Постанова

від 09.07.2024 по справі 148/1384/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/1384/21

Провадження № 22-ц/801/1046/2024

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 рокуСправа № 148/1384/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіСала Т.Б., суддів Міхасішина І.В., Сопруна В.В., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення ТульчинськогорайонногосудуВінницької областівід18травня2023року,ухваленесуддеюСаламахою О.В.вм.Тульчині,повнерішення складено26травня 2023року,вцивільній справіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,Шпиківської селищноїради Тульчинськогорайону Вінницькоїобласті,заучастютретіх осіб,якінезаявляють самостійнихвимогщодопредмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування рішень сільської ради та про скасування державної реєстрації права власності,

встановив:

У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 30 жовтня 2015 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, загального орієнтованою площею 0,10 га;

- визнати незаконним та скасувати рішення Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 08 грудня 2015 року про погодження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), загальною площею 0,1937 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яку передано у власність ОСОБА_1 ;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року, номер запису № 13160666 про реєстрацію за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1937 га, кадастровий номер 0524385200:03:000:0692, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року за номером запису № 13161409, якою зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 105,9 кв.м., житловою площею 58,4 кв.м., який розташований, за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_2 від 27 квітня 1988 року ОСОБА_5 був головою колгоспного двору (житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами) за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Тульчинської районної ради народних депутатів №179 від 27 вересня 1990 року ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку замість старого, який не підлягав капітальному ремонту та відбудові, на земельній ділянці площею 0,4 га, виділеній ОСОБА_5 рішенням загальних зборів колгоспників № 2 від 28 липня 1990 року. На вказаній земельній ділянці ОСОБА_5 у 1990 році розпочав будівництво нового житлового будинку відповідно до дозволу на проведення будівельних робіт, затвердженого Тульчинським районним технічним бюро від 05 жовтня 1990 року.

У березні 2009 року ОСОБА_5 помер, не встигши завершити будівництво житлового будинку, та у відповідності до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України після його смерті спадщину прийняла мати позивача - ОСОБА_6 .

У подальшому, 11 вересня 2014 року, ОСОБА_6 склала заповіт про те, що на випадок її смерті майно, а саме житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 вона заповіла своїм дітям: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних долях.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла та у подальшому позивач ОСОБА_2 , його брат ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 прийняли спадщину на згаданий житловий будинок в рівних долях.

Свідоцтво про право власності в порядку спадкування на незавершене будівництво спадкоємці не отримали у зв`язку з відсутністю документів на вказаний житловий будинок.

На початку серпня 2018 року позивачу стало відомо про те, що 30 жовтня 2015 року на підставі заяви ОСОБА_1 рішенням Печерської сільської ради надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства загальною орієнтованою площею 0,10 га.

08 грудня 2015 року рішенням сесії Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1937 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передано у власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Отримавши 04 грудня 2018 року витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачу стало відомо, що державним реєстратором 03 лютого 2016 року зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1937 га з кадастровим номером 0524385200:03:000:0692, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 105,9 кв.м., житловою площею 58,4 кв.м., який розташований за цією ж адресою.

Позивач вважає, що ОСОБА_1 незаконно набув право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , оскільки державним реєстратором проведено реєстрацію права власності з порушенням п. 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто державним реєстратором вчинено реєстраційну дію без документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, тобто без рішення виконавчого комітету, а на підставі довідки, яка носить інформаційний характер.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно набув права власності на вищевказаний житловий будинок, чим позбавив позивача права на спадщину, передбаченого ст. 1218 ЦК України.

Щодо набуття права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1937 га, кадастровий № 0524385200:03:000:0692, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована, по АДРЕСА_1 , то воно є незаконним та порушує права позивача, як спадкоємця.

Вказана земельна ділянка виділена ОСОБА_1 за рахунок зменшення площі 0,4 га, виділеній ОСОБА_5 рішенням загальних зборів колгоспників № 2 від 28 липня 1990 року.

Рішення Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 08 грудня 2015 року про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) винесено з порушенням Закону України «Про землеустрій», оскільки дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, яка є в користуванні ОСОБА_1 виданий на 0,10 га.

Печерська сільська рада, приймаючи рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,1937 га не врахувала, що на цій земельній ділянці знаходиться житловий будинок незавершеного будівництва, який ОСОБА_1 не будував, будинок йому не належить та не належав, що вказана земельна зайнята і виділена ОСОБА_5 рішенням загальних зборів колгоспників № 2 від 28 липня 1990 року.

Таким чином, позивач вважає, що ОСОБА_1 , реєструючи незаконно право власності на вищевказаний житловий будинок, безпідставно набув право власності на земельну ділянку, тому і звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 травня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 30 жовтня 2015 року про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, загального орієнтованою площею 0,10 га.

Визнано незаконним та скасовано рішення Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 08 грудня 2015 року про погодження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), загальною площею 0,1937 го, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд, що розташована, за адресою: АДРЕСА_1 , яку передано у власність ОСОБА_1 .

Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року, номер запису № 13160666 про реєстрацію за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1937 га, кадастровий номер 0524385200:03:000:0692, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 лютого 2016 року за номером запису № 13161409, якою зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 105,9 кв.м., житловою площею 58,4 кв.м., який розташований, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рівних частках судові витрати з оплати судового збору у розмірі 2 724 гривні.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У скарзі зазначає, що розгляд справи здійснювався без його участі внаслідок недотримання судом першої інстанції повідомлення про виклик в судові засідання. Позивачем до матеріалів справи не було надано жодного доказу наявності у нього права власності або права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , її розміру та фактичного місця розташування, як і не надано доказів того, що саме ця земельна ділянка (її частина) перейшла у власність відповідача на підставі оскаржуваних позивачем рішень сільської ради, а судом першої інстанції не було встановлено цих обставин. Земельна ділянка, яка виділена у власність відповідачу знаходиться за іншою адресою АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявним в матеріалах справи письмовим доказам, що призвело до хибного висновку, який суперечить дійсним обставинам справи. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 , перебувала в розпорядженні сільської ради, отже остання мала право на розпорядження нею. Позивач, оскаржуючи рішення органу місцевого самоврядування, обрав невірний спосіб захисту, що мало стати підставою для відмови у задоволенні позову. Позивачем було пропущено строки позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_5 (голові колгоспного двору) на праві особистої власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва № НОМЕР_1 на право особистої власності на жилий будинок від 27 квітня 1988 року, виданого виконавчим комітетом Печерської сільської ради на підставі рішення Тульчинської районної ради від 27 березня 1986 року за №76 (а.с.34 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Тульчинської районної ради народних депутатів №179 від 27 вересня 1990 року, ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку житловою площею 50,32 кв.м. Зобов`язано громадян після будівництва нових житлових будинків старі будинки розібрати (а.с.42-43 т.1).

З виписки з рішення виконавчого комітету Тульчинської районної ради народних депутатів № 179 від 27 вересня 1990 року «Про дозвіл будівництва (перебудови) індивідуального житлового будинку» слідує, що за результатами розгляду рішення виконавчого комітету Печерської сільської Ради народних депутатів №41 від 07 вересня 1990 року ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку і господарських приміщень для особистого підсобного господарства площею 40 кв.м. в АДРЕСА_3 , на земельній ділянці площею 0,4 га, виділеній рішенням загальних зборів колгоспників №2 від 28 липня 1990 року (а.с.20 т.1).

Згідно дозволу на проведення будівельних робіт Тульчинського районного технічного бюро від 05 жовтня 1990 року, наданого на основі рішення виконкому Тульчинської районної ради народних депутатів № 179 від 27 вересня 1990 року ОСОБА_5 дозволено проведення будівельних робіт по будівництву індивідуального житлового будинку з господарськими будівлями на земельній ділянці площею 0,41 га, за адресою: АДРЕСА_3 . Строк закінчення будівництва - вересень 1993 рік (а.с. 21 т.1).

Відповідно до Акту винесення в натурі границь земельної ділянки і розробки будівель, виданого представником районного архітектора на підставі рішення виконкому районної Ради народних депутатів №179 від 27 вересня 21990 року та в відповідності проекту забудови земельної ділянки було винесено в натурі границі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_5 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських приміщень площею 0,41га в АДРЕСА_3 (а.с.21 т.1).

Отже, межі земельної ділянки площею 0,41 га були встановлені в натурі.

Сторонами не заперечується, що за життя ОСОБА_5 розпочав будівництво нового житлового будинку - № 47 А.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Печера Тульчинського району Вінницької області помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 25 березня 2009 року (а.с.15 т.1).

При цьому, будівництво нового житлового будинку замість старого ОСОБА_5 завершено не було.

Житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_5 успадкувала його дружина ОСОБА_6 ..

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Печера Тульчинського району Вінницької області померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 16 грудня 2014 року (а.с.16 т.1).

