Ухвала

від 16.12.2024 по справі 911/1970/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1970/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024

у справі

за позовом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саб Ентерпрайз"

про стягнення збитків у розмірі 153 111, 00 грн,

ВСТАНОВИВ:

29.11.2024 Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (далі - Рада) 27.11.2024 (згідно з відміткою на поштовому конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 911/1970/23, зважаючи на таке.

За приписами пункту 1 частини першої статті 293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини сьомої цієї ж статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (рік подання позовної заяви у справі № 911/1970/23) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення збитків у розмірі 153 111, 00 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні ГПК України справа № 911/1970/23 є малозначною.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК), а саме спорів щодо відшкодування збитків за наявності підписаних первинних документів, які фіксують факт здійснення господарських операцій (акту виконаних робіт).

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Ради взято до уваги предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та враховано межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Проте обставини та інші аргументи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки наведенні доводи скаржника не можуть бути визнані достатнім обґрунтуванням фундаментального значення порушеного скаржником питання для формування єдиної правозастосовчої практики, позаяк в цілому є такими, що за своїм змістом зводяться до заперечення встановлених судом обставин справи з одночасним тлумаченням ним власного викладення обставин справи.

Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК, за яких Суд міг би визнати, що оскаржувані рішення у справі № 911/1970/23 підлягають касаційному оскарженню, скаржник не наводить.

Вивчивши і проаналізувавши матеріали касаційної скарги, інших передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК підстав для розгляду касаційної скарги Верховний Суд не вбачає.

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 911/1970/23.

Керуючись статтями 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/1970/23 за касаційною скаргою Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на рішення Господарського суду Київської області від 15.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос