Постанова

від 11.07.2024 по справі 902/966/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/966/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Ємця А. А., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - Оніщука В. М.,

відповідача: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"» - Приходька С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (колегія суддів: Павлюк І. Ю. (головуючий), Грязнов В. В., Розізнана І. В.) та на рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2024 (суддя Нешик О. С.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"»

про стягнення 193 720 977,52 грн заборгованості за договором транспортування природного газу,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - позивач, ТОВ «Оператор ГТС України») подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз"» (далі - відповідач, АТ «Вінницягаз») заборгованість у розмірі 193 720 977,52 грн, з яких: основний борг - 145 241 312,37 грн, пеня - 13 666 767,48 грн, інфляційні втрати - 30 783 919,74 грн, 3 % річних - 4 028 977,93 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору транспортування природного газу від 04.02.2020 № 2002000095 (далі - договір від 04.02.2020) в частині оплати рахунків за добовий небаланс природного газу (внаслідок безпідставного / несанкціонованого відбору природного газу з газотранспортної системи України), який мав місце у квітні, травні, вересні, жовтні, грудні 2021 року, що підтверджується відповідними актами.

Врахувавши умови договору від 04.02.2020 щодо обов`язку виконання відповідачем грошового зобов`язання у строк 5 робочих днів, позивач по кожному рахунку окремо:

- пеню обчислив за періоди з 21.05.2021 до 20.11.2021; з 23.06.2021 до 22.12.2021; з 21.10.2021 до 21.04.2022; з 23.11.2021 до 23.05.2022; з 21.01.2022 до 21.07.2022 (з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України);

- 3 % річних нарахував починаючи з 21.05.2021, 23.06.2021, 21.10.2021, 23.11.2021, 21.01.2022 і до 23.09.2022;

- інфляційні втрати розрахував від 01.06.2021, 01.07.2021, 01.11.2021, 01.12.2021, 01.02.2022 до 23.09.2022.

Матеріально-правовою підставою позову визначено, зокрема ст. 526, 530, 536, 549, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 193, 231 ГК України, відповідні положення Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 (далі - Кодекс ГТС).

Заперечуючи, зокрема проти заявленого до стягнення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат, відповідач подав суду першої інстанції клопотання, в якому просив зменшити розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 %.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 23.02.2024 позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 145 241 312,37 грн основного боргу, 6 713 652,14 грн пені, 2 014 488,97 грн 3 % річних, 30 783 919,74 грн інфляційних втрат. У задоволенні позову в частині стягнення 6 953 115,34 грн пені та 2 014 488,96 грн 3 % річних відмовив.

За висновками суду першої інстанції відповідач порушив умови договору від 04.02.2020 в частині здійснення своєчасної оплати за добовий небаланс природного газу, тому вимоги про стягнення 145 241 312,37 грн основного боргу підлягають задоволенню.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені на підставі ст. 549, 550 ЦК України та п. 13.5 договору від 04.02.2020 в межах заявлених ним періодів, суд зазначив, що обчислення цієї санкції слід починати з 18.05.2021, 18.06.2021, 19.10.2021, 18.11.2021, 19.01.2022. Здійснивши власний розрахунок з урахуванням визначеного судом початку обчислення, суд виснував про правомірність нарахування 13 427 304,28 грн пені, внаслідок чого відмовив у задоволенні 239 463,20 грн.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, суд вважав їх правильними і в частині заявлених розмірів, і в частині визначених періодів, тому дійшов висновку про обґрунтованість нарахування 30 783 919,74 грн інфляційних втрат та 4 028 977,93 грн 3 % річних.

Водночас, зваживши на доводи відповідача у клопотанні про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3 % річних (на 90 %), суд вказав на наявність підстав для зменшення лише розміру пені до 6 713 652,14 грн та 3 % річних до 2 014 488,97 грн (на 50 % від розрахованих судом сум) відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, відмовивши таким чином позивачу у стягненні 6 953 115,34 грн пені та 2 014 488,96 грн 3 % річних.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 14.05.2024 рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та 3 % річних змінив, виклавши його резолютивну частину у новій редакції, відповідно до якої позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 145 241 312,37 грн основного боргу, 6 799 090,87 грн пені, 2 008 556,78 грн 3 % річних, 30 783 919,74 грн інфляційних втрат; в решті позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за умовами договору від 04.02.2020 відповідач мав оплатити рахунки у термін до 5 робочих днів, а не календарних, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Врахувавши наведене, вихідні та святкові дні у 2021 році, апеляційний суд вважав, що правильним є нарахування пені, починаючи з 20.05.2021, 23.06.2021, 22.10.2021, 23.11.2021, 21.01.2022, в результаті чого вказав на правомірність стягнення пені у розмірі 13 598 181,73 грн, замість заявлених 13 666 767,48 грн.

Здійснивши перевірку розрахунків 3 % річних, апеляційний суд в цілому погодився з ними, однак вказавши, що обчислення за вересень 2021 року слід було починати з 22.10.2021, а не з 21.10.2021, дійшов висновку про нарахування 4 017 113,55 грн 3 % річних, замість заявлених 4 028 977,93 грн.

Аналогічно суду першої інстанції апеляційний суд вважав наявними підстави для зменшення розміру пені та 3 % річних на 50 % (від розрахованих апеляційним судом сум) відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, вказавши, що до стягнення належать 6 799 090,87 грн пені та 2 008 556,78 грн 3 % річних, тому відмовив позивачу у стягненні 6 867 676,62 грн пені та 2 020 421,16 грн 3 % річних.

При цьому суди попередніх інстанції врахували правову позицію, зокрема Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення судом не тільки заявленого до стягнення розміру пені, а й 3 % річних.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Оператор ГТС України», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також на наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати судові рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 6 867 676,62 грн та 3 % річних у розмірі 2 020 421,16 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав на неврахування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (на які суд послався, але не врахував у повному обсязі), Верховного Суду у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, Вищого господарського суду України у постанові від 17.03.2015 у справі № 922/4781/14 щодо питання застосування ст. 549- 552, 599, 625 ЦК України, ст. 233 ГК України при зменшенні заявленого до стягнення розміру пені та 3 % річних.

За доводами касаційної скарги суди попередніх інстанцій при розгляді справи: 1) неправильно застосували ч. 1 ст. 530, ч. 3 ст. 549, ст. 625 ЦК України, п. 18 глави 6 розділу ХІ Кодексу ГТС, не врахували п. 9.3 договору від 04.02.2020, в результаті чого неправильно визначили періоди прострочення відповідачем грошового зобов`язання, відповідно не обґрунтовано перерахували заявлений до стягнення розмір пені та 3 % річних; 2) неправильно застосували ст. 549, ст. 625 ЦК України у сукупності з ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, що призвело до безпідставного зменшення розміру пені та 3 % річних; 3) помилково врахували висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення заявленого до стягнення розміру 3 % річних, оскільки правовідносини названої справи в контексті зазначеного висновку не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.

Також скаржник: 1) стверджує, що апеляційний суд здійснив розрахунки, виключивши вихідні та святкові дні у 2021 році, однак не зважив, що позивач у власних розрахунках не враховував та не включав у них такі дні 2021 року, тому суд помилково змінив періоди нарахування; 2) наполягає на тому, що законом передбачено право суду зменшувати розмір лише пені, тоді як таке право не стосується 3 % річних; 3) наводить заперечення проти мотивів судів попередніх інстанцій, які лягли в основу висновків про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення 3 % річних та пені.

Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 28.06.2024. Зазначена ухвала Верховного Суду була доставлена в Електронний кабінет, зокрема відповідача 14.06.2024, що підтверджується відомостями з АСДС касаційного суду.

02.07.2024 відповідач через Електронний кабінет подав Суду пояснення щодо викладеного у касаційній скарзі, що по суті є відзивом на касаційну скаргу.

У ст. 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ураховуючи те, що пояснення (відзив) відповідача на касаційну скаргу позивача подано до Верховного Суду після спливу строку, встановленого на його подачу ухвалою від 13.06.2024 про відкриття касаційного провадження, зважаючи, що відповідач не зазначає причини пропуску призначеного судом строку, Суд залишає вказані пояснення (відзив) без розгляду відповідно до ст. 118 ГПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень лише в частині відмови у стягненні пені у розмірі 6 867 676,62 грн та 3 % річних у розмірі 2 020 421,16 грн в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Щодо періодів нарахування пені та 3 % річних.

За зміст ост. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (припис абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений, зокрема договором (ч. 1 ст. 612 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3).

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 04.02.2020 між позивачем (оператор) та відповідачем (замовник) укладено типовий договір транспортування природного газу, відповідно до п. 2.1 якого оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу, а замовник сплачує встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.

У договорі сторони передбачили, зокрема такі умови:

- у разі виникнення у замовника негативного добового небалансу оператор здійснює продаж замовнику, а замовник купівлю в оператора природного газу в обсягах негативного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом XIV Кодексу ГТС (п. 9.1);

- у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс. Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту (п. 9.2);

- врегулювання щодобових небалансів оформлюється одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг щодобових небалансів (п. 14.1);

- у разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 13.5).

За результатами співставлення остаточної інформації про подачі / відбори відповідачем природного газу до / з газотранспортної системи за квітень, травень, вересень, жовтень та грудень 2021 року позивач виявив наявність у відповідача негативних щодобових небалансів, на підставі чого здійснив розрахунок остаточних обсягів щодобового небалансу відповідача за кожну газову добу та склав акти врегулювання щодобових небалансів, а саме: від 30.04.2021 за квітень 2021 року на суму 214,21 грн; від 31.05.2021 за травень 2021 року - 413,80 грн, 30.09.2021 за вересень 2021 року - 144 349 808,22 грн, від 31.10.2021 за жовтень 2021 року - 161 798,88 грн, від 31.12.2021 за грудень 2021 - 729 077,26 грн, що разом становить 145 241 312,37 грн (розмір основного боргу).

На підставі зазначених актів позивач сформував рахунки за добові небаланси, які мали місце у квітні, травні, вересні, жовтні, грудні 2021 року на визначені в актах суми, та направив їх відповідачу через інформаційну платформу 12.05.2021 (за квітень 2021 року), 12.06.2021 (за травень 2021 року), 12.10.2021 (за вересень 2021 року), 12.11.2021 (за жовтень 2021 року) та 13.01.2022 (за грудень 2021 року), які відповідач не оплатив, що послугувало причиною звернення позивача з цим позовом до суду.

Заявляючи, зокрема про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 666 767,48 грн та 3 % річних в розмірі 4 028 977,93 грн, позивач, враховуючи дати подання відповідачу рахунків, п. 9.2 договору та норму ч. 6 ст. 232 ГК України, вважав, що прострочення грошового зобов`язання мало місце:

- за рахунком від 12.05.2021 з 21.05.2021,

відповідно періодом нарахування пені є 21.05.2021- 20.11.2021,

а 3 % річних - 21.05.2021- 23.09.2022;

- за рахунком від 12.06.2021 з 23.06.2021,

відповідно періодом нарахування пені є 23.06.2021- 22.12.2021,

а 3 % річних - 23.06.2021- 23.09.2022;

- за рахунком від 12.10.2021 з 21.10.2021,

відповідно періодом нарахування пені є 21.10.2021- 21.04.2022,

а 3 % річних - 21.10.2021- 23.09.2022;

- за рахунком від 12.11.2021 з 23.11.2021,

відповідно періодом нарахування пені є 23.11.2021- 23.05.2022,

а 3 % річних - 23.11.2021- 23.09.2022;