Відповідно до копії заповіту від 11 вересня 2014 року, посвідченого секретарем Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області Журавель О.П. та зареєстровано у реєстрі за №79, ОСОБА_6 заповіла житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований в АДРЕСА_4 своїм дітям в рівних долях: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.17 т.1).

З копії спадкової справи №368/2015 до майна померлої ОСОБА_6 , яка надійшла на запит апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) видано свідоцтва про право на спадщину, а саме кожному на 1/3 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 у позовній заяві зазначає, що право власності в порядку спадкування на незавершений будівництвом житловий будинок (новий) він разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не оформили у зв`язку з відсутністю документів на нього.

Цим будинком, який за життя розпочав будувати їх батько ОСОБА_5 , є будинок по АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за відповідачем.

ОСОБА_1 не заперечувалося, що саме будинок АДРЕСА_5 будувався ОСОБА_7 ..

Отже встановлено, що на земельній ділянці площею 0,41 га знаходиться два будинки: один будинок АДРЕСА_6 , і який перейшов у спадок його дружини, другий будинок під номером 47-А, право власності на який зареєстровано за відповідачем.

Позивач ОСОБА_2 вважає, що незаконно набувши право власності на цей будинок відповідач ОСОБА_1 позбавив його права на спадщину, яку він мав намір оформити.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області 1 сесії 7 скликання від 30.10.2015 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (місцевості), яка є в користуванні ОСОБА_1 », ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка є в користуванні ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 загальною орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.37 т.1).

Рішенням Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області 2 сесії 7 скликання від 08.12.2015 «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (місцевості), та передачу у власність ОСОБА_1 », погоджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (місцевості), яка заходиться в користуванні ОСОБА_1 загальною площею 0,1937 га, в тому числі: 0,1937 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та передано їх у власність ОСОБА_1 (а.с. 38 т.1).

Згідно копії технічного паспорту на житловий будинок розташований, за адресою: АДРЕСА_1 , замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_1 (а.с.44-48 т.1).

За змістом довідки виконкому Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 11.12.2015 вих. № 963, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49 т.1).

Відповідно до довідки виконкому Печерської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 28.12.2015 вих. № 999, згідно запису погосподарської книги за 1991-1995 роки №2, особовий рахунок № НОМЕР_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , був зареєстрований тільки ОСОБА_1 , 1985 року народження (а.с. 50 т.1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 147962044 від 04.12.2018, житловий будинок загальною площею 105,9 кв.м., житлова площа 58,4 кв.м., що розташований, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка кадастровий номер 0524385200:03:000:0692, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа 0,1937 га, за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 (а.с.39-41 т.1).

Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

Якщо закон або договір не визначають такогоефективногоспособу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договоромефективнийспосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем,ефективнимдля захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте єефективнимта не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, спір стосується визнання незаконним та скасування рішень сільської ради про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та про погодження технічної документації, а також визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та житловий будинок.

За наслідками розгляду справи ОСОБА_2 має намір фактично повернути собі у власність частину будинку, майнові права на який увійшли до складу спадщини після смерті його матері.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно дочастин першоїта другоїстатті 1223ЦК України,право наспадкування маютьособи,визначені узаповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

З матеріалів справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_5 ..

Відповідно до відомостей спадкової справи №587/2009 до майна померлого ОСОБА_5 , спадщину після його смерті прийняла його дружина ОСОБА_6 , подавши до Тульчинської нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Діти ОСОБА_5 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 протягом строку, встановленогостаттею 1270ЦК України, подалинотаріусу заяви про відмову від прийняття спадщини після смерті батька.

У 1990 році ОСОБА_5 було видано будівельний паспорт на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 , та надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку на вказаній земельній ділянці. Після побудови нового житлового будинку ОСОБА_5 повинен був знести старий будинок.

Апеляційним судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що на момент смерті ОСОБА_5 новий житловий будинок не був ним добудований, тобто будівництво не було завершено.

У частині першій статті 316ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі №372/4235/19вказано, що «згідно з пунктом 8постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Просудову практику у справах проспадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини. Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво проправо власності та зареєструвати право власності. Таким чином,спадкоємець має право звернутись до суду з позовом провизнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц. Подібні висновки Верховний Суд зробив також у постановах від 12 серпня 2019 року у справі № 607/9408/16-ц та від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11».

Тобто, до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 входили усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У зв`язку зі смертю чоловіка, ОСОБА_6 , як спадкоємиця за законом, що прийняла спадщину, мала право на майнові права спадкодавця, що належали йому на час смерті.

ОСОБА_6 за життя не оформила спадкових прав на новий житловий будинок та 14 грудня 2014 року померла. Спадщину після її смерті прийняли троє дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , звернувшись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадищини.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Апеляційний суд виходить з того, що будівництво здійснювалось згідно із законом.

Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво проправо власності та зареєструвати право власності.

Разом з тим, у даній справі встановлено, що 03 лютого 2016 року відповідач ОСОБА_1 , який не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , зареєстрував за собою право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку загальною площею 0,1937 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Однак, внаслідок смерті забудовника - ОСОБА_5 до завершення будівництва його права та обов`язки, як забудовника, увійшли до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України.

Реєстрація за ОСОБА_1 права власності на вказаний житловий будинок позбавляє спадкоємців можливості оформити свої спадкові права.

Що стосується земельної ділянки, то слід зазначити наступне.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року в справі №318/1274/18 звернув увагу на принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою (стаття 120 Земельного кодексу України) визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Враховуючи викладене, реєстрація за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний житловий будинок, також порушує права позивача, в якого у разі оформлення права власності на житловий будинок (його частку) виникло б і право на оформлення відповідних прав щодо земельної ділянки під вказаним будинком.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном, з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна ізчужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майнає підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Згідно з положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови від 18 квітня 2023 року у справі №357/8277/19, від 04 липня 2023 року у справі №233/4365/18).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №522/8412/19 зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіннянеобхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17).

Таким чином, право на витребування майна від добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV). Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом із ОСОБА_2 спадщину прийняли також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто кожен з них має право на користування земельною ділянкою площею 0,41 га з подальшим узаконенням права власності на неї (кожен відповідно до своєї частки) у зв`язку з прийняттям спадщини (будинка АДРЕСА_6 та права на завершення будівництва будинка №47-А), а дії селищної ради та ОСОБА_1 перешкоджають реалізації такого права. Фактично, ОСОБА_1 заволодів майном, яке йому не належить (підстава позову).

Відповідно до статті 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Оскільки право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, з яким позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребуваннявід ОСОБА_1 1/3 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки і наслідком задоволення позову буде скасування записів про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірний будинок та земельну ділянку.

Підсумовуючи, слід зазначити, що у спірних правовіносинах ефективним способом захисту буде вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, а при такому способі захисту повинен бути відповідний склад учасників.

Ці дві обставини є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, а відтак надавати оцінку іншим мотивам скарги не має і не буде мати правового значення.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення єпорушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до положень ч. 1, 13ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та ухваленням нового рішення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 5448 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 10000 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу до апеляційної скарги додано:

- ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Левицькою-Корчун В.І. у Вінницькому апеляційному суді серії АВ №1125752 від 06 квітня 2024 року (а.с.36 т.2);

- угоду про надання послуг адвоката від 04 березня 2024 року, укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Левицькою-Корчун В.І.. у пункті 8 якої зазначено, що сума винагороди адвоката становить 10000 гривень, яка сплачується в якості авансу на протязі трьох календарних днів з дня укладення угоди (а.с.34 т.2).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювативитрат, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

У ч.3ст.137ЦПК Українизазначено,що для визначення розміру витратна правничудопомогу з метою розподілу судових витратучасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених нимвитрат, необхідних для надання правничої допомоги.

ОСОБА_1 на підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених при розгляді справи в суді першої інстанції, було надано лише договір про надання правової допомоги від 04 березня 2024 року.

Доказів щодо обсягу наданих адвокатом Левицькою-Корчун В.І. послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті, не надано.

За відсутності детального опису робіт, виконаних адвокатом, та здійснених учасниками справи витрат, необхідних для надання правової допомоги, суд позбавлений можливості застосувати для визначення розміру компенсації принципи співмірності, обґрунтованості та пропорційності такихвитрат до предмета спору.

У даному випадку апеляційний суд враховує характер виконаної адвокатом роботи (складання апеляційної скарги та участь в судовому засіданні), критерій реальності адвокатських витрат та розумність їхнього розміру, тому вважає, що наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 5 000 гривень.

Керуючись ст.367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 травня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,Шпиківської селищноїради ТульчинськогорайонуВінницької області,заучастю третіхосіб,якінезаявляють самостійнихвимогщодопредмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування рішень сільської ради та про скасування державної реєстрації права власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 5448 (п`ять тисяч чотириста сорок вісім) гривень та витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12 липня 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді І.В. Міхасішин

В.В. Сопрун