Рішення

від 17.07.2024 по справі 910/13418/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.07.2024Справа № 910/13418/23Господарський суд міста Києва у складі судді Карабань Я.А., за участі секретаря судового засідання Севериненко К.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СБОНДС-УКРАЇНА"

про стягнення витрат на правову допомогу

за позовом Громадської організації "Офіс Трансформації"

до 1) Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Голосіївського району міста Києва,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СБОНДС-УКРАЇНА",

3) Департамента економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА),

4) Київської міської державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України,

2) Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

3) Національний природний парк "Голосіївський"

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання договору недійсним,

Представники учасників справи:

від позивача: Линдюк С.С.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Тарасун О.В.;

від відповідача-3: не з`явився;

від відповідача-4: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

від третьої особи-3: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація "Офіс Трансформації" (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Голосіївського району міста Києва (надалі - відповідач-1), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "СБОНДС-УКРАЇНА" (надалі - відповідач-2), 3) Департамента економіки та інвестицій Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (надалі - відповідач-3), 4) Київської міської державної адміністрації (надалі - відповідач-4), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасування розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 596 від 10.04.2020 "Про затвердження переможця інвестиційного конкурсу із залученням інвестора до реалізації проєкту "Облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського";

- визнати недійсним інвестиційний договір №050-13/і/214 від 12.05.2020 про облаштування парку активного відпочинку на території Голосіївського парку імені М.Рильського, укладеного між відповідачами 1, 2 та 3.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.

05.07.2024 від відповідача-2 надійшла заява про стягнення з позивача 49 800, 00 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 розгляд заяви відповідача-2 про стягнення витрат на правову допомогу призначено на 17.07.2024.

15.07.2024 від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача-2 про стягнення витрат на правову допомогу, в яких просить суд заяву відповідача-2 задовольнити частково, а саме в сумі 25 800, 00 грн, з посиланням на те, що представником відповідача-2 не надано рахунку до акту №3 та надано платіжні інструкції лише на суму 25 800, 00 грн. Крім цього, зазначає, що не можуть бути стягнуті витрати відповідача-2 за підготовку, оформлення та подачу заяви про стягнення понесених витрат на правничу допомогу в сумі 6 000, 00 грн, оскільки такі витрати понесені вже після розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 17.07.2024 представник відповідача-2 заяву про стягнення з позивача витрат на правову допомогу підтримала в повному обсязі та просила суд її задовольнити, представник позивача частково заперечував щодо стягнення витрат на правову допомогу. Інші учасники справи в засідання не з`явилися, про день та час розгляду заяви повідомлялися належним чином.

Так, за змістом частин 2 та 3 статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

При ухвалені Господарським судом міста Києва рішення від 03.07.2024 у справі №910/13418/23, з огляду на заявлення представником відповідача-2 у відзиві на позов клопотання про подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після винесення рішення, питання про розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу не вирішувалось.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем-2 до матеріалів справи долучено: копію договору №27/09/23-01 про надання правової (правничої) допомоги від 27.09.2023, укладеного між Адвокатським об`єднанням "ПРОТЕКЦІЯ ПРАВА" та відповідачем-2, з додатковою угодою №1 від 27.09.2023, копію ордеру АА №1360761 від 11.09.2023 і копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серії КВ №4409 на ім`я адвоката Тарасун О.І., копію акту №1 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 14.11.2023 на суму 19 200, 00 грн, копію акту №2 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 08.01.2024 на суму 6 600, 00 грн та копію акту №3 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 04.07.2024 на суму 24 000, 00 грн, з переліком наданих послуг, копії платіжних інструкцій №364 від 23.11.2023 на суму 19 200, 00 грн і №397 від 12.01.2024 на суму 6 600, 00 грн про оплату послуг за договором.

Згідно з приписами ч.2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Разом з тим, як убачається з акту №3 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 04.07.2024 до складу витрат на правову допомогу було включено підготовку, оформлення та подачу заяви про стягнення понесених відповідачем-2 витрат на правничу допомогу в сумі 6 000, 00 грн.

Одночасно, суд зазначає, що підготовка, оформлення та подача заяви про стягнення понесених відповідачем-2 витрат на правничу допомогу відповідно до положень ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною, а тому така заява не підлягає відшкодування.

Вказаний висновок узгоджується із позицією об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду викладеною в постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Отже, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем-2 документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог відповідача-2 про стягнення витрат на правову допомогу, а саме в сумі 43 800, 00 грн.

Також суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою, а тому посилання позивача на відсутність рахунку так і доказів оплати послуг є необґрунтованими.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

На підставі викладеного, враховуючи те, що відповідачем-2 підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг на підставі договору про надання правової допомоги, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку, що витрати відповідача-2 на професійну правову допомогу є обґрунтованими в розмірі 43 800, 00 грн, а отже, заява відповідача-2 про стягнення з позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 240-242, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СБОНДС-УКРАЇНА" задовольнити частково.

2. Стягнути з Громадської організації "Офіс Трансформації" (02160, місто Київ, вулиця Регенераторна, будинок 4, квартира 9110, ідентифікаційний код 43941764) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СБОНДС-УКРАЇНА" (03151, місто Київ, вулиця Очаківська/провулок Очаківський, будинок 5/6, ідентифікаційний код 32593320) 43 800 (сорок три тисячі вісімсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

5. Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 18.07.2024.

Суддя Я.А.Карабань