Постанова

від 15.07.2024 по справі 300/2790/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2790/23 пров. № А/857/408/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року, ухвалене суддею Панікар І.В. у м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 300/2790/23 за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

17 травня 2023 року позивач - Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернувся до суду із позовом до відповідача - Товариства з обмеженою "Вудгофф", у якому просив стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 173968,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому відповідач відповідно до ст.20 цього закону повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції за звітний 2022 рік до 15.04.2023 в розмірі 170023,89 грн. У зв`язку із порушенням термінів сплати адміністративно-господарських санкцій розмір нарахованої відповідачу пені станом на 16.05.2023 (на 28 днів) становить 3944,58 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно доводів скаржника, подання відповідачем звіту №-ПН носить суто формальний характер, оскільки Калуською філією Івано-Франківського обласного центру зайнятості скеровано до відповідача три особи, які відповідали заявленій відповідачем вакансії, однак відповідачем відмовлено у працевлаштуванні цим особам.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення» особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", належать до категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 17 вказаного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Статтею 8 Закону № 875-ХII встановлено, що державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Тобто, законом на підприємство покладено обов`язок створити (пристосувати), атестувати належним чином робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомити про це органи, перелічені в ст. 8 Закону, а ті, в свою чергу, зобов`язані направити підприємству на працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

При цьому порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій згідно ч.2 цієї статті тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, законом передбачена відповідальність підприємств, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в ч. 1 ст. 20 Закону №875-ХII, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону (ч. 4 ст.20 Закону № 875-ХII).

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" зареєстроване в якості юридичної особи.

Івано-Франківським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю проведено аналіз діяльності ТОВ "Вудгофф" на предмет дотримання вимог Закону України "Про зайнятість населення" та Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Відповідач вимоги вказаних нормативних актів не виконав, що вбачається із розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (надалі, також розрахунок) (а.с. 4).

Так, згідно із рядком 3 вказаного розрахунку, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для ТОВ "Вудгофф" становить 1 особа, у той же час відповідно до рядка 2, у роботодавця протягом 2022 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб (а.с. 4).

Відповідно до вищезазначеного розрахунку середньорічна зарплата штатного працівника ТОВ "Вудгофф" становила 170023,89 грн.

Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу 21 особа.

Отже, за не працевлаштування однієї особи з інвалідністю відповідачу було нараховано адміністративно-господарські санкції на суму 170023,89 грн та пені на суму 3944,58 грн, що підтверджується розрахунком позову (а.с 6).

Вказаний розрахунок 17.04.2023 у формі електронного документа надіслано відповідачу через електронний кабінет на вебпорталі Пенсійного фонду України (а.с. 5).

Оскільки Товариство самостійно в строк до 15 квітня 2023 року не сплачено адміністративно-господарські санкції, що на момент звернення до суду з адміністративним позовом спричинило порушення термінів їх сплати на 28 днів (за період з 18.04.2023 по 16.05.2023), роботодавцю нараховано пеню за несвоєчасну сплату таких санкцій в сумі 3944,58 грн (а.с.6) відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону 875-ХII, Порядку нарахування пені та її сплати, розрахунку одноденного розміру пені з врахуванням ставки Національного банку України.

В межах спірних правовідносин при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону №875-ХІІ викладено в новій редакції: «Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

Згідно з ч.1 ст.18-1 Закону № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» слідує, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VІ) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 11.08.2021 у справі № 260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Порядок подання інформації про наявність вакансій до 07 липня 2022 року регулювався наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання». Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

Відповідно до пунктів 3, 5 зазначеного Порядку форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З 07 липня 2022 року набрав чинності наказ Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року №827-22 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", пунктом 1.5 розділу І якого встановлено вимоги до подання звітності форми №3-ПН: вона заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/ регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, як це правильно зазначив суд першої інстанції, звітність за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" є формою інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення таких осіб на підприємство для працевлаштування.

Дійсно, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а лише передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 11 вересня 2020 року у справі №440/2010/19, від 03 серпня 2023 року у справі №120/4975/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Із наданих відповідачем на розгляд суду доказів слідує, що зазначені вимоги законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відповідачем дотримано. Роботодавець вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт непрацевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян не може мати наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Суд встановив, що на виконання вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач у 2022 році вжив наступних заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю: ТОВ "Вудгофф" 10.03.2022 подавалась звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", в якій зазначено професію (посаду) менеджер (управитель) з маркетингу та вимоги до претендентів, зокрема, освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр або магістр за спеціальністю "Менеджмент" та стаж роботи за відповідною професією (спеціальністю) від 3 років (а.с. 37-40).

Разом з тим, судом пешої інстанції було встановлено, що Калуською міськрайонною філією Івано-Франківського обласного центру зайнятості було направлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ТОВ "Вудгофф" для працевлаштування на робоче місце особи з інвалідністю (а.с. 41-43).

Однак відповідачем відмовлено ОСОБА_1 в прийнятті на роботу з підстав не відповідності заявленим вимогам відповідно до звіту (без досвіду) (а.с.41).

Зміст персональної картки ОСОБА_1 дозволяє суду дійти висновку про відсутність в останньої освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр або магістр та стажу роботи на посаді менеджера (управителя) з маркетингу, відтак, відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 в прийнятті на роботу (а.с.102).

В свою чергу відповідачем також було відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в прийнятті на роботу у зв`язку з відсутністю диплому бакалавра чи магістра за спеціальністю "Менеджмент" та стажу роботи на посаді менеджера (управителя) з маркетингу (а.с.126-127).

Так, з наявних у матеріалах справі доказів слідує, що у гр. ОСОБА_2 відсутній освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр або магістр за спеціальністю "Менеджмент" та стаж роботи на посаді менеджера (управителя) з маркетингу, внаслідок чого, суд вважає, що відповідачем правомірно відмовлено згаданій особі в прийнятті на роботу (а.с.64).

Згідно персональної картки ОСОБА_3 , у нього відсутній освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр або магістр за спеціальністю "Менеджмент" та наявний стаж роботи 3 роки на посаді менеджера (управителя) з логістики (а.с.83).

Окрім того, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ТОВ "Вудгофф" було розміщено оголошення в місцевій пресі про наявність вакансії з інформацією, що працевлаштованими можуть бути і люди з інвалідністю (а.с.27).

На переконання суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції обґрунтовано до спірних правовідносин застосовано правовий висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 26 червня 2018 року (справа №806/1368/17), відповідно до якого своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі №260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Від такої правової позиції Верховний суд не відступив й у постановах від 04 жовтня 2023 року у справах №812/1134/18 та №640/14143/21.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, чи у разі їх направлення службою зайнятості. Тому слід дійти висновку, що одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю залишилося вакантними не з вини відповідача.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, однак робоче місце протягом 2022 року залишилось вакантним з незалежних від роботодавця причин, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю, працевлаштування яких здійснюється органами державної влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів за умови наявності вакантних робочих місць, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та є довільним тлумаченням норм закону.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі № 300/2790/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний