Постанова

від 20.06.2024 по справі 757/53285/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/3675/2024

справа №757/53285/20-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Нежури В.А., Соколової В.В.

за участю секретарів судового засідання Крисіної В.О. , Чепур Н.К. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ТФ «КАРДІНАЛ» на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Вовка С.В.,

у справі за позовом Приватного підприємства «ТФ «КАРДІНАЛ» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київський міського нотаріального округу Загоруйко Альона Юріївна, про визнання недійсними договорів дарування, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

встановив:

У грудні 2020 року ПП "ТФ "КАРДІНАЛ" звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договорів дарування.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач ПП "ТФ "КАРДІНАЛ" проводить діяльність з реалізації жіночого одягу, суконь, дизайнерського взуття, сумок, аксесуарів та іншого.

З метою кількісного розширення мережі торговельних об`єктів брендового одягу Escada позивач провів переговори з ОСОБА_3 щодо отримання в платне користування нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та №5-6, загальною площею 168,9 кв.м.

Однією з умов використання орендарем приміщень було їх приведення у відповідність до вимог та стандартів Escada. 01 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ПП "ТФ "КАРДІНАЛ" укладено договір доручення. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору довіритель доручає повіреному зробити від імені та в інтересах довірителя оплату необхідних витрат, пов`язаних із виконанням будівельних, ремонтних та/або оздоблювальних робіт у приміщенні довірителя, що розташоване в будинку АДРЕСА_1 та №5-6, а повіритель приймає на себе зобов`язання виконати доручення довірителя в його інтересах і відповідно до умов договору.

На виконання положень договору доручення 18 січня 2018 року ПП "ТФ "КАРДІНАЛ" уклало з ПП "Інфоцентр-Каховка" договір підряду, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобов`язується на власний ризик провести будівельні, ремонтні та оздоблювальні роботи у приміщенні, що розташоване в будинку АДРЕСА_1 та №5-6 з метою провадження в ньому торгової діяльності.

31 жовтня 2018 року роботи за договором підряду були закінчені та оформлені актами прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму 4 153 400,00 гривень. Вказує, що з метою модернізації Об`єкта оренди для його подальшого використання у некомерційній діяльності орендар витратив додатково 4 189 551,00 гривень на оформлення інтер`єрів, дизайнерського оздоблення виставочних стендів, меблів та іншого торгівельного обладнання.

Вказує, що згідно договору доручення витрати, понесені повіреним у зв`язку із виконанням доручення, підлягають відшкодуванню шляхом банківського переказу за реквізитами, вказаними у статті 7 Договору, на підставі рахунку повіреного, протягом п`яти банківських днів з моменту виставлення повіреним.

Вказує, що задля відшкодування відповідечем витрат, що були понесені позивачем, останній неодноразово звертався до ОСОБА_3 та її довіреної особи ОСОБА_4 , проте такі звернення залишились не розглянуті, а вимоги не задоволені.

Зазначає, що внаслідок таких дій відповідачки ПП «ТФ КАРДІНАЛ» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, у якому одночасно просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні квартири. Поряд із цим, внаслідок невжиття судом своєчасно таких заходів, спірні квартирі були відчужені відповідачем за договорами дарування.

Стверджує, що оспорювані договори дарування, укладені між відповідачами в короткий проміжок часу після порушення строку компенсації позивачу понесених витрат та відкриття провадження за позовною заявою про стягнення заборгованості із ОСОБА_3 у розмірі 4 153 400, 00 грн, вчинено з метою ухилитись від виконання зобов`язань перед ПП «ТФ «КАРДІНАЛ», без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до іншої особи (в даному випадку ОСОБА_4 , який відповідно до тексту оскаржуваних договорів є родичем першого ступеня споріднення ОСОБА_3 ) та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.

Уважає, що зазначені договори дарування підлягають визнанню недійсними відповідно до положень статті 234 ЦК України.

Мотивуючи наведеним, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:

- визнати недійсним договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 02 жовтня 2020 року та який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.Ю., зареєстрованого в реєстрі №3985;

- визнати недійсним договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 02 жовтня 2020 року та який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.Ю., зареєстровано в реєстрі за №3987;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Загоруйко Альони Юріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54382772 від 02 жовтня 2020 року 12:41:06;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Загоруйко Альони Юріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54383896 від 02 жовтня 2020 року 13:09:36.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ПП "ТФ "КАРДІНАЛ" подано апеляційну скаргу.

