомлений з таким рішенням, що підтверджується його підписом на витязі з протоколу засідання Комісії від 02.12.2022 (а.с.4).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи праву оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 3 Конституції України установлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III (далі - КК України) має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням (ч.1 ст. КК України).

Відповідно до частин 1-5 статті 82 КК України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених уЗагальній частиніцього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м`яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила нове умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.

Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, правовий статус засуджених, гарантії захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків тощо врегульовано кримінально - виконавчим законодавством України, в тому числі, Кримінально - виконавчим кодексом України від 11.07.2003 року № 1129-IV (далі - КВК України).

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними (ч.2 ст.1 КВК України).

Згідно з частиною 3 статті 154 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно достатей 81,82Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов`язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

Відповідно до частини 12 статті 154 КВК України разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі.

Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації.

Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.

Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м`яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації. Такий план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м`якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення. Форма індивідуального плану виправлення та ресоціалізації визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань (ч.13 ст. 154 КВК України).

Дійсно Порядок визначення ступеня виправлення засудженого, Методику визначення ступеня виправлення засудженого та Форму індивідуального плану виправлення та ресоціалізації Міністерством юстиції України наказом №294/5 було затверджено лише 19.01.2023. Тобто станом на час прийняття оскаржуваного наказу Методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі ще не була розроблена.

Втім, погоджуючись з доводами позивача, суд зауважує, що у будь-якому випадку вирішення питання про заміну покарання повинно базуватися на конкретних фактах виправлення чи не виправлення засудженого, а також з дотриманням норм чинного законодавства.

Так, на час розгляду спірного питання 02.12.2022 була чинна Інструкція про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року № 847/5 (далі - Інструкція № 847/5, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Ця Інструкція регламентує діяльність відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів з питань приймання до установ (СІЗО), обліку, переміщення під вартою (конвоювання) засуджених (осіб, які тримаються під вартою), звільнення їх з установ (СІЗО) та з інших питань, пов`язаних з виконанням вироків судів та інших судових рішень.

Особливості розгляду питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким (стаття 82КК України) передбачено розділом VI Інструкції № 847/5, відповідно до пункту 1 якого в установі (СІЗО) створюється комісія, яка розглядає питання про подання серед іншого до суду - матеріалів щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (статті 81, 107 КК України), заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким (стаття 82 КК України), встановлення адміністративного нагляду згідно із Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі».

Згідно пункту 2 розділу VI Інструкції № 847/5 до складу комісії входять: голова комісії - начальник установи (СІЗО); члени комісії - перший заступник та заступники начальника установи (СІЗО), начальник оперативного підрозділу, начальник відділу нагляду і безпеки (відділу режиму і охорони), начальник медичної частини (фельдшерського пункту, лікарняного закладу) та начальник підрозділу, який є секретарем комісії. До складу комісії також можуть включатися за їх згодою керівники загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладів при установі, представники методично-виховної ради установи (педагогічної ради) та члени спостережної комісії, які здійснюють організацію громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань.

Згідно з пунктами 3 - 5 розділу VI Інструкції № 847/5 за три місяці до розгляду матеріалів на засіданні комісії підрозділ складає списки засуджених, які надаються для організації роботи з підготовки матеріалів заступнику начальника установи (СІЗО) із соціально-виховної та психологічної роботи, начальнику оперативного підрозділу, начальнику відділу нагляду і безпеки установи (відділу режиму і охорони СІЗО), начальнику медичної частини (фельдшерського пункту, лікарняного закладу).

Засідання комісії відбуваються у визначеному для цього приміщенні установи (СІЗО) в присутності засудженого.

Засідання комісії проводяться не менше двох разів на місяць. Рішення комісії ухвалюється простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на її засіданні. У разі рівного розподілу голосів голос голови комісії є вирішальним.

Пунктом 6 розділу 6 Інструкції № 847/5 визначено, що засідання комісії оформлюється протоколом засідання комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (статті 81, 107 КК України), заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким (стаття 82 КК України), встановлення адміністративного нагляду згідно із Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", переведення засуджених на підставах, установлених статтями 10, 50, 57, 93, 101, 147, 151-1 КВК України (додаток 17), який підписується головою, членами комісії та секретарем комісії. Рішення комісії оголошується засудженому під особистий підпис на витязі з протоколу, який долучається до його особової справи.

Судом встановлено, що для вирішення питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду, переведення в іншу установу виконання покарань та зміни умов тримання наказом ДУ "Роменська виправна колонія (№56)" від 06.01.2022 №5/ОД-22 була створена Комісія ДУ «РВК (№56)» (т.1, а.с.231).

У свою чергу мету, завдання, повноваження та порядок утворення Комісії установи визначає Положення про комісію ДУ "Роменська виправна колонія (№56)" з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду, переведення в іншу установу виконання покарань та зміни умов тримання, затвердженого начальником ДУ "Роменська виправна колонія (№56)" 06.07.2021 (далі Положення) (т.1, а.с.234-237).

Так, відповідно до п.6 розділу ІV цього Положення секретар комісії за три місяці до розгляду матеріалів на засіданні комісії складає списки засуджених, які за формальними ознаками підпадають під дію статей 81, 82 Кримінального кодексу України, статей 100, 101. 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України та відбудуть визначену законом частину покарання, встановлення адміннагляду згідно Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» № 264/94-13Р від 01.12.1994 року, і передає їх членам комісії та іншим особам, відповідальним за організацію роботи \ підготовки матеріалів.

Згідно із п.8,9,10,11,13,14 розділу V Положення засідання комісії вважається правоможним, якщо па ньому присутні не менше двох третин її складу (п.8).

Для визначення ставлення засудженого до вимог встановленого порядку відбування покарання, до праці та навчання згідно з положеннями статей 81, 82 Кримінального кодексу України, статей 100, 101, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України та винесення рішення про доцільність застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м`яким та зміни умов тримання засудженого комісія розглядає матеріали, які характеризують кожного засудженого та оцінює:

виконання обов`язків (ст.9, ч.3 ст. 107, ч.4 ст.59 Кримінально-виконавчого кодексу України), не допущення дій, заборонених законодавством (ч.4 ст. 107, ч.3 ст.59 Кримінально-виконавчого кодексу України) за весь період відбування покарання;

участь у виховних заходах (ч.2,3 ст. 123 Кримінально-виконавчого кодексу України);

участь у загальноосвітньому та професійно-технічному навчанні (ч.4 ст. 126 Кримінально-виконавчого кодексу України);

участь у самодіяльних організаціях, його соціально корисна активність (ч.2 ст. 127 Кримінально-виконавчого кодексу України);

участь у суспільно корисній праці (за наявності виробничих потужностей, статі, віку, працездатності, стану здоров`я та спеціальності) (ч.1 ст. 1 18 Кримінально- виконавчого кодексу України);

участь у роботі по благоустрою установ та прилеглих територій, поліпшення житлово-побутових умов засуджених або допоміжних робіт із забезпечення установ продовольством (ч.5 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України) (п.9).

Крім того, для оцінки виправлення засудженого може розглядатися прагнення засудженого до відшкодування нанесених злочином збитків (за наявності виконавчих листів);

визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині і каяття в цьому;

інша інформація, що може свідчити про наявність соціально-позитивних намірів-та планів засудженого на життя після звільнення (п.10).

Інформацію про поведінку в період відбування покарання засудженого, відносно якого вирішується питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення або заміни не відбутої частини покарання більш м`яким та зміну умов тримання чи помилування під час засідання доводить начальник відділення соціально-психологічної служби (п.11).

Рішення комісії ухвалюється простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на її засіданні (п.13).

Рішення комісії оформлюється протоколом, який підписується головою та секретарем. До протоколу комісії обов`язково вносяться дані:

які посадові особи були присутні на її засіданні

прізвище, ім`я та по батькові засудженої особи, за якими статтями Кримінального кодексу України вона засуджена, строк покарання та його початок, кількість попередніх судимостей, яка частина строку покарання відбута

посада, прізвище ім`я, по батькові особи, яка поінформувала комісію про дотримання засудженим вимог установленого порядку відбування покарання, його поведінку за весь період відбування покарання;

висновок щодо ставлення засудженого до вимог порядку відбування покарання, до праці та навчання;

прийняте рішення та результати голосування (п.14).

З аналізу наведених норм слідує, що прийняття рішення щодо зміни умов відбування покарання відноситься до компетенції уповноваженої комісії та приймається на розсуд членів комісії шляхом голосування, з урахуванням всіх обставин, які характеризують засудженого. Доцільність надання пільги у вигляді заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі, є процесом оціночним, яке вирішується членами комісії.

При цьому, Комісія ДУ "Роменська ВК (№56)", наділена виключним правом щодо розгляду питань про подання щодо застосування до засуджених осіб, які відбувають покарання у цій колонії, а також пільг, передбачених КК України та КВК України.

Водночас, висновок про можливість застосування такої пільги, як подання матеріалів до суду щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, повинен ґрунтуватися на аналізі даних про поведінку засудженого за весь час відбуття покарання, в тому числі й на даних щодо особи засудженого в цілому, зокрема: наявності дисциплінарних стягнень і заохочень, ставлення до праці і навчання, адміністрації установи, інших засуджених, підтримання ним соціальних зав`язків, а також інших обставин, що його характеризують.

При цьому вирішальним є не лише факт відбуття певної частини покарання, що передбачена КК України для можливості подання до суду відповідних матеріалів, а й те, що засуджений на день розгляду цього питання став на шлях виправлення.

Так, з оскаржуваного протоколу від 02.12.2022 вбачається, що ОСОБА_1 одноголосно відмовлено у можливості представлення його до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, як засудженому, що не став на шлях виправлення.

Поряд з цим, протокол засідання Комісії від 02.12.2022 (т.1, а.с.232-233) не містить жодних конкретних посилань на підтвердження того, що позивач не стає на шлях виправлення. У протоколі відсутній висновок щодо ставлення засудженого до вимог порядку відбування покарання, до праці та навчання, як це передбачено п.14 розділу V Положення. Зазначення в протоколі, що ОСОБА_1 «характеризується посередньо, має 2 заохочення та 9 стягнень» не свідчить про дотримання відповідачем вимог п.14 розділу V Положення, які для комісії є обов`язковими. З протоколу не вбачається, що комісією у відповідності до п. 9 розділу V Положення під час прийняття оскаржуваного рішення було оцінено участь (чи відсутність такої участі) позивача у виховних заходах; участь у загальноосвітньому та професійно-технічному навчанні; участь у самодіяльних організаціях, його соціально корисна активність; участь у суспільно корисній праці; участь у роботі по благоустрою установ та прилеглих територій, поліпшення житлово-побутових умов засуджених або допоміжних робіт із забезпечення установ продовольством. Не вбачається також і вчинення комісією дій для перевірки оцінки виправлення позивача щодо наявності чи відсутності: прагнення ОСОБА_1 до відшкодування нанесених злочином збитків (за наявності виконавчих листів); визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині і каяття в цьому; оцінки перевірки наявності іншої інформації, що може свідчити про наявність соціально-позитивних намірів та планів засудженого.

Відтак, рішення ДУ "Роменська ВК (№56), оформлене протоколом засідання Комісії від 02.12.2022, в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 в поданні матеріалів до суду щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, не містить жодних конкретних посилань на підтвердження тих обставин, що позивач не став на шлях виправлення, та які не дають відповідачу можливості прийняти позитивне для позивача рішення, а відтак, таке рішення відповідача не може бути таким, що прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та добросовісно.

Крім того, як вже зазначалось вище, згідно із п.8 розділу V Положення засідання комісії вважається правоможним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її складу.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог позивач зауважує, що на засіданні, серед усіх осіб, які підписали спірний протокол, був присутній лише секретар Комісії Мащенко М.В., а ОСОБА_8 в цей день 02.12.2022 взагалі був у відпустці.

Відповідно до ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно із ч.1 ст. 73, ч.2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Для підтвердження чи спростування доводів позивача щодо неповноважного складу комісії, судом у порядку забезпечення доказів ухвалою суду від 13.02.2024 відповідача було зобов`язано вчинити дії по збереженню відеозаписів з камер відеоспостереження сектору довічно позбавлених волі № 2 (далі СДПВ № 2) та з портативних відеореєстраторів інспекторів зміни за 02.12.2022 року за проміжок часу з 09 год. 30 хв. до 11 год. 30 хв. та надати суду відеозаписи з камер відеоспостереження сектору довічно позбавлених волі №2 (далі СДПВ № 2) з коридору перед кімнатою для короткочасних побачень за 02.12.2022 року за період часу з 09год. 30хв. до 11год. 30хв. та з портативних відеореєстраторів інспекторів зміни за цей же час. Також ухвалою суду від 05.07.2024 у відповідача витребовувались додаткові докази у справі.

Однак, на виконання вимог ухвали суду від 13.02.2024 відповідач повідомив про неможливість виконання вимог ухвал суду та надання витребуваних копій відеозаписів у зв`язку із скороченими термінами зберігання таких записів (т.2 а.с.3).

На виконання вимог ухвали від 05.07.2024 відповідачем було надано копію табелю робочого часу за грудень 2022р., копію наказу від 12.04.2022 №41/к-тр, довідку від 10.07.2024 №5/184 (т.2, а.с.62-64). Також надано копії наказів від 17.06.2022 №69/ОС-22 про призначення на посаду ОСОБА_8 .

Надані докази, зокрема, копія табелю обліку використання робочого часу за грудень 2022р., підтверджують, що ОСОБА_8 , який значився присутнім під час прийняття оскаржуваного рішення та який підписав протокол №5 від 02.12.2022, в цей день 02.12.2022 перебував у відпустці. Будь-якого обґрунтування участі в засіданні Комісії та підписання оскаржуваного рішення особою, яка перебувала у відпустці (на чому окремо наголошував позивач у відповіді на відзив), відповідачем суду не надано.

А відтак, приймаючи наявні розбіжності у складі комісії, члени якої підписали протокол, надані докази не можуть спростувати вказані вище доводи позивача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами те, що оскаржуване рішення було прийнято повноважним складом комісії.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак є протиправними та підлягає скасуванню в частині, що стосується позивача.

Поряд з цим, згідно із частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

При цьому, суд враховує, що згідно ізстаттею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що нормастатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Враховуючи, що відповідач не прийняв обґрунтованого рішення за результатами розгляду питання щодо можливості подання матеріалів до суду щодо заміни ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно здійснити розгляд питання щодо можливості подання матеріалів до суду щодо заміни ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Поряд з цим, суд критично оцінює посилання позивача в обґрунтування вимог на не дотримання відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення приписів Положення визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 294/5 від 19.01.2023, у тому числі в частині складання висновку щодо ступеня виправлення засудженого, оскільки зазначене Положення визначення ступеня виправлення засудженого затверджене наказом Міністерства юстиції України від 19.01.2023, тобто після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а тому його приписи не могли бути застосованими при проведенні засідання Комісією 02.12.2022.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 1 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, суд вказує наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Нормами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п.55). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, с у д, оцінивши обставин справи, п о в и н е н в с т а н о в и т и чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, ч и д о с я г л и н е г а т и в н і емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п.57).

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Вказані висновки підтримані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №520/7071/21.

Таким чином, моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров`я у зв`язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо. У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.

У свою чергу, визначаючи розмір відшкодування, на що звернула Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі №580/1015/21 дійшов висновку, що судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Тобто сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 1200000,00 грн., позивач посилається на те, що відповідач своїм протиправним рішенням, оформленим протоколом від 02.12.2022, позбавив його шансу стати вільною людиною і змушує провести залишок свого життя у місцях позбавлення волі в суворих умовах, що у свою чергу з кожним днем впливає на його здоров`я та скорочує життя, позбавляє будь-якої надії на можливість звільнитися, чим створює неймовірні страждання.

На вказані доводи, суд зауважує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Так, у цій справі предметом оскарження є рішення відповідача про відмову у поданні матеріалів до суду щодо заміни ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Прийняття інших рішень за схожих обставин чи тривалість розгляду цього питання відповідачем, судом під час розгляду цієї справи не встановлено. Тобто матеріалами справи не підтверджено обставин, які б могли свідчити про систематичність у прийнятті відносно позивача протиправних рішень чи тривалий розгляд цього питання комісією.

Позивач додатково в обґрунтування позовних вимог про стягнення моральної шкоди вказує, що оскаржуване рішення позбавило його шансу стати вільною людиною, що, у свою чергу, впливає на його здоров`я та скорочує життя, позбавляє надії на можливість звільнитися. Однак, ці доводи, за умови оскарження прийнятого відповідачем рішення до суду, що реалізовується позивачем на власний розсуд, а також беручи до уваги не надання позивачем жодного доказу на підтвердження впливу оскаржуваним рішенням на його здоров`я та скорочення життя, не можуть бути підставою для визнання факту наявності спричення моральної шкоди.

Доводи ОСОБА_1 про те, що оскаржуване рішення ставить позивача в нерівне становище з іншими довічно ув`язненими громадянами, що негативно позначається на його сприйнятті себе, перспективи подальшого життя і самопочуття, судом не може бути прийнято до уваги в обґрунтування спричинення позивачу моральної шкоди, оскільки жодних доказів щодо нерівного становища у порівнянні із іншими засудженими позивачем не надано.

Не можуть братися до уваги також і доводи позивача про те, що оскаржуване рішення негативно впливає на стан здоров`я його мами та дружини, що викликане тривалим перебуванням ОСОБА_1 в ув`язненні, та відсутністю інформації, коли його звільнять і чи звільнять взагалі, що у свою чергу позбавляє його та його рідних надії на возз`єднання. Так, з наданих доказів, а саме: копії виписки з медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_10 - матері позивача ОСОБА_1 за період з 25.12.2015-22.12.2020 та копії результату ультразвукового дослідження черевної порожнини ОСОБА_10 - матері позивача ОСОБА_1 від 15.03.2023 не можливо встановити зв`язок між прийнятим відповідачем рішенням в грудні 2022р. та станом здоров`я матері ОСОБА_1 , а так саме і погіршення здоров`я ОСОБА_10 саме після грудня 2022р.

При цьому доказів погіршення здоров`я дружини ОСОБА_1 взагалі не надав. Таким чином, надані ОСОБА_1 докази не можуть підтвердити наявність безпосереднього причинного зв`язку здоров`я матері ОСОБА_1 , а тим більше дружини ОСОБА_1 (а у зв`язку з цим і наявністю моральних страждань позивача) та прийнятим рішенням відповідача.

Зважаючи на ці обставини, спричинення позивачу моральної шкоди оскаржуваним рішенням під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження, не підтверджено належними доказами досягнення негативних емоцій позивача рівня страждання, не знайшовпідтвердження факт настання будь-яких негативних наслідків, пов`язаних з діями відповідача, в тому числі втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір відшкодування моральної шкоди та з чого цей розмір при цьому виходить. Причини, які зазначає позивач в обґрунтування позову, не обґрунтовують саме розмір моральної шкоди 1200000грн. та її співмірність із наслідками прийнятого оскаржуваного рішення, які б співвідносились із засадами розумності та справедливості

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Роменська ВК (№56) (42073, Сумська область, Роменський район, с.Перехрестівка, вул.Вишнева, буд.19, код ЄДРПОУ 08565078) про визнання протиправним і скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи "Роменська ВК (№56), оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, встановлення адміністративного нагляду, переведення в іншу установу виконання покарань та зміни умов покарання від 02.12.2022, в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 в поданні матеріалів до суду щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Зобов`язати Державну установу "Роменська ВК (№56) повторно здійснити розгляд питання щодо можливості подання матеріалів до суду щодо заміни ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 11.07.2024.

Суддя І.Г. Шевченко