Рішення

від 15.07.2024 по справі 911/1970/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1970/23

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

без виклику (повідомлення) сторін

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи

за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, код ЄДРПОУ 00063928

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саб Ентерпрайз"

08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Чорновола, будинок 52, код ЄДРПОУ 37605927

про стягнення збитків

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №1708/23 від 28.06.2023) Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саб Ентерпрайз" про стягнення заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.06.2023 позовну заяву передано для розгляду судді Саванчук С.О.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.07.2023, позовну заяву (вих.№1708/23 від 28.06.2023) прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №911/1970/23, призначено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановлені строки на подання заяв по суті справи: відповідачу відзиву (15 днів з отримання даної ухвали про відкриття провадження у справі), позивачу відповіді на відзив, відповідачу заперечень на відповідь на відзив.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заперечення щодо її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі відправлено позивачу та відповідачу 11.07.2023 рекомендованим повідомленням.

У постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 наведено висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18) та постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Відтак, позивача та відповідача судом належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі № 911/1970/23 та встановлені судом строки подання заяв по суті справи, отже, судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до статей 7, 8, 13 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про реалізацію права на ознайомлення з матеріалами справи шляхом направлення скан-копії позовної заяви з додатками (вих.№15086/23 від 07.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності (вих.№15980/23 від 22.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (вих.№15981/23 від 22.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вих.№15988/23 від 22.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло заперечення на заяву про витребування доказів (вих.№16283/23 від 28.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вих.№16465/23 від 30.08.2023).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вих.№17759/23 від 18.09.2023).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.10.2023 у задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву відмовлено, продовжено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву, прийнято відзив на позовну заяву та долучено його до матеріалів справи, у задоволенні заяви відповідача про витребування доказів (вх. №15981/23 від 22.08.2023) відмовлено, продовжено позивачу строк подання відповіді на відзив, прийнято відповідь відзив та долучено її до матеріалів справи, продовжено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив.

У зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами оцінки доказів, що надані суду, повного з`ясування усіх обставин справи у сукупності, з урахуванням позицій обох сторін та вимог чинного законодавства, суд

встановив:

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саб Ентерпрайз" про стягення 153111,00 грн. збитків, а саме: завищеної вартості виконаних робіт за договором підряду №17/18 від 12.12.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані завищенням відповідачем вартості робіт відповідно до договору підряду №17/18 від 12.12.2018, що встановлено за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2017 по 30.06.2022 актом Державної аудиторської служби України від 14.09.2022 № 000300-21/10, яким встановлене завищення обсягів та вартості ремонтно-будівельних робіт загалом на суму 154811,00 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків), що підтверджується карткою порушення №1.6.8.20620.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що Акт Державної аудиторської служби України від 14.09.2022 № 000300-21/10, яким встановлене завищення обсягів та вартості ремонтно-будівельних робіт на суму 154811,00 грн., не є належним доказом для підтвердження збитків.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідач не спростував завищення обсягів та вартості будівельно-ремонтних робіт на суму 154811,00 грн., що встановлені Державною аудиторською службою України ревізії згідно з Актом № 000300-21/10 від 14.09.2022.

Відповідачем також подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності для звернення з позовом та про відмову в позові у повному обсязі також з цих підстав.

Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення вказується, що Державною аудиторською службою України проводилась ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2017 по 30.06.2022 та встановлене завищення обсягів та вартості ремонтно будівельних робіт на суму 154811,00 грн. за договором підряду від 12.12.2018 №17/18, що укладений між позивачем як замовником та відповідачем як підрядником, предметом якого було ДСТУ Б.Д 1.1-1:2013 "Капітальний ремонт частини адміністративної будівлі по вул. Прорізній, 2, в м. Києві" (ДК021:2015:45450000-6-Інші завершальні будівельні роботи) відповідно до проектно-кошторисної документації, що призвело до матеріальної шкоди (збитків), що підтверджується карткою порушення № 1.6.8.20620, стосовно вищезазначених порушень складений Акт від 14.09.2022 № 000300-21/10.

За результатами вищевказаної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача встановлені такі порушення.

При співставленні даних, наведених в акті форми КБ-2в №4 за грудень 2018 року з підсумковими відомостями ресурсів встановлено, що для робіт з ремонту фасаду будівлі РН13-20-10 «ремонт облицювання стін фасадів окремими місцями, площа до 0,25 м2, з люльок» та РН8-4-3 «розбирання водосточних труб з листової сталі з люльок», використовувались люльки. В той же час, відповідачем до витрат включено роботи з установлення та розбирання зовнішніх металевих трубчастих інвентарних риштувань, висота риштувань до 16 м (РН20-5-1) та щити настилу (С112-258 варіант 1). Внаслідок зазначеного допущено завищення вартості виконаних робіт на суму 61792,00 грн.

За результатами проведеного під час ревізії контрольних обмірів робіт, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Саб Ентерпрайз» за договором №17/18 та включених до актів форми КБ-2в №№1-6 за грудень 2018 року на суму 896440,00 грн. встановлено невідповідність обсягів фактично виконаних робіт в порівнянні з обсягами, які відображені в цих актах форми КБ-2в. Зокрема, проведеним контрольним обміром робіт встановлено, що відповідно до даних розділу «Покрівля портику» акта форми КБ-2в №2 за грудень 2018 року, відповідачем двічі виконані роботи РН8-35-1 «Улаштування цементної вирівнювальної стяжки» в обсязі 65 м2 кожен та РН20-17-18 «Готування важких кладкових цементних розчинів, марка 10» в обсязі 1,989 м3 кожен. Проте, за результатами контрольного обміру встановлена наявність лише одного шару цементної вирівнювальної стяжки, що свідчить про завищення обсягу та, відповідно, вартості виконаних робіт за вказанними позиціями.

Згідно із зазначеним актом форми КБ-2в №2 за грудень 2018 року відповідачем виконані роботи ЕН11-23-5 Н2=Н5=1,15 «Улаштування покриттів безшовних епоксидно-каучукових товщиною 10 мм» в обсязі 65 м2, одночасно, за актом форми КБ-2 №2 за грудень 2018 року стверджується про використання матеріалу, який використовується для заповнення швів на горизонтальних поверхнях, а саме: «Еластичний поліуретановий заповнювач» С111-2007-1 в кількості 162,5 кг, що суперечить змісту робіт щодо утворення безшовних покриттів. При цьому, при проведенні контрольних обмірів встановлено, що роботи з ЕН11-23-5 Н2=Н5=1,15 «Улаштування покриттів безшовних епоксидно-каучукових товщиною 10 мм» відповідачем не проводились, ознак застосування «еластичного поліуретанового заповнювача» С111-2007-1 не встановлено, що свідчить про завищення обсягу та, відповідно, вартості виконаних ремонтних робіт за вказаними позиціями на суму 57420,00 грн., з урахуванням ПДВ.

При проведенні контрольних обмірів встановлена невідповідність між обсягами фактично виконаних робіт Е7-59-1 Н2=Н5=1,15 «Укладення сходів по готовій основі з окремих східців гладких (материал від розбирання)» в обсязі 85 м та обсягами, що зазначені в акті форми КБ-2в №3 за грудень 2018 року - в обсязі 176 м, що свідчить про завищення обсягу та, відповідно, вартості виконаних відповідачем ремонтних робіт за вказаними позиціями на суму 33899,00 грн., з урахуванням ПДВ.

Відтак, за розрахунком Державної аудиторської служби України усього сума збитків, що завдані позивачу, з урахуванням коштів, що сплачені позивачем за здійснення технічного нагляду за виконанням робіт (1700,00 грн.), становить 154811,00 грн., з них збитки, що завдані відповідачем із завищення виконаних підрядних робіт складає 153111,00 грн., з огляду на те, що технічний нагляд здійснений не відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлена відповідачу претензія № 17/1112 від 04.11.2022 про сплату збитків у розмірі 153111,00 грн.

Проте, відповідач відповіді на вимогу не надав, збитки у розмірі 153111,00 грн. позивачу не відшкодував, що й стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідач проти позову заперечує, посилається на те, що договір виконаний сторонами в повному обсязі, роботи позивачем прийняті: акти виконаних робіт підписані позивачем без зауважень, у зв`язку з чим вважає позов необґрунтованим та безпідставним.

Для надання правової кваліфікації викладеним обставинам, суд виходить із такого.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Разом із тим, іншою підставою виникнення цивільних прав та обов`язків пункт 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

З огляду на зміст позовної заяви, позивачем підставами позову визначені обставини у межах договірних правовідносин сторін, тоді як предмет позову визначений щодо деліктних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Водночас, частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладений договір підряду №17/18 від 12.12.2018 на капітальний ремонт частини адміністративної будівлі по вулиці Прорізній, 2 у м. Києві, на суму 896437,00 грн.

За змістом частин 1 та 3 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що договір, в частині визначення ціни, було визнано в установленому порядку недійсним повністю або частково, з підстав її завищення, чи до нього були внесені відповідні зміни, будь-яких дій щодо коригування суми оплати за участю відповідача позивачем в установленому порядку не вчинялось.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частини 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

У матеріалах справи наявні акти виконаних підрядних робіт (примірної форми КБ-2в), які підписані обома сторонами про прийняття замовником робіт за дововором підряду на всю ціну договору: 896437,00 грн.

З урахуванням вимог статті 882 Цивільного кодексу України та усталеної судової практики, зокрема, викладеної у постановах Вищого господарського суду України від 20.10.2010 у справі № 43/154, від 23.04.2012 у справі № 10/5025/1680/11, від 04.12.2013 у справі № 923/342/13, підписання актів приймання виконаних робіт представниками сторін без зауважень свідчить про належне виконання підрядником умов договору та прийняття цих робіт замовником без претензій щодо їх виду, якості, об`ємів (кількості) та вартості відповідно до умов договору за іншими показниками. Підписанням актів приймання виконаних робіт, замовник погоджується як з якістю таких робіт, так і з використаними матеріалами.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Крім того, позивач не мав претензій щодо обсягу і якості виконаних відповідачем робіт і повністю оплатив їх вартість, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами: випискою по рахунку і платіжними інструкціями та визнається обома сторонами, вмотивованої відмови від приймання наданих послуг з боку позивача не надходило, обсяг наданих послуг погоджений сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного Кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, позивач, вимагаючи повернення частини виконаного за договором, фактично вимагає перегляду ціни договору після його виконання, яка встановлена у пункті 3.1. договору в розмірі 896437,39 грн., що є порушенням вищевказаних вимог чинного законодавства.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків.

Як вже зазначалось, за загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У роз`ясненні Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов`язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно - наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до частини 1 пункту 8 статті 16 Цивілького кодексу України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Збитками відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Цивілького кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відповідно до частини 1 статті 22, частини 1 статті 623 Цивілького кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв`язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв`язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

Згідно з частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Кошти, які позивач заявляє до стягнення з відповідача, отримані останнім як оплата за належне виконання робіт за договором підряду, а тому такі кошти набуті за наявності правової підстави - договору і їх сплата не може вважатись збитками, при цьому, позивачем не вчинені дії, що передбачені умовами договору підряду для зменшення ціни з огляду на обсяг виконаних робіт та з огляду на вищевказані вимоги Цивільного кодексу України: роботи прийняті без застережень, з урахуванням також того, що за умовами договору остаточна ціна договору визначається після отримання експертного звіту, а за якістю, обсягом та вартістю робіт здійснювався технічних нагляд третьою особою (фізичною особою-підприємцем за договором з позивачем).

Відповідно до пункту 2.2. договору підряду гарантійний строк якості закінчених робіт становить 1 рік з дати підписання акту про приймання-передачу закінчених робіт (грудень 2018 року), який сплинув на час подання позову, при цьому, судом враховано, що підставами позову визначена не наявність недоліків (дефектів) щодо якості виконаних робіт, а їх фактично здійснений обсяг та, відповідно, вартість.

Відповідно до підпунктів 6.1.2., 6.1.3. пункту 6.1. договору підряду замовник зобов`язаний приймати від підрядника роботи належної якості, що надаються згідно з цим договором, відповідно до акту виконаних робіт, зазначеного у пункті 4.1. договору.

Згідно з підпунктом 6.2.4 пункту 6.2. договору замовник має право проводити у будь-який час контроль і технічний та авторський нагляди за виконанням робіт підрядником і якістю матеріалів.

Відповідно до підпункту 6.2.6. пункту 6.3. договору підряду визначено, що замовник має право відмовитись від прийняття закінчених робіт (об`єкта) у разі виявлення недоліків та відхилення від проектної документації, технічних вимог обумовлених договором, які виключають можливість використання відповідно до мети зазначеній у проектній документації та договорі і не можуть бути усунуті підрядником, замовником або третьою особою.

З огляду на вищевказане, позивачем не надані належні докази завищення обсягів та, відповідно, вартості робіт, а доводи позивача про те, що підставою для стягнення збитків з відповідача є Акт Державної аудиторської служби України від 14.09.2022 № 000300-21/10 є необґрунтованими.

Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення №43) Державна аудиторська служба України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходи щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 9 пункту 4 Положення № 43).

Відповідно до пункту 6 Положення № 43 Державна аудиторська служба України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

Отже, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки Державної аудиторської служби України, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

Згідно з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-ХІІ), органу державного фінансового контролю надано право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно зі статтею 15 Закону № 2939-ХП законні вимоги службових осіб державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Враховуючи вищезазначене вбачається, що до повноважень Держаудитслужби віднесено фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевого бюджетів, та, у разі виявлення порушень законодавства, право на пред`явлення обов`язкових до виконання вимог щодо усунення таких порушень. Відшкодування збитків, виявлених під час здійснення фінансового контролю, може бути зазначено у вимозі, проте їх відшкодування (стягнення) відбувається в судовому порядку за позовом органу фінансового контролю.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду України у справі №21-40а14 від 15.04.2014, № 21-63а14 від 15.04.2014.

Вирішуючи спір про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладання на винну особу зазначеної міри відповідальності, в той час як в межах розгляду даної справи позивачем не доведено факту порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором, або виконання укладеного договору з порушенням умов, що виключає застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Відповідно до пункту 6.2 роз`яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визначенням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 №02-5/35 акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 10.09.2013 у справі №21-237а13 зазначив, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Судом врахована правова позиція Верховного Суду України, наведена в постанові від 22.01.2013 у справі № 3-69гс13, відповідно до якої виявлені ревізією порушення не можуть впливати на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.

Тобто, в даному випадку, посилання на акт Державної аудиторської служби України від 14.09.2022 № 000300-21/10 як на підставу для задоволення позовних вимог, є необґрунтованим, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не можуть впливати на умови укладеного між сторонами договору і не можуть змінювати його умов.

Аналогічна правова позиція щодо правової природи акту ревізії також визначена у постанові Вищого господарського суду України від 29.07.2015 у справі № 904/5130/14.

З огляду на вищевказане, суд зазначає про відсутність складу (всіх елементів) господарського правопорушення та підстав для стягнення з відповідача збитків (матеріальної шкоди) у заявленій до стягнення сумі, оскільки позивачем не доведено наявності збитків у певному розмірі та протиправності поведінки відповідача належними доказами, оскільки свої зобов`язання за договором відповідач виконав в повному обсязі, про що свідчать акти приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в), які підписані замовником без зауважень.

При цьому, посилання позивача, як на беззаперечну підставу для стягнення з відповідача збитків, на те, що в результаті ревізії Державної аудиторської служби України встановлено ряд порушень та недоліків, які призвели до втрат фінансових (матеріальних) ресурсів позивача на спірну суму, про що складено відповідний акт, суд вважає необґрунтованими, та зазначає, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, отже не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти. Так, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 904/7287/17, від 20.06.2019 у справі № 916/1906/18.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені і в статтях 7 (рівність перед законом і судом) та 13 (змагальність сторін) Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Отже, принцип змагальності не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Принцип змагальності закріплений, зокрема, у частині 3 статті 13, частині 1 статті 76, частині 1 статті 78, частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не обгрунтований належним чином та не підтверджений достатніми доказами, відтак, задоволенню не підлягає.

З огляду на вищевказані висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову, питання позовної давності у спірних правовідносинах, про сплив якої заявлено відповідачем, судом не вирішуються.

Позивач був звільнений від сплати судового збору при поданні позову у справі, про розподіл інших судових витрат суду не заявлено.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову (вх. № 1708/23 від 28.06.2023) Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, код ЄДРПОУ 00063928) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саб Ентерпрайз" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Чорновола, будинок 52, код ЄДРПОУ 37605927) про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.07.2024.

Суддя С.О. Саванчук