- за рахунком від 13.01.2022 з 21.01.2022,

відповідно періодом нарахування пені є 21.01.2022- 21.07.2022,

а 3 % річних - 21.01.2022- 23.09.2022.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зважив на норму ч. 6 ст. 232 ГК України та умови п. 9.2 договору щодо оплати рахунків у термін до 5 робочих днів, а також на вихідні та святкові дні у 2021 році, тому дійшов висновку, що прострочення грошового зобов`язання мало місце:

- за рахунком від 12.05.2021 з 20.05.2021,

відповідно періодом нарахування пені є 20.05.2021- 19.11.2021 (в межах періоду позивача), з нарахуванням 3 % річних у період 21.05.2021- 23.09.2022 суд погодився;

- за рахунком від 12.06.2021 з 19.06.2021,

відповідно періодом нарахування пені є 23.06.2021- 18.12.2021 (в межах періоду позивача), з нарахуванням 3 % річних у період 23.06.2021- 23.09.2022 суд погодився;

- за рахунком від 12.10.2021 з 22.10.2021 (на наступний день, коли відповідач мав виконати зобов`язання),

відповідно періодом нарахування пені є 22.10.2021- 21.04.2022 (в межах періоду позивача), а 3 % річних - 22.10.2021- 23.09.2022;

- за рахунком від 12.11.2021 з 20.11.2021,

відповідно періодом нарахування пені є 23.11.2021- 19.05.2022 (в межах періоду позивача), з нарахуванням 3 % річних у період 23.11.2021- 23.09.2022 суд погодився;

- за рахунком від 13.01.2022 з 21.01.2022,

відповідно періодом нарахування пені є 21.01.2022- 20.07.2022 (в межах періоду позивача), з нарахуванням 3 % річних у період 21.01.2022- 23.09.2022 суд погодився.

За наведеними апеляційним судом розрахунками у визначені ним періоди правомірним є нарахування пені у розмірі 13 598 181,73 грн та 3 % річних у розмірі 4 017 113,55 грн, замість заявлених 13 666 767,48 грн та 4 028 977,93 грн відповідно.

У касаційній скарзі позивач не оскаржує розрахунки апеляційного суду в частині застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України та врахування умови п. 9.2 договору щодо оплати рахунків у термін до 5 робочих днів, втім заперечує проти виключення апеляційним судом вихідних та святкових днів 2021 року, від чого залежав обрахунок спливу терміну на оплату, відповідно залежала дата початку прострочення відповідачем грошового зобов`язання, в контексті чого Суд зазначає таке.

В абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України міститься припис, яким встановлено, що зобов`язання щодо виконання якого встановлений термін підлягає виконанню у цей термін. Суд зазначає, що за загальним правилом такі зобов`язання іменуються зобов`язаннями з визначеним терміном їх виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 ЦК України під терміном розуміється певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін може бути визначений, зокрема правочином (ч. 3 цієї статті).

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати (ч. 2 ст. 252 ЦК України). З аналізу вказаної норми слідує, що по-суті, терміном є конкретна дата (день, година), на яку має бути виконане зобов`язання.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок. Але Суд завертає увагу, що календарна дата чи день настання події в обчислення тривалості строку не враховується, строк починається або з наступного дня після календарної дати, або з наступного дня після настання події.

Суди попередніх інстанцій встановили, що укладаючи договір від 04.02.2020, сторони погодили термін виконання відповідачем зобов`язання з оплати щодобових небалансів до 5 робочих днів з моменту виставлення позивачем відповідних рахунків.

Робочий день - це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи, у свою чергу, вихідні та святкові дні - це окремі види часу відпочинку працівників, протягом яких вони звільняються від виконання трудових обов`язків, окрім традиційних вихідних.

У ст. 73 Кодексу законів про працю України встановлено 9 святкових днів та 4 неробочі дні - релігійні свята, в які не проводиться робота. У випадку, коли святковий або неробочий день, визначений названою статтею Кодексу, збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого (ст. 67 цього Кодексу).

А у випадку, коли святковий день трапляється за день до вихідних чи через день після них, Кабінет Міністрів України зазвичай рекомендує роботодавцям проміжковий день також зробити вихідним, а натомість відпрацювати в одну із субот. Так, апеляційний суд зважив на розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1191-р «Про перенесення робочих днів у 2021 році».

Враховуючи, що за умовами п. 9.3 договору порушення відповідачем зобов`язання ставиться у залежність від проведення ним оплати у термін, встановлений у робочих днях, суд апеляційної інстанції правильно визначив момент початку порушення відповідачем грошового зобов`язання, при цьому обґрунтовано при його визначенні врахував вихідні та святкові дні у 2021 році, які в одному випадку припадали на вихідні дні, а тому були перенесені на наступний робочий, в іншому випадку - траплялись проміжкові дні між святковими та вихідними, тому також були вихідними.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, правильно вказав, що порушення відповідачем зобов`язання з оплати щодобових небалансів, що впливає на визначення початку періоду нарахування, виникло:

- за рахунком від 12.05.2021 з 20.05.2021. У цей період 13-14.05.2021 вихідні дні, тому період нарахування пені починався з 20.05.2021, на що також вказує позивач в касаційній скарзі, при цьому в розрахунку, доданому до позову, нарахування починав з 21.05.2021, на що зважив апеляційний суд, здійснюючи власний перерахунок;

- за рахунком від 12.06.2021 з 19.06.2021 - вихідний субота, за яким йшло релігійне свято у неділю, через що понеділок 21-го теж був вихідним, тож оплата мала бути здійснена 22.06.2021, на що також вказує позивач в касаційній скарзі, втім враховуючи межі заявленого позивачем періоду, апеляційний суд визначив період нарахування з 23.06.2021;

- за рахунком від 12.10.2021 з 22.10.2021. У середу 13.10.2021 починався термін оплати, який був перерваний у зв`язку з тим, що за цим днем наступав святковий день, який припадав на робочий (четвер), тож проміжковий робочий день п`ятниці 15-го був вихідним та за розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1191-р перенесений для відпрацювання на іншу дату. Таким чином, 14-17.10 були неробочими днями, тож термін оплати відновився 18-го та сплив 21.10.2021, відповідно період нарахування розпочався 22.10.2021, про що також зазначає позивач в касаційній скарзі, однак в розрахунку, доданому до позову, нарахування починав з 21.10.2021;

- за рахунком від 12.11.2021 з 20.11.2021. Початок терміну оплати припадав на 13.11.2021 - суботу, тому перебіг почався з 15-го та завершився 19.11.2021, відповідно прострочення оплати почалося з 20.11.2021, однак враховуючи межі заявленого позивачем періоду, апеляційний суд визначив період нарахування з 23.11.2021;

- за рахунком від 13.01.2022 з 21.01.2022. Оскільки початок терміну оплати розпочався в п`ятницю 14-го, 15-16.01.2022 були вихідними, тож термін перервався, відновився 17-го і завершився 20.01.2022, отже прострочення грошового зобов`язання розпочалось з 21.01.2022, про що зазначає позивач в касаційній скарзі і у розрахунках, доданих до позову.

Підсумовуючи викладене, Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм ст. 530, 549, 625 ЦК України при здійсненні перевірки розрахунків позивача та наведенні власних правильних розрахунків, тому вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду, що правомірним є нарахування пені у розмірі 13 598 181,73 грн та 3 % річних у розмірі 4 017 113,55 грн.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав на неврахування апеляційним судом правових висновків у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Вищого господарського суду України щодо питання застосування норм права, які надають право суду зменшувати заявлений розмір пені та 3 % річних.

Щодо доводів скаржника про неврахування апеляційним судом правових позицій Верховного Суду щодо питання застосування положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України при зменшені розміру пені колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зазначив, що розмір неустойки (пені, штрафу) у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: 1) характером неустойки (договірний або встановлений законом); 2) підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); 3) складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; 4) умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст. 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити, тому можливість зменшення заявленої до стягнення пені до певної суми (на відповідний відсоток) залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

Таким чином, питання про зменшення розміру пені у кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених аргументів.

