Постанова

від 11.07.2024 по справі 758/11320/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2024 року м. Київ

Унікальний номер справи № 758/11320/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8238/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів -Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Якимець О.І., по справі за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна порука», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова ініціатива» про витребування майна, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» (далі - ТОВ «ФК «Народна позика»), Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова ініціатива» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 01 липня 2011 року між ОСОБА_1 , яка є її дочкою, та АТ «Ерде Банк» укладено кредитний договір№ К-83/11, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти

в сумі 350 000 грн.

Позивач вказувала, що на забезпечення виконання умов кредитного договору, між нею та банком укладено іпотечний договір від 01 липня 2011 року, відповідно до пункту 2.1. якого вона, як іпотекодавець, передав іпотекодержателю нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку із скрутним фінансовим становищем у ОСОБА_1 сформувалася заборгованість за кредитним договором, тому позивач погодилася на умови банку підписати запропонований договір купівлі-продажу квартири, щоб її донька змогла укласти кредитний договір з ТОВ «ФК «Народна позика» та передати спірну квартиру в іпотеку.

07 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Народна позика» укладено кредитний договір № 0711001/000-КФШ/12, за умовами якого відповідно до пункту 1.1. фінансова установа надала позичальнику грошові кошти на загальну суму 300 000 грн на придбання у матері квартири АДРЕСА_1 . При цьому, пунктом 1.2. договору визначено, що кредит надається позичальнику строком з 07 листопада 2012 року

по 07 листопада 2013 року. Умовами пункту 1.4. вказаного договору передбачено, що на забезпечення своїх зобов`язань за договором позичальник надає в іпотеку фінансовій установі нерухоме майно: двокімнатну квартиру

АДРЕСА_2 .

На виконання зазначеної вище домовленості з АТ «Ерде Банк» 07 листопада2012 року між нею та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири. Кошти мали бути спрямовані на погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Ерде Банк» за кредитним договором від 01 липня 2011 року, банк надав довідку про погашення кредитної заборгованості. Вона кошти від продажу квартири не отримувала.

07 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, екземпляр договору не був наданий іпотекодавцю, оскільки вони не були скріплені печаткою з боку ТОВ «ФК «Народна позика». Внаслідок ненадання екземпляру договору неможливо було виконувати зобов`язання за новим кредитним договором, так як лише в його тексті було зазначено реквізити, за якими можна було вносити кошти для погашення кредиту.

16 квітня 2013 року ОСОБА_1 від фінансової компанії надійшла вимога про погашення заборгованості за кредитним договором. Загальний розмір заборгованості становить 1 027 050 грн.

У подальшому, 04 листопада 2013 року ТОВ «ФК «Народна позика» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про звільнення квартири та зняття з реєстрації, в якій зазначено, що оскільки нею не виконано умови вимоги від 04 червня 2013 року про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, тому відповідно до пункту 6.1. договору іпотеки ТОВ «ФК «Народна позика» задоволено забезпечену іпотекою вимогу шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Проте вказаної вимоги ОСОБА_1 надіслано не було.

Позивач зазначала, що, отримавши після реєстрації спірної квартири на ім`я ОСОБА_1 копію кредитного договору, вона та ОСОБА_1 прочитали, що за умовами пункту 1.3. договору відсотки за користування кредитом за фактичний час користування грошовими коштами встановлено у розмірі 42 % річних, з чого сторони зрозуміли, що в момент, коли їм пропонували погодитися на так зване перекредитування, вони були ошукані банком та фінансовою установою.

15 червня 2020 року ТОВ «ФК «Народна позика» квартира була продана

ТОВ «Фінансові ініціативи», яке знало про те, що в квартирі проживає вона, позивач, що квартира є спірною. Також ухвалою суду від 08 грудня 2016 року на квартиру було накладено арешт у справі № 758/13907/14 за її та ОСОБА_1 позовом до ТОВ «ФК «Народна позика» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним. Справа ще не вирішена. А тому цей правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 07 листопада 2012 року, укладений нею з ОСОБА_1 , недійсним, як укладений за складних обставин, щоб уникнути втрати спірної квартири як єдиного житла, на вкрай невигідних умовах для неї, оскільки в дійсності вона не отримувала коштів, за які б могла придбати собі інше житло. Більш того, за відсутності таких обставин, договір за жодних інших обставин не укладався б. Крім того, так як оспорюваний договір купівлі-продажу спірної квартири є недійсним з огляду на те, що її волевиявлення, як учасника правочину, не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, тому вона згідно зі статтею 388 ЦК України має право витребувати у ТОВ «Фінансові ініціативи» належну їй квартиру.

Крім того, позивачка просила поновити строк позовної давності для звернення з позовом до суду, посилаючись на те, що з 2004 року хворіє, з червня 2013 року періодично знаходилася на стаціонарному лікуванні, довго вишукувала професійного адвоката для надання їй правової допомоги(т. 1 а.с. 2-15).

У відзиві на позовну заяву представник ТОВ «Народна порука» - адвокат Буднік О.П. просила відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування відзиву зазначала, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які могли б бути визнані підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу за ст. 233 ЦК України, як укладеного під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (т. 1 а.с. 144-151).

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року у зв`язку із смертю позивачки ОСОБА_2 , залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_2 - її сина ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 19).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 57-64).

Не погодившись із рішенням суду, 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення (т. 2 а.с. 80-85).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції безпідставно відніс справу до категорії малозначних і відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зміну порядку позовного провадження, а саме замінити спрощений порядок позовного провадження на загальний і розглядати цю справу за правилами загального позовного провадження. Позовна вимога щодо витребування майна взагалі не розглядалась. Суд не врахував надані відповідачем ОСОБА_1 докази, а також докази надані позивачем, не дослідив належним чином і не взяв до уваги дійсні обставини справи. Судом проявлено невиправдану поспішність у розгляді цієї справи та не створено необхідних умов для всебічного і повного дослідження обставин справи, порушено її права на захист.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ФК «Народна порука» - адвокат Буднік О.П. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін (т. 2 а.с. 117-126).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення (т. 2 а.с.134-137).

30 грудня 2022 року ТОВ «ФК «Народна позика» змінило назву на ТОВ «Народна порука» (т. 2 а.с. 169-186).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер правонаступник позивачки ОСОБА_2 , її син - ОСОБА_3 , останнім за життя був складений заповіт, яким він заповів усе належне йому майно своїй сестрі - ОСОБА_1 , яка є відповідачкою у цій справі (т. 2 а.с. 195-199)

Постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року залишено без змін (т. 2 а.с. 210-218).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3 а.с. 87-93).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, заяву ОСОБА_1 про закриття провадження у справі задоволено частково, рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 , який є правонаступником ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , ТОВ «Народна порука», ТОВ «Фінансова ініціатива» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - скасовано і закрито провадження у справі в цій частині позову.

Продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 , яка є правонаступником позивача ОСОБА_2 , до ТОВ «Народна порука», ТОВ «Фінансова ініціатива» про витребування майна (т. 3 а.с. 122, 126-128).

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , її представник - адвокат Боровик І.В. підтримали скаргу і просили її задовольнити. Представник ТОВ «Народна порука» - адвокат Буднік О.П. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у т.ч. адреси електронної пошти і телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Відповідач ТОВ «Фінансова ініціатива» був повідомлений на зазначену ним адресу та повідомленням його представника - адвоката Конверського Є.А. За клопотанням учасників судового розгляду було оголошено перерву 18 квітня 2024 року і 30 травня 2024 року(т. 2 а.с. 99-108, 112-115, 123-124, 129-140,144-145).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

01 липня 2011 року між ПАТ «Ерде Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 1509. Предметом договору - іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язань, що випливає з кредитного договору від 01 липня 2011 року, укладеного між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_1 , кредит у розмірі 350 000,00 грн., строком до 30 червня 2012 року, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, майно - квартиру АДРЕСА_2 . Вартість предмету іпотеки 880 000,00 грн. (т. 1 а.с. 50-51).

07 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Народна позика» укладено кредитний договір № 0711001/000-КФІ/12. Відповідно до умов товариство надало позичальнику грошові кошти у національній валюті України на суму 300 000 грн на придбання двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , строком до 07 листопада 2013 року, зі сплатою 42 % річних за користування кредитом (т. 1 а.с. 64-68).

07 листопада 2012 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 8588. Предметом договору стала квартира АДРЕСА_2 , яка належала продавцю на праві власності.

На забезпечення зобов`язань за кредитним договором, того ж дня між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ТОВ «ФК «Народна позика» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом договору є квартира АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 07 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У день укладення указаних договорів останні були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстровані нею у Державному реєстрі правочинів. Також, до Державного реєстру іпотек та до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено відомості про обтяження з 07 листопада 2012 року квартири АДРЕСА_2 . Дані обставини підтверджено Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07 липня 2016 року № 62977165 (т. 1 а.с. 54-62).

07 листопада 2012 року ОСОБА_1 сплачено заборгованість за кредитним договором, укладеним нею з ПАТ «Ерде Банк» на загальну суму 216 033,92 грн, що підтверджено квитанціями та довідкою про відсутність заборгованості від 07 листопада 2012 року № 6672 (т. 1 а.с. 52-53).

15 червня 2020 року ТОВ «ФК «Народна позика» (Продавець) передав у власність (продав), а ТОВ «Фінансова ініціатива» (Покупець) прийняв у власність за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2 . Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Юдіним М.А.. Право власності ТОВ «Фінансова ініціатива» зареєстровано встановленим порядком про що є витяг з Державного реєстру (т. 3 а.с. 162-164).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер правонаступник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21 лютого 2023 року.

Заповітом від 27 березня 2021 року ОСОБА_3 всі свої права та обов`язки, які можуть належать йому на момент складення заповіту, а також інші права та обов`язки, які можуть належати йому в майбутньому та все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось, і взагалі те, що буде йому належати на день смерті і на що за законом він матиме право, заповів сестрі ОСОБА_1 , яка є відповідачем у справі.