Вказує, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що оспорювані договори укладені між відповідачами в короткий проміжок часу після відкриття провадження у справі про стягнення заборгованості та порушення строків розгляду заяви про забезпечення позову, без наміру створення правових наслідків, обумовленимх цими договорами та з метою приховання єдиного майна від виконання в майбутньому за його рахунок рішення суду.

Вказує, що відповідачі у справі є родичами першого ступеня споріднення, що додатково свідчить про фіктивність укладення цих договорів.

Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки обґрунтованим доводам позивача. Вказує, що відповідачі не заінтересовані у збереженні майна, оскільки ними повністю проігноровано розгляд справи.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2016 року №6-1873цс16, від 23 серпня 2017 серпня 2017 року №306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року №359/1654/15-ц, від 03 липня 2019 року №369/11268/16-ц, №754/5841/17 від 10 лютого 2021 року.

Мотивуючи наведеним, просить суд заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні адвокат Бєрьозка Ю.В., який діє в інтересах ПП "ТФ "КАРДІНАЛ", подану апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити.

Адвокат Мамась М.О., який діє в інтересах ОСОБА_3 , проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПП "ТФ "КАРДІНАЛ" - адвоката Бєрьозки Ю.В., представника ОСОБА_3 - адвоката Мамася М.О., розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що під час розгляду справи не доведено, що укладаючи спірні договори, відповідачі мали умисел уникнути звернення стягнення на майно боржника, зокрема того, що дарувальник продовжує фактично володіти та користуватися цим майном, відтак суд зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зазначив, що наявність заочного рішення суду від 26 серпня 2021 року про стягнення заборгованості висновків суду не спростовує, адже сам по собі факт невиконання дарувальником договірних зобов`язань за договором доручення не означає, що укладено фіктивний правочин.

З матеріалів справи установлено, що 01 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 (Довіритель) та ПП «ТФ «Кардінал» (Повірений) укладено Договір доручення.

Відповідно до пункту 1.1. Договору доручення Довіритель доручає Повіреному зробити від імені та в інтересах Довірителя оплату необхідних витрат, пов`язаних з виконанням будівельних, ремонтних та/або оздоблювальних робіт у приміщенні Довірителя, що розташоване в будинку АДРЕСА_1 та 5-6, а Повірений приймає на себе зобов`язання виконати доручення Довірителя в його інтересах і відповідно до умов Договору.

Згідно пункту 3.1. Договору доручення витрати, понесені Повіреним у зв`язку з виконанням доручення, підлягають відшкодуванню шляхом банківського переказу за реквізитами, вказаними в статті 7 Договору, на підставі рахунку Повіреного, протягом п`яти банківських днів з моменту його виставлення Повіреним.

Згідно пункту 6.4 Договору доручення будь-яке повідомлення за цим Договором надсилається за реквізитами Сторін, зазначених у статті 7 цього Договору. Сторони зобов`язані своєчасно повідомити один одного про зміну своїх реквізитів, зазначених в цьому Договорі. У разі, якщо Сторона своєчасно не оповістила іншу Сторону про зміну своїх реквізитів, ризик неотримання повідомлення покладається на Сторону, реквізити якої змінилися. В цьому випадку всі повідомлення, спрямовані Стороні, реквізити якої змінилися, вважаються належним чином доставленими з моменту їх передачі Стороною для відправлення відповідної поштової служби (том 1 а.с.16-18).

02 жовтня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно передала ОСОБА_4 належну їй квартиру АДРЕСА_3 . Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.Ю., зареєстровано в реєстрі за №3985 (том 1 а.с. 10-11).

02 жовтня 2020 року між відповідачами укладено ще один договір дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно передала ОСОБА_5 належну їй квартиру АДРЕСА_4 . Договір дарування було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко А.Ю., зареєстровано в реєстрі за №3987 (том 1 а.с.12-13).

З матеріалів справи також убачається, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року відкрито провадження у справі за позовом ПП «ТФ «КАРДІНАЛ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості ( том 1 а.с. 21)

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у справі № 757/27743/20-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПП «ТФ «КАРДІНАЛ» грошові кошти у розмірі 4 153 400, 00 грн (том 1 а.с.115-119).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України установлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Тлумачення статті 234 ЦК України свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Подібні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПП "ТФ КАРДІНАЛ" уважає оскаржувані правочини фраудаторними.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зробила висновок, що "не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Тобто, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства й недопустимості зловживання правом та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що "договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) вказала про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Ця правова позиція передбачає правовідносини боржника, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора і будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанови Верховного Суду у справі від 24 липня 2019 року № 405/1820/17 та від 28 листопада 2019 року № 910/8357/18).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Аналогічні за змістом висновки стосовно фраудаторних правочинів висловлено Верховним Судом у постановах: від 03 березня 2020 року у справі № 910/7976/17, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 03 березня 2020 року у справі № 916/3600/15, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 04 серпня 2020 року у справі №04/14-10/5026/2337/2011.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Дії особи, які полягають у здійсненні свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Такий висновок наведений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17.

Правочин, який укладений з метою уникнути виконання зобов`язання зі сплати боргу, є формою зловживання правом на укладання правочину та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору називають фраудаторними правочинами. Наступна ознака фраудаторності правочину, це характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад пов`язана особа).

З матеріалів справи убачається, що укладення спірних договорів дарування 02 жовтня 2020 року відбулось після відкриття провадження згідно ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року у справі № 757/27743/20-ц за позовом ПП «ТФ «КАРДІНАЛ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості згідно ухвали Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2020 року.

Внаслідок вчинення цих правочинів відповідачка безоплатно передавала у власність нерухоме майно (дві квартири) ОСОБА_4 , згідно даних цих договорів його сторони є членами сім`ї першого ступеня споріднення.

Отже безоплатне відчуження майна відбулось в період відкритого провадження за позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу, проте цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу (фраудаторний правочин). Такий договір може бути визнаний недійсним, якщо його сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, укладаючи договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Доводи представника відповідачки ОСОБА_3 в тій частині, що заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у справі № 757/27743/20-ц, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПП «ТФ «КАРДІНАЛ» грошові кошти у розмірі 4 153 400, 00 грн, скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку, не спростовують висновок про недобросовісність дій відповідчки та укладення оспорюваних правочинів з метою недопущення звернення стягнення на її майно.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У цій справі позов про визнання недійсними правочинів подала юридична особа, яка не була стороною оспорюваних правочинів, проте внаслідок оспорюваних правочинів позивач позбавлявся можливості отримати певні виплати, відтак він є заінтересованою особою.

Для вирішення питання про визнання недійсними правочинів, оспорюваних заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення таких правочинів на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Сукупність установлених судом обставин дає підстави для висновку про те, що безоплтне відчуження нерухомого майна відповідачкою не відповідає критеріям розумності та добросовісності, а правочини підлягають визнанню недійсними на підставі пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, та частин 3, 6 статті 3 та статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього певного зобов`язання, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності. Отже, вимогу про визнання вчинених відповідачами правочинів недійсними суд визнає обґрунтованою, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, а тому апеляційний суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

За змістом частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. Цією ж статтею унормовано, що у такому разі відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Визнання судом правочину недійсним спрямоване на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину, а також повернення відповідних прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що здійснюється державним реєстратором. Отже визнання правочинів недійсними є належним способом захисту порушеного права та визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора у такому випадку не вимагається.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд робить висновок про часткове задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Установлено, що згідно квитанції про сплату судового збору, за звернння до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8 408,00 гривень, що підтверджується даними пдатіжного доручення №367 від 27 листопада 2020 року (а.с. 28).

За подачу апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір 12 612,00 гривень, що підтверджується даними платіжної інструкції №174 від 20 березня 2023 року та квитанції №248 від 27 квітня 2023 року (а.с. 184, 197).

За результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції вимоги позову задоволено на 50%.

За таких обставин із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПП "ТФ "КАРДІНАЛ" в рахунок відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору у суді першої інстанції слід стягнути по 2 102,00 гривень з кожного.

Установлено, що вимоги апеляційної скарги задоволено на 50%, відтак із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПП "ТФ "КАРДІНАЛ" в рахунок відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору за звернення до суду із апеляційною скаргою по 3153,00 гривень з кожного.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ТФ «КАРДІНАЛ» задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування квартири скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення такого змісту.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 02 жовтня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко Альоною Юріївною, зареєстрований в реєстрі №3985.

Визнати недійсним договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 02 жовтня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Загоруйко Альоною Юріївною, зареєстрований в реєстрі за №3987.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства «ТФ «КАРДІНАЛ» на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді першої інстанції, по 2 102,00 гривень з кожного.

Стягнути із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства «ТФ «КАРДІНАЛ» на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, по 3 153,00 гривень з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 16 липня 2024 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді В.А. Нежура

В.В. Соколова