У постановах Верховного Суду у справах № 910/22964/17, № 917/791/18, № 924/414/19, на які посилається позивач у касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, колегіями суддів при вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру пені було застосовано ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України та наведено правовий висновок, який полягає у наступному.

Відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України суд має право зменшити заявлений до стягнення розмір неустойки (пені, штрафу) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора або якщо їх розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому ні у зазначених нормих, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен:

- з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків;

- об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків;

- з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків;

- взяти до уваги майновий стан як боржника, так і стягувача. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємств мають значення для вирішення питання про зменшення пені;

- оцінити співвідношення розміру заявленої до стягнення неустойки, зокрема з розміром збитків кредитора;

- врахувати інтереси обох сторін, відповідно, досліджуючи питання щодо зменшення неустойки суди повинні об`єктивно оцінювати, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів також й стягувача, а не лише боржника.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У справі № 910/22964/17 розглядались вимоги про стягнення з товариства, яке порушило умови договору про закупівлі в частині своєчасної та повної поставки товару, сум пені та штрафу. Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки відповідач не довів існування відповідних обставин, не надав доказів звернення до позивача про внесення змін до договору та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов`язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.

У справі № 917/791/18 предметом розгляду були вимоги акціонерного товариства до комунального підприємства про стягнення заборгованості та, зокрема, пені. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів того, що порушення зобов`язання за договором сталося випадково з незалежних від відповідача причин та цей випадок є винятковим, а також те, що порушення зобов`язання за договором з боку відповідача у даній справі не є виключенням чи випадком, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

У справі № 924/414/19 розглядались вимоги акціонерного товариства до товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості та, зокрема, пені. Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів про зменшення розміру пені на 50 %, зазначив, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оцінив в сукупності обставини справи та надані докази, врахував часткову сплату відповідачем заборгованості за природний газ, звернув увагу на вказані відповідачем обставини несвоєчасного відшкодування різниці в тарифах щодо надання послуг з опалення для населення та бюджетних установ; враховував показники фінансового стану товариства (баланси) щодо його збитковості та зважаючи на відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, у той час як негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, дійшов правильних висновків про можливість зменшення пені.

У справі, яка розглядається, вказуючи на наявність підстав для зменшення розміру пені до 50 % суд апеляційної інстанції врахував і зазначив у цій частині, що:

- пеня є лише фінансовою санкцією за невиконання зобов`язання, спрямованою на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання, а не засобом безпідставного збагачення. Також суд звертає увагу, що пеня не є основним боргом, а тому при зменшенні розміру пені позивач, за висновком суду, не несе значного негативного наслідку у своєму фінансовому стані;

- вирішуючи питання щодо зменшення пені, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад цивільного права, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд констатує, що єдиним видом діяльності відповідача є розподіл природного газу, тариф на який є єдиним джерелом фінансування діяльності товариства;

- позивачем не подано доказів, які підтверджують факт понесення збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару згідно з договором та їх розміру;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимог про стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів;

- сукупний розмір правомірно заявлених штрафних та компенсаційних нарахувань становить (пеня, інфляційні втрати та 3 % річних) 33 % відсотки розміру основної заборгованості, що покладає надмірний фінансовий тягар на відповідача.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що у розгляді цієї справи апеляційний суд реалізували надане право та зменшив розмір пені до 6 799 090,87 грн (на 50 % від розрахованої апеляційним судом суми) за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідженню конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів.

Висновки суду апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру пені та є засобом недопущення їх використання ані як інструменту для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Такі висновки також не суперечить висновкам Верховного Суду у наведених скаржником справах щодо питання застосування ст. 549 ЦК України у сукупності зі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а тим, що у зазначених вище справах Верховного Суду та у справі, рішення в якій переглядаються, судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначав, що застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що право на зменшення розміру пені, надане ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, було обґрунтовано застосоване у цій справі. Обсяг зменшення пені відповідає принципам добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності.

У справі № 903/323/20, на яку посилається скаржник, фізична особа-підприємець заявила вимоги до банку про стягнення пені. Верховний Суд вказав, що висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж у 45 разів перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню господарського судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції Суд зазначив, що розрахунок суми пені, яку повинен сплати відповідач, у зв`язку зі списанням банком коштів з рахунка платника без законних підстав, у розмірі 30 % за кожен день прострочки здійснений апеляційним судом з порушенням приписів ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та є неправильним. Окрім того, у зазначеній справі викладена правова позиція щодо застосування ст. 256, 257, 258, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (у відповідній редакції).

У справі № 910/13071/19 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядалася касаційна скарга на постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат за відповідний період та в частині зменшення до певної суми заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та, відповідно, викладена правова позиція щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, а також щодо застосування приписів ст. 126, 129 ГПК України.

Отже, висновки щодо застосування норми права, який викладений у наведених вище постановах Верховного Суду та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, яка розглядається.

Посилання позивача у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України у справі № 922/4781/14 відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ця постанова не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Колегія суддів не надає правової оцінки зазначеним по змісту касаційної скарги численним іншим постановам Верховного Суду, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що містять висновки не враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень у цій справі відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, тоді як вище оцінку надано тим постановам Верховного Суду, які наведені в розділі VIII касаційної скарги «Право на касаційне оскарження».

Щодо доводів скаржника про неврахування апеляційним судом правових позицій Верховного Суду при зменшені розміру 3 % річних та аргументів позивача, що чинним законодавством не передбачено право суду зменшувати заявлений до стягнення розмір 3 % річних колегія суддів зазначає таке.

У справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника, виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Критерії зменшення процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у наведеній справі Велика Палата Верховного Суду визначила з посиланням на ч. 1 ст. 233 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22).

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, критеріїв розумності, справедливості та пропорційності суд може зменшити розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду врахувала фактичні обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

Як і суд апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається, врахував, що позивачем не подано доказів, які підтверджують факт понесення збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару згідно з договором та їх розміру; інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимог про стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів (30 783 919,74 грн); сукупний розмір правомірно заявлених штрафних та компенсаційних нарахувань становить (пеня, інфляційні втрати та 3 % річних) 33 % відсотки розміру основної заборгованості, що покладає надмірний фінансовий тягар на відповідача, тому вважав за можливе скористатися правом на зменшення розміру процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, і такі висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування ст. 625 ЦК України у сукупності зі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України у наведеній справі, оскільки залежали від конкретних обставин справи, яка розглядається.

Підсумовуючи викладене, Суд вважає правомірним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, висновок суду апеляційної інстанції про зменшення стягнення процентів річних та присудження їх у розмірі 2 008 556,78 грн (3 %).

Доводи скаржника про те, що правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 відрізняються від правовідносин у справі, яка розглядається, тому суди не мали застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів відхиляє з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 про те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

По суті вимоги позивача у касаційній скарзі в цій частині ґрунтуються на незгоді з ухваленою постановою апеляційного суду, якою змінено рішення суду першої інстанції в частині. Однак, у справі, яка розглядається, надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

При цьому саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування судового рішення суду попередньої інстанції.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ «Оператор ГТС України».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши постанову апеляційного суду, якою змінено рішення суду першої інстанції в частині, в межах вимог та доводів касаційної скарги позивача, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, якою змінено рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні пені у розмірі 6 867 676,62 грн та 3 % річних у розмірі 2 020 421,16 грн - без змін.

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу ТОВ «Оператор ГТС України» залишає без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 23.02.2024 у справі № 902/966/22 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: А. А. Ємець

І. Б. Колос