Згідно з листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тетяни Осадчої від 07 квітня 2023 року вих. № 1/02-14/1/2023, 07 квітня 2023 року заведено спадкову справу № 1/2023 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Станом на 07 квітня 2023 року ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем по спадковій справі, інших заяв не надходило.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року у справі № 758/13907/14-ц відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Народна позика», третя особа приватний нотаріус Київського МНО Верповська О.В. про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, розгляд справи триває, рішення суду по суті спору на час розгляду справи апеляційним судом не ухвалено (т. 1 а.с. 204).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року у справі № 758/10040/15-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Народна позика», приватного нотаріуса Київського МНО Верповської О.В. про визнання дій незаконними, визнання договору іпотеки недійсним та визнання заставної недійсною (т. 1 а.с. 178-181).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року скасовано в частині вирішення позову до приватного нотаріуса Київського МНО Верповської О.В.. провадження у цій частині - закрито (т. 1 а.с. 182-187).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року у справі № 826/689/15 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання незаконними дій державного реєстратора та зобов`язання державного реєстратора скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Народна позика» (т. 1 а.с. 188-193).

Вказана постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року у справі № 826/689/15 залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2016 року. Ухвалою Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду вказаної справи (т. 1 а.с. 194-203).

Предметом позову ОСОБА_2 правонаступником якої є її дочка ОСОБА_1 є витребування квартири від ТОВ «Фінансова ініціатива» на користь позивачки.

На обґрунтування позову зазначала, що договір від 07 листопада 2012 рокукупівлі-продажу спірної квартири не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 234 ЦК України). Крім того, вказаний договір був укладений за складних обставин і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України), щоб уникнути втрати спірної квартири як єдиного житла, оскільки в дійсності вона не отримувала коштів, за які б могла придбати собі інше житло. Більш того, договір купівлі-продажу спірної квартири є недійсним з огляду на те, що її волевиявлення, як учасника правочину, не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, тому вона згідно зі статтею 388 ЦК України має право витребувати у ТОВ «Фінансова ініціатива» належну їй квартиру.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (частина перша статті 657 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19, серед іншого вказано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Судом апеляційної інстанції достеменно встановлено обставини справи, за якими 07 листопада 2012 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 8588. Предметом договору стала квартира АДРЕСА_2 , яка належала продавцю на праві власності.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року у справі № 826/689/15, яка набрала законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання незаконними дій державного реєстратора та зобов`язання державного реєстратора скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Народна позика». Цією ж постановою в адміністративній справі встановлений факт законності державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Народна позика» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки (т. 1 а.с. 188-193).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Факт укладення 15 червня 2020 року між ТОВ «ФК «Народна позика» та ТОВ «Фінансова ініціатива» нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 підтверджується наданими до суду доказами. Право власності ТОВ «Фінансова ініціатива» зареєстровано встановленим порядком про що є витяг з Державного реєстру (т. 3 а.с. 162-164).

Цих обставин апелянт ОСОБА_1 та її представник - адвокат Боровик І.В. в суді апеляційної інстанції не спростували. При цьому, ОСОБА_1 не заперечувала наявність у ній копії договору від 15.06.2020 року, копія якого була надана представником відповідача - адвокатом Конверським Є.А. в системі «Електронний суд» за витребуванням суду апеляційної інстанції про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Тому суд апеляційної інстанції визнав недоцільним подальше витребування вказаної копії договору від приватного нотаріуса Київського МНО Юдіна М.А. (т. 3 а.с. 146-164, 179).

Посилання апелянта ОСОБА_1 та її представника на незаконність цього договору та наявність в ньому зазначення обставин, які не відповідають дійсності, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив, оскільки в цьому провадженні законність вищевказаного договору не є предметом заявленого позову.

Отже відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , яка є правонаступником позивача ОСОБА_2 , до ТОВ «Народна порука», ТОВ «Фінансова ініціатива» про витребування майна.

Проте обґрунтованими є доводи апелянта про порушення порядку розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_2 , справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного провадження з викликом сторін(т. 1 а.с. 107).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини шостої статті 19 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-р(II)/2023 від 22.11.2023. Пункт 1 частини шостої статті 19 утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення); 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3)справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункти1-3 частини шостої статті 19 ЦПК України).

У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (пункт 1 частини перша та друга статті 274 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Предметом позову у цій справі є витребування на користь позивачки нерухомого майна (квартири), отже позовні вимоги є майновими, а в розпорядженні суду були відсутні дані, що вартість спірної витребуваної квартири на час подання позову і розгляду справи судом не перевищувала 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 5 частини 4 ст. 274 ЦПК України). При цьому, вартість цієї квартири за товарознавчим висновком станом на 06 листопада 2012 року дорівнювала 626 670 грн. (т. 1 а.с. 168).

Отже вказана справа не може бути визнана такою, що підлягала розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, що в свою чергу є підставою для скасування апеляційним судом оскаржуваного рішення районного суду відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2023 року в справі № 682/2454/22-ц (провадження № 61-10748 св 23).

Інші доводи і посилання апелянта вищенаведених висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі ст. 141 ЦПК України, понесені апелянтом судові витрати мають бути віднесені на його рахунок і відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року- скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна порука», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова ініціатива» про витребування майна.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 11 липня 2024 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова